Ухвала

від 13.09.2017 по справі 819/507/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/7780/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Благоустрій-1" Приватного підприємства "Благоустрій" до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління Держпраці у Тернопільській області, в якому просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Тернопільській області від 14 лютого 2017 року № ТЕ24/19-01-40/013 про накладення на позивача штрафу в розмірі 9600 грн., № ТЕ24/1/19-01-40/013 про накладення на позивача штрафу в розмірі 3200 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року позов задоволено. Постанови Управління Держпраці у Тернопільській області від 14 лютого 2017 року № ТЕ24/19-01-40/013 та від 14 лютого 2017 року № ТЕ24/1/19-01-40/013 визнано протиправними та скасовано.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що позивач порушив вимоги ч.2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", ч.1 ст.47, ст.76, ч.5 ст.79, ч.5 ст.97, ст.100, ч.1,2,4 ст.115, ч.1 ст. 117 КЗпП України, ст.7, ч.1 ст.21 Закону України "Про відпустки", ч.3 ст.15 Закону України Про оплату праці , ст.7 Закону України "Про охорону праці", ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442. Апелянт також звертає увагу на те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року №607/1133/17 директора ПП "Благоустрій" притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП, а саме: порушення вимог законодавства про працю та охорону праці, що зафіксовано у акті перевірки № 19-01-40/013 від 17 січня 2017 року. Таким чином, оскаржувані постанови про накладення штрафу прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, тому суд відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, за наявними у справі доказами, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 16 по 17 січня 2017 року Управління Держпраці у Тернопільській області відповідно до наказу № 484 від 30 листопада 2016 року та на підставі направлення № 377 від 26 грудня 2016 року провело планову перевірку з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій".

Перевірка проведена в присутності директора ДП "Благоустрій-1" ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці", а саме: норма тривалості робочого часу при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила у жовтні 2016 року 164 години (25 робочих днів) і у грудні 2016 року 178 годин (27 робочих днів), разом з тим, у табелях обліку використання робочого часу МОП за зазначені місяці відображено: у жовтні - 25 робочих днів та 159 годин, а у грудні - 27 робочихднів та 176 годин;

- ст.76 КЗпП України, а саме: не надається додаткова відпустка працівникам, що працюють у несприятливих умовах на посадах, а саме електрогазозварювальнику, слюсарю - сантехніку, монтажнику внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання;

- ч.5 ст.79 КЗпП України, а саме: працівники не повідомляються письмово про дату початку відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну; згідно з графіком відпусток працівників ДП "Благоустрій-1" на 2016 рік прибиральниці сходових кліток ОСОБА_3 щорічна відпустка була запланована на вересень, а наказом від 01 вересня 2016 року № 89-к їй було надано щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 вересня 2016 року за її заявою від 01 вересня 2016 року;

- ст.100 КЗпП України, а саме: не проводиться доплата за роботу у несприятливих умовах праці працівникам, що працюють на посадах: електрогазозварювальнику, слюсарю - сантехніку, монтажнику внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання;

- ч.1,2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці , а саме: впродовж жовтня - грудня 2016 року заробітна плата виплачувалась в порядку надходження коштів, не регулярно, без виплати авансу та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;

-ч.4 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.21 Закону України "Про відпустки", а саме: заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до її початку, зокрема, згідно з графіком відпусток на 2016 рік прибиральниці сходових кліток ОСОБА_3 щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні надана 01 вересня 2016 року, а відпускні - виплачено 12 жовтня 2016 року;

- ч.5 ст.97 КЗпП України та ч.3 ст.15 Закону України Про оплату праці , а саме: оплата праці працівників підприємства упродовж жовтня - грудня 2016 року в першочерговому порядку не здійснювалась, разом з тим, у цей ж період підприємство проводило інші платежі;

- ч.1 ст.47, ст. 116 КЗпП України, а саме: виплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення не проводедена, зокрема, згідно з поданою 29 листопада 2016 року заяви, ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016року відповідно до наказу № 110-к від 30 листопада 2016 року, разом з тим, виплата належних йому від підприємства сум здійснена не у день звільнення, а 22 грудня 2016 року;

- ч.1 ст.117 КЗпП України, а саме: звільненому ОСОБА_4 не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- ст.7 Закону України "Про охорону праці", ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 7 Закону України "Про відпустки" та Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442, а саме: на підприємстві не проведена атестація робочих місць за умовами праці для встановлення права працівників на здорові й безпечні умови праці на робочих місцях: "електрогазозварювальник", "слюсар-сантехнік", "монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання", внаслідок чого безпідставно позбавлено пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

За результатами перевірки складено акт № 19-01-40/013 від 17 січня 2017 року.

14 лютого 2017 року на підставі вказаного акта Управління Держпраці у Тернопільській області прийняло постанови: № ТЕ24/19-01-40/013, якою на позивача накладено штраф у розмірі 9600 грн., та № ТЕ24/1/19-01-40/013, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3200 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови про накладення на позивача штрафу прийняті неправомірно, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, доказів на спростування цього факту суду не надано, і судом таких не здобуто.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1,7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Управління Держпраці у Тернопільській області.

Наказом Держпраці від 04 лютого 2016 року № 8 затверджено Положення про Управління Держпраці у Тернопільській області, згідно з пунктом 1 якого, Управління Держпраці у Тернопільській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Згідно з п.п.5 п.4 Положення про Управління, таке здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю.

Відповідно до п.п.5 п.6 Положення про Управління, Управління має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

Згідно з п. п. 2-3 Порядку проведення перевірок посадовими особами державної інспекції з питань праці та її територіальних органів №390 від 02 липня 2012 року, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України №1059 від 17 листопада 2010 року.

Перевірка складається з таких етапів: робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора; оформлення документів за результатами перевірки; ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; проведення за результатами перевірки роз'яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для прийняття оскаржуваних постанов про накладення на позивача штрафів стали висновки контролюючого органу про порушення ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, відповідач вказує на порушення позивачем ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці", а саме: норма тривалості робочого часу при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила у жовтні 2016 року 164 години (25 робочих днів) і у грудні 2016 року 178 годин (27 робочих днів), разом з тим, у табелях обліку використання робочого часу МОП за зазначені місяці відображено: у жовтні - 25 робочих днів та 159 годин, а у грудні - 27 робочих днів та 176 годин.

Разом з тим, в ході проведення перевірки бухгалтер ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" ОСОБА_5 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що при оформлені табеля обліку використання робочого часу допустила технічну помилку (описку), яка не призвела до відхилень при розрахунку заробітної плати працівникам, оскільки заробітна плата працівників була розрахована та виплачена відповідно до фактично відпрацьованого часу та згідно з штатним розпису; також допущена технічна помилка не призвела до порушень встановленого на підприємстві режиму робочого часу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що допущення позивачем помилки (описки) при ведені табеля обліку робочого часу не мало наслідком порушення встановленого на підприємстві режиму робочого часу та порядку нарахування та виплати заробітної плати працівників, а тому покликання апелянта на порушення позивачем вимог ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці" є безпідставиними та спростовуються відповідними висновками суду.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Управління Держпраці у Тернопільській області не доведено факт порушення позивачем ч.5 ст.79 КЗпП України, оскільки під час судового розгляду на підставі пояснень представника позивача встановлено, що працівники письмово повідомляються про дату відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну у формі письмового повідомлення, яке надається особисто працівнику під розписку у журналі, разом з тим, під час проведення перевірки ці документи відповідачем не витребовувалися та не досліджувалися. Цей факт представником відповідача не спростовано, доказів протилежного суду не представлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про відсутність порушення ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" вимог ст.76, 100 КЗпП України та ст. 7 Закону України Про відпустки , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у штатному розписі ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" на підприємстві передбачено посади електрогазозварювальника та слюсаря - сантехніка, які обіймають відповідні особи. Разом з тим, посада монтажника внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання відповідно до наказу Держкомітету України по житлово - комунальному господарству № 59 від 04 серпня 1997 року (додаток Д-І) на підприємстві не передбачена. Зазначена посада залишалася вільною, а з 01 січня 2017 року в штатний розпис внесено зміни і дана штатна одиниця є виключеною.

Судом встановлено, що відповідно до ст.76 КЗпП України та Додатку № 15 Колективного договору від 01 лютого 2013 року надає додаткові щорічні відпустки працівникам, а саме: електрогазозварювальнику (3 дні) та слюсарю - сантехніку (1 дні) та відповідно до ст. 100 КЗпП здійснює нарахування і виплату премій в розмірі до 50% від заробітної плати.

Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту порушення ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" ст. 47, ст. 116, ст. 117 КЗпП України, виходячи з наступного.

Покликання апелянта про порушення позивачем вищевказаних статей КЗпП України грунтуються на тому, що під час перевірки встановлено, що виплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення не проводена, зокрема, згідно з поданою 29 листопада 2016 року заяви, ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016 року відповідно до наказу № 110-к від 30 листопада 2016 року, разом з тим, виплата належних йому від підприємства сум здійснена не у день звільнення, а 22 грудня 2016 року.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Ч.1 ст.116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язковою умовою для притягнення власника або уповноваженого ним органу до відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні у строки, зазначені у ст.116 КЗпП україни, є наявність вини підприємства.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 на підставі поданої ним заяви від 29 листопада 2016 року та згідно з наказом № 110-к звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016 року, виплата належних при звільненні сум здійснена 22 грудня 2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що виплата заробітної плати та інших належних працівникам платежів ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" здійснюється шляхом перерахування коштів на відповідні карткові рахунки відкриті працівниками в установах банку, відповідно, з урахуванням вимог ст.47 КЗпП України, підприємством в день звільнення видано ОСОБА_4 належно оформлену трудову книжку та повідомлено його про нараховані суми, належні при звільненні до здійснення такого перерахування коштів на відповідний зарплатний рахунок працівника, з метою недопущення та врегулювання у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_4 звернувся у ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" з письмовою заявою, в якій просив не здійснювати перерахування належних йому при звільненні сум у день звільнення у зв'язку з переїздом та проживанням у сільську місцевість, в якій відсутні банківські термінали, обслуговування яких проводиться банком, з яким працівник уклав зарплатний договір, просив здійснити таку виплату в інший календарний день.

Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту порушення ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" вимог ст.7 Закону України "Про охорону праці", ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442, виходячи з наступного.

Покликання апелянта про порушення позивачем вищевказаних законодавчих приписів грунтуються на тому, що під час перевірки встановлено, що на підприємстві не проведена атестація робочих місць за умовами праці для встановлення права працівників на здорові й безпечні умови праці на робочих місцях: "електрогазозварювальник", "слюсар-сантехнік", "монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання", внаслідок чого безпідставно позбавлено пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

Судом встановлено, що відповідно до наказу про проведення атестації робочих місць № 25 від 29 лютого 2016 року та висновку щодо проведеної атестації робочих місць за умовами праці, уповноваженим органом віднесено робоче місце "електрогазозварника", "слюсара - сантехніка" на ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" до робочих місць з допустимими умовами праці.

Крім того, у штатному розписі підприємства для електрогазозварювальника передбачена ставка у розмірі 0,2.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 та Додатку 1 Методичних рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою від 01 вересня 1992 року № 41 ці умови праці відносяться до категорії непостійного робочого місця, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50 % або 2 год. безперервно) свого робочого часу.

Враховуючи те, що на ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" проведено атестацію робочих місць, що підтверджується висновком щодо проведеної атестації робочих місць за умовами праці, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення позивачем ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" вимог ст.7 Закону України "Про охорону праці", ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442.

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення ДП "Благоустрій-1" ПП "Благоустрій" вимог ч.1,2,4 ст.115, ч.5 ст.97 КЗпП України, ч.1 ст.21 Закону України Про відпустки , ч.3 ст.15, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці , оскільки в ході перевірки не встановлено наявності на підприємстві заборгованості з виплати заробітної плати чи інших пов'язаних платежів, а також щодо здійснення (чи нездійснення) нарахувань компенсації (індексації) у зв'язку з затримкою виплати заробітної плати (п.5.8 акта перевірки), разом з тим, зазначено, що такі не вимагаються від підприємства. Крім того, у п.5.2.1 акта перевірки зафіксовано, що на підприємстві не встановлено фактів прийняття власником або уповноваженим органом в односторонньому порядку рішень з питань оплати праці, що погіршують умови встановлені законодавством, угодами, колективним договором. Також перевіркою не виявлено нецільове використання коштів, призначених саме для виплати заробітної плати.

При цьому, судом встановлено, що працівнику позивача ОСОБА_3 виплачено відпускні відповідно до її заяви у визначений нею день.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому оскаржувані постанови про накладення на позивача штрафу прийняті неправомірно, що є підставою для їх скасування.

Колегія суддів відхиляє покликання апелянта про те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року № 607/1133/17 директора ДП Благоустрій -1 ПП Благоустрій притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП, а саме: порушення вимог законодавства про працю та охорону праці, що зафіксовано у акті перевірки № 19-01-40/013 від 17 січня 2017 року, оскільки предметом цього спору є відповідальність юридичної особи за інші правопорушення.

Доводи апелянта є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy[GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-І; "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-ХІІ; "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що відповідачем у цьому випадку не дотримано цей принцип, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року у справі № 819/507/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді: А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 18 вересня 2017 року.