Постанова

від 12.11.2020 по справі 819/507/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 819/507/17

адміністративне провадження № К/9901/44005/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 (в складі головуючої судді Подлісної І.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 (в складі колегії суддів: головуючого судді - Мікули О.І., суддів: Курильця А.Р., Кушнерика М.П.) у справі №819/507/17 за позовом Дочірнього підприємства "Благоустрій-1" Приватного підприємства "Благоустрій" до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

В березні 2017 року Дочірнє підприємство "Благоустрій-1" Приватного підприємства "Благоустрій" (далі - ДП Благоустрій-1 , позивач) звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати постанови від 14.02.2017 № ТЕ24/19-01-40/013, №ТЕ24/1/19-01-40/013.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що з 16.01.2017 по 17.01.2017 працівником відповідача проведено планову перевірку з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП "Благоустрій-1". За результатами перевірки складено акт від 17.01.2017 № 19-01-40/013, в якому встановлено низку порушень законодавства про працю. На підставі акта перевірки відповідач 14.02.2017 виніс постанови №ТЕ24/19-01-40/013 про накладення на позивача штрафу в розмірі 9600 грн, №ТЕ24/1/19-01-40/013 про накладення на позивача штрафу в розмірі 3200 грн. Вказані постанови позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки в ході проведення зазначеної перевірки він надав всі необхідні документи та письмові пояснення щодо відсутності порушень законодавства про працю, які були зафіксовані перевіркою. Однак, при складанні акта перевірки, відповідач відповідні документи та пояснення без жодних пояснень не взяв до уваги, внаслідок чого безпідставно виніс оскаржувані постанови.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, позов задоволено.

Не погодившись з вказаними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга фактично обґрунтована тими обставинами, які стали підставою для винесення оскаржуваних постанов про накладення штрафу.

Так, скаржник покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що позивач порушив вимоги ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", ч. 1 ст. 47, ст. 76, ч. 5 ст. 79, ч. 5 ст. 97, ст. 100, ч. 1, 2, 4 ст. 115, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, ст. 7, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про відпустки", ч. 3 ст. 15 Закону України Про оплату праці , ст. 7 Закону України "Про охорону праці", ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442.

Скаржник також звертає увагу на те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року №607/1133/17 директора ПП "Благоустрій" притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП, а саме: порушення вимог законодавства про працю та охорону праці, що зафіксовано у акті перевірки № 19-01-40/013 від 17 січня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу просив залишити скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення без змін.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що в період з 16 по 17 січня 2017 року Управління Держпраці у Тернопільській області відповідно до наказу № 484 від 30.11.2016 та на підставі направлення № 377 від 26.12.2016 провело планову перевірку з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП "Благоустрій-1".

Перевірка проведена в присутності директора ДП "Благоустрій-1" ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2 .

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", а саме: норма тривалості робочого часу при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила у жовтні 2016 року 164 години (25 робочих днів) і у грудні 2016 року 178 годин (27 робочих днів), разом з тим, у табелях обліку використання робочого часу МОП за зазначені місяці відображено: у жовтні - 25 робочих днів та 159 годин, а у грудні - 27 робочихднів та 176 годин;

- ст. 76 КЗпП України, а саме: не надається додаткова відпустка працівникам, що працюють у несприятливих умовах на посадах, а саме електрогазозварювальнику, слюсарю - сантехніку, монтажнику внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання;

- ч. 5 ст. 79 КЗпП України, а саме: працівники не повідомляються письмово про дату початку відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну; згідно з графіком відпусток працівників ДП "Благоустрій-1" на 2016 рік прибиральниці сходових кліток ОСОБА_3 щорічна відпустка була запланована на вересень, а наказом від 01 вересня 2016 року № 89-к їй було надано щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 вересня 2016 року за її заявою від 01 вересня 2016 року;

- ст. 100 КЗпП України, а саме: не проводиться доплата за роботу у несприятливих умовах праці працівникам, що працюють на посадах: електрогазозварювальнику, слюсарю - сантехніку, монтажнику внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання;

- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці , а саме: впродовж жовтня - грудня 2016 року заробітна плата виплачувалась в порядку надходження коштів, не регулярно, без виплати авансу та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;

- ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 21 Закону України "Про відпустки", а саме: заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до її початку, зокрема, згідно з графіком відпусток на 2016 рік прибиральниці сходових кліток ОСОБА_3 щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні надана 01 вересня 2016 року, а відпускні - виплачено 12 жовтня 2016 року;

- ч. 5 ст. 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 15 Закону України Про оплату праці , а саме: оплата праці працівників підприємства упродовж жовтня - грудня 2016 року в першочерговому порядку не здійснювалась, разом з тим, у цей ж період підприємство проводило інші платежі;

- ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, а саме: виплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення не проводедена, зокрема, згідно з поданою 29 листопада 2016 року заяви, ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016 року відповідно до наказу № 110-к від 30 листопада 2016 року, разом з тим, виплата належних йому від підприємства сум здійснена не у день звільнення, а 22 грудня 2016 року;

- ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а саме: звільненому ОСОБА_4 не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- ст. 7 Закону України "Про охорону праці", ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 7 Закону України "Про відпустки" та Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, а саме: на підприємстві не проведена атестація робочих місць за умовами праці для встановлення права працівників на здорові й безпечні умови праці на робочих місцях: "електрогазозварювальник", "слюсар-сантехнік", "монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання", внаслідок чого безпідставно позбавлено пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

За результатами перевірки складено акт № 19-01-40/013 від 17.01.2017.

14 лютого 2017 року на підставі вказаного акта Управління Держпраці у Тернопільській області прийняло постанову № ТЕ24/19-01-40/013, якою на позивача накладено штраф у розмірі 9600 грн, та постанову № ТЕ24/1/19-01-40/013, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3200 грн.

Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача про накладення штрафів, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані постанови про накладення на позивача штрафу прийняті неправомірно, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, доказів на спростування цього факту суду не надано, і судом таких не здобуто.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п. п. 2-3 Порядку проведення перевірок посадовими особами державної інспекції з питань праці та її територіальних органів № 390 від 02.07.2012 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб`єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України №1059 від 17.11.2010.

Перевірка складається з таких етапів: робота з документами, наданими суб`єктами господарювання на вимогу Інспектора; оформлення документів за результатами перевірки; ознайомлення суб`єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; проведення за результатами перевірки роз`яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для прийняття оскаржуваних постанов про накладення на позивача штрафів стали висновки контролюючого органу про порушення ДП "Благоустрій-1" законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, відповідач вказує на порушення позивачем ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", а саме: норма тривалості робочого часу при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила у жовтні 2016 року 164 години (25 робочих днів) і у грудні 2016 року 178 годин (27 робочих днів), разом з тим, у табелях обліку використання робочого часу МОП за зазначені місяці відображено: у жовтні - 25 робочих днів та 159 годин, а у грудні - 27 робочих днів та 176 годин.

Разом з тим, як встановлено судами, в ході проведення перевірки бухгалтер ДП "Благоустрій-1" ОСОБА_5 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що при оформлені табеля обліку використання робочого часу допустила технічну помилку (описку), яка не призвела до відхилень при розрахунку заробітної плати працівникам, оскільки заробітна плата працівників була розрахована та виплачена відповідно до фактично відпрацьованого часу та згідно з штатним розпису; також допущена технічна помилка не призвела до порушень встановленого на підприємстві режиму робочого часу.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про те, що допущення позивачем помилки (описки) при ведені табеля обліку робочого часу не мало наслідком порушення встановленого на підприємстві режиму робочого часу та порядку нарахування та виплати заробітної плати працівників, а тому покликання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" є безпідставиними та спростовуються відповідними висновками судів.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Управління Держпраці у Тернопільській області не доведено факт порушення позивачем ч. 5 ст. 79 КЗпП України, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що працівники письмово повідомлялись про дату відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну у формі письмового повідомлення, яке надається особисто працівнику під розписку у журналі, разом з тим, під час проведення перевірки ці документи відповідачем не витребовувалися та не досліджувалися. Цей факт представником відповідача не спростовано, доказів протилежного судам не представлено.

Колегія суддів вважає, що суди також дійшли вірного висновку про відсутність порушення ДП "Благоустрій-1" вимог ст. 76, 100 КЗпП України та ст. 7 Закону України Про відпустки , виходячи з такого.

Як встановлено судами, у штатному розписі ДП "Благоустрій-1" на підприємстві передбачено посади електрогазозварювальника та слюсаря - сантехніка, які обіймають відповідні особи. Разом з тим, посада монтажника внутрішніх санітарно - технічних систем і обладнання відповідно до наказу Держкомітету України по житлово-комунальному господарству № 59 від 04.08.1997 (додаток Д-І) на підприємстві не передбачена. Зазначена посада залишалася вільною, а з 01.01.2017 в штатний розпис внесено зміни і дана штатна одиниця є виключеною.

Судами також встановлено, що відповідно до ст. 76 КЗпП України та Додатку № 15 до Колективного договору від 01.02.2013 позивач надає додаткові щорічні відпустки працівникам, а саме: електрогазозварювальнику (3 дні) та слюсарю - сантехніку (1 день) та відповідно до ст. 100 КЗпП здійснює нарахування і виплату премій в розмірі до 50% від заробітної плати.

Отже, доводи відповідача в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту порушення ДП "Благоустрій-1" ст. 47, ст. 116, ст. 117 КЗпП України, виходячи з такого.

Покликання апелянта про порушення позивачем вищевказаних статей КЗпП України грунтуються на тому, що під час перевірки встановлено, що виплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення не проводена, зокрема, згідно з поданою 29 листопада 2016 року заяви, ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016 року відповідно до наказу № 110-к від 30 листопада 2016 року, разом з тим, виплата належних йому від підприємства сум здійснена не у день звільнення, а 22 грудня 2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язковою умовою для притягнення власника або уповноваженого ним органу до відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП україни, є наявність вини підприємства.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 на підставі поданої ним заяви від 29 листопада 2016 року та згідно з наказом № 110-к звільнений з роботи за власним бажанням 30 листопада 2016 року, виплата належних при звільненні сум здійснена 22 грудня 2016 року.

Виплата заробітної плати та інших належних працівникам платежів ДП "Благоустрій-1" здійснюється шляхом перерахування коштів на відповідні карткові рахунки відкриті працівниками в установах банку, відповідно, з урахуванням вимог ст. 47 КЗпП України, підприємством в день звільнення видано ОСОБА_4 належно оформлену трудову книжку та повідомлено його про нараховані суми, належні при звільненні до здійснення такого перерахування коштів на відповідний зарплатний рахунок працівника, з метою недопущення та врегулювання у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум.

Проте, ОСОБА_4 звернувся до ДП "Благоустрій-1" із письмовою заявою, в якій просив не здійснювати перерахування належних йому при звільненні сум у день звільнення у зв`язку з переїздом та проживанням у сільську місцевість, в якій відсутні банківські термінали, обслуговування яких проводиться банком, з яким працівник уклав зарплатний договір, просив здійснити таку виплату в інший календарний день.

Таким чином, доводи відповідача в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту порушення ДП "Благоустрій-1" вимог ст. 7 Закону України "Про охорону праці", ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, виходячи з такого.

Покликання відповідача про порушення позивачем вищевказаних законодавчих приписів грунтуються на тому, що під час перевірки встановлено, що на підприємстві не проведена атестація робочих місць за умовами праці для встановлення права працівників на здорові й безпечні умови праці на робочих місцях: "електрогазозварювальник", "слюсар-сантехнік", "монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання", внаслідок чого безпідставно позбавлено пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до наказу про проведення атестації робочих місць № 25 від 29.02.2016 та висновку щодо проведеної атестації робочих місць за умовами праці, уповноваженим органом віднесено робоче місце "електрогазозварника", "слюсара - сантехніка" у ДП "Благоустрій-1" до робочих місць з допустимими умовами праці.

Крім того, у штатному розписі підприємства для електрогазозварювальника передбачена ставка у розмірі 0,2.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 та Додатку 1 Методичних рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою від 01.09.1992 № 41 ці умови праці відносяться до категорії непостійного робочого місця, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50 % або 2 год. безперервно) свого робочого часу.

Враховуючи те, що на ДП "Благоустрій-1" проведено атестацію робочих місць, що підтверджується висновком щодо проведеної атестації робочих місць за умовами праці, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність порушення позивачем вимог ст. 7 Закону України "Про охорону праці", ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442.

Колегія суддів також вважає, що суди дійшли правильного висновку про відсутність порушення ДП "Благоустрій-1" вимог ч. 1, 2, 4 ст. 115, ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ч. 1 ст. 21 Закону України Про відпустки , ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці , оскільки як встановлено судами, в ході перевірки не встановлено наявності на підприємстві заборгованості з виплати заробітної плати чи інших пов`язаних платежів, а також щодо здійснення (чи нездійснення) нарахувань компенсації (індексації) у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати (п. 5.8 акта перевірки), разом з тим, зазначено, що такі не вимагаються від підприємства. Крім того, у п. 5.2.1 акта перевірки зафіксовано, що на підприємстві не встановлено фактів прийняття власником або уповноваженим органом в односторонньому порядку рішень з питань оплати праці, що погіршують умови встановлені законодавством, угодами, колективним договором. Також перевіркою не виявлено нецільове використання коштів, призначених саме для виплати заробітної плати.

При цьому, судами встановлено, що працівнику позивача ОСОБА_3 виплачено відпускні відповідно до її заяви у визначений нею день.

За встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено факту порушення позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому оскаржувані постанови про накладення на позивача штрафу прийняті неправомірно, що є підставою для їх скасування.

Покликання скаржника як на підставу законності оскаржуваних постанов на те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року №607/1133/17 директора ДП Благоустрій-1 притягнено до відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП, є безпідставним, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності керівника позивача не є свідченням правомірності оскаржуваних постанов.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук