Постанова

від 18.09.2017 по справі 815/2960/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2960/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 год. 33 хв.

11 вересня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Куща М.О.,

За участю сторін:

представника Позивача ОСОБА_1,

представника Відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна +» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.05.2017 року №0010001402, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна +» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.05.2017 року №0010001402.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарських операцій ТОВ «Мічуріна+» з ТОВ Бетасолюшен у періоді, який перевірявся.

Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ Бетасолюшен, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у письмових запереченнях (т., а.с. 68-71). В обгрунтування правової позиції зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Мічуріна+ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ Бетасолюшен за період з 01.08.2016 року по 31.08.2016 року складено акт перевірки на підставі якого прийняте податкове повідомлення - рішення. Згідно висновків акту перевірки встановлено штучне формування податкового кредиту ТОВ Мічуріна+ у серпні 2016 року по ланцюгу постачання від ТОВ Бетасолюшен так як не встановлено факту отримання товару позивачем, в зв'язку з чим підтвердити реальність отримання (придбання) товару не можливо.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.4, п.78.1 ст.78 ПК України, відповідно до наказу Головного управління ДФС в Одеській області № 915 від 10.04.2016р., направленнями на перевірку проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» (код ЄДРПОУ 38522124) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ Бетасолюшен за період з 01.08.2016р. по 31.08.2016р.

За наслідками перевірки складено акт № 310/15-32-14-02/38522124 від 19.04.2017р. (а.с. 14-27), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

п. 44.1 ст. 44, абз. а п. 198.1 ст. 198 ПК України від 02.12.2012р. № 2755-VI, із змінами і доповненнями;

ст. 1, ст. 9 Закону України Про бухгалтеський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р. № 996 зі змінами та доповненнями;

п. 2.16 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 та зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.1995р. за № 168/704, в результаті чого ТОВ Мічуріна+ завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації з податку на додану вартість) за серпень 2016 року на суму 323464,36 грн.

Висновок про фіктивність (безтоварність) господарських операцій зроблений відповідачем виходячи з наступних визначених у акті перевірки обставин:

у розпорядженні позивача відсутній примірник товаро-транспортної накладної, що засвідчує факт перевезення запасних частин до його місця знаходження;

станом на 05.12.2016 року ТОВ Бетасолюшен за податковою адресою відсутнє;

згідно поданого ТОВ Бетасолюшен звіту форми А4 про суми нарахованої заробітної плати, у серпні 2016 року на цьому підприємстві офіційно працювала у штаті одна особа, а за цивільно-правовими договорами - 0 осіб;

за інформацією територіального центру надання послуг м. Херсона, автотранспортні засоби за ТОВ Бетасолюшен не облікуються;

за інформацією оперативного управління Головного управління ДФС у Херсонській області, ТОВ Бетасолюшен задіяно в схемі руху податкового кредиту та формуванні схемного ПДВ.

У Єдиному реєстрі податкових накладних за серпень 2016 року відсутні дані про придбання ТОВ Бетасолюшен запасних частин до сільськогосподарської техніки.

Не погодившись з висновками акту перевірки, ТОВ «Мічуріна+» надав заперечення до Головного управління ДФС в Одеській області (а.с.28-31), за результатом розгляду якого, Головне упралвння ДФС в Одеській області направлено листа №3882/10/15-32-14-07-12 від 10.05.2017 року, яким зазначено, що висновки акту перевірки від 19.04.2017 року № 310/15-32-14-02/38522124 є правомірними та не відповідають вимогам діючого законодавства (а.с. 32-36).

За результатами перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0010001402 від 13.05.2017 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 323464,36 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.78.1.4 п. 78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності, зокрема, такої підстави: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до пп.16.1.12 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися.

За приписами п.200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 - 1 .3 статті 200 - 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 - 1 .3 статті 200 - 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, із системного аналізу вищеокреслених законодавчих положень вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг), тощо), мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Також, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції.

За відсутністю факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів (робіт, послуг) однією стороною, та їх отримання іншою стороною, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відтак, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) або в разі, якщо придбані товари (роботи, послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів. До того ж, наявність цивільно-правового договору також не є безумовним свідченням правомірності та реальності вчинення платником податку господарської операції навіть у тому разі, якщо такий договір не визнано недійсним у судовому порядку.

Так, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011р. судом касаційної інстанції наголошено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Тобто, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, за період з 01.08.2016р. по 31.08.2016р. ТОВ «Мічуріна+» задекларовано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 887647 грн. ( а.с. 17).

За період з 01.08.2016р. по 31.08.2016р. ТОВ Мічуріна + задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1523293 грн. (станом на серпень 2016р.).

ТОВ Мічуріна+ у період з 01.08.2016р. по 31.08.2016р. пільгами не користувалось.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про порушення податкового законодавства за наслідками взаємовідносини ТОВ Мічуріна+ з ТОВ Бетасолюшен .

Згідно акта перевірки, основними підставами для висновку щодо порушень податкового законодавства у періоді, що перевірявся, послугувало встановлення посадовими особами контролюючого органу, що до складу податкового кредиту позивачем віднесено суми ПДВ у зв'язку з здійсненням господарських операцій з постачання (продажу) позивачу запасних частин до сільськогосподарської техніки (а.с. 18-19).

Крім того в акті перевірки зазначено, що TOB «Мічуріна+» за перевіряємий період задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість з вартості придбаних та реалізованих запасних частин до сільськогосподарської техніки, щодо яких відсутня інформація про транспортування на адресу TOB Мічуріна+ , а саме не надані ТТН, які підтверджували б факти поставки товарів та зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування по операції.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від зазначених контрагентів, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, суд виходить з наступного.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ «Мічуріна+» (код ЄДРПОУ 38522124) є: Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; Код КВЕД 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; Код КВЕД 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; Код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 77.31 Надання в аренду сільськогосподарських машин і устаткування, Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 159-163).

Судом встановлено, що 09.08.2016р. між ТОВ «Мічуріна+» (покупець) та ТОВ «Бетасолюшен» (продавець) укладено договір постачання № 19/08-16, яким регулюються відносини сторін з поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки. Найменування , ціна (вартість), кількість, строки, порядок оплати та поставки товару визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно п. 4.1 договору поставка товару здійснюється продавцем на умовах визначених згідно ІНКОТЕРМС редакції 2010р. в порядку та у строк визначений в специфікації до Договору (а.с. 38-40).

Відповідно п. 2 специфікації до договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ (в редакції ІНКОТЕРМС 2010р.) за рахунок продавця за адресою покупця (а.с. 41-42).

На підтвердження факту виконання умов договору № № 19/08-16 від 09.08.2016р. позивачем надано засвідчені копії Акту приймання - передачі товару від 31.08.2016р. видаткової накладної № БС-0000017 від 31.01.2016р., рахунків - фактури № БС-0000014, № БС-0000015від 22.08.2016р., № БС-0000016 від 24.08.2016р., № БС-0000017 від 26.08.2016р. (а.с. 45-50).

За наслідками вказаних правовідносин позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі отриманих від продавця податкових накладних за серпень 2016 року, які були надані під час здійснення перевірки (а.с. 18-19).

Так, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (послуг) в межах господарської діяльності.

Отже, під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Аналогічна позиція, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. в справі № К/800/17762/13.

Разом з тим, надані ТОВ «Мічуріна+» документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеним контрагентом, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентом позивачу податкові накладні не ставились під сумнів під час проведення перевірки, а тому не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом свідчить про нереальність господарських операцій по договорам з вищенаведеним контрагентом, з огляду на наступне.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., передбачено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Тобто оформлення товарно-транспортних накладних здійснюється при отриманні послуг з перевезення та є обов'язковим первинним документом, що свідчить про реалізацію товарно-матеріальних цінностей та на підставі якого формуються доходи та податкові зобов'язання з податку на додану вартість платника податку при операціях з реалізації/ постачання товарно-матеріальних цінностей.

Пунктом 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97р. (далі - Правила), передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). При цьому, згідно п.11.6 вказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. Водночас у Правилах вказані терміни вживаються в такому значенні: замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів; вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами договорів, укладених між TOB «Мічуріна+» та ТОВ Бетасолюшен товар передається згідно з умовами СРТ (згідно з Міжнародними правилами по інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС), тобто продавець сплачує за перевезення товару за адресою покупця.

Таким чином, TOB «Мічуріна+» за умовами договору не здійснювалось організації перевезень товарів, які ним придбавались/продавались (місце поставки визначалось умовами договорів). При цьому, позивачем надано до суду копії видаткової накладної та рахунки - фактури, які приєднано до матеріалів справи та досліджено судом.

З наведеного в сукупності вбачається, що в даному конкретному випадку позивач не є учасником транспортних відносин, у зв'язку з чим наявність у нього транспортних документів не є обов'язковою.

Крім того, слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Аналогічну правову позицію неодноразово висловлено Вищим адміністративним судом, в тому числі в ухвалі від 27.10.2015р. К/800/68235/14.

Серед іншого, відповідно акту перевірки станом на 01.08.2016 року, згідно даних оборотно - сальдової відомості по рахунку 631, заборгованість ТОВ Мічуріна+ перед ТОВ Бетасолюшен відсутня.

Судом встановлено, що придбані запасні частин до сільськогосподарської техніки за договором № 19/08-16 від 19.08.2016 року, реалізовані ТОВ Мічуріна+ для виготовлення колісного трактора марки К-701, реєстарційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого на праві власності за ТОВ Мічуріна+ 19.08.2017 року.

На підтвердження зазначеного в матеріалах справи містяться свідоцтво про реєстрацію машини №21088ВН, свідоцтво про право власності від 30.08.2017 року та фотозображення трактора К-701 (а.с. 213-216).

Як вбачається з договору оренди № 1 від 27.01.2014 року ТОВ Мічуріна+ серед іншого отримало в оренду Майстерню по ремонту сільськогосподарських машин, склад запчастин, стоянку сільськогосподарських машин, площадку для зберігання сільськогосподарських машин (а.с. 101-181).

Так судом встановлено, що в ході проведення перевірки посадовими особами підприємства надані в повному обсязі необхідні бухгалтерські документи та документи податкового обліку з первинними документами до них щодо визначення податку на додану вартість.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Вказана правова позиція висловлена і в Постановах ВСУ по справах № 21-1536а15 від 22.09.2015 р., № 21-1359а15 від 27.10.2015 р., № 21-2430а15 від 22.11.2016 р.

Крім того, суд вважає за необхідне акцентувати увагу, що ТТН не є підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій. В свою чергу, ухвалою ВАСУ від 13.01.2015 р. по справі №К/800/50432/13 висловлений правовий висновок: "...відсутність товарно - транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Відсутність саме ТТН не є підставою для не включення вартості придбаних товарів (послуг) до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту".

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "ОСОБА_2 дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2 , 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України ), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 27.03.2014 р. по справі № К/9991 висловив позицію, що "Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування, якщо інше не доведено контролюючим органом".

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, суд зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 04.06.2014 року по справі № К/800/55605/13.

Крім того, щодо посилань відповідача на нереальність господарських відносин, у зв'язку із порушенням контрагентом позивача вимог податкового законодавства суд зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі . Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (справа "Лелас проти Хорватії").

Принципи, які знайшли розвиток і відображення в процедурних рішеннях ЄСПЛ, також закріплені і в Висновку Венеціанської комісії За демократію через право (Мірило правовладдя), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263- му засіданні 6 - 7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи на 31 - й сесії 19-21 жовтня 2016 року.

Зокрема, принцип леґітимних очікувань є складовою загального принципу юридичної визначеності в праві Європейського Союзу, виведеного з національних систем права. Він так само виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною леґітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх леґітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху леґітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади (п. 61).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на зазначене суд вважає, що оскаржуванн податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 13.05.2017 року №0010001402, є такими, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні адмінітративного позову сплачено судовий збір у розмірі 4851,98 грн. (а.с. 3). Відтак суд дійшов висновку про необхідність стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 4851,98 грн., сплаченого ТОВ «Мічуріна+» при поданні адміністративного позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 вересня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна +» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.05.2017 року №0010001402 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 13.05.2017 року №0010001402.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна +» (код ЄДРПОУ 38522124) судові витрати у розмірі 4 851,98 грн. (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят одну грн. 98 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.09.2017 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.