Постанова

від 12.09.2017 по справі 922/1295/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа № 922/1295/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шрамко І.С.

третьої особи - Янченко К.А.

відповідача - Сизова Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2198 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.17 у справі

за позовом ТОВ "Ліцензійний консорціум", м. Київ,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "А.Дельвантеез", м. Полтава,

до ТОВ "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комбінат "Кулиничівський", с. Кутузовка,

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом ТОВ "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комбінат "Кулиничівський", с. Кутузовка,

до ТОВ "Ліцензійний консорціум", м. Київ,

про визнання договору підряду недійсним

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЦЕНЗІЙНИЙ КОНСОРТІУМ" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКО-СЛОВЕНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ХЛІБОПЕКАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС "КУЛИНИЧІВСЬКИЙ" 291988,25 грн. суми основного боргу, 200594,42 грн. інфляційних втрат, 20063,19 грн. - 3% річних, 136830,45 грн. - відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та 145463,53 грн. упущеної вигоди.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати за представництво в суді у розмірі 93183,32 грн., а також витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що відповідач в порушення умов договору підряду № 17-2/12/2012 від 02.12.2013 не розрахувався з позивачем за виконані ним будівельні роботи, у зв'язку з чим виникла заборгованість по оплаті виконаних позивачем робіт в сумі 291988,25 грн., а також нараховано на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 200594,42 грн. - інфляційних втрат та 20063,19 грн. 3% річних. Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення пеню передбачену п.12.1. вказаного договору та заявлено до стягнення 145463,53 грн. упущеної вигоди, що полягає в курсовій різниці між гривнею та доларом США.

Також, позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті послуг адвоката Чорного О.В. за представництво інтересів в суді, сплачених позивачем за договором № 03/01 від 03.01.2017.

Відповідач подав до господарського суду зустрічну позовну заяву, в якій просить суд визнати недійсним договір підряду №17-2/12/2012 від 02.12.2013 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЦЕНЗІЙНИЙ КОНСОРТІУМ" та ТОВ "УКРАЇНСЬКО-СЛОВЕНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ХЛІБОПЕКАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС "КУЛИНИЧІВСЬКИЙ".

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається, зокрема на те, що спірний договір підряду укладено не уповноваженою особою та сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору підряду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2017 року (суддя Чистякова І.О.) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу позивача, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

02.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЦЕНЗІЙНИЙ КОНСОРТІУМ" (надалі - Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКО-СЛОВЕНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ХЛІБОПЕКАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС "КУЛИНИЧІВСЬКИЙ" (надалі - Замовник) було укладено договір підряду №17-2/12/2012 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами, з використанням своїх матеріалів, обладнання та матеріалів Замовника виконати весь, будівельних робіт, (далі по тексту - Об'єм Робіт) відповідно до проектно-кошторисної документації, та умов Договору і додатків до нього, що деталізується в Додатку 1 до даного Договору, а Замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з п.1.3.9. Договору проектна та кошторисна документація - техніко-економічні обґрунтування, проект, робоча документація, кошторисна документація, технічні умови і паспорти на матеріали, устаткування, конструкції і комплектуючі вироби, документація, що одержується від заводів - виробників, а також інша документація, що необхідна для виконання Робіт по будівництву і експлуатації Об'єкта.

Відповідно до п.2.1. Договору договірна ціна цього Договору визначається згідно Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №2) до цього Договору та становить його невід'ємну частину.

Згідно з п.2.4. Договору якщо під час будівництва виникла потреба у виконанні додаткових робіт, не врахованих проектною документацією, і у зв'язку з цим у відповідному підвищені Договірної ціни, то додаткові роботи виконуються після укладання додаткової угоди та/або додатків до даного Договору і кошторису про виконання таких додаткових робіт.

Відповідно до п.2.6. Договору склад та обсяг робіт, що доручається Підряднику згідно даного Договору, визначається відповідно до п.1.1. цього Договору та проектної документації, яка становить невід'ємну частину цього Договору, а також Замовник і Підрядник деталізують його в додатках до даного Договору. Кошторисах підписаних уповноваженими представниками Замовника і Підрядника.

Згідно з п.4.1. Договору Замовник авансує Підрядника згідно додатків до даного Договору.

Відповідно до п.4.4., п.4.5. Договору підставою для оплати виконаних робіт є Акти приймання виконаних робіт та погоджені сторонами Договору кошториси. Після завершення робіт, Замовник повинен розрахуватися з Підрядником протягом трьох банківських днів після підписання остаточного Акту прийняття виконаних робіт по ф.КБ-2в, який підтверджує прийняття Робіт в цілому.

Згідно з п.5.6. Договору передача закінчених робіт Підрядником і приймання їх Замовником оформлюється актом приймання-передачі.

Відповідно до п.5.8. Договору підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п.6.1.12. Договору Замовник зобов'язаний прийняти в установленому порядку та оплатити належним чином виконані роботи.

Відповідно до п.6.1.13. Договору Замовник зобов'язаний після завершення робіт, прийняти роботи за Актам прийняття виконаних підрядних робіт по ф.КБ-2в та Довідкам вартості виконаних робіт по ф.КБ-3 шляхом підписання Акта не пізніше трьох днів від дати його одержання за умови відсутності претензій до виконаних робіт. У разі відмови від підписання акта, скласти дефектний Акт.

Відповідно до п.10.1. Договору передача-приймання виконаних робіт у відповідності з даним Договором оформляється Сторонами підписанням Акту виконаних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ-3.

Згідно з п.12.1. Договору у випадку затримання розрахунків проти термінів, що визначені цим договором та додатками до нього, Замовник зобов'язується сплатити Підряднику пеню у розмірах подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день затримки. Крім того, Підрядник залишає за собою право не продовжувати роботи, а розпочаті - зупинити, до часу, поки Замовник не виконає своїх зобов'язань по розрахунках. У такому випадку складається відповідний акт.

Даний договір вступає в силу з дня підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2014 року. Договір автоматично подовжується, якщо Сторони не домовились про інше та не оформили дану домовленість письмово додатком до даного Договору (п.14.5. Договору).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, посилаючись, зокрема на те, що відповідач не розрахувався за виконані за вказаним вище Договором роботи на загальну суму 291988,25 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість по оплаті виконаних позивачем робіт в сумі 291988,25 грн., а також нараховано на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 200594,42 грн. - інфляційних втрат та 20063,19 грн. - 3% річних. Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення пеню передбачену п.12.1. вказаного договору та заявлено до стягнення 145463,53 грн. упущеної вигоди, що полягає в курсовій різниці між гривнею та доларом США.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що сторонами у належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов, передбачених для договору підряду, а тому - цей договір є неукладеним.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд зазначив про те, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що місцевий господарський суд невірно встановив природу правовідносин та помилково застосував до них статтю 318 Господарського кодексу України, а також невірно застосував положення частини 8 статті 181 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір підряду договір, до певного часу, виконувався сторонами.

Так, в ході виконання договору №17-2/12/2012 відповідач вносив часткову передоплату за будівельні матеріали, прийняв частину робіт за актами приймання-передачі та оплатив їх. Позивач залучав субпідрядника - ТОВ А.Дельвантеез , роботи від якого прийняв у вересні 2014 року та оплатив, що підтверджується актами виконаних робіт та виписками по рахунках.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що фактично договір підряду № 17-2/12/2012 від 02.12.2013 було укладено.

Також слід зазначити, що поза увагою місцевого господарського суду залишились надані позивачем докази - договору, де погоджені ціни, обсяг, види робіт; акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки КБ-3, платіжні доручення на перерахування передоплати за договором, податкові накладні, договори з виконавцями робіт, з субпідрядником.

За викладеного, колегія суддів не може погодитись із висновком місцевого господарського суду про те, що договір підряду № 17-2/12/2012 від 02.12.2013 не було укладено.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Відповідно до положень частини 1 та 8 статті 181 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині того, що стаття 318 Господарського кодексу України не регулює правовідносини, що виникли між сторонами спору.

Так, колегія суддів зазначає, що судом до спірних правовідносин помилково застосовано положення ст. 318 Господарського кодексу України, положення Постанови Кабінету Міністрів України№668 від 01 серпня 2005 року Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві , ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність .

Вищевказані норми права регулюють діяльність щодо капітального будівництва, в той час з матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору підряду є ремонтні роботи з улаштування покрівлі, які є новим будівництвом, а отже на них не розповсюджуються положення ст. 318 ГК України, ПКМУ №668 від 01 серпня 2005 року Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві .

За викладеного, також, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач за умовами договору не мав здійснював нового будівництва, то, відповідно, не мав необхідності приймати будівельний майданчик.

Щодо обставин неотримання позивачем дозволу на проведення робіт від відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ремонтні роботи здійснювались позивачем на території підприємства відповідача, відповідачем здійснювалась оплата робіт, частково прийнято виконані роботи. За викладеного, є очевидним, що відповідач дозволив позивачеві проведення відповідних робіт та не мав будь-яких заперечень щодо їх початку та проведення.

Завершальні роботи за договором були виконані Позивачем у вересні 2014 року, після чого акти виконаних робіт були відправлені поштовим оператором Нова Пошта 11 серпня 2014 року та 6 жовтня 2014 року. Підписаних актів Відповідач не повертав, оплату робіт не здійснив, заперечень на акти не надавав.

Відповідно до п.4.5 Договору підряду, остаточний розрахунок проводиться протягом трьох банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі робіт.

Відповідно до п.5.6 Договору підряду, приймання-передача робіт оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 10.6 Договору підряду передбачено, що Замовник протягом трьох робочих днів після отримання актів або їх підписує без зауважень та повертає іншій стороні, або надсилає заперечення.

Відповідач не надсилав заперечень на акти виконаних робіт на спірну суму 291 988,25 грн. та прийняв податкові накладні №1-5 від 26.01.2017 року на цю ж суму 291 988,25 грн.

Таким чином, строк оплати виконаних робіт настав 10.10.2014 року. З цього ж часу рахується і прострочка оплати.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 07.10.2015р. у справі №916/3371/14.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 12.1 Договору підряду у випадку затримки термінів розрахунку проти термінів, визначених договором та додатками до нього Замовник зобов'язаний сплатити Підряднику (Позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день затримки

Враховуючи вищевикладене та обставини справи, перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 291988,25 грн. суми основного боргу, 200594,42 грн. інфляційних втрат, 20063,19 грн. - 3% річних, 136830,45 грн. - пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до позовних вимог в частині стягнення 145 463,53 грн. упущеної вигоди, що полягає в курсовій різниці між гривнею та доларом США, в обґрунтування яких позивач зазначає, що в ході виконання договору був змушений продавати долари США для фінансування поточних витрат, сплату податків, виплату заробітної плати та оплату робіт субпідрядника, та оскільки відповідач не сплатив заборгованість 10.10.2014 року, а курс валют змінився, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до приписів статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Проте вищенаведені обставини позивачем не доведені, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 145 463,53 грн. упущеної вигоди визнаються колегією суддів такими, що не підлягають задоволенню.

За викладеного, позовні вимога за первісним позовом підлягають задоволенню частково в частині стягнення 291988,25 грн. суми основного боргу, 200594,42 грн. інфляційних втрат, 20063,19 грн. - 3% річних, 136830,45 грн. - пені.

Щодо зустрічного позову відповідача про визнання недійсним договір підряду №17-2/12/2012 від 02.12.2013, укладеного між сторонами у справі, в обґрунтування якого відповідач посилається, зокрема на те, що спірний договір підряду укладено не уповноваженою особою, оскільки відповідно до пунктів 7.2 та 7.12 Статуту відповідача в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, директор мав право без згоди загальних зборів учасників товариства укладати правочини, що не перевищують суми 100 000 грн.; та на те, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору підряду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1-3, ч. 5 та ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У абз.2 п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарським судам України роз'яснено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Крім того, відповідно до положень статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пленум Вищого господарського суду України в постанові від 29.05.2013 №11 в пункті 3.4. зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину

Вказана правова позиція знайшла своє відображення і в судовій практиці Вищого господарського суду України, зокрема, в постанові від 30.07.2014 року у справі № 914/4798/13 зазначено, що схвалення правочину можливе у різних формах. Зокрема, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це в письмовій формі. Однак, таке схвалення можливе і шляхом вчинення конклюдентних дій (прийняття правочину до виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів, відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) та інше).

Матеріали справи, зокрема і прийняття податкових накладних на спірну суму відповідачем та відсутність заперечень на акти виконаних робіт, а отже їх прийняття та визнання, свідчить про схвалення договору та визнання боргу. Доказів, що б ставили під сумнів виконання договору, в справі не має.

За викладеного, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову відповідача, а тому оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

При винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд невірно застосував норми матеріального права та за умов недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, у зв'язку з чим, це рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до положень статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач зазначає, що між ним та адвокатом Чорним О.В. укладено угоду за якою адвокатом позивачеві надано юридичні послуги щодо надання консультацій, складення позовної заяви та представництва інтересів в суді у справі про стягнення заборгованості з відповідача. За вказані послуги позивач сплатив адвокату 100 000 грн., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь 93 183,32 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на те, що ГПК не передбачено застосування господарським судом закону за аналогією (у здійсненні господарського судочинства), при визначенні згаданих сум не підлягають застосуванню за аналогією приписи Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, ціну позову, проаналізувавши позовну заяву та складність спору, що виник між сторонами, та приймаючи вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, приймаючи до уваги, що позивачем не надано доказів розумності витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 93 183,32 грн., колегія суддів обмежує розмір відшкодування позивачу судових витрат на оплату послуг адвоката сумою у розмірі 40 000 грн., яка підлягає, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2017 року скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу - 291 988,25 грн., інфляційних втрат - 200 594,42 грн., 3% річних - 20 063,19 грн., відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання - 136 830,45 грн.; постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський" (62405, Харківська область, Харківський район, с. Кутузівка, вул. Шкільна, 6, ЄДРПОУ 37532566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13, ЄДРПОУ 36519261) 291988,25 грн основного боргу, 200594,42 грн інфляційних втрат, 20 063,19 грн - 3% річних, 136 830,45 грн відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський" (62405, Харківська область, Харківський район, с. Кутузівка, вул. Шкільна, 6, ЄДРПОУ 37532566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13, ЄДРПОУ 36519261) витрати на послуги адвоката в сумі 40 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.09.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.