Постанова

від 13.09.2017 по справі 924/824/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року Справа № 924/824/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Сибіги О.М., Поляк О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузаступника прокурора Рівненської області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі№924/824/16 Господарського судуХмельницької області за позовомзаступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Національної академії аграрних наук України до 1. Державного підприємства "Дослідне господарство "Шарівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України 2. Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" треті особи 1. Національна академія наук України 2. Інститут сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України провизнання недійсним договору за участю

- прокуратури: - відповідача-1: - відповідача-2:Суходольський С.М. (посвідчення № 041033 від 02.02.2016) Омелянчук О.В. (довіреність від 26.10.2016) Лозюк С.Ф. (довіреність від 18.08.2017)

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Національної академії аграрних наук України (далі - позивач, НААН), з позовною заявою до державного підприємства "Дослідне господарство "Шарівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач-1, ДП "ДГ "Шарівка") і приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (далі - відповідач-2, Підприємство) про визнання недійсним договору №11/04 від 11.04.2014.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що ДП "ДГ "Шарівка" за спірним правочином фактично передало ПП "Аграрна компанія 2004" у платне строкове користування земельну ділянку без погодження із Президією НААН України, адже останньою не приймалось рішення (висновок, погодження) стосовно передачі ПП "Аграрна компанія 2004" у користування земельних ділянок площею 1 583,6 га на землях Шарівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області. Таким чином, прокурор вказував, що оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Законам України "Про оренду землі" та "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих наук та статусу їх майнового комплексу", договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійним та припиненню на майбутнє.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2017, (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Заярнюк І.В., судді: Олійник Ю.П., Смаровоз М.В.) позов задоволено повністю.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Демянчук Ю.Г. - головуючий, Мамченко Ю.А., Крейбух О.Г., постановою від 13.07.2017 вказане рішення місцевого суду скасовував, прийняв нове рішення, яким в позові відмовив.

Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову у справі скасувати, а рішення суду першої інстанції залишивши в силі. Скарга мотивована не правильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 3, 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих наук та статусу їх майнового комплексу", статей 1, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 92 Земельного кодексу України, положень Статутів ДП "ДГ "Шарівка" та Національної академії аграрних наук України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції зроблені без належної оцінки наявних у справі доказів. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник вказує на те, що оспорюваний договір містить всі ознаки прихованого договору оренди земельної ділянки, його було вчинено з боку віжповідача-1 за відсутності необхідного обсягу дієздатності. При цьому скаржник наголошує, що позов заявлений в інтересах належного органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідач-2 у відзиві заперечуючи проти касаційної скарги посилається на її безпідставність і необґрунтованість та просить у її задоволенні відмовити.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та треті особи не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Третя особа-1 у своїх письмових поясненнях просила розглянути касаційну скаргу без участі її представника та задовольнити її повністю.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 111 11 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою Дослідне господарство "Шарівка" на підставі рішення Шарівської сільської ради народних депутатів від 27.01.1994 №2 є постійним користувачем земельної ділянки площею 1 847,9 га, що розташована в межах згідно з планом землекористування, цільове призначення якої - для сільськогосподарських цілей.

Поряд з цим між Державним підприємством "Дослідне господарство Шарівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України - як господарством, та Приватним підприємством "Аграрна компанія 2004" - як сільськогосподарським товаровиробником, 11.04.2014 укладено договір № 11/04, за умовами якого господарство надає згоду на виробництво, а сільськогосподарський товаровиробник на свій ризик зобов'язується виробити сільськогосподарську продукцію та провести розрахунки із господарством.

Згідно з п. 1.5 договору характеристикою виробництва є підготовка ґрунту (оранка, дискування тощо), посів насіння сільгоспкультур, підживлення добривами, внесення засобів захисту рослин, збирання вирощеного урожаю сільгоспкультур, переробка, перевезення, зберігання урожаю (сільгосппродукції) та інше. Персонал, матеріально-технічні ресурси (засоби захисту рослин, добрива, насіння, паливно-мастильні матеріали тощо) та техніка сільськогосподарського товаровиробника.

Місцем та площами виробника є земельні ділянки загальною площею 1 583,60 га на землях Шарівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області, які знаходяться у користуванні господарства на підставі Державного акта на праві постійного користування земельною ділянкою серії ХМ, зареєстрованого 23.02.1994 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 (п. 1.6. договору).

Даний договір підписано в.о. директора Державного підприємства "Дослідне господарство "Шарівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та директором Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004", погоджено в.о. директора Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, скріплено відтисками печаток сторін та Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, зареєстровано в НААН 16.04.2014 за № 84.

Як вже зазначалось, заступник прокурора Хмельницької області, звертаючись з даним позовом, підставою своїх вимог вказав те, що даний договір є прихованим договором оренди земельної ділянки та укладений без погодження таких дій Президією НААН України.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив із того, що за умовами підпункту 10 статті 59 Статуту Національної академії аграрних наук України Академія надає дозвіл на укладення договорів оренди майна, а оскільки спірний договір не погоджений у такому порядку, отже відповідачем-1 не було дотримано встановленої процедури, тому він не мам необхідного обсягу дієздатності на укладення договору.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний господарський суд визнав, що:

- укладаючи договір № 11/04, відповідач-1 діяв як самостійний господарюючий суб'єкт, який погодив свої дії з Національною академією аграрних наук України;

- спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та не містить ознак удаваного правочину;

- при укладенні спірного договору сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, які не суперечать вимогам чинного законодавства;

- сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором.

Оскільки будь-яких порушень прав або охоронюваних законом інтересів визначеного прокурором позивача у справі - Національної академії аграрних наук України, при розгляді справи судом не встановлено, апеляційна інстанція визначилася, що положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України до даних правовідносин застосуванню не підлягають.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 6, 627, 628 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 215 вказаного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 235 цього ж Кодексу визначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Аналогічну правову позицію викладено в п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" у редакції, котра діяла на час укладання спірного правочину,договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 14 цього Закону у тій же редакції, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 17 вказаного Закону у такій же редакції передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Отже із положень наведених норм права вбачається, що з укладенням договору оренди права оренди у орендодавця припиняється право користування землею, а орендар набуває таке право, а саме передача здійснюється за актом приймання-передачі.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи відповідач-1 як постійний користувач земельної ділянки з укладенням спірного договору право користування землею не втрачав, умовами спірного договору лише передбачалося, що відповідач-2 здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, що включає підготовку ґрунту (оранка, дискування тощо), посів насіння сільгоспкультур, підживлення добривами, внесення засобів захисту рослин, збирання вирощеного урожаю сільгоспкультур, переробка, перевезення, зберігання урожаю (сільгосппродукції) та інше.

При розгляді даної справи апеляційний суд правомірно виходив з того, що істотні умови для договору оренди землі, передбачені Законом України "Про оренду землі" у редакції від 04.07.2013 року, яка була чинна на момент укладення спірного договору (ст.15), це:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід'ємними додатками договору оренди землі було визначено:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Отже, договір оренди характеризується тим, що за цим правочином від орендодавця до орендаря переходить право користування визначеним об'єктом оренди. Тобто орендодавець за наслідками укладання такої угоди тимчасово, на визначений договором строк, втрачає своє право користування земельною ділянкою. При цьому, остання також має бути чітко визначена умовами договору, тобто мати певний кадастровий номер, місце розташування та розмір.

Поряд з цим, як встановлено судами, згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою ДП "ДГ "Шарівка" є постійним користувачем земельної ділянки площею 1 847,9 га.

Однак, за умовами п. 1.6. спірного правочину, місцем та площами виробника (основних фондів, що використовуються) є земельні ділянки загальною площею 1 583,60 га. Зазначена ділянка не виділена зі складу тієї, що перебуває у постійному користуванні ДП "ДГ "Шарівка", кадастровий номер їй не присвоювався. Номера полів та їх площі визначаються згідно додатку №1 до Договору, який є невід'ємною частиною Договору.

Разом з тим, відповідно до п. 1.9 Договору виробництво за цим договором не позбавляє відповідача-1 права користування земельними ділянками та не надає прав користувача чи орендаря земельної ділянки відповідачу-2.

Пунктом 2.2 Договору № 11/04 чітко визначено, що цей договір не передбачає передачі прав користування чи управління земельними ділянками. Акт приймання-передачі земельної ділянки сторонами не складався.

Оскільки передачі відповідачем-1 у користування відповідачу-2 земельної ділянки не відбулося, то після закінчення дії цього договору, або ж розірвання його в судовому порядку, не відбудеться і повернення об'єкта оренди, позаяк спірна земельна ділянка не вибувала з постійного користування відповідача-1.

Відтак, апеляційна інстанція вірно визначилась, що оскаржуваний Договір не містить визначених Законом України "Про оренду землі" (в редакції від 04.07.2013 року, котра діяла на час укладання спірного правочину від 11.04.2014 №11/04) істотних умов договору оренди землі, а тому заявлений прокурором позов задоволенню не підлягає.

Доводи скаржника про те, що апеляційним судом не визначено правову природу спірних правовідносин, касаційний суд визнає неспроможними для скасування постанови у справі, оскільки підставою заявлених вимог про визнання Договору недійсним, було саме вчинення сторонами прихованого правочину щодо оренди землі, що, як вбачається із викладеного, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому правомірно відмовлено у задоволенні цього позову з заявлених прокурором підстав.

Щодо доводів скаржника про порушення відповідачем-1 своєї правомочності та процедури погодження даного правочину з Президією НААН, то ці доводи спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як встановлено апеляційним судом, згідно зі п.п. 1.3, 2.2 Статуту державного підприємства "Дослідне господарство "Шарівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України, затвердженого НААН України, господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську та комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку. Державне підприємство "Дослідне господарство "Шарівка" безпосередньо підпорядковане Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, а також перебуває у загальному підпорядкуванні Національної академії аграрних наук України, як органу по управлінню державним майном, закріпленим за господарством.

Пунктом 4.6 статуту ДП "Дослідне господарство "Шарівка" передбачено, що господарство здійснює користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Відповідно до п. 4.21 цього ж статуту господарству забороняється без дозволу Президії Академії безоплатно передавати в будь-якій формі закріплене за ним державне майно іншим установам, організаціям, підприємствам, а також громадянам.

Разом з тим, згідно з п. 4.22 статуту оплачувана передача іншим установам, підприємствам, організаціям приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших основних засобів директором господарства може здійснюватися в установленому законодавством порядку та лише з дозволу Президії Академії.

Згідно з п.п.6.6, 6.7 Статуту директор, діючи від імені господарства та в його інтересах, самостійно вирішує питання діяльності, за винятком тих, що віднесені до компетенції наукової установи, Академії і трудового колективу господарства, зокрема, укладає господарські договори, здійснює управління господарством та несе персональну відповідальність за стан та діяльність господарства, збереження та ощадливе використання майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №315 затверджено статут Національної академії аграрних наук України.

Відповідно до п.1 вказаного статуту Національна академія аграрних наук України є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності.

Академія з метою покладених на неї завдань здійснює повноваження з управління державним майном забезпечує його ефективне використання та розпоряджається ним у межах, визначених законодавством, виступає головним розпорядником бюджетних коштів (пп.16 п.7 статуту НААН).

Відповідно до п. 90 статуту НААН, що кореспондується з положеннями ч.2 статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", об'єкти майнового комплексу Академії належать їй на праві господарського відання і передаються науковим та іншим установам, підприємствам та організаціям, що перебувають у її віданні, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених законодавством та цим Статутом.

Аналогічні положення містяться в пункті 4.10 статуту ДП ДГ "Шарівка", відповідно до якого майно господарства є державною власністю, закріплене за ним Академією і належить йому на праві оперативного управління.

Пункт 89 статуту НААН визначає, що майновий комплекс Академії складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів, які перебувають на балансі Академії і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за Академією в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, одержаних в результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Пунктом 88 статуту встановлено, що наукові та інші установи, підприємства та організації, що перебувають у віданні Академії, забезпечують ефективне використання майна, закріпленого за ними Академією, та його збереження.

Відповідно до пп.10 п.59 статуту ведення обліку об'єктів майнового комплексу Академії, здійснення управління ними та контролю за ефективністю їх використання та збереження належить до основних функцій Президії НААН.

Поряд з цим, постановою Президії НААН України від 26.08.2011 затверджено "Порядок погодження та обліку деяких господарських договорів", предметом яких є використання землі та майна установ, підприємств та організацій, що входять до відання НААН.

За змістом п.п.2, 3 постанови Президії керівники державних підприємств дослідних господарств зобов'язані забезпечити дотримання чинного законодавства і цього Порядку при укладанні договорів підряду, договорів надання послуг з обробітку та вирощування сільськогосподарських культур, а також - забезпечити в обов'язковому порядку розгляд і погодження зазначених договорів та подання їх на реєстрацію в Академію.

Відповідно до пункту 1 цього Порядку його норми направлені на врегулювання організаційних, правових, фінансових відносин, що виникають при укладенні господарських договорів, предметом яких є надання послуг з обробітку ґрунту, догляду за посівами та збирання сільськогосподарських культур (далі - договір підряду).

Пунктами 3, 4, 6, 7 Порядку визначено, що для погодження договору підряду установи, підприємства і організації надсилають науковій установі, якій вони безпосередньо підпорядковані, лист-клопотання довільної форми за підписом керівника, договір підряду підписаний сторонами і завірений печатками та техніко-економічне обґрунтування необхідності укладання даного договору. Підставою для погодження договорів є взаємовигідність умов договору, відповідність економічним інтересам підприємства та нормам чинного законодавства.

Після погодження договору підряду науковою установою один примірник його надсилається в Академію для обліку і реєстрації.

Реєстр договорів підряду веде Управління наукового забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку експериментальної бази апарату Президії НААН.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, встановлені апеляційним судом, касаційна інстанція вважає обґрунтованим висновок суду про те, що укладаючи договір № 11/04, відповідач-1 діяв як самостійний господарюючий суб'єкт, який погодив свої дії з Національною академією аграрних наук України, про що свідчить наявність поряд з підписами сторін і погодженням в.о. директора ІСГ Західного Полісся, відтиску печатки Позивача (Національної академії аграрних наук України) та запис: "Договір від 11.04.2014 № 11/04 зареєстровано в НААН 16.04.2014 р. за № 84".

Посилання скаржника на відсутність у матеріалах справи відповідних рішень Президії Академії не може свідчити про відсутність реєстрації спірного договору НААН та не погодження його за правилами вказаного Порядку.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 18.12.2013 зі справи №6-127цс13, вільне волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Відсутність реєстрації договору, волевиявлення на укладення якого учасник правочину виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному ч.3 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.

Отже касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду, що укладення договору відповідало, як діючому законодавству, статутам НААН і ДП "ДГ "Шарівка" так і положенням Порядку погодження та обліку господарських договорів.

Поряд з цим, касаційна інстанція не підтримує висновок апеляційного суду про те, що прокурором невірно визначено позивача у даних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачено, що Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Згідно з п.1, п.п. 16 п.7 статуту НААН України є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності. НААН України здійснює повноваження з управління державним майном, забезпечує його ефективне використання та розпоряджається ним у межах, визначених законом, виступає головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктом 91 цього ж статуту передбачено, що академія, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах визначених законодавством.

Дослідне господарство відповідно до п. 1.3, статуту ДП "ДГ "Шарівка" підпорядковується Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Національній академії аграрних наук України. Економічною основою діяльності Господарства є державна власність України на основні засоби, інше майно, закріплене Академією за Господарством, а також землі Академії, які надані Господарству згідно з державним актом на право постійного користування (п.3.6 статуту).

Таким чином, враховуючи викладене, та те, що НААН здійснює повноваження з управління державним майном, закріпленим за ДП ДГ "Шарівка", прокурором при пред'явлені позову в інтересах держави Національну академію аграрних наук України вірно визначено як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, а саме управляти майном.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Оскільки вказані обставини не впливають на суть прийнятої у справі постанови, а доводи скаржника щодо порушення прав позивача не знайшли свого підтвердження, виходячи із того, що не встановлено фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції норм права, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/824/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.М. Сибіга

О.І. Поляк