Постанова

від 22.11.2017 по справі 922/3334/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа № 922/3334/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Плахов О.В.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 на підставі довіреності від 27.12.2016 №08-11/4550/2-16,

третьої особи (апелянта) - ОСОБА_2 на підставі довіреності №20 від 26.01.2017,

відповідача - ОСОБА_3 на підставі довіреності №43/01 від 02.10.2017,

третьої особи - ОСОБА_4 на підставі довіреності від 10.08.2017,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Харківської міської ради (вх.№2998Х/2) та Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" (вх.№3000Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017 у справі № 922/3334/16

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут", м. Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Приватний вищий навчальний заклад Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія", м. Харків, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX", м. Харків,

про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею та припинення права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада (надалі - Рада) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут" (надалі - Інститут) про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0, 3538га для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові; визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 за №521.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в межах земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні Інституту на підставі державного акту на право постійного користування землею, розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м, власником яких є інша юридична особа - Приватний вищий навчальний заклад Харківській гуманітарний університет "Народна ОСОБА_5" на підставі договору купівлі-продажу № 1371 від 24.07.2012, що суперечить вимогам статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, та є підставою припинення права користування відповідачем спірної земельної ділянки на підставі статті 141 Земельного кодексу України. Крім того, позивач вказує на те, що у зв'язку з неможливістю укласти договір оренди земельної ділянки між Радою та новим власником нежитлових будівель (Приватним вищим навчальним закладом Харківським гуманітарним університетом "Народна ОСОБА_5") бюджет міста Харкова втрачає кошти, шляхом несплати новим власником нежитлових будівель плати за землю у розмірі орендної плати, що в свою чергу, є порушенням законних прав та інтересів територіальної громади м. Харкова в особі Ради (як власника спірної земельної ділянки).

Ухвалою суду від 24.10.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватний вищий навчальний заклад Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" (надалі - ОСОБА_5).

Ухвалою суду від 07.11.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX" (надалі - Товариство) на тій підставі, що Товариство є власником нежитлових будівель, які розташовані на земельній ділянці, що межує зі спірною земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що право постійного користування землею Інституту за державним актом на право постійного користування землею від 12.03.1999 №521 з переходом права власності на розташовані на спірній земельній ділянці нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м до ОСОБА_5 припинилось в тій частині, на якій розташовані вказані нежитлові будівлі та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування в силу прямої норми закону. Втім, суд позбавлений можливості встановити, в яких саме межах припинилося право постійного користування землею відповідача, оскільки Інститутом та Академією при укладені договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.07.2012 не було дотримано вимоги закону та не виділено частину земельної ділянки, на яку перейшло право користування до ОСОБА_5, у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно, в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера. З огляду на предмет позову - припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0, 3538га для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові в цілому та скасування державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1999 №521, суд вважає, що таке втручання є незаконним (неконституційним) з огляду на положення національного законодавства та очевидно непропорційним з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ, оскільки у відповідача наявне нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці в межах державного акту, тобто, позбавлення відповідача права користування земельною ділянкою, на якій розташоване майно, є порушенням його прав.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2017 у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 скасовано, справу №922/3334/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України, суди неправильно застосували положення статей 120, 125, 141 Земельного кодексу України та дійшли передчасних висновків про те, що чинне законодавство не передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, площа земельної ділянки під яким є лише частиною земельної ділянки первинного землекористувача; крім того, суди належним чином не дослідили зміст договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.07.2012 та дійшли передчасних висновків про неможливість встановлення фактичних обставин справи щодо розміру земельної ділянки, яка знаходиться під відчуженими будівлями.

Під час нового розгляду справи місцевим господарським судом, позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, просить пункт третій прохальної частини позовної заяви читати у наступній редакції: "скасувати державний акт на право постійного користування землею, виданий відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 за №521".

Ухвалою суду від 29.08.2017 прийнято заяву позивача, подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2017 у справі №922/3334/16 (суддя Добреля Н.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю на тій підставі, що чинне законодавство передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, отже, право постійного користування землею Інституту за державним актом на право постійного користування землею, з переходом права власності на розташовані на спірній земельній ділянці нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м до ОСОБА_5 припинилось в тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування в силу прямої норми закону з моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 24.07.2012; чинне законодавство не містить норм, які дозволяють стороні з підстав, викладених у позові, вимагати припинення права користування на земельну ділянку відповідача, окрему від землі під відчуженими об'єктами нерухомості (не спірну частину земельної ділянки відповідача), враховуючи, що у відповідача наявне нерухоме майно, яке знаходиться в межах державного акту (площа земельної ділянки складає 0, 3538га); як вбачається з матеріалів справи, підстави для примусового припинення прав Інституту на всю земельну ділянку в даному випадку відсутні, у той час як позивач просить позбавити відповідача права користування землею без суспільно-важливої причини, а з того приводу, що "часткове скасування державного акту на землю не передбачено законодавством".

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що земельна ділянка площею 0, 3538га, яка внаслідок вилучень земельних ділянок на підставі низки рішень Харківської міської ради залишилась у постійному користуванні відповідача на підставі державного акту, є сформованою; з продажем відповідачем будівель, які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у постійному користуванні, і набуттям права власності на них Академією для відповідача припинилось право користування земельною ділянкою, яка залишилась у користуванні відповідача відповідно до державного акту, у зв'язку з чим вказаний акт підлягає скасуванню, а право користування відповідною земельною ділянкою - припиненню.

Також апелянт зазначає, що на даний час чинним законодавством не передбачено внесення змін до державного акту або скасування його в частині, вважає, що останній підлягає скасуванню в судовому порядку в цілому, проте, внаслідок такого скасування Інститут не позбавлений права оформити у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під об'єктами нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності.

Як вказує апелянт, він як розпорядник земель відповідної територіальної громади позбавлений можливості укласти з Академією договір оренди земельної ділянки.

Також з рішенням місцевого господарського суду не погодився Приватний вищий навчальний заклад Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що підставою для звернення Харківської міської ради до суду є порушення Інститутом прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади, що полягає у створенні перешкод для належного розпорядження її власністю - земельною ділянкою, отримання належної плати за її використання та неможливість врегулювання цього питання у позасудовому порядку.

Як зазначає апелянт, у договорі купівлі-продажу від 24.07.2012 сторони не врегулювали питання переходу права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нежитловими приміщеннями та потрібна для їх обслуговування, проте, досягли домовленості щодо розподілу земельної ділянки у зв'язку із купівлею-продажем розташованих на ній об'єктів нерухомого майна у інших письмових документах, які передували укладенню договору, що підтверджується планом земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові від 17.07.2012, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками; листом-зверненням апелянта до відповідача №102 від 12.03.2012, листом-зверненням апелянта до позивача №641 від 23.12.2013, листом-відповіддю відповідача №41/01 від 28.12.2013. За таких обставин, вважає, що до укладення правочину між сторонами у письмовій формі було досягнуто згоди, що земельна ділянка підлягає поділу між сторонами пропорційно площі, розміщених на ній об'єктів нежитлової нерухомості, які належать кожній зі сторін договору.

Крім того, апелянт зазначає, що законом не передбачена можливість внесення змін до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, отже, можливі два способи врегулювання питання оформлення зміни площі земельної ділянки в межах державного акту, яке пов'язано із переходом права користування земельної ділянки до іншої особи, внаслідок придбання розміщеного на ній об'єктів нерухомого майна: 1) припинення права користування з волі землекористувача - добровільна відмова, 2) примусове припинення права постійного користування. Внаслідок небажання відповідача надати згоду на поділ чи відмовитись добровільно від частини земельної ділянки відсутня об'єктивна можливість іншим чином належно оформити право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 прийнято апеляційні скарги до провадження; враховуючи, що апеляційні скарги подані на один процесуальний документ - рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017, судова колегія вирішила можливим здійснювати розгляд скарг в одному апеляційному провадженні.

18.10.2017 третьою особою ТОВ "МДЦ-LUX" подано до апеляційного господарського суду письмові пояснення (вх.№10566), вважає, що апеляційні скарги є законними і обґрунтованими.

25.10.2017 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10844), зазначає, що Рада отримує від Інституту в повному обсязі грошові кошти у формі податку на землю за всю земельну ділянку, яка знаходиться у відповідача на праві постійного користування, у тому числі, під належними ОСОБА_5 нежитловими будівлями літ. "И-1" та літ. "К-1"; ОСОБА_5 як набувач нерухомості та користувач земельними ділянками під будівлями не вчинила дій щодо розроблення технічної документації на право користування земельною ділянкою при поділі земельної ділянки; ОСОБА_5 не зверталась до Інституту з вимогою надання нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача; вважає, що звернення ОСОБА_5 спрямоване на відмову від земельної ділянки у значно більшому розмірі, ніж становить площа під нежитловими будівлями літ. "И-1" площею 63, 0кв.м. та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м (з урахуванням площі, необхідної для їх обслуговування). За таких обставин, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення місцевого господарського суду від 12.09.2017 у справі №922/3334/16 - залишити без змін.

31.10.2017 Академією подано до апеляційного господарського суду копію державного акту на право постійного користування землею від 11.05.2000 (вх.№11029), відповідно до якого апелянту було надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, учбових корпусів та допоміжних будівель та споруд земельну ділянку площею 0, 3327га по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові.

14.11.2017 Академією подано до апеляційного господарського суду копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 6310136600:03:008:0096 та заяви до ДЗК стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:03:008:0095 (кадастрові номери земельних ділянок зазначені у договорі купівлі-продажу від 24.07.2012, укладеного між Інститутом та Академією) (вх.№11623), з яких вбачається, що місцезнаходженням земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:03:008:0096 є адреса: м. Харків, Київський район, узвіз Журавлівський, 5, площа - 0, 1000га, власник - ОСОБА_6; земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:03:008:0095 у Державному земельному кадастрі не знайдена.

15.11.2017 Харківською міською радою подано до апеляційного господарського суду клопотання (вх.№11635) про долучення до матеріалів справи листів Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, в яких зазначено, що у Відділі у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області не обліковується лист Управління Держкомзему у місті Харкові від 21.03.2011 №1401/08 (який зазначений у договорі купівлі-продажу від 24.07.2012, укладеного між Інститутом та Академією, щодо земельних ділянок); земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:03:008:0096, 6310136600:03:008:0095 у Відділі не обліковуються.

15.11.2017 Академією на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 25.10.2017 подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення з планом-схемою земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові (вх.№11682).

17.11.2017 Інститутом подано до апеляційного господарського суду додаткові пояснення (вх.№11784), зазначає, що надана Академією схема земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові від 17.07.2012 не містить посилань на договір купівлі-продажу від 24.07.2012, лист Інституту щодо даної схеми також не містить посилань на договір купівлі-продажу від 24.07.2012; також відповідачем надано рішення виконавчого комітету ХМР №526 від 25.04.2000 про те, що земельна ділянка під буд. "А-5" по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові є в спільному користуванні.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.11.2017 представник Харківської міської ради підтримав вимоги апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити.

Крім того, представник позивача просить суд врахувати при розгляді справи та винесенні рішення надані додаткові докази та пояснення.

Також представник Харківської міської ради підтримав вимоги апеляційної скарги Приватного вищого навчального закладу Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія".

Представник Приватного вищого навчального закладу Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія" підтримала вимоги апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити.

Також представник Приватного вищого навчального закладу Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія" підтримала вимоги апеляційної скарги Харківської міської ради.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МДЦ-LUX" оголосив правову позицію щодо апеляційних скарг, просить їх задовольнити.

Представник відповідача оголосив відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 12.09.2017 - без змін.

Дослідивши подані позивачем, відповідачем та Академією додаткові докази (вх.№№11029, 11623, 11635, 11682, 11784), колегія суддів, з урахуванням положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приймає їх, оскільки додаткові докази надані учасниками судового процесу на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та мають значення для повного, всебічного та об'єктивного розгляду скарги.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, представники сторін та третіх осіб з'явились у судове засідання та висловили свої вимоги, доводи та заперечення щодо апеляційної скарги, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, передбачені статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.1999 за №173 "Про надання відкритому акціонерному товариству "Харківський проектний інститут у користування земельних ділянок по вул. Лермонтовській, 27" надано ВАТ "Харківській проектний інститут" (правонаступником якого є Інститут) у постійне користування земельні ділянки загальною площею 1, 0957га (у тому числі: ділянка 1 площею 0, 9971га, ділянка 2 площею 0, 0996га) по вул. Лермонотовській, 27 для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель, згідно з матеріалами інвентаризації земельних ділянок" (т.1 а.с.98).

На підставі вказаного рішення Інституту видано державний акт на право постійного користування землею серія ХР-33-01-001905, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 за № 521 (т.1 а.с.21-24).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.04.2000 за №526 "Про надання ВЗО ХГІ "Народна українська академія" у користування земельних ділянок по вул. Лермонтовській, 27" (т.1 а.с.102):

- припинено Інституту за його згодою (лист від 13.09.1999 №121 (т.1 а.с.99)) право користування частиною земельної ділянки загальною площею 0, 5104га по вул. Лермонтовській 27;

- надано у постійне користування ОСОБА_6 земельні ділянки загальною площею 0, 3327га (на наданій Академією плані-схемі земельної ділянки (т.3 а.с.181) виділені жовтим кольором) для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, учбових корпусів та допоміжних будівель і споруд, згідно з технічним звітом по координуванню меж земельних ділянок (присвоєно кадастрові номери 6310136600:03:008:0046 та 6310136600:03:008:0021 (т.1 а.с.111));

- у спільне тимчасове користування строком до 21.12.2025 земельну ділянку площею 0, 1777га визначивши долю на земельну діяльну Інституту - 0, 0718кв.м та ОСОБА_6 - 0, 1059га для спільного обслуговування виробничих та допоміжних будівель (виділена на наданій Академією плані-схемі (т.3 а.с.181) червоним кольором), згідно з угодою сторін від 30.12.1999 №б/н (т.1 а.с.101);

- Управлінню земельних ресурсів згідно з пунктом 1 рішення, зокрема, внести зміни в землекористування Інституту та державний акт від 12.03.1999 №521.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 виконкомом Харківської міської ради видано державний акт на право постійного користування землею від 11.05.2000 серія І-ХР №004938 (т.3 а.с.161-164).

Як вбачається із державного акту на право постійного користування землею Інституту:

- рішенням XXXІII сесії Харківської міської ради IV скликання від 22.02.2005 за №30/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" земельна ділянка площею 0, 0730га вилучена із користування Інституту (передана в оренду Товариству; на наданій Академією план-схемі (т.3 а.с.181) виділена сірим кольором);

- згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 18.12.2004 №23/04 земельна ділянка площею 0, 0986га вилучена із користування Інституту;

- рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №35/08 (д.1 п. 5) земельна ділянка площею 0, 0479га вилучена із користування Інституту (передана в оренду Товариству, на наданій Академією план-схемі (т.3 а.с.181) виділена сірим кольором);

- рішенням 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29.04.2009 №92/09 (д.1 п. 3) земельна ділянка площею 0, 0120га вилучена із користування відповідача.

Земельна ділянка, що залишилась у користуванні Інституту, складає площу 0, 3538га (на наданій Академією план-схемі (т.3 а.с.181) виділена зеленим кольором).

Як вказує Рада в апеляційній скарзі, надана у постійне користування земельна ділянка Інституту є сформованою в силу пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", яким визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Судова колегія враховує, що, дійсно, у 1999 році Інституту була надана у постійне користування земельна ділянка площею 1, 0957га на підставі державного акту, проте, після надання Інституту земельної ділянки у постійне користування до державного акту неодноразово були внесені зміни щодо площі наданої відповідачу земельної ділянки у користування, у зв'язку із вилученнями частин земельної ділянки, у тому числі, після 2004 року.

Як свідчать матеріали справи, 24.07.2012 між Інститутом та Академією був укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель (т.1 а.с.34-35), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 (реєстровий №1371), згідно якого Інститут продав, а ОСОБА_6 прийняла у власність нежитлові будівлі: літера "И-1", загальною площею 63, 0кв.м, літера "К-1", загальною площею 46, 0кв.м, які розташовані за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Лермонтовська, №27 та знаходяться на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Інституту (на наданій Академією план-схемі (т.3 а.с.181) будівлі розміщені на земельній ділянці, виділеної зеленим кольором).

Досліджуючи укладений між сторонами договір купівлі-продажу нежитлових будівель, судова колегія зазначає, що у пункті 1.4. договору зазначено, що згідно листа Управління Держкомзему у місті Харків від 21.03.2011 №1401/08, нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0, 3658га, кадастрові номери визначено: земельна ділянка №1 площею 0, 1853га, кадастровий номер 6310136600:03:008:0095; земельна ділянка № 2 площею 0, 1805га, кадастровий номер 6310136600:03:008:0096.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України визначено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Проте, як вбачається із наданих Радою доказів, лист Управління Держкомзему у місті Харкові від 21.03.2011 №1401/08, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:03:008:0096, 6310136600:03:008:0095 у Відділі у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області не обліковуються; відповідно до наданих Академією документів, місцезнаходженням земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:03:008:0096 є адреса: м. Харків, Київський район, узвіз Журавлівський, 5, площа - 0, 1000га, власник - ОСОБА_6; земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:03:008:0095 у Державному земельному кадастрі не знайдена.

Сторонами договору купівлі-продажу від 24.07.2012 не надано суду доказів виділення частини земельної ділянки під нежитловими будівлями: літера "И-1", загальною площею 63, 0кв.м, літера "К-1", загальною площею 46, 0кв.м, в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера, як і не надано лист Управління Держкомзему у місті Харкові від 21.03.2011 №1401/08, посилаючись на те, що у сторін договору він відсутній; такий лист не надано і позивачем.

Договір купівлі-продажу нежитлових будівель не містить положень щодо вирішення сторонами питання стосовно користування Академією земельними ділянками, на яких знаходяться нежитлові будівлі.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу сторонами не було дотримано вимоги частини 6 статті 120 Земельного кодексу України, а саме, не виділено частину земельної ділянки під нежитловими будівлями: літера "И-1", загальною площею 63, 0кв.м, літера "К-1", загальною площею 46, 0кв.м, в окрему земельну ділянку та не присвоєно їй окремого кадастрового номера, що не заперечується сторонами договору, відповідно, не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що призвело до виникнення спору.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 25.10.2017 представник ОСОБА_6 наголошувала, що, на думку ОСОБА_6, до укладення правочину між сторонами у письмовій формі було досягнуто згоди, що земельна ділянка підлягає поділу між сторонами пропорційно площі, розміщених на ній об'єктів нежитлової нерухомості, які належать кожній зі сторін договору, посилаючись на наявні у матеріалах справи план земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові від 17.07.2012 з підписами представників сторін, скріпленими печатками; лист-звернення ОСОБА_6 до Інституту №102 від 12.03.2012, лист-звернення ОСОБА_6 до Ради №641 від 23.12.2013, лист-відповідь Інституту №41/01 від 28.12.2013, та положення пунктів 4.2., 7.2. договору купівлі-продажу від 24.07.2012.

Досліджуючи зазначені Академією документи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи плану-схемі земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27 від 17.07.2012 (т.2 а.с.108), на ній жовтим кольором виділені земельні ділянки, що знаходяться у користуванні Інституту, червоним кольором - земельні ділянки ОСОБА_6, зеленим кольором - земельна ділянка спільного користування та синім кольором - земельна ділянка Товариства.

На план-схемі є підписи від Інституту - генерального директора ОСОБА_8, від ОСОБА_6 - ректора ОСОБА_9, які скріплені печатками сторін.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.11.2017 оглянуто оригінал плану-схеми від 17.07.2017.

Представник відповідача не заперечує, що такий план-схема підписувався представником Інституту, проте, зазначає, що між Інститутом та Академією неодноразово складались та підписувались плани-схеми щодо розподілу земельної ділянки по вул. Лермонтовській, 27, в подальшому сторонами питання щодо розподілу та користування земельною ділянкою вирішувалось шляхом листування та були внесені зміни до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Інституту.

Як стверджує Інститут, даний план-схема не містить посилань на договір купівлі-продажу від 24.07.2012, відтак, не може бути належним доказом у справі.

Судова колегія констатує, що у плані-схемі від 17.07.2017 дійсно відсутні жодні посилання на договір купівлі-продажу від 24.07.2017, як і відсутні посилання щодо підстави складання між сторонами плану-схеми; в укладеному між сторонами договорі купівлі-продажу від 24.07.2012 також не зазначено про наявність плану-схеми щодо розподілу земельної ділянки, як і відсутні посилання на будь-який інший документ, що підтверджував би наявність письмової домовленості між сторонами щодо земельних ділянок; крім того, даний план-схема не містить відомостей щодо площі земельних ділянок, у тому числі, і під будівлями літера "И-1", літера "К-1".

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що план-схема від 17.07.2017 у будь-якому випадку не може вважатись виконанням сторонами договору купівлі-продажу нежитлових будівель вимог частини 6 статті 120 Земельного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №102 від 12.03.2012 (т.2 а.с.109) ОСОБА_6 зверталась до Інституту з проханням оформити необхідні документи на продаж будівель: літера "И-1", літера "К-1" по вул. Лермонтовська, 27 і передачі земельної ділянки під ними.

Матеріали справи не містять жодної відповіді Інституту на вказаний лист до моменту укладення між сторонами договору купівлі-продажу від 24.07.2012, як і доказів здійснення Академією дій щодо виділення земельної ділянки, на якій знаходяться нежитлові будівлі, в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

На думку ОСОБА_6, зміст пунктів 4.2., 7.2. договору купівлі-продажу, в яких зазначено, що сторони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; учасники правочину стверджують, що питань, які залишились нез'ясованими і незрозумілими для сторін немає, свідчить про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу сторони узгодили питання щодо розподілу земельної ділянки.

Проте, такі доводи ОСОБА_6 спростовуються матеріалами справи; при укладенні договору сторонами не було дотримано вимоги частини 6 статті 120 Земельного кодексу України та не було виділено частину земельної ділянки, на яку перейшло право користування до ОСОБА_6, у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно, в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера, що підтверджується наданими Академією та Радою доказами.

За таких обставин, судова колегія вважає, що посилаючись на дані пункти договору купівлі-продажу від 24.07.2012, ОСОБА_6 довільно тлумачить їх.

Як вбачається із матеріалів справи, після укладення договору ОСОБА_6 зверталась до Інституту з листом №641 від 23.12.2013 (т.2 а.с.110) з проханням надати нотаріально посвідчену згоду на розподіл земельної ділянки під будівлями: літера "И-1", літера "К-1" по вул. Лермонтовська, 27 згідно прийнятих домовленостей від 17.07.2012.

На даний лист Інститут надав відповідь від 28.12.2013 вих.№41/01 (т.2 а.с.112), що у відповідності з раніше прийнятими рішеннями між Інститутом та Академією про перерозподіл земельних ділянок ні юридичного оформлення, ні фактичних дій сторонами здійснено не було, відтак, домовленість від 17.07.2012 не набрала сили та підлягає анулюванню.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 зверталась до Ради з проханням надати згоду на виділення земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень: літера "И-1", літера "К-1" по вул. Лермонтовська, 27 (т.2 а.с.114).

Радою надано відповідь від 29.05.2014 (т.2 а.с.115), в якій зазначено перелік документів, необхідних для підготовки пропозицій міській раді щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Лермонтовська, 27, серед яких, зокрема зазначено про необхідність надання заяви (нотаріально посвідченої) попереднього землекористувача про відмову (припинення) від подальшого землекористування.

Як зазначає ОСОБА_6, на даний час вони не мають змоги оформити належним чином право користування земельною ділянкою під будівлями: літера "И-1", літера "К-1" по вул. Лермонтовська, 27, право власності на які перейшло до ОСОБА_6, з огляду на відсутність згоди Інституту відмовитись (припинити) подальше землекористування під будівлями.

Колегія суддів також звертає увагу, що у судових засіданнях представник ОСОБА_6 наголошувала, що Інститут за план-схемою від 17.07.2012 мав також відмовитись від користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля А-5, що перебуває у спільній власності ОСОБА_6 та Інституту.

Проте, судова колегія зазначає, що матеріалами справи, у тому числі листуванням, такі доводи ОСОБА_6 не підтверджуються; Інститут заперечує проти відмови від земельної ділянки під будівлею "А-5", що знаходиться у спільній власності ОСОБА_6 та Інституту; Академією не надано належних та допустимих доказів правових підстав для відмови Інституту від користування земельної ділянки під будівлею "А-5".

Ненадання згоди на відмову (припинення) від подальшого землекористування земельною ділянкою під будівлями: літера "И-1", літера "К-1" по вул. Лермонтовська, 27 Інститут мотивує тим, що листи ОСОБА_6 спрямовані на відмову Інституту від усієї земельної ділянки, що знаходиться у нього в користуванні; Академією не замовлено розроблення технічної документації із зазначенням площі земельної ділянки, що перейшла у користування ОСОБА_6 під будівлями та необхідними для їх обслуговування, а тому Інститут не вправі самостійно вирішити щодо площі земельної ділянки, що перейшла у користування ОСОБА_6.

Враховуючи вищевикладене, а саме той факт, що в межах земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні Інституту на підставі державного акту на право постійного користування землею, розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63,0 кв. м. та літ. "К-1" площею 46,0 кв. м., власником яких є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2012, про що Радою також складено акт обстеження земельної ділянки від 16.09.2016; Рада, посилаючись на статті 120 та 141 Земельного кодексу України, статтю 377 Цивільного кодексу України, звернулась із позовом до суду про припинення права постійного користування Інститутом земельною ділянкою в цілому та скасування державного акту вказуючи, що такі обставини суперечать зазначеним нормам.

Своє порушене право Рада мотивує тим, що місцевий бюджет втрачає кошти, а саме орендну плату за земельну ділянку, на якій розташовані будівлі літ. "И-1" та літ. "К-1", у розмірі, в якому міг би отримувати кошти позивач, якби договір оренди між Радою та Академією був укладений.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент набуття права власності Академією на нежитлові будівлі, що знаходяться на спірній земельній ділянці), яка кореспондується зі статтею 377 Цивільного кодекс України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти .

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах №6-2225цс16 від 12.10.2016, №6-2цс15 від 11.02.2015, аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм розподільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набування права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Крім того, пунктом е) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці .

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачене у договорі відчуження нерухомості.

Таким чином, чинне законодавство передбачає припинення права користування земельною ділянкою в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно.

Отже, враховуючи норми діючого законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що право постійного користування землею Інституту за державним актом на право постійного користування землею від 12.03.1999 №521, з переходом права власності на розташовані на спірній земельній ділянці нежитлові будівлі літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м до ОСОБА_6, припинилось в тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" та літ. "К-1", та на частини земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування в силу прямої норми закону з моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 24.07.2012 .

Відповідно, Академія одночасно з припиненням права користування Інститутом земельною ділянкою в тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі літ. "И-1" та літ. "К-1", та на частини земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, в силу прямої норми закону набула право користування земельною ділянкою в тій частині, на якій розташовані нежитлові будівлі та на частини земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування з моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 24.07.2012 .

Зазначене не спростовується Інститутом.

Разом з тим, із матеріалів справи не вбачається розміру площі земельної ділянки під будівлями літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м та необхідної для обслуговування цих нежитлових будівель.

При цьому, судова колегія наголошує, що в силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Натомість, позивач та ОСОБА_6 вважають, що право постійного користування земельною ділянкою Інституту має бути припинено в цілому, навіть земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі, що належать Інституту, оскільки законодавство не передбачає часткового скасування державного акту.

Хоча, як свідчать матеріали справи та підтверджується сторонами та третіми особами у справі, на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Інституту, знаходяться нежитлові будівлі, що належать Інституту на праві власності.

Закони України не містять норм, які дозволяють стороні з підстав, викладених у позові, вимагати припинення права користування на земельну ділянку надану у користування, на якій знаходяться об'єкти нерухомості Інституту.

Також представник позивача вважає, що після скасування державного акту відповідача останній не позбавлений права звернутися до Ради для отримання земельної ділянки під власними будівлями у користування.

Так, у відповідача наявне нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці в межах державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1999 №521, а згідно приписів статті 120 Земельного кодексу України, особі, якій належить право власності на нерухоме майно належить й право користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане майно.

Тобто, позбавлення відповідача права користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане майно, є порушенням його прав, встановлених Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

Крім того, судова колегія зазначає, що статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачений порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, а саме припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже чинним законодавством передбачений порядок припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно, Академія не позбавлена права після визначення у встановленому законом порядку розміру площі земельної ділянки під будівлями літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м, з урахуванням площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлових будівель, звернутись до Інституту з вимогою відмовитись від користування частини земельної ділянки та у разі незгоди - вирішити це питання у судовому порядку.

Колегія суддів враховує, що статтею 143 Земельного кодексу України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, а саме примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для примусового припинення права користування.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність позовних вимог Ради щодо припинення права постійного користування Інститутом земельною ділянкою площею 0, 3538га.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що відповідно до пункт 2.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, Інституту було видано державний акт на право постійного користування землею на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.1999 за №173 "Про надання відкритому акціонерному товариству "Харківський проектний інститут у користування земельних ділянок по вул. Лермонтовській, 27".

Матеріали справи не містять доказів визнання його недійсним, позивач не ставить вимогу про визнання його недійсним, а із матеріалів справи не вбачається обставин щодо наявності правових підстав для визнання рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.1999 за №173 недійсним.

В апеляційній скарзі та у судових засіданнях апеляційного господарського суду ОСОБА_6 наголошує, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги доводи ОСОБА_6 та позивача щодо неможливості належним чином оформити право користування земельною ділянкою під нежитловими будівлями, натомість, прийнято до уваги лише доводи Інституту щодо відсутності правових підстав для припинення права постійного користування Інститутом земельною ділянкою.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такі доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_6 з позовом до суду за захистом свого порушеного права, спричиненого обставинами, що є предметом розгляду даної справи; матеріали справи не містять доказів вчинення Академією реальних дій щодо розроблення технічної документації для визнання розміру площі спірної земельної ділянки та звернення до Інституту з вимогою щодо надання згоди на відмову від земельної ділянки конкретної площі, у тому числі відсутні докази відмови Ради у наданні згоди ОСОБА_6 на розроблення технічної документації, як і відсутні докази відмови Інституту щодо розподілу конкретної площі земельної ділянки; матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_6 та/або Рада здійснювали дії, у тому числі, в судовому порядку укласти договір оренди спірної земельної ділянки.

Як зазначено у пункті 2.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

При цьому, пункт 2.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначає, що відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням статті 125 Земельного кодексу України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) .

До того ж, судова колегія зазначає, що захист прав особи у будь-якому випадку не може здійснюватись з порушенням прав інших осіб.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес АД" проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно "суспільни", "публічний" інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям ("пропорційність" є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного субєкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо).

Судом вже констатовано неправомірне втручання у право користування Інститутом земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі, що належать Інституту; таке втручання не переслідує "суспільний", "публічний" інтерес.

На думку колегії суддів, відсутній і критерій пропорційності, оскільки позивач просить позбавити відповідача права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі, що належать Інституту, без жодної суспільно-важливої причини, посилаючись на те, що часткове скасування державного акту на землю не передбачено законодавством.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи позивача, що Інститут не має законодавчих перешкод в подальшому оформити право користування земельною ділянкою під будівлями, що перебувають у його власності, оскільки за відсутності правових підстав для припинення права користування Інститутом земельної ділянки в цілому, та з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності у матеріалах справи доказів, що позивач та ОСОБА_6 вичерпали усі можливі способи для вирішення питання щодо визначення розміру площі земельної ділянки під будівлями літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м, з урахуванням площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлових будівель, та належного оформлення Академією права користування спірною земельною ділянкою, Інститут не може бути позбавлений законного права користування земельною ділянкою лише на тій підставі, що в подальшому він може оформити право користування земельною ділянкою під будівлями, що перебувають у його власності. До того ж, у такому випадку на Інститут буде безпідставно покладено обов'язок по вчиненню дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою, що тягне за собою певні правові наслідки, у тому числі, матеріальні витрати.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується і позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про припинення права користування Інститутом земельною ділянкою.

Своє порушене право Рада мотивує тим, що місцевий бюджет втрачає кошти, а саме орендну плату за земельну ділянку, на якій розташовані будівлі літ. "И-1" та літ. "К-1", у розмірі, в якому міг би отримувати кошти позивач, якби договір оренди між Радою та Академією був укладений.

Проте, судова колегія зазначає, що в обґрунтування своїх доводів щодо недоотримання місцевим бюджетом коштів у розмірі, в якому міг би отримувати кошти позивач, якби договір оренди між Радою та Академією був укладений, не надано жодних та допустимих доказів.

Як стверджує Інститут та не спростовує Рада, Інститут сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою, що знаходиться у нього на праві постійного користування відповідно до державного акту, у тому числі, і за земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові будівлі ОСОБА_6 літ. "И-1" площею 63, 0кв.м та літ. "К-1" площею 46, 0кв.м.

В якому розмірі міг би отримувати грошові кошти позивач, якби договір оренди земельної ділянки з Академією був укладений, із матеріалів справи не вбачається, а апелянтами таких доказів не надано; із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_6 та Рада мали намір укласти договір оренди з конкретними істотними умовами договору, у тому числі узгодженою ціною договору; позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано детального та обґрунтованого розрахунку щодо розміру грошових коштів, які він, на свою думку, не отримав з підстав, викладених у позові.

За наведених обставин, доводи позивача щодо недоотримання місцевим бюджетом коштів у розмірі, в якому міг би отримувати кошти позивач, якби договір оренди між Радою та Академією був укладений, є виключно його припущеннями, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, позов Ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0, 3538га для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові; скасування державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідачу для експлуатації і обслуговування виробничих та допоміжних будівель по вул. Лермонтовській, 27 у м. Харкові, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1999 року за №521 є передчасним та безпідставним.

У свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування спливу строків позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У даному спорі відсутні підстави застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Тому заява відповідача про застосування строків позовної не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017 у справі №922/3334/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27.11.2017.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Плахов О.В.