Постанова

від 13.09.2017 по справі 916/1979/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2017 р.Справа № 916/1979/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Лисенко В.А., Діброви Г.І.,

секретар судового засідання Іванов І.В.,

за участю представників сторін:

від прокуратури Галісевич О.О., за посвідченням,

від Головного управління Національної гвардії України - Дуйловський О.В.,

від Міністерства внутрішніх справ України Дуйловський О.В.,

від Кабінету Міністрів України Ківало Л.В.,

від відповідача не з`явився,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „3Т Шолар О.Ю., Русева О.М.,

від Медичного реабілітаційного центру Національної гвардії МВС України „Тополя Косих Л.О.,

від ФОП Кондратенко О.В. - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „3Т

на рішення господарського суду Одеської області від 26 квітня 2017 року

у справі №916/1979/13

за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України,

до відповідача Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Кабінет Міністрів України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 2. Фізична особа - підприємець Кондратенко Олена Вікторівна,

3. Медичний реабілітаційний центр Національної гвардії МВС України „Тополя,

4. Товариство з обмеженою відповідальністю „3Т

про визнання недійсними рішень Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ,

ВСТАНОВИВ:

Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України звернувся з позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Фізичної особи підприємця Кондратенко Олени Вікторівни 2) Медичного реабілітаційного центру внутрішніх військ МВС України „Тополя 3) Товариства з обмеженою відповідальністю „3Т, в якому просив господарський суд Одеської області визнати недійсними:

-рішення Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930 „Про розгляд листа суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 ,

-рішення Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 „Про надання земельної ділянки суб`єкту підприємницької діяльності Кондратенко О.В. у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу,

-рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005р. №1749 „Про надання земельної ділянки медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України „Тополя у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу.,

Зазначеними рішеннями, зокрема, надано згоду суб`єкту підприємницької діяльності Кондратенко О.В. на складання проекту відведення земельної ділянки у довгострокову оренду, затверджено проект відведення земельної ділянки, надано зазначену земельну ділянку у довгострокову оренду, а також передано у постійне користування Медичному реабілітаційному центру ВВ МВС України „Тополя іншу земельну ділянку у постійне користування.

При цьому, прокурор вважає, що надана в оренду ФОП Кондратенко О.В. земельна ділянка площею 1,2 га є складовою земельної ділянки площею 3,8га, яку Головному управлінню внутрішніх військ УРСР надано у постійне користування згідно Державного акту Б №054792.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції представником Затоківської селищної ради було заявлено про застосування строків позовної давності прокуратурою при зверненні до суду.

Ухвалою суду від 17.03.2015р. по справі №916/1979/13 призначено судову землевпорядну експертизу, на розгляд судової землевпорядної експертизи поставлено наступні питання:

1) Чи знаходиться земельна ділянка площею 1,2 га, на якій розташоване незавершене будівництво бази відпочинку "Тополя" і яке знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський район та передана Затоківською селищною радою згідно рішення №1312 від 30.12.2004р. в довгострокову оренду ФОП Кондратенко О.В., в межах земельної ділянки площею 3,8га, розташованої за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський район, яка у 1988році згідно Державного акту Б №054792 була передана у користування ГУ ВВ УРСР ?

2) Яку площу земельної ділянки займає незавершене будівництво бази відпочинку "Тополя" (49% готовності об`єкта до здачі в експлуатацію), придбане ФОП Кондратенко О.В. за договором купівлі-продажу від 01.03.2004р. та яка площа земельної ділянки необхідна для обслуговування даного об`єкту?

3) До якої категорії земель відносяться: земельна ділянка площею 3,8га, розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський район, передана у 1988році згідно Державного акту Б №054792 у користування ГУ ВВ УРСР, та земельна ділянка площею 1,2га, розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський район, передана Затоківською селищною радою згідно рішення №1312 від 30.12.2004р. в довгострокову оренду ФОП Кондратенко О.В. ?

Згідно висновку Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з судової експертизи №1371/24, судовим експертом зазначено:

- по першому питанню надати відповідь не вбачається можливим з огляду на відсутність геодезичних даних;

- по другому питанню - площа земельної ділянки що займає незавершене будівництво бази відпочинку "Тополя" (49% готовності об`єкта до здачі в експлуатацію), придбане ФОП Кондратенко О.В. за договором купівлі-продажу від 01.03.2004р. складає: під 9-ти поверховим будинком 0,0652 га; під фундаментом будинку, що будується 0,1116 га; та площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування даного об`єкту складає від 75,6 га до 86,4 га;

- по третьому питанню в ході дослідження встановлено, що категорія земельної ділянки площею 1,2 га бази відпочинку Тополя - землі рекреаційного призначення; відомості про категорію земель по земельній ділянці площею 3,8 га в матеріалах справи відсутні, при цьому відповідно до даних державного акту на право користування землею Б №054792 від 1988р. земельна ділянка площею 3,8 га надається головному управлінню внутрішніх військ СССР для будівництва закладу відпочинку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.10.2015р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016р. та рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2015р. скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, згідно з вказівками, які містяться у постанові ВГСУ від 13.07.2016р. та які в силу вимог ч.1 ст.111-12 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, судами не встановлено, чи у попередника позивача -2 припинилося право користування земельною ділянкою.

Також суд мав визначитись коли саме у позивачів виникло право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд і в залежності від цього визначитись чи сплив строк позовної давності. При цьому, судами обох інстанцій не досліджено компетенцію кожного із позивачів щодо права на спірну земельну ділянку у спірних правовідносинах. Вказана обставина є важливою при вирішенні питання для обрахування перебігу строку позовної давності.

Відповідач та третя особа при розгляді справи в суді першої інстанції, заперечуючи проти позову, посилались на те, що прокурором пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позивачами було відомо про факт відведення ФОП Кондратенко О. В. спірної земельної ділянки ще з 2005 року.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував заяву про уточнення позовних вимог від 21.03.2017р. за вх. № 6580/17, яка за своєю правовою суттю є заявою про відмову від позову в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930 „Про розгляд листа суб`єкта підприємницької діяльності Кондратенко О.В. та яка прийнята судом до розгляду, Заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону, просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 „Про надання земельної ділянки суб`єкту підприємницької діяльності Кондратенко О.В. у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу та визнати незаконним та скасувати рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005р. №1749 „Про надання земельної ділянки Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС „України „Тополя у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу, з посиланням при цьому, на те, що внаслідок прийняття Затоківською селищною радою рішень було порушено право державної власності на вказану земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони, про що свідчить державний акт серії Б №054792 про право постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, що знаходяться за адресою: Одеська обл., смт. Затока, Білгород-Дністровського р-ну.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26 квітня 2017 року у справі №916/1979/13 (колегія суддів у складі головуючого судді Смелянець Г.Є., судді Д`яченко Т.Г., Рога Н.В.) позов Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 „Про надання земельної ділянки суб`єкту підприємницької діяльності Кондратенко О.В. у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу.

Визнано незаконним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005р. №1749 „Про надання земельної ділянки медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України „Тополя у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу.

Стягнуто з Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області до Державного бюджету України 2436 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржувані розпорядження, Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області не враховано приписи ст.ст. 116, 142 ЗК України та п.44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. №483, відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку із добровільною відмовою від них землекористувача.

Докази надання згоди власника земельної ділянки в особі Кабінету Міністрів України на відчуження спірної земельної ділянки загальною площею 1,2 га в матеріалах справи відсутні та до суду не надано.

З огляду на вищевикладене, а також виходячи з того, що рішенням Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 та від 08.11.2005р. №1749 фактично порушено право державної власності на земельну ділянку загальною площею 1,2 га, розташовану у Лиманському районі смт. Затока, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування цих рішень.

Також суд зазначив, що позивачем не пропущений строк позовної давності на звернення до суду про захист порушеного права власності прийнятими відповідними рішеннями з урахуванням положень пункту 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-УІ Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства, відповідно до яких, протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „3Т звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати повністю та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що суд визначив категорію земельної ділянки лише за суб`єктною ознакою користувача, якому її було надано у 1988 році. Разом з тим, Державний акт на право користування земельною ділянкою площею 3,8 га, що знаходиться за адресою Одеська обл., Білгород-Дністровський район, смт. Затока не містить вказівки на цільове призначення земельної ділянки. В акті лише вказано «земля предоставлена для строительства учреждения отдыха».

Доказів належності земельної ділянки до земель оборони, як зазначено в рішенні суду, матеріали справи не містять, тому скаржник вважає, що Затоківська селищна рада законно розпорядилась земельною ділянкою площею 3,8 га.

Також апелянт звертає увагу на порушення, допущені судом стосовно застосування строків позовної давності.

Апелянт зауважує, що судом першої інстанції не з`ясовано коли МВС України та ГУ Нацгвардії МВС України могли довідатись про порушення своїх інтересів, та вважає, що МРЦ «Тополя», яка є структурним підрозділом Нацгвардії України, знала про порушення своїх прав з 26.04.2006 року з моменту видачі Державного акту серії ЯЯ №205681 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га.

Отже, скаржник вважає, що саме з цього моменту МВС та колишнє ГУ ВВ МВС України могли довідатись про порушення своїх прав.

В судове засідання 14.09.2017 року не з`явились представники відповідача та ФОП Кондратенко О.В., хоча вказані особи належним чином повідомлялись про судове засідання. Оскільки явка сторін не визнавалась обов`язковою, у зв`язку з обмеженістю строку апеляційного розгляду судова колегія дійшла висновку про можливість завершення апеляційного перегляду без участі зазначених осіб.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, у 1988 році виконкомом Білгород-Дністровської райради видано державний акт на право постійного користування землею серії Б№054792, згідно з яким Головному управлінню внутрішніх військ СРСР надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 3,8 га для будівництва установи відпочинку, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні (а.с. 32-34 т.1).

10.06.2003р. між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (Комітент) та Державною компанією Укрспецекспорт (Комісіонер) укладено договір про порядок реалізації військового майна (договір комісії) №3/21/1-25Д, згідно з яким з урахуванням додаткової угоди від 26.02.2004р. №1 до договору, Комісіонер взяв на себе зобов`язання за комісійну винагороду вчинити в інтересах Комітента і за рахунок останнього від свого імені угоду з третьою особою (Покупець) щодо реалізації нерухомого військового майна, а саме незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку Тополя, яке знаходиться за адресою: с. Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області. Ціна реалізації 998750,00 грн. (а.с. 22-26 т.1).

Відповідно до п. 9.2 договору комітент інформує комісіонера про наявність заборгованості по комунальним платежам, а також про наявність договорів оренди стосовно майна у термін, встановлений в п.4.1.

Зі змісту п.4.1 договору вбачається, що комітент надає комісіонеру правовстановлюючі документи, копію технічного паспорту, довідку з БТІ, інші необхідні документи, до яких відноситься також державний акт на право постійного користування землею серії Б№054792 1988 року.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2003р. №818 Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України „Тополя надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 3,8 га, яка використовується для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу в Лиманському районі смт. Затока та запропоновано в термін до 01.06.2004р. надати матеріали проекту відведення земельної ділянки площею 3,8 га, яка використовується для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу в Лиманському курортному районі смт. Затока в селищну раду на розгляд.

Листом від 26.02.2004р. №3/23-598 Головне управління внутрішніх військ МВС України в особі командувача внутрішніх військ МВС України надало згоду на реалізацію відповідно до договору комісії від 10.06.2003р. 3/21/1-25Д об`єкту незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку Тополя (а.с. 180 т.1).

01.03.2004р. між ДК „Укрспецекспорт (Продавець), діючої в інтересах Головного управління внутрішніх військ МВС України, та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі продажу незавершеного будівництва бази відпочинку Тополя, що знаходиться в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та розташованої на земельній ділянці площею 1,2 га. Договір посвідчений нотаріально цією ж датою та зареєстровано в реєстрі за №177 (а.с. 29-31 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930 СПД Кондратенко О.В. надано згоду на складання проекту відведення земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва оздоровчого закладу в Лиманському курортному районі смт. Затока у довгострокову оренду терміном на 25 років та запропоновано в термін до 01.10.2004р. надати матеріали відведення земельної ділянки.

Згідно з актом прийому-передачі від 06.04.2004р. об`єкт незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку Тополя передано ОСОБА_1 .. Даний акт підписаний начальником Головного управління внутрішніх військ МВС України, заступником генерального директора ДК Укрспецекспорт, ОСОБА_1 (а.с. 27 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 затверджений проект відведення земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу у Лиманському курортному районі смт. Затока у довгострокову оренду терміном на 25 років; надано СПД Кондратенко О.В. у довгострокову оренду терміном на 25 років вказану земельну ділянку (а.с. 42 т.1). 18.05.2005р. між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та СПД фізичною особою ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу строком на 25 років. На земельній ділянці розташований незакінчений будівництвом оздоровчий заклад. Договір нотаріально посвідчений цією ж датою та зареєстрований в реєстрі за №309 (а.с. 127-129 т.4).

Рішенням Затоківської селищної ради №1749 від 18.11.2005р. затверджений проект відведення земельної ділянки площею 2,455 га Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України „Тополя для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу розташованого у Лиманському районі смт. Затока у постійне користування (т.1 а.с.49-50).

Пунктом 4 цього рішення Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України „Тополя було вирішено видати Державний акт серії ЯЯ №205681 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га, яка розташована у Лиманському районі, смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу.

28.02.2011р. між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та СПД фізичною особою ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір про розірвання договору оренди від 18.05.2005р., який посвідчено нотаріально того ж дня (28.02.2011р.) та зареєстрований в реєстрі за №329 (а.с. 126 т.4).

13.09.2012р. на підставі рішення Затоківської селищної ради від 06.10.2011р. №545 між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ ЗТ (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,1995 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0037) для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу за адресою: АДРЕСА_1 строком на 25 років. Категорія зазначеної земельної ділянки землі рекреаційного призначення.

На земельній ділянці розташована база відпочинку Тополя (незавершене будівництво). Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у відділі Держземагентства у м. Білгороді-Дністровському Одеської області 01.10.2012р. за №511030004000108 (а.с. 9-14 т.2, 118-119 т.4).

Судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо того, що вказана земельна ділянка є землями оборони, з огляду на наступне.

З Державного акту на право постійного користування землею серії Б№054792 1988 року, вбачається, що земельну ділянку надано для будівництва установи відпочинку.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18.04.2017р. №256/124-17, яка надана Затоківській селищної ради №127/01-27 від 18.04.2017р. щодо надання інформації стосовно належності земельної ділянки, згідно Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачам, угіддями та видами економічної діяльності станом на 01.01.2004р. (форма 6-ЗЕМ), міськрайонне управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомляє, що земельна ділянка за адресою: Лиманський район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, належить до земель Затоківської селищної ради та враховувалися як землі рекреаційного призначення (рядок 86) (т.6 а.с.192).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 12.12.2016 року вбачається, що земельна ділянка площею 2,2509га, надана в користування Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «ТОПОЛЯ», відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу (т.6 а.с.45).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.04.2016 року, земельна ділянка площею 1,1995 га, надана в оренду ТОВ « 3Т», також відноситься до земель рекреаційного призначення (т.6 а.с.80).

Згідно договору оренди від 13.09.2012 року, між Затоківською селищною радою та ТОВ «ЗТ», Товариству було передано в оренду земельну ділянку для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу за адресою: АДРЕСА_1 , категорія зазначеної земельної ділянки - землі рекреаційного призначення, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:012:0037.

Також, з Пояснювальної записки до технічної документації по перенесенню в натуру проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «Тополя» для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу на території Затоківської селищної ради, вбачається, що земельні ділянки надаються МРЦ ВВ МВС України «Тополя» в користування із земель рекреаційного призначення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України належності спірної земельної ділянки до земель оборони у відповідності до положень ст. 77 ЗК України.

На думку судової колегії, вище перелічені матеріали справи спростовують висновок суду першої інстанції щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони. Крім того, слід звернути увагу, що подвійне визначення категорії земельної ділянки не передбачено діючим земельним законодавством України.

Відповідно до пп.1 п.3 розділу VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України від 13.03.2014 № 876-VII "Про Національну гвардію України" Головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об`єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об`єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади Національної гвардії України є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

З огляду на таке, судом встановлено, що користувачем спірної земельної ділянки є Головне управління Національної гвардії України МВС України, тому передачі в оренду спірної земельної ділянки повинно було передувати відмова користувача від частини земельної ділянки, яка була надана в оренду на підставі спірних рішень.

Відповідно до пп.а) ч.1 ст.141 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень, підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Таким чином, на думку судової колегії, право користування земельною ділянкою повинно бути припиненим на підставі відповідного рішення та частка земельної ділянки має бути вилученою у попереднього користувача у відповідності до ст.141 ЗК України.

Відповідно до приписів ст.120 ЗК, в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Відповідно до приписів ст.377 ЦК, в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Разом з цим, судовою колегією встановлено, що ні на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.03.2004р., ані на момент прийняття оспорюваного рішення Затоківської селищної ради від 30.12.2004р., згода Кабінету Міністрів України, як власника землі, на передачу спірної земельної ділянки місцевим органам влади не надавалась, також відсутні звернення відповідного користувача спірної земельної ділянки, а саме Головного управління внутрішніх військ МВС України, з клопотанням про добровільну відмову від користування земельною ділянкою.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень Затоківська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою, яка була надана за розпорядженням Ради Міністрів УРСР в 1988 року у постійне користування Головному управлінню внутрішніх військ СРСР, та є державною власністю, в порушення приписів ст. ст. 116, 141,142 ЗК України.

Отже, враховуючи викладене, застосовуючи основоположні принципи міжнародного права, а також практику Європейського суду з прав людини, судова колегія доходить висновку, що в даному випадку мало місце непропорційне втручання публічного органу в особі Затоківської селищної ради у право заявника на мирне володіння своїм майном, що полягало у незаконності передачі земельної ділянки в користування всупереч положень Земельного кодексу України.

Натомість, ТОВ «ЗТ» жодних порушень не припустився, отже, за переконанням суду, має бути дотриманий справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Отже, як було зазначено вище, особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Між тим суд апеляційної інстанції не має можливості задовольнити позовні вимоги, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України від 20 грудня 2011 року N 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20 грудня 2011 року N 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Дія Закону України від 20 грудня 2011 року N 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Верховного суду України від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15.

Згідно приписів статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч.1).

Відповідно до статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим приписами частин 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2014 року №3-23гс14, від 2 вересня 2014 року в справі №3-82гс14, від 23 грудня 2014 року в справі №3-194гс14, від 22квітня 2015 року в справі 3-54гс15.

Відтак початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому, суд має визначитись коли саме у позивачів виникло право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд і в залежності від цього визначитись, чи сплив строк позовної давності, а також дослідити компетенцію кожного із позивачів щодо права на спірну земельну ділянку у спірних правовідносинах.

Вказана обставина є важливою при вирішенні питання для обрахування перебігу строку позовної давності.

У даній справі позивачами є Міністерство внутрішніх справ України та Головне управління Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України.

Як вбачається з пояснень представника Головного управління Національної гвардії МВС України та МВС України, 30.04.2013 року за вих.05/2-1655вих13-17окв з прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на адресу Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури надійшло завдання Генпрокурора України про проведення перевірки додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог закону при наданні у власність і користування, продажу, зміні цільового призначення земель прибережних захисних смуг уздовж Азовського та Чорного морів, використання і забудови прибережних територій, а також законності судових рішень з цих питань та їх виконання.

На підставі вказаного завдання Генпрокурора України розпочалась перевірка Медичного реабілітаційного центру внутрішніх військ МВС України «Тополя».

Таким чином, позивачі вказують, що їм стало відомо про порушені права після проведеної перевірки прокуратури, якою встановлено порушення законодавства при розпорядженні частиною спірної земельної ділянки.

При цьому, представник Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України стверджує, що даним суб`єктам було невідомо ані про прийняття відповідачем спірних рішень, ані про видачу 26 квітня 2006 року Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «Тополя» Державного акту серії ЯЯ № 205681 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу.

Згідно п. 1 Положення про орган військового управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Президента України від 6 червня 2007 року № 501/2007, органом військового управління внутрішніх військ (далі -ОВУВВ) є Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно п. 1.1 Статуту МРЦ ВВ МВС України «Тополя», затвердженого наказом командуючого внутрішніми військами МВС України № 325 у 2003 році Медичний реабілітаційний центр внутрішніх військ МВС України «Тополя» є бюджетною організацією, що заснована на державній власності і підпорядкована Головному управлінню внутрішніх військ МВС України.

Згідно п. 5.2 Статуту, фінансування видатків на утримання Центру здійснюється відповідно до кошторису доходів і видатків, який затверджується Органом управління.

Згідно п. 5.3 Статуту, Центр в встановленому порядку подає звіти Органу управління.

Згідно п. 5.4 Статуту, контроль за фінансово-господарською діяльністю Центру здійснює контрольно-ревізійний відділ, фінансово-економічне, військово-медичне управління Органу управління.

Отже, Головне управління внутрішніх військ МВС України, позивач по справі ГУ Національної гвардії МВС України, постійно перебуває у відносинах підпорядкування з військовою частиною НОМЕР_1 - МРЦ ВВ МВС України «Тополя», здійснює контроль за її діяльністю, затверджує кошторис на її видатки та має отримувати звіти про діяльність «Тополі».

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 2,2509 (яка є частиною наданої «Тополі» землі площею 2,455га) (кадастровий номер 5110300000:02:012:0056), право постійного користування на земельну ділянку було зареєстровано за Медичним реабілітаційним центром внутрішніх військ МВС України «Тополя» 26.04.2006 року, підставою є рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005 року № 1749, документ, що посвідчує право -державний акт від 26.04.2006 року ЯЯ 205681.

Таким чином, Головне управління внутрішніх військ МВС України, здійснюючи постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю Медичним реабілітаційним центром внутрішніх військ МВС України «Тополя» як Орган управління, повинно було знати про наявність у постійному користуванні Центру земельної ділянки площею 2,455 га принаймні з дати видачі державного акта від 26.04.2006 року, що зменшилася у порівнянні з площею 3,8 га згідно державного акту 1988 року.

Згідно п. 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138/2000 (було чинним до 06.04.2011 р.), МВС України відповідно до покладених на нього завдань:

-виконує відповідно до законодавства України функції з управління об`єктами державної власності (п. 27-1);

-організовує в установленому порядку матеріально-технічне забезпечення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій, що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів і коштів (п. 28).

Згідно п. 6 цього Положення, МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.

Отже, Міністерство внутрішніх справ України, будучи обізнаним щодо наявності Державного акту Б № 054792 1988 року на право користування земельною ділянкою площею 3,8 га, яка знаходилась в користуванні Головного управління внутрішніх військ МВС України, та зменшилась в 2006 році, та маючи повноваження з контролю діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, повинно було здійснювати контроль за використанням даної земельної ділянки, згідно презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Так, Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016 року по справі № 62469цс16 висловив наступну правову позицію:

«Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Крім того, наявність вищезазначених договору про порядок реалізації військового майна №3/21/1-25Д 10.06.2003р., листа від 26.02.2004р. №3/23-598 про надання згоди на реалізацію майна, акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 27 квітня 2005 року, акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 06 грудня 2005 року, та з огляду на те, що Медичний реабілітаційний центр внутрішніх військ МВС України Тополя» знаходиться в прямому підпорядкуванні Головному управлінню внутрішніх військ МВС України, свідчить про обізнаність позивачів про порушення прав та законних інтересів стосовно спірної земельної ділянки.

З урахуванням таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позивачі в особі Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України мали можливість довідатися про порушення свого права з моменту видачі Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «Тополя» Державного акту серії ЯЯ № 205681 від 26 квітня 2006 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу, на підставі рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005 року № 1749. Виходячи з цього, строк позовної давності оскаржуваних рішень сплив 26.04.2009 року.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність порушення строку позовної давності позивачем є хибним.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, судове рішення у даній справі підлягає скасуванню, з винесенням нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст.99, п.2 ст.103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „3Т задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 26 квітня 2017 року у справі №916/1979/13 скасувати.

В задоволенні позову Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України - відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 19.09.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

СуддяГ.І.Діброва