Постанова

від 11.09.2017 по справі 917/462/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2017 р. Справа № 917/462/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

третіх осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Зоря-Світлана" (вх. №2372 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 20.06.2017 року у справі

за позовом Фермерське господарство "Зоря-Світлана", с. Огуївка,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3,

до ТОВ "Полтава-Сад", с. Розсошенці,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міжрайонне управління у Полтавському районі та місті Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава,

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.06.2017р. у справі №917/462/17 (суддя Кульбако М.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив про те, що договір оренди землі від 18.11.2010 року, укладений між ТОВ Полтава-Сад та ОСОБА_3, як власником земельної ділянки є чинним та діє до 31.12.2018 року, що підтверджується листом Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.04.2017 року №0-16-0.181-76123-17, а враховуючи, що доказів протилежного позивачем не надано, у останнього відсутні правові підстави для звернення з позовом про заборону ТОВ Полтава-Сад у подальшому використанні зазначеної земельної ділянки.

Фермерське господарство "Зоря-Світлана" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищенаведене рішення господарського суду Полтавської області та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначає про те, що договір оренди землі, укладений між ТОВ "Полтава-Сад" та ОСОБА_3 є укладеним, але не вчиненим, оскільки останній не зареєстрований у встановленому законом порядку і є нікчемним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 за клопотаннями відповідача до участі у справі залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача - ОСОБА_3 та Міжрайонне управління у Полтавському районі та місті Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

11.09.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення, в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 11.09.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.06.2017р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники третіх осіб в судове засідання 11.09.2017 року не з'явились, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали від 04.09.2017 року, якою було відкладено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, вказану ухвалу було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

05.04.2016 року між Фермерським господарством "Зоря-Світлана" та ОСОБА_3 як власником земельної ділянки, укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,8197 га, кадастровий № 5324081000:00:031:0006.

Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.04.2016 року.

В процесі підготовки земельної ділянки до використання у 2017 році позивачем було виявлено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем на підставі договору оренди землі, укладеного 18.11.2010 року між ТОВ "Полтава-Сад" та ОСОБА_3 (з урахуванням змін та доповнень).

18.11.2010 року між ТОВ "Полтава-Сад" та ОСОБА_3 як власником земельної ділянки, укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,82 га, кадастровий №5324081000:00:031:0006 строком на 5 років.

Вказаний договір зареєстрований у Відділі Держкомзему Полтавського району Полтавської області 23.12.2011 року, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23.12.2011 року за № 532400004001056

01.03.2011 року сторонами підписано зміни та доповнення до договору оренди від 18.11.2010 року, яким продовжено строк дії договору до 31.12.2018 року.

Вказані зміни зареєстровані у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що в реєстрі земель вчинено запис від 11.05.2012 року за №532400004002528.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію щодо повернення земельної ділянки з незаконного користування, у відповідь на яку відповідач повідомив позивача про те, що договір оренди від 18.11.2010 року є чинним, а тому існують всі законні підстави для користування вказаною земельною ділянкою.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад" подальше використання земельної ділянки площею 2,8197 га, кадастровий №5324081000:00:031:0006, яка знаходиться в адміністративних межах Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

20.06.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом спору у даній справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Правовідносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Законом України «Про оренду землі» , Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

У відповідності до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Так, як вже було зазначено вище, відповідач, на підставі договору оренди від 18.11.2010 року (з урахуванням змін та доповнень) у відповідності до вимог чинного законодавства України набув права землекористування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Разом з цим, позивачем не надано доказів припинення або ж розірвання, чи визнання недійсним за рішенням суду договору оренди землі від 18.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Полтава-Сад» та власником спірної земельної ділянки - ОСОБА_3 в порядку встановленому чинним законодавством України.

Таким чином, вказаний договір є діючим, а тому, у відповідача, відповідно, наявне передбачене законом право на оренду земельної ділянки, що зареєстровано у встановленому чинним законодавством України порядку.

Приписами статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Окрім того, як вбачається з листа Міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.04.2017 року за вих. №0-16-0.181-76/123-17, договір оренди землі від 18.11.2010 року укладений між ТОВ «Полтава-Сад» та ОСОБА_3 було зареєстровано у Відділі Держкомзему Полтавського району Полтавської області, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23.12.2011 року за № 53200004001056. Зміни та доповнення до цього договору від 01.03.2011 року, якими було пролонговано дію основного договору до 31.12.2018 року було зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що в Державному реєстрі земель було вчинено запис від 11.05.2012 року за №532400004002528.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач набув право оренди спірної земельної ділянки у встановленому чинним законодавством України порядку.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, та усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Згідно вимог чинного законодавства України, судом при прийнятті рішення про усунення перешкод має бути встановлений факт активних цілеспрямованих дій щодо створення відповідачем таких перешкод.

За таких обставин, беручи до уваги наявність чинного договору оренди щодо спірної земельної ділянки, укладеного між відповідачем та власником земельної ділянки 18.11.2010 року, приписи статті 125 Земельного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем його права на спірну земельну ділянку, як землекористувача.

Також, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивач не довів самовільного зайняття ТОВ «Полтава-Сад» спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим відсутні обґрунтовані підстави для звернення з відповідним позовом до суду за захистом такого права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Також, згідно статті 152 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в порушення приписів статей 32-34, 36 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів порушення саме відповідачем - ТОВ «Полтава-Сад» його прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду з даним позовом.

Щодо посилань апелянта на те, що договір від 18.11.2010 року є укладеним, але не вчиненим, оскільки не зареєстрований у встановленому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянтом ані в господарський суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження нечинності договору оренди земельної ділянки від 18.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Полтава-Сад» та ОСОБА_3

Не приймаються, також, до уваги посилання апелянта щодо сумнівів у достовірності інформації, яка міститься у листі Міжрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.04.2017 року, оскільки останні ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються відповідними доказами.

Так, вказаний лист Міжрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.04.2017 року, наданий відповідним підрозділом державної установи, носить офіційний характер і є відповіддю на офіційний запит, зроблений підприємством відповідача.

Пунктом 1 Порядку складання, подання та опрацювання запитів на публічну інформацію, розпорядником якої є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи, затвердженого наказом міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.12.2016 року за №556 передбачено, що зазначений Порядок визначає механізм складання, подання та опрацювання запитів на отримання публічної інформації, розпорядником якої є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та її територіальні органи.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, оскільки є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.06.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.09.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.