Ухвала

від 18.09.2017 по справі 299/2389/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 299/2389/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

18 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Мацунича М.В., Куштана Б.П.,

при секретарі - Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного підприємства Агрошляхбуд на рішення Виноградівського районного суду від 23 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства Агрошляхбуд , третя особа: управління Держпраці у Закарпатській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1998 року він працював у КП Агрошляхбуд майстром асфальтобетонного заводу. Є членом первинної профспілкової організації Виноградівського КП Агрошляхбуд .

Вказував, що згідно наказу КП Агрошляхбуд від 09.08.2016 № 40 його звільнено з посади майстра асфальтобетонного заводу на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (відсутність 08.08.2016 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин із 10.08.2016.

Таке звільнення вважає незаконним, у зв'язку з тим, що він був відсутнім на роботі з поважних причин, оскільки за дорученням голови первинної профспілкової організації Виноградівського КП Агрошляхбуд від 05.08.2016 у рамках виконання громадських обов'язків, спрямованих на захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів трудового колективу КП Агрошляхбуд перебував 08.08.2016 у м. Києві для доведення інформації про стан на підприємстві, отримання консультацій, подання звернень до вищих органів влади, зокрема до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Уповноваженого ВРУ з прав людини, Державної служби України з питань праці. Цим дорученням позивача увільнено від виконання службових обов'язків по місцю роботи із збереженням за ним 08.08.2016 заробітної плати та місця роботи. Вказану ініціативу підтримано членами трудового колективу згідно опитувального листа у кількості 23 працівників.

На виконання такого доручення ОСОБА_1 перебував у м. Києві, подав 08.08.2016 безпосередньо до Міністерства юстиції України скаргу, перебував на особистому прийомі у Генеральній прокуратурі України із заявою щодо рейдерського захоплення КП Агрошляхбуд .

Також указував, що його звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є.

Посилаючись на дані обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог,остаточно просив поновити його на роботі майстром асфальтобетонного заводу, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 50 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Виноградівського районного суду від 23.03.2017 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді майстра асфальтобетонного заводу КП "Агрошляхбуд" з 10 серпня 2016 року. Стягнуто із КП "Агрошляхбуд" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 32855,39 грн., 10000,00 грн. моральної шкоди та 110,24 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Стягнуто із КП "Агрошляхбуд" на користь держави 1102,40 грн. судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На це рішення подало апеляційну скаргу КП "Агрошляхбуд". Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволення позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач рішення суду просив залишити без змін.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились повторно, які про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 95-96, 103-104 т. 2). У порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності представників відповідача та третьої особи.

Заслухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 1998 року ОСОБА_1 працював у КП Агрошляхбуд майстром асфальтобетонного заводу. Є членом первинної профспілкової організації Виноградівського КП Агрошляхбуд .

Згідно наказу КП Агрошляхбуд № 40 від 09.08.2016 ОСОБА_1 звільнено з посади майстра асфальтобетонного заводу на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (відсутність 08.08.2016 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин із 10.08.2016 (а.с. 36 т. 1).

Згідно з пунктом 4 статі 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Із наказу № 40 від 09.08.2016 вбачається, що підставою звільнення стали: акт № 1 від 09.08.2016 (складений на наступний день), згідно якого ОСОБА_1 був відсутнім на роботі 08.08.2016 з 8:00 до 17:00 години та письмове пояснення дати відмовився, а також акт №3 від 09.08.2016 про те, що ОСОБА_1 перебував 09.08.2016 на робочому місці в нетверезому стані із 16:00 до 17:00 і відмовився від надання письмового пояснення (а.с. 37-38 т. 1).

П. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння - є окремим випадком для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Відтак зазначення вищевказаного акту №3 від 09.08.2016 про появу на роботі в нетверезому стані підставою для звільнення за прогул (проведеного відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України) - суперечить чинному законодавству.

Як роз'яснено у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 57 ЦПК України.

Поважними причинами неявки на роботу необхідно визнавати обставини, що виключають вину працівника.

Сам по собі факт неповідомлення позивачем роботодавця про причини відсутності на робочому місці не може беззаперечно свідчити про її неповажність.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що був відсутній на роботі 08.08.2016 з поважних причин, оскільки їздив у м. Київ на підставі письмового доручення голови профспілкової організації КП "Агрошляхбуд" Миколайчука М.М. від 05.08.2016.

Відповідно до вказаного письмового документу головою профспілкової організації КП "Агрошляхбуд" доручено ОСОБА_1, майстру асфальтобетонного заводу КП "Агрошляхбуд", члену профспілкової організації, в рамках виконання громадських обов'язків, спрямованих на захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів трудового колективу КП "Агрошляхбуд" виїхати 08.08.2016 в м. Київ для доведення інформації про стан на підприємстві, отримання консультацій, подання звернень до вищих органів влади, зокрема, до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної служби України з питань праці та інших державних структур. Пунктом 2 доручення вказано увільнити ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків на період відсутності по місцю роботи, із збереженням за ним 08.08.2016 заробітної плати та місця роботи (а.с. 95 т. 1).

Ініціатива по уповноваженню ОСОБА_1 звернутись в правоохоронні органи на місцях, а також виїхати в м. Київ для представництва трудового колективу з метою захисту трудових та соціально-економічних інтересів працівників КП Агрошляхбуд у вищих органах влади підтримана рядом працівників підприємства, що стверджується опитувальним листом з підписами 23 працівників (а.с.96 т. 1).

На звітно-виборних зборах профспілкової організації КП Агрошляхбуд 11.08.2014 ОСОБА_1 був обраний членом профспілкового комітету (а.с.127-128 т. 2). Згідно Статуту Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України (а.с.116-126 т.2) профспілковий комітет обирається на 5 років (п. 4.9.1). Згідно п. 4.9.2. Статуту Профспілковий комітет здійснює представництво і захист колективних трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, індивідуальних прав та інтересів членів Профспілки, зокрема, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Частина третя ст. 252 КЗпП та частина шоста ст. 41 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачають гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів - члени виборних профспілкових органів, не звільнені у зв'язку з виконанням цих обов'язків від своєї роботи, мають право на надання вільного від роботи часу, тобто на звільнення від виконання трудових обов'язків із збереженням робочого місця (посади). Вільний час надається цій категорії працівників на умовах, визначених колективним договором, для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов'язків в інтересах найманих працівників, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів. При цьому передбачене збереження за працівниками середнього заробітку.

Слід зазначити, що у Акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 07-05-035/352, складеному Управлінням держпраці у Закарпатській області, зафіксовано, що виконавчий директор підприємства Данко І.Ю. не проінформував працівників під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором (а.с.130 т. 2).

Згідно відповіді Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 перебував 08.08.2016 на особистому прийомі у Генеральній прокуратурі України, що стверджується карткою особистого прийому громадян та Журналом обліку громадян, що перебували на прийомі у Генеральній прокуратурі України. Після прийому ОСОБА_1 подано до канцелярії письмову заяву на 53 аркушах (а.с. 192, 193 т. 1).

Також інформацією Міністерства юстиції України підтверджено, що 08.08.2016 ОСОБА_1 особисто подано до цього міністерства скаргу КП "Агрошляхбуд" від 08.08.2016 (т. 1 а.с. 248, 249). (а.с. 192).

Таким чином ОСОБА_1 дійсно був 08.08.2016 у м. Києві, виконуючи громадський обов'язок в інтересах працівників КП "Агрошляхбуд" перебував особисто у Міністерстві юстиції України, Генеральній прокуратурі України, подав письмові звернення, та з урахуванням відстані до вказаних державних органів від м. Виноградів, можливість виконання ним таких обов'язків у позаробочий час була відсутньою (розпорядок роботи на КП Агрошляхбуд з 8:00 до 17:00 год. а.с. 33).

Крім цього, звільнення позивача проведено без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації КП Агрошляхбуд - профспілкового комітету, членом якого був позивач. При цьому профспілкову організацію КП Агрошляхбуд на час звільнення ОСОБА_1 не було ліквідовано. Згідно Інформації з ЄДРПОУ (а.с.105-110 т. 2) станом на 12.06.2017 Первинна профспілкова організація Виноградівського колективного підприємства Агрошляхбуд , ідентифікаційний код юридичної особи 37108138, що зареєстрована 05.05.2010 - не перебуває в процесі припинення і відомості про її ліквідацію відсутні, керівником є Миколайчук Микола Михайлович, який 5 серпня 2016 року дав доручення ОСОБА_1 виїхати 8 серпня 2016 року в м. Київ.

Проте, зважаючи на те, що позивача будо неправомірно звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України і судом першої інстанції правомірно поновлено його на роботі, судова колегія не вбачає підстав для зупинення провадження по справі та запиту згоди виборного органу первинної профспілкової організації КП Агрошляхбуд .

Правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач не оспорює.

Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди необхідно вказати наступне.

Правова позиція щодо відшкодування спричиненої працівнику моральної шкоди викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зважаючи на те, що позивач працював на підприємстві з 1998 року, у колективі користується авторитетом - обирався членом профспілкового комітету, враховуючи характер порушення його прав - незаконне звільнення позивача порушило права працівника у сфері трудових відносин, призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, змусило позивача звертатись до суду для поновлення своїх прав, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості судова колегія погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром для відшкодування моральної шкоди.

Посилання апелянта на практику Європейського Суду з прав людини вважати справедливою компенсацією потерпілому визнання самого факту правопорушення, вчиненого щодо нього, є безпідставним. Відповідно до ст. 41 розділу II Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надання потерпілі стороні справедливої сатисфакції є правом Європейського Суду з прав людини у разі визнання ним факту порушення Договірною Стороною прав особи, передбачених у розділі I Конвенції, якщо внутрішнє право Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування. Стаття 237-1 КЗпП України не передбачає випадків часткового відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є правильним.

Суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Колективного підприємства Агрошляхбуд - відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 23 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча Судді