Ухвала

від 13.09.2017 по справі 821/336/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2017 р. м. Київ К/800/29208/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Климовича А.В., Климович В.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року

у справі № 821/336/15-а

за позовом Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим (далі - Підприємство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - Інспекція) в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Інспекції від 28 жовтня 2014 року № 11066-25 про стягнення податкового боргу та рішення Інспекції про опис майна у податкову заставу від 28 жовтня 2014 року № 617, зобов'язати відповідача розглянути питання щодо списання податкового боргу ДП Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим в сумі 781 027, 27 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року позов задоволено: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 28 жовтня 2014 року № 11066-25, якою Підприємство зобов'язано сплатити податковий борг в сумі 781 027, 27 грн. у тому числі податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 120 983, 00 грн. та авансові внески з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 660 044, 27 грн.; визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції про опис майна у податкову заставу від 28 жовтня 2014 року № 617; зобов'язано Інспекцію повторно розглянути питання щодо списання податкового боргу Підприємства в сумі 781 027, 27 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року скасовано. Ухвалено у справі нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників позивача, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство на початок тимчасової окупації мало місцезнаходження на території міста Севастополя та було зареєстроване як платник податків в Державній податкової інспекції у м. Севастополі Головного управління Міндоходів Автономної Республіки Крим.

Підприємство 9 липня 2014 року змінило юридичну адресу на м. Херсон, вул. Перекопська, 5 та 10 липня 2014 року взято на податковий облік до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області.

Станом на 12 грудня 2014 року за зазначеним підприємством обліковується податковий борг, який виник за рахунок несплати узгоджених грошових зобов'язань згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік від 18 лютого 2014 року № 9090461220 та авансових внесків, що підлягають сплаті щомісячно у березні-грудні.

У зв'язку з наявністю податкового боргу Інспекцією прийнято податкову вимогу від 28 жовтня 2014 року № 11066-25, відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити податковий борг в сумі 781 027, 27 грн. у тому числі: податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 120 983, 00 грн. та авансові внески з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 660 044, 27 грн.

Крім цього, податковим органом прийнято рішення про опис майна у податкову заставу 28 жовтня 2014 року № 617.

12 листопада 2014 року позивач звернувся до Інспекції про списання податкового боргу, вказаного в податковій вимозі від 28 жовтня 2014 року, проте у списанні податкового органу позивачу було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на статтю 15 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України та виходив з того, що відмова контролюючого органу у списанні податкового боргу є протиправною, оскільки в силу вказаного Закону в Інспекції виникає беззаперечний обов'язок щодо списання податкового боргу, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації у разі перереєстрації місцезнаходження платника податку з тимчасово окупованої території на іншу територію України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що оскільки податковий борг Підприємства виник у лютому 2014 року, тобто до початку тимчасової окупації, зазначений податковий борг та авансові внески з податку на прибуток мають бути сплачені позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 названого Закону початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією № 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.

З аналізу наведених норм слідує, що борг, який виник з 27 березня 2014 року у юридичної особи-резидента України, що змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, підлягає списанню.

Тобто при вирішенні вказаного спору слід було встановити дату виникнення боргу підприємства.

При цьому суд першої інстанції вказаного не досліджував, а суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив дату подання декларації із датою виникнення податкового боргу.

При встановленні обставини виникнення податкового боргу слід мати на увазі наступне.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає саме в момент не сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.

Виходячи з положень пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України сума грошового зобов'язання визнається узгодженою з моменту подання контролюючому органу декларації у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

- календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом. Суму податкового зобов'язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов'язаний сплатити до/або на день подання митної декларації. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 10 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

У разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно.

Форма розрахунку, передбачена у цьому пункті, затверджується у порядку, встановленому цим Кодексом.

Податкова декларація та розрахунок щомісячних авансових внесків за базовий звітний (податковий) рік подаються протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Отже, суди мали встановити граничний строк подання податкової звітності позивачем, строк сплати грошового зобов'язання, визначеного в податковій декларації та розрахунку, і, з урахуванням наведених норм, встановити дату виникнення у позивача податкового боргу у відповідному розмірі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній Ю.І. Цвіркун