Постанова

від 13.09.2017 по справі 909/342/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа № 909/342/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Марко Р.І.;

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 30.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3318/17 від 13.07.2017 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року

у справі № 909/342/17 (суддя Шкіндер П.А.),

порушеній за позовом

позивача: Приватного підприємства Евентус-Білд , м. Київ,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Коломия, Івано-Франківської області,

про стягнення збитків в сумі 193751,19 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_3 (п/к на підставі угоди про надання правової допомоги № 38 від 17.07.2017 р.);

від позивача: ОСОБА_4 (п/к на підставі договору № 06/5/0014 про надання правової допомоги від 08.05.2014 р.).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням представника позивача судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2017 року, справу № 909/342/17 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Марку Р.І., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 року апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги (а. с. 182); ухвалою суду від 17.07.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 30.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3318/17 від 13.07.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 02.08.2017 року (а. с. 183), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 202, 203).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 р. клопотання представника Приватного підприємства Евентус-Білд , адвоката ОСОБА_4, б/н від 18.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4895/17 від 19.07.2017 р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено та ухвалено провести судове засідання 02.08.2017 р. в режимі відеоконференції через Господарський суд міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44б)(а. с. 200 -201).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 р. (а. с. 211-212) розгляд справи № 909/342/17 призначено на 13.09.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 212/зворот).

В судове засідання, яке відбулося 13.09.2017 р., уповноважений представник апелянта/відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 732 - прибув, надав: Ордер серії ІФ № 035082 на надання правової допомоги підприємцю ОСОБА_2 від 17 липня 2017 р., Угоду про надання правової допомоги № 38 від 17.07.2017 р., укладеної між ОСОБА_2 (Клієнт) та ОСОБА_3 (Адвокат), згідно умов якого, адвокат зобов'язується від імені клієнта здійснювати юридичні дії визначені у пункті 1 Угоди: - представляти інтереси клієнта з усіма правами та обов'язками у відповідності до вимог чинного законодавства України, ГПК України, без будь-яких обмежень у Львівському апеляційному господарському суді. Справа за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року в справі № 909/342/17; - надавати консультаційні послуги; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 732; платіжне доручення № 3386 від 12.09.2017 р. про оплату судового збору за подання апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги підтримав повністю, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, надав свої доводи та міркування з усіх питань, що виникали в ході судового розгляду справи по суті, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 р. в справі № 909/342/17 в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 матеріальних збитків в сумі 168951,19 грн., витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг в сумі 5232 грн., судового збору в сумі 2533.26 грн. та відмовити в позові ПП Евентус-Білд в повному обсязі. Крім того представник апелянта у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду даної справи з тих підстав, що його клієнт ОСОБА_2 перебуває в даний час поза межами України, на території ОСОБА_5, подав заявку про перевезення вантажів водієм: ОСОБА_2 по території ОСОБА_5, та зазначив, що ФОП ОСОБА_2 бажає бути присутнім у судовому засіданні під час розгляду даної справи, просить клопотання задовольнити.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, подав відзив на апеляційну скаргу, проти відкладення даної справи з підстав зазначених представником апелянта заперечив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, особу апелянта представляє уповноважена особа - адвокат ОСОБА_3 на підставі наданих йому Угодою № 38 від 17.07.2017 р. повноважень, тому неможливість ФОП ОСОБА_2 бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України, проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, навів свої доводи та міркування з усіх питань, що виникали в ході судового розгляду справи, просив рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів заслухала пояснення та доводи сторін щодо клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, приходить до висновку, зазначене клопотання відхилити, з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, особу апелянта представляє уповноважена особа - адвокат ОСОБА_3, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 732, в межах повноважень наданих йому підприємцем ОСОБА_2 Угодою № 38 від 17.07.2017 р. за апеляційною скаргою в справі № 909/342/17: представляти інтереси клієнта з усіма правами та обов'язками у відповідності до вимог чинного законодавства України, ГПК України, без будь-яких обмежень у Львівському апеляційному господарському суді; - надавати консультаційні послуги (п. 1 Угоди), тому неможливість ФОП ОСОБА_2 бути особисто присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України, ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Враховуючи, що сторін було належним чином повідомлено рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 202, 203), що свідчить про те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду скарги за відсутності ФОП ОСОБА_2, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 року поновлено апелянту встановлений для апеляційного оскарження строк та ухвалою від 17.07.2017 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд якої було призначено на 02.08.2017 р., а ухвалою суду від 07.08.2017 р. на 13.09.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 183/зворот, 202, 203, 212/зворот).

Апелянт та позивач забезпечили участь повноважних представників у судове засідання, яке відбулося 13.09.2017 р. з повним обсягом повноважень, визначених ст. 22 ГПК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Крім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2017 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалася (а. с. 211-212).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 909/342/17 та прийшла до висновку, розглядати справу без особистої участі ФОП ОСОБА_2, однак за участю його представника та представника позивача.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 р. у справі № 909/342/17 (суддя Шкіндер П.А.) позов Приватного підприємства Евентус-Білд до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 193751,19грн. задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства Евентус-Білд 168 951,19 грн. вартості зіпсованого вантажу, 2 533,26 грн. судового збору та 5 232,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг (абзаци перший та другий резолютивної частини судового рішення ). В частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - 19800,00 грн. вартості витрат на утилізацію зіпсованого вантажу, 5000,00 грн. вартості доставки вантажу до місця проведення утилізації - відмовлено (абзац третій резолютивної частини судового рішення )(а. с. 170, 171-175).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області апелянт/відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 185-188), просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 р. в справі № 909/342/17 в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 матеріальних збитків в сумі 168951,19 грн., витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг в сумі 5232 грн., судового збору в сумі 2533,26 грн. та відмовити в позові ПП Евентус-Білд в повному обсязі (абзац другий прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на ту обставину, що ним місцевому господарському суду було надано відзиви у трьох варіантах. Так, у відзиві в частині щодо відсутності вини перевізника апелянт покликається на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами вчинення ФОП ОСОБА_2 протиправної поведінки та спричинення позивачу матеріальних збитків, а позивач, в свою чергу, не довів перед судом наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника, а відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Апелянт покликається на те, що ПП Евентус-Білд не надав суду доказів, що йому було спричинено матеріальних збитків, оскільки не є встановленою обставина здійснення ПП Евентус-Білд оплати ТзОВ Далет Лоджістік в сумі 193751,19 грн. за рішенням господарського суду Черкаської області від 31 травня 2016 року. На думку апелянта, несплата позивачем суми боргу є підставою для відмови в задоволенні його позову про стягнення з ФОП ОСОБА_2 заборгованості, оскільки в такому випадку права позивача не є порушеними і йому не спричинено матеріальних збитків.

Скаржник зазначає, що у відзиві на позовну заяву в частині недоведеності позову щодо зіпсованого вантажу в повному обсязі, що призвело до його подальшої утилізації, апелянт стверджує, що здійснена на вимогу ТзОВ Славянка утилізація всього вантажу призвела до того, що під час судового розгляду була втрачена можливість встановити кількість якісного та неякісного вантажу, що вплинуло на часткову чи повну відповідальність перевізника (ФОП ОСОБА_2В.) та стверджує, що за актом експертизи № 1-725 від 07.04.14 р. було проведено огляд лише 25 ящиків з 1160 наявних ящиків і надано висновки лише по 380 кг. з 16137 кг. за вагою нетто, та що експерт підтвердив про часткове псування вантажу і підстав для утилізації всього вантажу не було, а так як дані обставини не були враховані судом, рішення є незаконним та не обґрунтованим.

Апелянт стверджує, що ним було подано заяву про застосування судом спливу строку позовної давності в задоволенні якої судом відмовлено та застосовано строк позовної давності у 3 (три) роки, що на думку апелянта є помилковим, так як у даному випадку до правовідносин з перевезення вантажів у міжнародному сполученні належало застосовувати річний строк позовної давності передбачений ч. 1 ст. 32 Конвенції, який закінчився 29 травня 2015 року.

Скаржник в апеляційній скарзі також заперечує стягнення з нього витрат пов'язаних з наданням адвокатських послуг, з покликанням на судову практику Європейського суду з прав людини (а. с. 187) та вважає, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим та вважає, що матеріалами справи не підтверджено обґрунтованість заявленого розміру в сумі 6000 грн., як витрати, пов'язані з наданням адвокатських послуг і даній обставині місцевий суд не надав мотивованої оцінки, що призвело до безпідставного стягнення з апелянта відповідної суми.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач: Приватне підприємство Евентус-Білд є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 36584000, місцезнаходження юридичної особи: 04080, м. Київ, вул. Олексія Терьохіна, буд. 8А, офіс 55, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 26-27).

Апелянт/відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець), ідентифікаційний номер підприємця: НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи-підприємця: 78200, Івано-Франківська обл., місто Коломия, вулиця Весняна, будинок 9, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 146413 (а.с. 28).

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач: Приватне підприємство Евентус-Білд звернулось 06.04.2017 р. (вх. № 3999/17) до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 193 751,19 грн. збитків та стягнення судових витрат (а. с. 3-5).

В процесі розгляду даної справи судом першої інстанції, позивач по справі подав до суду заяву про судові витрати від 12.05.2017 року (вх.7834/17 від 16.05.2017року)(а. с. 82) в порядку ст. 44, 49 ГПК України, просить покласти на відповідача судові витрати позивача з оплати послуг адвоката у розмірі 6000 грн. та надав в обґрунтування зазначеного клопотання докази згідно з додатком зазначеним у цій заяві: заявку з адвокатського бюро, платіжне доручення про сплату послуг адвоката, виписку про зарахування грошових коштів зі сплати послуг адвоката, акт про витрати на послуги адвоката, почасовий звіт виконання адвокатом робіт, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльність (а. с. 83-88).

Відповідач, в процесі розгляду справи місцевим судом, подав Заяву про застосування судом строку позовної давності (а. с. 80-81) в один рік передбачений ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів ( КДПГ), відлік якого розпочався 05.04.2014 р., був припинений до 29.05.2014 р., дати відхилення підприємцем отриманої претензії, відновлений 29.05.2014 р. і закінчився 29.05.2015 року, в межах цього строку позивач до суду не звертався, тому просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем річного строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

25.03.2014 між Приватним підприємством "Евентус-Білд" (Експедитор - за договором, позивач - по справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник - за договором, відповідач - по справі) було укладено договір про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 64 (договір № 64)(а. с. 9-10).

Вказаний вище правочин укладено між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін та їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, статтям 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки перед судом не доведено зворотнього.

Як вбачається з умов вищезазначеного правочину, правовідносин, які склалися між сторонами, і позивач: ПП Евентус-Білд і відповідач: ФОП ОСОБА_2 є резидентами України, організація з транспортного експедирування автомобільним транспортом з перевезення вантажу у міжнародному сполученні проведена Експедитором: ПП Евентус-Білд , надання послуг з транспортного експедирування з перевезення вантажу автомобільним транспортом АТ1602ВМ, причіп АТ 3800ХХ проведено Перевізником: ФОП ОСОБА_2, за маршрутом: Іспанія - Україна; адреса завантаження: Agrotur Green Garretera Nacional 340,км, 615, Venta Melilla, 30850, Totana MURCIA (Іспанія), адреса розвантаження: смт.Бородянка, вул. Леніна, 224-б, Київської області, Україна.

Відповідно до п. 6.1. зазначеного Договору, на правовідносини між сторонами поширюються як приписи КДПГ, так чинне національне законодавство і цей Договір.

Надавши правову оцінку умовам /пунктам/ вищезазначеного Договору № 64 від 25.03.2014 р., колегія суддів приходить до висновку, що за своїми основними та другорядними (не основними) ознаками Договір № 64 про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні є договором транспортного експедирування .

У статті 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), а частиною 2 зазначеної статті визначено, що ОСОБА_6 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Правовідносини сторін згідно ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України та самого Договору № 64 про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 25.03.2014 р. полягають в організації перевезення та наданні послуг, пов'язаних з перевезенням, на відміну від правовідносин саме перевезення.

Слід зазначити, що умови транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативними правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Як випливає з умов Договору № 64 позивач є Експедитором, а відповідач - Перевізником (а. с. 9-10).

Організація, планування та регулювання відносин між перевізником та експедиторами з надання послуг Замовнику транспортного експедирування, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

За умовами Договору № 64 про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 25.03.2014 р., укладений між Експедитором та Перевізником, є двостороннім (Експедитор, Перевізник), регулює взаємини сторін при виконанні перевізником по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а також при розрахунках за надані послуги з перевезення вантажів.

Частинами 1, 2 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

ОСОБА_6 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Окремо слід зазначити, що особливістю та відмінністю договору перевезення від договору транспортного експедирування є те, що договір перевезення завжди є трьохстороннім (Відправник, Перевізник, Одержувач)(ст. 909 ЦК України), а договір транспортного експедирування - двостороннім (Перевізник, Замовник).

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями ОСОБА_6 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями ОСОБА_6 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на дані правовідносини не поширюються. На правовідносин, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням, згідно національного законодавства, поширюється позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Як зазначено вище у цій постанові, ст. 929 Цивільного Кодексу закріплено, що за договором транспортного експедитування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедитування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедитування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною 2 статті 932 Цивільного Кодексу передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедитування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного Кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема такі як відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статей 308, 310 Господарського Кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Згідно статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до пункту 2 статті 314 Господарського Кодексу України у транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Відповідно до умов Договору № 64 про транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 25.03.2014 р., перевізник прийняв на себе відповідальність за збереження вантажів, що перевозяться за даною угодою, своєчасну їх доставку в пункт призначення і здачу їх вантажоодержувачеві, вказаному у товарно-транспортній накладній.

Пунктом 6.5 вказаного Договору встановлено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність перед експедитором за пошкодження, втрату або розкрадання вантажу, події з вини перевізника з межею відповідальності згідно Конвенції CMR.

На виконання умов Договору № 64 від 25.03.2014 р. ПП "Евентус-Білд" залучило Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 до перевезення вантажів Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка", що підтверджується заявкою № 384А/13 від 25.03.2014 (а. с. 11) на перевезення вантажу за маршрутом: Іспанія - Україна; адреса завантаження: Agrotur Green Garretera Nacional 340,км, 615, Venta Melilla, 30850, Totana MURCIA (Іспанія), адреса розвантаження: смт. Бородянка, вул. Леніна, 224-б, Київської області, Україна; прикордонний перехід: Ягодин, дата завантаження: 27.03.2014 р., дата доставки: 03.04.2014 - 04.04.2014 р., вантаж (вага, об'єм, габарити): продукти (салат-латук), до 15 т., 86 м. куб., температура: +2 +4, фрахт і умови оплати: 72140 грн. (безнал), оплата 1-2 дні після вивантаження (вигрузки) по копії рахунку. Маршрут перевезення: Іспанія-Україна.

Відповідно до даних міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 22930 від 27.03.2014 р. (а. с. 12) відправник "ОСОБА_7 Інтернасіональ", Іспанія, передав перевізнику ФОП ОСОБА_2 (PE Matyash V.V.) для перевезення автомобілем: НОМЕР_2 /АТ 3800ХХ, вантаж, вагою 17612 кг брутто/16137 кг нетто салату свіжого Айсберг. Перевізник зауважень та застережень щодо вантажу у вищезазначеній МТТН (CMR) № 22930 від 27.03.2014 р. - не зазначив.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів даної справи, 04.04.2014 після прибуття автомобілю на митний термінал України "Святошин", під час візуального огляду вантажу було виявлено, що вантаж має явні ознаки гнилі.

З метою первинної фіксації стану вантажу комісією у складі директора та головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" та за участю брокера Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджистік" складено акт проведення експертизи та комісією зафіксовано, що партія салату Айсберг, що прибула від постачальника Arkadia Food International в кількості 16317 кг нетто та 7612 кг брутто загальною вартістю 10004,94 євро на м/п "Святошин" мала явні ознаки захворювання (гниль, бурі качани та специфічний гнилісний запах). Факт псування вантажу зафіксовано актом № 1-725 від 07.04.2014, складеним Київською торгово-промисловою палатою (а. с. 105-109).

Відповідно до акта експертизи Київської торгово-промислової палати № 1-725 від 07.04.2014 р. автомобіль із спеціалізованим напівпричепом, пломбований однією митною пломбою з відбитком "125N014" та пластмасовою пломбою з відбитком: "Увага опломбовано А7996930". При зовнішньому огляді якості салату свіжого встановлено, що основна маса качанів салату із загниванням та увяданням листків, а також загниванням качанів на всю глибину. Встановлено, що виявлений вантаж є неналежної якості.

Відповідно до акту експертизи № І-725 від 07.04.2014 р. було проведено перевірку якості салату свіжого на відповідність вимогам і нормам РСТ УРСР 305-89 «Салат свіжий. Технічні умови» зовнішнім оглядом. Відповідно до акта експертизи пред'явлена експерту партія салату свіжого Айсберг, згідно наданим документам постачальника, в кількості 26 транспортних пакетів, 1160 ящиків, масою брутто 17274 кг, масою нетто 16137 кг, на момент огляду в зоні митного контрою фактично містить: качанів свіжих, цілих, здорових, з не огрубілим листям різної щільності, з кочергою довжиною не більш 10 см. Від нижнього листа - відповідають нормам РСТ 305-89 - 26,2 %; качанів з пом'ятими та зів'явши ми верхніми листками - не відповідають нормам РСТ 305-89 - 42%; качанів з ознаками захворювання (загниванням верхніх листків), не допускається вимогами та нормами РСТ 305-89, не придатні до реалізації, брак - 67%; качанів з загниванням листків на всю глибину, не допускаються вимогами та нормами РСТ 305-89, не придатні до реалізації, брак - 2,6%.

08.04.2014 р. між ТзОВ "Словянка" ( замовник послуг перевезення) та Київською торгово-промисловою палатою був підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого згідно з заявкою ТзОВ "Словянка" надані послуги з експертизи якості товару на суму 2472,00 грн. 08.04.2014 р. ТзОВ "Словянка" здійснено оплату експертиз в сумі 2472,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 08.04.2014 р. 09.04.2014 р. між ТзОВ "Словянка" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРИН-ПОРТ» був укладений договір № 1374-У, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРИН-ПОРТ» на умовах, передбачених цим договором здійснює комплекс послуг по знищенню вантажу, який став непридатним для використання, який знаходиться під митним контролем, а саме: - «салат зелений» . Вантаж є нетоксичним, не є наркотичним засобом, психотропною речовиною та прекурсором. Позивачем здійснено оплату послуг по знищенню нетоксичних відходів згідно рахунку в загальній сумі 19800,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Славянка", звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджістік", про стягнення збитків в розмірі 290641,39 грн., з яких вартість зіпсованого вантажу в розмірі 181734,40 грн.; вартість витрат на транспортні послуги в сумі 74094,99 грн.; сума витрат на послуги митного брокера в розмірі 7540,00 грн.; вартість транспортних послуг до місця утилізації в сумі 5000,00 грн.; вартість експертизи Торгово-Промислової палати в сумі 2472,00 грн.; сума витрат на знищення вантажу в розмірі 19800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва № 910/25257/14 від 26.05.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Рішення мотивовано тим, що відповідачем було порушено умови договору, оскільки товар, перевезення якого здійснювалось на підставі заявки №77Д/К від 25.03.2014р. до договору №25/10/2012-Д від 25.10.2012р., фактично прибув до місця розмитнення зіпсованим та непридатним для подальшої реалізації, що призвело до поміщення всієї партії товару за інвойсом б/н від 27.03.2014р. та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 222930 від 27.03.2014р. до митного режиму знищення та його фактичної утилізації.

Постановою від 01 березня 2016 р. у справі № 910/25257/14 Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2015 р. у справі № 910/25257/14 залишив без змін.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 31.05.2016 року у справі № 925/1583/14 позов задоволено повністю та стягнуто з ПП "Евентус-Білд" на користь ТзОВ "Далет Лоджістік" 193 751,19 грн. збитків та 2500,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду ПП "Евентус-Білд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 31.05.2016 та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити. В своїх доводах скаржник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Постановою від 01.03.2016 року Київського апеляційного господарського суду, рішення господарського суду Черкаської області від 31.05.2016 року у справі № 925/1583/14 скасовано та прийнято нове рішення суду, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Приватного підприємства "Евентус-Білд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджістік" 193 751,19 грн збитків та 2 500,00 грн судового збору.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2015 року у справі № 910/25257/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 року у справі № 910/25257/14 позовні вимоги ТзОВ "Славянка" задоволено частково та стягнуто з ТзОВ "Далет Лоджістік" на користь ТОВ "Славянка" збитки у розмірі 193 751, 19 грн. Судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як перевізником, а також ТзОВ "Далет Лоджістік" як експедитором, не представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність їх вини у псуванні товару, що перевозився за товарно-транспортною накладною CMR № 222930.

Отже, за висновком суду у справі № 910/25257/14, яке набрало законної сили, вбачається, що порушення прав вантажоотримувача - ТзОВ "Славянка" сталося з вини перевізника - ФОП ОСОБА_2 і вказані обставини не можуть доказуватися заново при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача вартість пошкодженого вантажу та відшкодувати збитки понесені у зв'язку з його знищенням.

Відповідно до поданого додаткового обґрунтування позовних вимог позивача, позовні вимоги складаються з: 168951,19 грн. - вартості зіпсованого вантажу, 19800 грн. - вартості витрат на утилізацію зіпсованого вантажу; 5000 грн. - вартості доставки вантажу до місця проведення утилізації.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Як зазначено вище у цій постанові, з аналізу приписів ст. 929, 932, 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.178 Митного кодексу України знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника, уповноваженої ним особи чи інших заінтересованих осіб.

Як встановлено судом, між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 64 транспортно-експедиторського обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 25 березня 2014 р., за яким відповідач зобов'язався здійснити перевезення вантажу, забезпечити доставку вантажу до місця призначення.

Розділом 2 Договору сторони погодили умови перевезення, обов'язки сторін визначено у розділі 4 Договору, умови платежів - у розділі 5 цього договору.

У розділі 6 вказаного Договору, сторони передбачили відповідальність сторін, зокрема, п.6.1. Договору, що в рамках цього Договору, відповідальність сторін регулюється положенням Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів ( КДПГ), чинним законодавством України та вищевказаним договором.

Також сторони домовились, що перевізник, тобто відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед експедитором за пошкодження, втрату або розкрадання вантажу, події з вини перевізника з межею відповідальності згідно Конвенції CMR. Відшкодування збитків в разі доведення провини перевізника проводиться перевізником на протязі 30 днів з дня отримання претензійних документів ( п.6.5. Договору).

На виконання умов вищезазначеного договору та заявки № 384А/13 від 25.03.2014 р., перевізник: ФОП ОСОБА_2 прибув до пункту навантаження та, як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) А №22293G від 27.03.2014 р., третьою особою 3 було завантажено 17612 кг брутто/16137 кг нетто салату-латуку на 26 палетах.

Як підтверджується матеріалами справи, на партію салату згідно інвойсу б/н від 27.03.2014 р. був виданий сертифікат якості б/н від 27.03.2014р. та фітосанітарний сертифікат № СЕ/ЕS/0097787 від 27.03.2014р., згідно з якими, продукт (салат-латук "Айсберг") відповідає вимогам міжнародних угод в галузі охорони здоров'я та не містить нічого, що може нашкодити, і тому є придатним до переробки і вживання в їжу.

Разом із тим, станом на 04.04.2014 р., що підтверджується актом проведення експертизи № 04-04/1, партія салату "Айсберг", що прибула в кількості 16137 кг нетто та 17612 кг брутто загальною вартістю 10004,94 Євро на м/п «Святошин» була зіпсована та мала явні ознаки захворювання (гниль, бурі качани та специфічний гнилісний запах) також збиткова вологість. В зв'язку з тим, що салат "Айсберг" виявився на 80% зіпсованим комісія бракує дану партію та не може прийняти на виробництво.

07.04.2014 р. була проведена експертиза Київською торгово-промисловою палатою, за результатами якою складено акт № І-725 та з якої вбачається, що пред'явлена експерту партія салату свіжого "Айсберг", згідно наданим документам постачальника, в кількості 26 транспортних пакетів, 1160 ящиків, масою брутто 17274 кг, масою нетто 16137 кг, на момент огляду в зоні митного контрою фактично містить: качанів свіжих, цілих, здорових, з не огрубілим листям різної щільності, з кочергою довжиною не більш 10 см. Від нижнього листа - відповідають нормам РСТ 305-89 - 26,2 %; качанів з пом'ятими та зів'явши ми верхніми листками - не відповідають нормам РСТ 305-89 - 42%; качанів з ознаками захворювання (загниванням верхніх листків), не допускається вимогами та нормами РСТ 305-89, не придатні до реалізації, брак - 67%; качанів з загниванням листків на всю глибину, не допускаються вимогами та нормами РСТ 305-89, не придатні до реалізації, брак - 2,6%.

В зв'язку з зазначеним було здійснено перевезення товару до пункту знищення нетоксичних відходів, де і було здійснений комплекс послуг по знищенню вантажу, який став непридатним для використання.

Як зазначено вище у цій постанові, на спірні правовідносини поширюються, крім приписів національного законодавства, положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, яка має пріоритет у застосуванні.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986 р. Відповідно до Закону України Про правонаступництво України від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2002 року Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції. Згідно ст. 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці. Законом України Про дію міжнародних договорів на території України від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст.1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст.ст.4, 6 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка, зокрема, містить заяву про те, що перевезення здійснюється згідно положень дійсної Конвенції, що мало місце в даній справі. Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно з ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику. Якщо перевезення виконується транспортними засобами, спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив тепла, змін температури повітря, перевізник не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобов'язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/25257/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджістік" збитків, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджістік" збитки у розмірі 193751,19 грн.

При розгляді вказаної справи судом встановлено, що під час перевезення товар Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" був зіпсований та виявився непридатним для подальшої реалізації, внаслідок чого утилізований.

Зазначені обставини стали підставою звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Далет Лоджістік" із позовом до суду у даній справі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.05.2016 р.) про стягнення з Приватного підприємства "Евентус-Білд" збитків, завданих неналежним виконанням умов договору № 1 Д/П, стягнутих з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка", у розмірі 193751,19 грн. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами укладеного між сторонами договору № 1 Д/П від 27.08.2013 на відповідача як експедитора покладена відповідальність перед позивачем як замовником за виконання перевезення вантажу та обов'язок у разі його пошкодження (втрати) відшкодувати позивачу збитки; судовими рішеннями у справі № 910/25257/14 з позивача на користь ТзОВ "Славянка" було стягнуто 193751,19 грн. збитків, яка була сплачена позивачем частково шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 25.03.2015 р. у справі № 910/25257/14, та рішенням господарського суду Черкаської області від 15.05.2015 року по справі № 925/545/15 встановлено, що вартість зіпсованого вантажу становить 193751,19 грн.

Відповідно до п. 6.5 Договору № 64 від 25.03.2014 року перевізник несе повну матеріальну відповідальність перед експедитором за пошкодження, втрату або розкрадання вантажу, події з вини перевізника з межею відповідальності згідно Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. відшкодування збитків в разі доведеності провини перевізника проводиться перевізником на протязі 30 днів з дня отримання претензійних документів.

За висновками вищевказаних рішень судів, які набрали законної сили, вбачається, що порушення прав позивача сталося з вини перевізника - ФОП ОСОБА_2

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Розмір відшкодування не може, однак, перевищувати 25 франків за кілограм відсутньої ваги брутто. "Франк" означає золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

З огляду на вищезазначене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що за наведених вище обставин, вимоги позивача в частині стягнення 19800 грн. вартості витрат на утилізацію зіпсованого вантажу, 5000 грн. вартості доставки вантажу до місця проведення утилізації, до задоволення не підлягають та правомірно відмовив позивачу в цій частині вимог.

Разом з тим, як зазначено вище у цій постанові, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що до даних правовідносин строків позовної давності тривалістю у три роки, в т.ч. виходячи з приписів Конвенції.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 1 ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст. 3 Господарського кодексу України).

В силу до п. 2.1 Договору № 64 від 25.03.2014року перевезення вантажів в міжнародному сполученні виконується відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 року, законодавчими і нормативними актами України, а також на підставі вказаного договору та заявки на перевезення, яка є додатком до даного договору.

Як зазначено вище у цій постанові, відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 року, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки . Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується. Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

Отже, згідно вищевказаної норми, з урахуванням приписів статті 257 ЦК України, відповідно до товарно-транспортної накладної (CMR) № 222930, товар прибув на митний термінал України "Святошин" - 04.04.2014 року, отже, строк, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права завершується - 05.04.2017 року. Відповідно до відтиску поштового штампа на конверті (а. с. 31), фіскального чеку за № 9984 "ПАТ Укрпошта" Київ 10 (а. с. 6), позивач здав на пошту (направив до суду) позовну заяву і додані до неї документи (а. с. 3-5, 6-30) - 03.04.2017 року, що вказує на відсутність пропущеного строку позовної давності при зверненні з позовом до суду.

З аналізу наведених вище норм права, умови Договору та обставини справи встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, покликання апелянта в апеляційній скарзі на застосування до даних правовідносин річного строку позовної давності встановленого ч. 1 ст. 32 Конвенції не заслуговує на увагу.

Не приймаються до уваги колегією суддів покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що рішення про утилізацію приймалось ТзОВ Словянка і апелянт не мав жодної можливості встановити причини пошкодження вантажу, оскільки, по-перше, як вбачається з матеріалів справи, рішення про утилізацію приймалось не ТзОВ Словянка , а встановлено у Актом експертизи № 1-725 від 07.04.2014 р., яка проводилась Київською торгово-промисловою палатою (а. с. 105-109) та передбачено нормами митного законодавства. По-друге, в матеріалах даної справи відсутні, апелянтом не подано належних та допустимих доказів про те, що відповідач, як учасник перевезення, під час проведення експертного дослідження Київською торгово-промисловою палатою, будучи обізнаним, що зіпсований вантаж буде утилізовано, не вчинив жодних дій, зокрема, не подав заяв, клопотань, вимог щодо необхідності проведення додаткового чи/та будь-якого іншого дослідження, тобто такими своїми діями фактично погодився з висновком Торгово-промислової палати.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на відсутність вини перевізника та вказує на те, що його вина не доведена та зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, факт понесення збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вину. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Як стверджує апелянт, місцевий господарський суд не взяв до уваги заперечень відповідача на позовну заяву в цій частині та не врахував їх при постановленні судового рішення, останнє є незаконним, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зазначені вище твердження апелянта щодо відсутності його вини та не доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення у даній справі, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки обставини, що відповідачем, всупереч умовам договору (заявки, додаткових умов (п. 5.6.) було подано необладнаний транспортний засіб (відсутність обладнання, що фіксує температурний режим) встановлено рішеннями господарського суду по справах № 910/25257/14 від 26.05.2015 р., № 925/1583/14 від 31.05.2016 р., № 925/545/15 від 15.06.2015 р. у яких Відповідач був учасником процесу. Недотримання відповідачем температурного режиму протягом всього маршруту, підтверджується рішеннями господарських судів у справах № 910/25257/14 від 26.05.2015 р., № 925/1583/14 від 31.05.2016 р., № 925/545/15 віл 15.06.2015 р. у яких Відповідач був учасником процесу.

Крім того, завантаження вантажу у належному стані, підтверджується CMR № 222930 від 27.03.2014 р. (знаходиться в матеріалах справи) та контрольним листом № 1 від 27.03.2014 р. складеним перевізником (а. с. 158), виявлення всування вантажу, свідчить акт експертизи, у відповідності до висновку якої, викладеного у додатку № 1-725 від 07.04.2014 р. комісія визнала всю партію вантажу забракованою та неприйнятною до виробництва. У зв'язку із псуванням вантажу останній було утилізовано, що встановлено рішеннями господарських судів у справах № 910/25257/14 від 26.05.2015 р., № 925/1583/14 від 31.05.2016 р., № 925/545/15 від 15.06.2015 р. у яких Відповідач був учасником процесу.

З огляду на вищенаведене, місцевий господарський суд, правомірно зіслався на ст. 35 ГПК України, так як обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, відповідно до ст. 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів - тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними у пункті 2 статті 17 лежить на перевізнику. Якщо перевезення виконується транспортними засобами, спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив тепла, змін температури повітря, перевізник не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобов'язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

Тобто, у відповідності до Конвенції, вина перевізника презюмується і саме він має довести, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо збереження вантажу. Однак, як вбачається з матеріалів даної справи, апелянт, як перевізник, не доводить належними та допустимими доказами обставину того, що ним було виконано зобов'язання зі збереження температурного режиму протягом всього маршруту, як це передбачено договором та заявкою, укладеними між сторонами, що встановлено рішеннями судів у інших справах, участь у яких брав відповідач і які були досліджені судом першої інстанції по даній справі.

Разом з тим не заслуговує на увагу покликання скаржника на те, що місцевий суд безпідставно поклав на нього 5232 грн витрат за надані позивачу адвокатом послуги, оскільки, як стверджує заявник, останні є не обгрунтованими належними доказами.

Як вбачається з матеріалів даної справи, разом із заявою про судові витрати (а. с. 82) позивач надав суду всі належні та допустимі докази сплати коштів адвокату ОСОБА_4, який займається адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2448 (а. с. 88), діє на підставі Договору № 6/5/0014 про надання правової допомоги від 08.05.2014 р. (а.с. 29-30), адвокат ОСОБА_4 надав місцевому господарському суду Почасовий звіт виконаних робіт (послуг) у справі № 909/342/17 (а. с. 87), Акт про витрати на послуги адвоката у справі № 909/342/17 (а. с. 86), заявку на надання правової допомоги (а. с. 83), платіжне доручення про сплату послуг адвоката та виписку про зарахування грошових коштів зі сплати коштів на адвоката (а. с. 84, 85).

Приписами ст.49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до п. 1 ст. 1 вищевказаного Закону, адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Статтею 4 цього Закону визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ч.1 ст.13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ). Самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (п. 14.1.226 Податкового кодексу України).

Таким чином, відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише у випадку надання такої допомоги адвокатом який є самозайнятою особою та за умови надання необхідних доказів підтверджуючих надання такої допомоги.

Докази витрат на правову допомогу за п. 6.3 постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.2013 р.: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності; платіжне доручення або інший документ, який підтверджує сплату відповідних послуг, копія свідоцтва адвоката або оригіналу ордера адвоката, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В підтвердження повноважень адвоката, представником позивача до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2448 виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.01.2006 року № 27-17-25 на ім'я ОСОБА_4, договір від 08 травня 2014 року про надання адвокатських послуг. Факт отримання позивачем послуг згідно вказаного вище договору про надання адвокатських послуг підтверджується актом про витрати на послуги адвоката від 12.05.2017 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу клієнту в повному обсязі. Відповідно до платіжного доручення № 1289 від 11.05.2017 року ПП "Евентус-Білд" передало, а адвокатське бюро ОСОБА_4 прийняло грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. у якості оплати адвокатських послуг наданих безпосередньо адвокатом ОСОБА_4.

Також, матеріали справи свідчать, що адвокат ОСОБА_4 був присутнім в судових засіданнях суду першої інстанції, подавав додаткові пояснення та обґрунтування, копії судових рішень, які набрали законної сили, заперечення у справі, заяви та клопотання, надавав усні пояснення по суті спору, що підтверджується протоколами судових засідань.

Отже місцевий господарський суд оцінивши в цій частині вимоги позивача прийшов до висновку про часткове задоволення послуг витрат з оплати послуг адвоката, згідно приписів ст. 49 ГПК України згідно якої суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та приходить до висновку про стягнення з відповідача 5232,00 грн. оплати адвокатських послуг.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме: про задоволення позову в частині стягнення 168951,19 грн вартості зіпсованого вантажу та про відмову у задоволенні решти вимог позивача в частині стягнення 19800,00 грн вартості витрат на утилізацію зіпсованого вантажу, 5000 грн. вартості доставки вантажу до місця проведення утилізації.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що апелянтом/позивачем всупереч положенням ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2017 р. у справі № 909/342/17 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2017 року у справі № 909/342/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Л.С. Данко

Суддя Р.І.Марко

Суддя Г.В.Орищин

13.09.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 18.09.2017 р.