Ухвала

від 26.11.2018 по справі 909/342/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/342/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.11.2018 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А. секретарі судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги № б/н від 26.10.2017 (вх.№ 11535/17 від 30.10.2017) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області у справі:

за позовом: Приватного підприємства "Евентус-Білд", вул. Олексія Терьохіна, буд. 8а, офіс 55,м. Київ,04080

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вул. Весняна, буд. 9, м. Коломия, Івано-Франківська область,78200

за участю:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2, (посвідчення №513050 від 21.12.11)-представник

Коломийський міськрайонний ВДВС : ОСОБА_3Б, (довіреність б/н від 17.01.18)

ВСТАНОВИВ:

рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2017 позов Приватного підприємства "Евентус-Білд" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 193751,19 грн задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вул. Весняна, буд.9, м. Коломия, Івано-Франківська область на користь Приватного підприємства "Евентус-Білд", вул. Олексія Терьохіна, буд. 8а, офіс 55,м. Київ - 168 951,19 грн. вартості зіпсованого вантажу, 2 533,26 грн. судового збору та 5 232,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - 19800 грн вартості витрат на утилізацію зіпсованого вантажу, 5000 грн. вартості доставки вантажу до місця проведення утилізації - відмовлено. На виконання рішення видано наказ від 13.06.2017. Постановою ЛАГС від 13.09.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2017 року у справі № 909/342/17 - залишено без змін. Верховний суду Постановою від 11.05.2018 у справі № 909/342/17 Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року у справі № 909/342/17 залишив без змін.

30.10.2017 ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області. У своїй заяві скаржник зазначає, що рахунок № 26009052500549 МФО 336677 код НОМЕР_1, відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", є рахунком, який використовується підприємцем для виплати заробітної плати найманим працівникам, отже накладення на нього арешту є порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, вказує, що арешт може бути накладено лише в межах суми стягнення, а накладено на все майно без цього обмеження майно, на яке накладено арешт, набувалось під час шлюбу з ОСОБА_4, відповідно до Сімейного кодексу України є спільною власністю подружжя; арешт майна порушує права та інтереси іншого співвласника майна.

У судовому засіданні представник заявника просить суд закрити провадження у частині визнання недійсної постанови державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстицій в Івано-Франківській області від 10.10.2017 (ВП № 548685540 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на рахунок № 26009052500549, МФО 336677, код НОМЕР_1 відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", так як з цього рахунку знятий арешт, згідно рішення Коломийського міськрайонного суду по справі № 346/5579/17 від 12.01.2018.

Щодо вимоги про визнання недійсною постанови державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстицій в Івано-Франківській області від 10.10.2017 (ВП № 54868454) про арешт коштів боржника, скаржник вважає, що постанова про арешт майна боржника за змістом не відповідає вимогам діючого законодавства та є незаконною.

Скаржник обгрунтовує свою позицію ще й тим, що державний виконавець, винісши постанову про арешт майна боржника, не врахував, що порушує майнові права та інтереси іншого власника, а саме: дружини ОСОБА_4, якій їй гарантовані Конституцією України та зокрема ст. 319 ЦК України. Вказує, що в постанові про арешт майна боржника визначено накласти арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 без зазначення межі суми боргу.

Державний виконавець у судовому засіданні та письмово проти скарги заперечує, посилаючись на ст.ст. 25, 40, 60 Закону України „Про виконавче провадження", вважає свої дії спрямованими виключно на повне виконання судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та подану скаргу, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

09.10.2017 державним виконавцем винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу № 393 від 13.06.2017, ВП № 54868454.

09.10.2017 державним виконавцем винесено Постанову про арешт майна боржника, ВП № 54868454.

При розгляді скарги, судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, - і за її межами; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016р. №1403-VIII Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до ст.74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 52 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до 56 Закону України „Про виконавче провадження" ( Арешт і вилучення майна (коштів) боржника) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно з частинами 1, 2 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Судом приймаються доводи скаржника на неправомірність накладення арешту на все майно, оскільки у постанові про арешт майна не міститься положення здійснювати арешт майна лише в межах суми боргу.

Наклавши арешт на все майно скаржника - боржника державний виконавець не врахував специфіки господарської діяльності боржника, очевидну не співрозмірність боргу та вартості арештованого майна, адже на момент арешту майна державному виконавцю було відомо, що у власності боржника знаходяться великотоннажні автомобілі з причепами, які ним використовуються в міжнародних перевезеннях, орієнтовна вартість яких суттєво перевищує суму стягнення. Крім того державному виконавцю було відомо і те, що з винесенням постанови про накладення арешту на все майно боржника останній не зможе здійснювати свою господарську діяльність, що ускладнить фінансовий стан боржника, а з рештою і виконання рішення суду. При цьому також не враховано, що ускладнення виконання рішення суду суперечить інтересам стягувача.

Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. За приписами ч. 2статті 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно положень статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1-2 ст.73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Таким чином, при вирішенні питання про виділення частки боржника у спільній власності подружжя необхідно врахувати докази набуття майна у період шлюбу, визначити питання про можливість поділу майна на випадок, якщо річ є неподільною, встановити докази належності майна, яке просить виділити боржнику, на праві спільної власності подружжя.

Разом з тим, за змістом п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Згідно п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу.

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Таким чином, як вбачається з наданих до матеріалі справи документів, державний виконавець про винесенні Постанови про арешт майна боржника від 09.10.2017 не врахував та не визначив частки боржника у нерухомому майні, що належить на праві спільної сумісної власності, та чи є майно боржника майном набутим у шлюбі.

Згідно ч. 10, 11 ст. 336 ГПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Доказів звернення до суду не надано.

Дії державного виконавця не узгоджуються з приписами статті 6 пункту 6 статті 52 Закону України „Про виконавче провадження ", за змістом яких державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом.

Отже скарга обґрунтована, а тому підлягає задоволенню частково.

Стосовно посилань скаржника на належність частки майна, на яке накладено арешт, іншій особі, звертається увага, що відповідно ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як зазначено в абз. 3 п. 9.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.10.2012р., вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган Державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України Про виконавче провадження, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.12р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Згідно ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За результатами розгляду скарги згідно ст.343 Господарського процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд приймає ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі у частині задоволення скарги щодо визнання недійсної постанови державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстицій в Івано-Франківській області від 10.10.2017 (ВП № 548685540 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на рахунок № 26009052500549, МФО 336677, код НОМЕР_1 відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", так як з цього рахунку знятий арешт.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку скаргу № б/н від 26.10.2017 (вх.№ 11535/17 від 30.10.2017) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.73, 74, 86, 234, 235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Скаргу № б/н від 26.10.2017 (вх. № 11535/17 від 30.10.2017) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області ОСОБА_5. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 09.10.2017 у виконавчому провадженні № 54868454.

Визнати недійсною постанову державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області ОСОБА_5. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 09.10.2017 у виконавчому провадженні № 54868454.

В іншій частині вимог скарги - провадження закрити.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення - 26.11.18р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги.

У судовому засіданні 26.11.18р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 28.11.2018

Суддя Шкіндер П.А.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі «Судова влада України» , за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі: http://court.gov.ua/fair/sud5010/ Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ Веб-адреса Господарського суду Івано-Франківської області: http://if.arbitr.gov.ua/sud5010/ e-mail суду: inbox@if.arbitr.gov.ua . Інформація за тел.: (0342) 55-94-88

Звернути увагу, що учасники справи можуть отримувати процесуальні документи в електронному вигляді. Для цього необхідно зареєструватись в системі, розміщеній на офіційному веб-порталі "Судова влада України" (https://e-court.mail.gov.ua/?_task=login&_action=plugin.registration_rules) та подати до суду заявку для отримання процесуальних документів в електронному вигляді.