Постанова

від 28.05.2019 по справі 815/2960/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2019 року

Київ

справа №815/2960/17

касаційне провадження №К/9901/20925/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (головуючий суддя - Крусян А.В., судді: Вербицька Н.В., Джабурія О.В.) у справі №815/2960/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ у травні 2017 року звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2017 №0010001402.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11.09.2017 адміністративний позов задовольнив повністю.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.12.2017 скасував постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ звернулося 09.02.2018 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2017.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач наголошує на тому, що факт придбання ним запчастин у Товариства з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен підтверджується належними та допустимими доказами; такі товарно-матеріальні цінності використані Товариством з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ з метою конструювання власними силами трактора колісного марки К-701; будь-які судові рішення щодо фіктивності правочину, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен відсутні. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ вказує на те, що викладені в оскарженому судовому рішенні суду апеляційної інстанції висновки не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні обставин справи.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен за період з 01.08.2016 по 31.08.2016, результати якої оформлено актом від 19.04.2017 №310/15-32-14-02/38522124.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пункту 44.1 статті 44, абзацу а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996, пункту 2.16 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2017 № 0010001402, в якому визначено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за серпень 2016 року в сумі 323464,36 грн.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень вимог податкового законодавства, на думку податкового органу, полягає у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за нереальними операціями з придбання активів (запасні частини до сільськогосподарської техніки в загальній сумі 1940786,2 грн.) у Товариства з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен на підставі договору поставки від 19.08.2016 №19/08-16.

Відсутність права у позивача на формування показників податкового обліку за вказаними операціями відповідач пов`язує з такими обставинами: у розпорядженні позивача відсутній примірник товарно-транспортної накладної, що засвідчує факт перевезення запасних частин до його місця знаходження; станом на 05.12.2016 контрагент позивача за податковою адресою відсутнє; згідно з поданого Товариством з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен звіту форми А4 про суми нарахованої заробітної плати, у серпні 2016 року на цьому підприємстві офіційно працювала у штаті одна особа, а за цивільно-правовими договорами - 0 осіб; відповідно до інформації територіального центру надання послуг м. Херсона, автотранспортні засоби за Товариством з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен не обліковуються; згідно з інформацією оперативного управління Головного управління ДФС у Херсонській області Товариство з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен задіяне в схемі руху податкового кредиту та формуванні схемного податку на додану вартість; у Єдиному реєстрі податкових накладних за серпень 2016 року відсутні дані про придбання Товариством з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен запасних частин до сільськогосподарської техніки.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податку як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні від`ємного значення, відсутні.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі таких операцій.

Спірні товари повинні бути отримані від зазначеного у первинних документах постачальника.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, орган доходів і зборів відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платнику податкового зобов`язання та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив з того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи (договір поставки, специфікація до договору, акт приймання-передачі, рахунки-фактури, накладні) не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій з задекларованим контрагентом.

Так, позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт отримання спірних активів (запасних частин для сільськогосподарської техніки) саме від Товариства з обмеженою відповідальністю Бетасолюшен .

Позивачем не спростовано і наданих податковим органом суду відомостей про відсутність факту придбання контрагентом позивача спірних товарів, зокрема такі операції не відображено у показниках Єдиного реєстру податкових накладних. Тобто, виробника або імпортера поставленого Товариству з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ товару не встановлено.

Встановлені за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції обставини у сукупності свідчать про удаваний характер спірних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ .

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості оскарженого податкового повідомлення-рішення такими, що відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

У зв`язку з викладеним та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мічуріна+ залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 у справі №815/2960/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк