Ухвала

від 22.09.2017 по справі 476/285/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №476/285/16-ц 22.09.2017 22.09.2017 22.09.2017

Провадження №22-ц/784/1704/17

Справа № 476/285/16-ц

Провадження №22-ц/784/1415/17 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/1704/17 Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_2

Категорія 53

У Х В А Л А

Іменем України

22 вересня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Ямкової О.О. ,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В. ,

із секретарем: Горенко Ю.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

ОСОБА_3

на рішення від 4 травня2017 року та додаткове рішення від 27 червня 2017 року Єланецького районного суду Миколаївської області

за її позовом

до Єланецької районної ради Миколаївської області

(далі Єланецька райрада),

ОСОБА_4

про стягнення сум несплачених при звільненні працівника, трьох відсотків річних,

збитків від інфляції та відшкодування моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И Л А:

30 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до Єланецької райради, ОСОБА_4, вимоги за яким неодноразово збільшувала та остаточно просила про стягнення з райради на її користь сум, несплачених при звільненні, а також 3% річних та збитків від інфляції на загальну суму 7 273 грн. 96 коп., моральної шкоди в розмірі 10 000грн.. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з відповідачки ОСОБА_4 просила залишити без розгляду.

В обґрунтування вимог позивачка зазначала, що з 1 червня 1992 року по 30 квітня 2015 року працювала на посаді секретаря-друкарки Єланецької райради та мала право на отримання щомісячної фіксованої індексації заробітної плати відповідно до норм чинного законодавства.

Але, внаслідок неправомірних дій відповідачки ОСОБА_4 як головного бухгалтера, їй за період з січня по травень 2015 року не було нараховане та виплачено 1 445 грн. 33 коп. фіксованої індексації заробітної плати, і тому не доплачено сум у вигляді 1 158 грн. 78 коп. лікарняних, 863 грн. 10 коп. вихідної допомоги, 688 грн. 11 коп. відпускних, і 1 218 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, а всього виплат на суму 5 373 грн. 32 коп., які повинні були їй видані при звільненні.

Це призвело до порушення трудових прав позивачки, та підстав для стягнення на її користь збитків від інфляції в розмірі 1 657 грн. 64 коп. та 3% річних - на суму 243 грн., а також компенсації моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., яку ОСОБА_5 просила стягнути з Єланецької райради, у зв'язку з незаконними діями головного бухгалтера ради.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 травня 2017 року позов задоволено частково, ухвалено про стягнення з Єланецької районної ради Миколаївської області на користь ОСОБА_5 1 445 грн. 33 коп. фіксованої індексації, 1 158 грн. 78 коп. лікарняних, 863 грн. 10 коп. вихідної допомоги, 688 грн. 11 коп. відпускних, 1 218 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, а всього 5 373 грн. 32 коп. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні інших вимог відмовлено. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачки ОСОБА_4 залишено без розгляду. З Єланецької районної ради на користь держави стягнуто 551 грн. 20 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь держави 1 929 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального права просила рішення змінити, а додаткове рішення скасувати, задовольнивши позов, пред'явлений нею до райради, у повному обсязі без утримання з суми стягнення обов'язкових податків і зборів, а також судового збору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За частиною 6 статті 95 КЗпП України, статтею 2, 33 Закону України Про оплату праці заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, в тому числі в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати, та сума її індексації входить до структури самої заробітної плати.

При вирішенні справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 працювала на посаді секретаря-друкарки Єланецької районної ради Миколаївської області у період з 1 червня 1992 року по 30 квітня 2015 року, звідкіля звільнена за скороченням посади (т.1 а.с.8-9, 15-19).

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, з Єланецької райради на користь ОСОБА_3 стягнута заборгованість з невиплаченої індексації на заробітну плату та суму не донарахованих відпускних за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року в розмірі 6 690 грн. 90 коп..

Рішення суду на користь працівника виконано.

В подальшому, позивачка ОСОБА_3, не погодилась з розрахунком, який був проведений з нею при звільненні, так як до виплачених на її користь державною установою сум не була включена стягнута за рішенням суду від 24 грудня 2015 року фіксована індексація заробітної плати. Тому позивачка 30 травня 2016 року знову звернулася до суду із даним позовом, до якого додала виконаний нею особисто розрахунок сум, з урахуванням не нарахованої їй щомісячної фіксованої індексації до заробітної плати на суму 542грн., та як наслідок цієї не доплати, розрахованих на підставі отриманих виплат з лікарняних, відпускних, а також не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні відпустки у квітні 2015 року.

На підставі проведеного розрахунку позивачкою пред'явлені вимоги про стягнення виплат на загальну суму 5 373 грн. 32 коп., які задоволені судом у повному обсязі, але з урахуванням необхідності при їх виплаті провести утримання податків та зборів.

Не оспорюючи рішення суду щодо цієї суми стягнення, позивачка наполягала на той тезі, що такі виплати підлягають сплаті без утримань.

Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з травня 2014 року позивачка мала на виплату фіксованої суми індексації в розмірі 542 грн., тому задовольнив позовні вимоги щодо стягнення сум фіксованої індексації, та не донарахованих сум лікарняних, вихідної допомоги, відпускних, та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині розрахунку сум, що ним стягнуті на користь позивачки, не оспорене сторонами, тому не є предметом апеляційного перегляду.

В той же час, вимоги апеляційної скарги щодо безпідставності вказівки на необхідність роботодавця утримати податки та обов'язкові збори і платежі із сум, стягнутих за рішенням суду, ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачкою діючого законодавства, та суперечать нормам Податкового кодексу України і Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , а тому на думку апеляційного суду не можуть бути прийняті до уваги.

Такі податки та платежі відраховуються відповідачем одночасно з виплатою сум колишньому працівнику, а тому їх розмір судом не визначається, а тільки вказується про те, що стягнута судом у рішенні сума зазначена з урахуванням утримань чи без їх урахування.

Доводи апелянта стосовно того, що стягнуті за рішенням суду суми, необхідно вважати помилкою роботодавця при здачі звітності, а тому обов'язкові платежі повинні сплачуватися за його рахунок або за рахунок винної особи, без утримань з працівника, не ґрунтується на законі, а її посилання на такі норми права, які є іншого змісту або регулюють інші правовідносини, є некоректними.

Одночасно необґрунтованими є і твердження позивачки щодо безпідставності відмови їй у стягненні трьох процентів річних та збитків від інфляції, у зв'язку з несвоєчасністю нарахування та виплати фіксованої індексації заробітної плати та перерахованих на підставі цього сум, що повинні бути виплачені при звільненні працівника, а висновки суду першої інстанції ухвалені за цими вимогами є правильними і ґрунтуються на законі та правової позиції, якими визначено, що статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а тому ця норма права не може застосовуватися до інших правовідносин, в тому числі трудових, що регулюються спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 237? КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом частини 1 статті 233 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, у такому випадку на вимоги працівника про відшкодування компенсації моральної шкоди, розповсюджуються скорочені строки звернення до суду, які не пов'язуються із безстроковістю пред'явлення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Тому, враховуючи, що позивачка звільнена з посади 30 квітня 2015 року, була обізнана про порушення своїх трудових прав, у зв'язку з чим пред'являла перший позов у січні 2015 року, за яким ухвалено рішення суду у грудні 2015 року, знову пред'явила аналогічний позов у травні 2016 року, а заявлені до районної ради вимоги про стягнення з неї компенсації моральної шкоди тільки у січні 2017 року, суд першої інстанції, в цьому разі правильно відмовив у задоволенні зазначених вимог у зв'язку з пропуском позивачкою строку та наявністю заяви відповідача, та вірно вважав, що право на захист позивачка ОСОБА_3 втратила і підстав для його поновлення немає.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що обґрунтовуючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок районної ради, позивачка, посилалася виключно на незаконні дії, на її думку, іншого відповідача - ОСОБА_4, до якої у неї склалася особиста неприязнь, а тому нею не доводився причинно-наслідковий зв'язок між погіршенням її стану здоров'я, фінансовими труднощами та діями Єланецької райради, при наявності між ними спору щодо розміру нарахованих сум.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. Якщо такі витрати сторона не сплатила під час подачі позову, а від їх сплати вона не звільнена за законом, то при ухвалені рішення суд розподіляє такі витрати пропорційно обсягу задоволених вимог.

За пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позову про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Пільг щодо звільнення позивачів від сплати судового збору за позовами про відшкодування моральної шкоди при порушенні його трудових прав, а тим паче щодо стягнення трьох відсотків річних та збитків від інфляції за невиконання грошового зобов'язання, законодавством не встановлено.

За такого, підстави для зміни або скасування додаткового рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року про стягнення з позивачки судового збору - відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення або його зміни в іншої частині.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 - відхилити , а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 травня 2017 року та додаткове рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

Судді