Рішення

від 12.09.2017 по справі 922/3334/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р.Справа № 922/3334/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут", м. Харків 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3" 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX" про припинення права користування та скасування державного акту на право постійного користування землею за участю представників:

позивача - ОСОБА_4, за довіреністю № 08-11/4550/2-16 від 27.12.2016 року;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 30.09.2016 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3" - ОСОБА_5, за довіреністю № 20 від 26.01.2017 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX" - ОСОБА_6, за довіреністю від 10.08.2017 року;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут", про: припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3538 га для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові; визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 року за № 521.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 року вищезазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2017 року рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 року скасовано, справу № 922/3334/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

25.07.2017 року справу було повернуто до господарського суду Харківської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.7.2017 року для нового розгляду справи призначено суддю Добрелю Н.С.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.07.2017 року справу № 922/3334/16 було призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.08.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 14.08.2017 року представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 26143).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2017 року розгляд справи було відкладено на 29.08.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.08.2017 року представник відповідача надав клопотання про здійснення запису розгляду судової справи за допомогою технічних засобів (вх. № 27541).

Судом було задоволено вищезазначене клопотання та розгляд справи проводився за допомогою технічних засобів, а саме КП "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2017 року заяву позивача про зменшення позовних вимог було прийнято судом, розгляд справи відкладено на 12.09.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2017 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2017 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3" в судовому засіданні 12.09.2017 року підтримав позовні вимоги позивача, просив суд позов задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX" в судовому засіданні 12.09.2017 року підтримав позовні вимоги позивача, просив суд позов задовольнити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 лютого 1999 року за № 173 "Про надання відкритому акціонерному товариству "Харківський проектний інститут у користування земельних ділянок по вул. Лермонтовській, 27" надано ВАТ "Харківській проектний інститут" у постійне користування земельні ділянки загальною площею 1,0957 га (у тому числі: ділянка 1 площею 0,9971 га, ділянка 2 площею 0,0996 га) по вул. Лермонотовській, 27 для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель, згідно з матеріалами інвентаризації земельних ділянок".

На підставі вказаного рішення ВАТ "Харківський проектний інститут" видано державний акт на право постійного користування землею серія ХР-33-01-001905, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12 березня 1999 року за № 521.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 25 квітня 2000 року за № 526 "Про надання ВЗО ХГІ "Народна українська академія" у користування земельних ділянок по вул. Лермонтовській, 27" припинено ВАТ "Харківській проектний інститут" за його згодою (лист від 13.09.99 № 121) право користування частиною земельної ділянки загальною площею 0,5104 га по вул. Лермонтовській 27; надано у постійне користування ВЗО ХГІ "Народна українська академія" земельні ділянки загальною площею 0,3327 га (на плані ділянки №№ 1, 2) для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, учбових корпусів та допоміжних будівель і споруд, згідно з технічним звітом по координуванню меж земельних ділянок; у спільне тимчасове користування строком до 21 грудня 2025 року земельну ділянку площею 0,1777 га (на плані ділянка № 3) визначивши долю на земельну ділянку ВАТ "Харківський проектний інститут - 0,0718 кв.м. та ВЗО ХІЧ "Народна українська академія" - 0,1059 га для спільного обслуговування виробничих та допоміжних будівель, згідно з угодою від 30 грудня 1999 року № б/н; Управлінню земельних ресурсів згідно з п. 1 цього рішення, зокрема, внести зміни в землекористування ВАТ "Харківський проектний інститут" та державний акт від 12 березня 1999 року № 521. Рішенням XXXІII сесії Харківської міської ради IV скликання від 22 лютого 2005 року за № 30/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" земельна ділянка площею 0,0730 га вилучена із користування відповідача. Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 18 грудня 2004 року № 23/04 земельна ділянка площею 0,0986 га вилучена із користування відповідача. Рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27 лютого 2008 року № 35/08 (д.1 п. 5) земельна ділянка площею 0,0479 га вилучена із користування відповідача. Рішенням 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29 квітня 2009 року № 92/09 (д.1 п. 3) земельна ділянка площею 0,0120 га вилучена із користування відповідача.

24 липня 2012 року між відповідачем, ТОВ "Харківський проектний інститут", та третьою особою, ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3 академія", укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 (реєстровий № 1371), згідно якого ТОВ "Харківський проектний інститут" продав, а ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3 академія" прийняв у власність нежитлові будівлі: літера "И-1", загальною площею 63,0 кв. м., літера "К-1", загальною площею 46,0 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Лермонтовська, № 27, земельна ділянка № 1 площею 0,1853 га, кадастровий номер № 6310136600:03:008:0095; земельна ділянка № 2 площею 0,1805 га. кадастровий номер № 6310136600:03:008:0096.

Позивач вказує на те, що проведеним на місцевості оглядом земельної ділянки у порядку ст. 189 ЗК України Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що в межах земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні відповідача на підставі державного акту на право постійного користування землею, розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63,0 кв. м. та літ. "К-1" площею 46,0 кв. м., власником яких є інша юридична особа - Приватний вищий навчальний заклад Харківській гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3" на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2012 року, у зв`язку з чим позивач посилаючись на ст. 120 та 141 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України звернувся із відповідним позовом про припинення права постійного користування та скасування державного акту вказуючи, що такі обставини суперечать зазначеним нормам.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що право постійного користування землею ТОВ "Харківський проектний інститут" з переходом права власності на розташовані на спірній земельній ділянці нежитлові будівлі до Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" припинилось з моменту реєстрації відповідних речових прав власності в тій частині земельної ділянки, на якій розташовані вказані нежитлові будівлі та на частку земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування в силу прямої норми закону - статті 120 і пункту "е" частини першої ст. 141 ЗК України. Крім того відповідачем було заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля, згідно ст. 14 Конституції України, яка кореспондується зі ст. 1 Земельного кодексу України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Нормами ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами ст. 20 Закону України "Про землеустрій" (в редакції , що діяла на момент набуття права власності третьою особою частини нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці) землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації (ст. 25 ЗК України "Про землеустрій"). Відповідно до ст. 29 названого закону, документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України (ст. 30 ЗУ "Про землеустрій"). За приписами ч. 2 ст. 59 названого закону, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, при поділі чи об'єднанні земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджене замовником документації; в) копії документів, що посвідчують право на земельні ділянки; г) плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; ґ) матеріали польових геодезичних робіт; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; е) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути; є) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі знаходження земельної ділянки в заставі, користуванні); ж) згоду власника земельної ділянки (а щодо земель державної власності - органу, згідно з його повноваженнями здійснювати розпорядження земельною ділянкою) на поділ чи об'єднання земельних ділянок землекористувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2017 року були скасовані рішення попередніх інстанцій по справі № 922/3334/16 та надано вказівки, які необхідно врахувати судам при новому розгляді справи.

У вищезазначеній постанові було зазначено зокрема про те, що ухвалюючи рішення про відмову в позові, господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст. ст. 120, 125, 141 Земельного кодексу України та дійшли передчасних висновків про те, що чинне законодавство не передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, площа земельної ділянки під яким є лише частиною земельної ділянки первинного землекористувача.

Крім того, у вищезазначеній постанові вказано про те, що з урахуванням правових положень господарські суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зміст Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.07.2012 року.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 24.05.2017 року по справі № 922/3334/16, судом встановлено наступне.

Щодо позовної вимоги позивача про припинення право постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Харківський проектний інститут", суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено судом, 24 липня 2012 року між відповідачем, ТОВ "Харківський проектний інститут", та третьою особою, ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3 академія", укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 (реєстровий № 1371), згідно якого ТОВ "Харківський проектний інститут" продав, а ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3 академія" прийняв у власність нежитлові будівлі: літера "И-1", загальною площею 63,0 кв. м., літера "К-1", загальною площею 46,0 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Лермонтовська, № 27, земельна ділянка № 1 площею 0,1853 га, кадастровий номер № 6310136600:03:008:0095; земельна ділянка № 2 площею 0,1805 га. кадастровий номер № 6310136600:03:008:0096.

Проте в межах земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні відповідача на підставі державного акту на право постійного користування землею, розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63,0 кв. м. та літ. "К-1" площею 46,0 кв. м., власником яких є юридична особа - Приватний вищий навчальний заклад Харківській гуманітарний університет "Народна ОСОБА_3" на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції , що діяла на момент набуття права власності третьою особою частини нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці), яка кореспондується зі ст. 377 Цивільного кодекс України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах №6-2225цс16 від 12.10.2016р., №6-2цс15 від 11.02.2015р. аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм розподільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набування права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При застосуванні положень ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою ст. 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Крім того, п. е) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачене у договорі відчуження нерухомості.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруджу право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду по справі № 904/7427/16 від 01.03.2017 року та по справі № 924/350/15 від 23.03.2016 року.

Таким чином, чинне законодавство передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно.

Отже, враховуючи норми діючого законодавства, право постійного користування землею ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут" за державним актом на право постійного користування землею від 12 березня 1999 року № 521, з переходом права власності на розташовані на спірній земельній ділянці нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63,0 кв.м. та літ. "К-1" площею 46,0 кв.м. до Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" припинилось в тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі та на частку земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування в силу прямої норми закону з моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 24.07.2012 року, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо вимоги позивача про скасування державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 року за № 521, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за Договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.07.2012 року, до покупця ПрВНЗ "ХГУ "Народна українська академія" перейшло право власності на нежитлові будівлі: літера "И-1", загальною площею 63 кв.м., літера "К-1", загальною площею 46 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Лермонтовська, 27, земельна ділянка № 1 площею 0, 1853 га, кадастровий № 6310136600:03:008:0095; земельна ділянка № 2 площею 0, 1805 га, кадастровий № 6310136600:03:008:0096.

Також матеріали справи свідчать про те, що у відповідача наявне нерухоме майно, яке знаходиться в межах Державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1999 року за № 521 (площа земельної ділянки складає 0,3538га).

Згідно приписів п.7 ч.1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Зокрема, ця норма Конституції означає, що підстави припинення права користування землею визначаються виключно законами України.

Закони України не містять жодних норм, які дозволяють стороні з підстав, викладених у позові, вимагати припинення права користування на земельну ділянку відповідача, окрему від землі під відчуженими об'єктами нерухомості (не спірну частину земельної ділянки відповідача).

Крім того, запропоноване позивачем тлумачення законодавства суперечить тим нормам права, на які позивач посилається у позові. Так, у відповідача наявне нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці в межах Державного акту на право постійного користування землею від 12 березня 1999 року № 521, а згідно приписів ст. 120 Земельного кодексу України , особі, якій належить право власності на нерухоме майно належить й право користування й земельною ділянкою на якій розташоване вказане майно. Тобто, позбавлення відповідача права користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане майно є грубим порушенням його прав, встановлених Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачена добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, а саме припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже чинним законодавством передбачений порядок припинення права користування земельною ділянкою.

Також ст. 143 Земельного кодексу України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, а саме примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для примусового припинення права користування.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку в даному випадку також відсутні.

Щодо підстав втручання в користування земельною ділянкою, суд зазначає, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

чи є втручання законним;

чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес;

чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям ( пропорційність є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного суб'єкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо.

Отже судом вже зазначалось про незаконність втручання, оскільки жодна норма національного законодавства не регламентує припинення права користування за умов, встановлених у даному спорі.

А також, на думку суду, відсутній і критерій пропорційності, оскільки позивач пропонує позбавити відповідача права користування землею без жодної суспільно-важливої причини, а з того приводу, що часткове скасування державного акту на землю не передбачено законодавством .

У зв`язку з чим суд, дійшов висновку, про повну безпідставність вимог про скасування державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 року за № 521.

Розглянувши заяву відповідача про застосування спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідності до ч. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, на захист якого позивачем спрямовано даний позов, заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 120, 123, 125, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 77, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_8

922/3334/16