Рішення

від 18.09.2017 по справі 921/414/17-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 вересня 2017 рокуСправа № 921/414/17-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" пр. Павла Тичини, 1В, офіс "В", м. Київ 152,02152

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХБАУ" вул. Гайова, 21-А, м. Тернопіль, 46400

про стягнення основної суми заборгованості за Договором оперативного лізингу (найму) №00004575 від 23.03.2012 р. у розмірі 39 054,27 грн., плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 51 406,06 грн., пені у розмірі 2 906,85 грн., 3% річних у розмірі 873,11 грн., інфляційних витрат у розмірі 4281,32 грн., збитків у розмірі 115 017,39 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 10.07.17 р.

відповідача: не прибув

Суть справи

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до ТОВ "ІНТЕРТЕХБАУ" про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 10.07.2017р. суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви і, як наслідок, порушив провадження по справі та розгляд останньої призначив на 24.07.2017р.

В обґрунтування заявлених вимог, що підтримані у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору оперативного лізингу (найму) №00004575, в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, витребуваних судом документів, у тому числі відзиву на позов, не подав.

За таких обставин, враховуючи що участь представників у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, даний спір вирішується судом за викладеними у ст.75 ГПК України правилами.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах та формулярах (протоколах) судових засідань.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 23 березня 2012 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Наймодавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХБАУ" (Наймач) було укладено договір оперативного лізингу (найму) №00004575 з додатком - Загальні комерційні умови оперативного лізингу (найму), відповідно до умов яких Наймодавець передав Наймачеві у користування (найм) за плату транспортний засіб - автомобіль типу VW Jetta 1.4 TSI, шасі №WVWZZZ16ZCМ108071, двигун №CAX968988, 2012 року виробництва, вартістю 26500дол.США (з ПДВ) строком на 60 місяців, а Наймач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати щомісячні орендні платежі (за перший період найму (з 23.03.2012р. по 30.04.2012р.) - 7245,01 дол.США до 02.04.2012р. та за кожний наступний повний місяць найму - 495,48 дол.США до 15 числа кожного поточного місяця та повернути автомобіль відповідно до умов контракту (п.п. 3.1., 3.2., 6.1., 6.5., 13.1. комерційних умов).

Право власності на автомобіль зберігається за Наймодавцем з наданням Наймачу права користуватися автомобілем впродовж усього строку дії контракту відповідно до його умов. При цьому витрати, понесені сторонами при передачі та поверненні автомобіля за договором та в процесі користування автомобілем протягом строку дії договору, покриває Наймач (п.п. 4.1., 4.3. комерційних умов).

Порядок передачі та повернення автомобіля, визначено у розділі 5 комерційних умов. Так, сторони оформлюють передачу та повернення автомобіля шляхом підписання Акту прийому-передачі автомобіля, в якому, окрім загальної інформації, фіксується наявність чи відсутність дефектів автомобіля, а, якщо в Акті з боку сторін не зазначено будь-яких заперечень, автомобіль вважається таким, що був переданий або повернутий у належному стані та згідно умов контракту. Момент передачі/повернення об'єкта лізингу є підписання Наймодавцем відповідного Акту приймання-передачі.

В будь-якому випадку орендні платежі, що сплачуються Наймачем, повинні покривати весь фактичний термін користування автомобілем, з моменту отримання до повернення відповідно до актів приймання-передачі (п.5.4. комерційних умов).

Сторонами погоджено, що орендні платежі, які підлягають сплаті за контрактом, розраховуються в дол. США та підлягають внесенню в національній валюті України - гривні за змінним обмінним курсом долара США до гривні, встановленого українським комерційним банком або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку) з купівлі та продажу долара США до української гривні. Обмінний курс обирається Наймодавцем при виставленні рахунку для оплати кожного з платежів по контракту. Сплата орендних платежів здійснюється на підставі виставлених до 15-го числа поточного місяця Наймодавцем рахунків, а у разі неотримання рахунків Наймач зобов'язаний сплатити платіж у відповідності до умов контракту, а в подальшому після отримання рахунку, доплатити різницю між сплаченою сумою та сумою, зазначеною в рахунку. (п.п. 6.2, 6.3, 6.5 комерційних умов).

Також в розділі 8 комерційних умов сторонами передбачено відповідальність Наймача за прострочення сплати орендних платежів.

Так, зокрема, відповідно до п.8.3. комерційних умов у випадку прострочення Наймачем сплати орендного платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, Наймодавець має право надіслати Наймачеві першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Наймач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, Наймодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо Наймач не здійснить оплату у вказаний термін, Наймодавець має право направити Наймачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п.12.4.2. контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що Наймач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

У підпункті 12.4.2 умов контракту передбачено, що Наймодавець вправі в односторонньому порядку відмовитися від контракту, припинити його дію, розірвати контракт, якщо Наймач не сплатив один наступний орендний платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання такого грошового зобов'язання перевищує десять робочих днів.

Відповідно до п.12.5 дата припинення дії контракту/розірвання контракту визначається Наймодавцем у відповідному повідомленні (вимозі). Зокрема, у випадку розірвання договору в односторонньому порядку, на Наймодавця покладено обов'язок направити на адресу Наймача, за якою він офіційно зареєстрований, відповідне повідомлення про прострочення ним чергових орендних платежів та про розірвання (припинення, відмову від договору) договору. Водночас, у випадку неотримання Наймачем такого повідомлення через відсутність за вказаною адресою, повернення відповідного поштового відправлення через закінчення строку зберігання, вважається, що Наймач є належним чином повідомленим.

Негайно після припинення дії контракту шляхом його розірвання Наймодавець має право на отримання всіх гарантій щодо отримання повної суми всіх непогашених орендних платежів та інших платежів, незалежно від дати їхньої сплати (п.12.6 комерційних умов).

Згідно із п.13.1 умов контракту Наймодавець зобов'язаний у строки, встановлені позивачем, повернути автомобіль позивачеві у всіх випадках закінчення строку найму, розірвання/припинення договору. Якщо відповідач відмовляється повернути або затримує повернення автомобіля, позивач має право вилучити автомобіль без згоди відповідача.

Відповідно до п.п.13.2, 13.7 комерційних умов вилучення автомобіля здійснюється у всіх випадках припинення дії, розірвання контракту і, якщо позивач не зможе здійснити свої права на вилучення/повернення, як це передбачено контрактом, позивач має право на вилучення автомобіля у відповідача в примусовому порядку відповідно до законодавства України.

Згідно пункту 13.6 комерційних умов Наймач відшкодовує будь-які витрати, понесені Наймодавцем у зв'язку з вилученням/поверненням автомобіля, у тому числі витрати, пов'язані із залученням третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням автомобіля.

Усі зміни та доповнення до контракту, відповідно до п.п.6.13, 20.1 комерційних умов, укладаються між сторонами в письмовій формі та вступають в дію з моменту підписання їх сторонами.

24 березня 2012 року, сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оперативного лізингу (найму) №00004575 від 23.03.2012р. за умовами якої доповнено текст загальних комерційних умов щодо компенсації Наймодавцю вартості пошкоджень/недоліків автомобіля та строків відшкодування їх вартості.

Як слідує з матеріалів справи Наймодавець на виконання умов договору оперативного лізингу (найму) №00004575 передав Наймачу в робочому стані об'єкт лізингу у вигляді транспортного засобу. А відповідач у справі у встановленому договором порядку прийняв предмет лізингу в належному стані та набув права володіння та користування предметом лізингу.

Як слідує з матеріалів справи, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по сплаті лізингових платежів (наявністю заборгованості по лізингових платежах) позивачем, згідно з п.п. 8.2., 12.4., 12.5., 12.7. комерційних умов, направлено 06.10.2016 року відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту оперативного лізингу (найму) та повідомлення про відмову від договору №00004575 від 23.03.2012 р.), у якій зазначив дату припинення дії контракту, та вимагав сплатити прострочені орендні платежі, нараховані штрафні санкції та інші витрати, понесені наймодавцем, а також вимагав повернути предмет лізингу протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову від контракту.

Відповідач поштове відправлення отримав 20.10.2016 р., про що свідчить підпис повноважного представника на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату, поштового переказу. Однак, ТОВ "ІНТЕРТЕХБАУ" не сплатило суму заборгованості та не повернуло предмет лізингу в установлений позивачем строк.

У зв'язку з цим, позивачем було розпочато процес примусового повернення автомобіля.

Так, 21.11.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис за №2777, яким зобов'язано повернути від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХБАУ" ОСОБА_1 з обмеженою відповідальність "Порше Лізинг Україна" - об'єкт фінансового лізингу - автомобіль марки VOLKSFAGEN, модель - JETTA, тип - легковий седан-В, номер шасі (кузова, рами) №WVWZZZ16ZCМ108071, рік виробництва - 2012, колір сірий, реєстраційний номер - АА8683МВ, вартістю 184 052,91 грн.

02.12.2016 р. державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53007283 з виконання вищезазначеного виконавчого напису №2777 від 21.11.2016 р.

16.01.2016 р. винесено постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №53007283, а саме, накладено арешт на автомобіль, що є предметом договору оперативного лізингу (найму) №00004575 від 23.03.2012 р.

Відповідно 24.01.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53007283 у зв'язку з фактичним виконанням рішення боржником.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання за договором лізингу в частині сплати орендних платежів належним чином не виконав, що привело до виникнення заборгованості в сумі 39 054,27 грн. , що підтверджується рахунками - фактурами №59200-00063366 від 03.06.2016 р. на суму 12 416,72 грн. (частково не сплачено орендний платіж на суму 1580,62 грн.), №59200-00065139 від 05.07.2016 р. на суму 12 295, 33 грн., №59200-00068046 від 02.08.2016 р. на суму 12 295,84 грн., №59200-00068687 від 01.09.2016 р. на суму 12 882,48 грн. (належні копії рахунків-фактур знаходяться в матеріалах справи).

Однак, відповідач на виконання умов договору проплати згідно вище вказаних рахунків-фактур не здійснив. А тому, суд приймає до уваги як належні твердження позивача, що станом на дату подання позовної заяви загальна сума основного боргу складає 39 054,27 грн.

Враховуючи те, що відповідачем не було повернуто автомобіль у відповідний строк, позивачем також нараховані орендні платежі за фактичне термін користування автомобілем за період з жовтня 2016 року по січень 2017 року включно, на суму 51 406,06 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини що випливають із договору лізингу, згідно якого та в силу ст. 806 Цивільного кодексу України, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим кодексом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статі 292 ГК України лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 2 наведеної норми ГК України визначено, що в залежності від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий або оперативний.

За оперативним лізингом лізингоодержувач (Наймач) на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця (Наймодавця) об'єкт лізингу на визначений договором термін, сплачуючи орендну плату, яка не покриває повної вартості предмета лізингу, та після закінчення строку лізингового користування, об'єкт лізингу повертає його власнику - лізингодавцю (Наймодавцю).

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої грошові зобов'язання в повній мірі не виконав, допустивши прострочення орендних лізингових платежів за період з червня по вересень 2016 року, строк сплати яких відповідно до п.6.5 комерційних умов встановлений до 15-го числа поточного місяця, за який повинен бути сплачений орендний платіж. Таким чином, починаючи з 16-го числа кожного місяця він вважається таким, що прострочив сплату відповідного щомісячного платежу за контрактом.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 39 054,27 грн., яка ТОВ "ІНТЕРТЕХБАУ" не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Поряд із цим суд враховує, що предмет лізингу (автомобіль) вилучено у відповідача 16.01.2017 р. на підставі постанови державного виконавця про опис та арешт майна. Цього ж числа транспортний засіб переданий на зберігання представнику ТОВ "Порше Лізинг Україна " ОСОБА_5 Таким чином, на умовах укладеного правочину (п. 5.4 комерційних умов) ТОВ "ІНТЕРТЕХБАУ" зобов'язане оплатити позивачу за фактичний час користування об'єктом лізингу з жовтня 2016 р. по 15.01.2017 р. (включно), що складає суму 44 565,23 грн. Як наслідок, у цій частині вимог позов судом задовольняється.

Натомість у стягненні 6 840,83 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з 16.01.2017 р. (дата вилучення предмету лізингу) по 31.01.2017 р., суд відмовляє за безпідставністю такої вимоги .

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу ч.6. ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони у п.8.2. комерційних умов передбачили, що у випадку прострочення сплати орендного платежу Наймач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожний день затримки до моменту повної виплати орендного платежу та/або будь-якого іншого платежу.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заявлено до стягнення з відповідача 2 906,85 грн. пені, нарахованої за період з 16.06.2016 р. до 12.05.2017 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 16.06.2016 р. по 12.05.2017 р. нараховані 3 % річних в сумі 873,11 грн., інфляційні втрати в сумі 4281,32 грн.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму ВГСУ № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом самостійно здійснено перерахунок даних нарахувань з врахуванням умов договору та приписам законодавства.

При цьому суд констатує, що позовні вимоги в цій частині заявлені в межах сум, які можуть бути нараховані товариству за зазначеними вище законодавчими приписами у період існування заборгованості.

Як наслідок, зважаючи на те, що ціну позову в частині пені та інфляційних нарахувань може визначати виключно позивач, судом задовольняються вимоги про стягнення з відповідача 4281,32 грн. інфляційних втрат, та пені в сумі 2 906,85 грн. грн. як таких, що підтверджені матеріалами справи та законодавчими актами, які регламентують спірні правовідносини.

А відтак, суд вважає дані вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам укладеного договору та не суперечать чинному законодавству, відповідно, підлягають до задоволення.

Разом з тим, здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають 3% річних в сумі 871,89 грн. В решті позову в цій частині, а саме - 1,22 грн., слід відмовити як необґрунтовано заявлені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 115 917, 39 грн. збитків, що складаються із сум, виплачених позивачем на правову допомогу юридичним компаніям, в обґрунтування яких позивач посилається на те, що оскільки відповідач не виконав умови договору, тому позивач був змушений звернутися до спеціалізованих організацій з метою супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, то такі задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Пунктом 12.8. комерційних умов встановлено, що у будь-якому випадку припинення дії Договору ( в тому числі дострокового або у зв'язку із закінченням його дії), Наймач зобов'язаний компенсувати Наймодавцю понесені витрати або витрати, які Наймодавець повинен буде здійснити, в тому числі, але не виключно, страхові франшизи, штрафи, витрати на правову допомогу, а також відшкодувати у повному обсязі збитки, завдані Наймодавцю в результаті невиконання або неналежного виконання Контракту Наймачем.

Відповідно до п. 16.1. комерційних умов, незалежно від завершення виконання Контракту або проведення операцій, запланованих в рамках Контракту, усі витрати та збитки (включаючи ті з них, що пов'язані з виплатою гонорарів за юридичні та фінансові консалтингові послуги), завдані у зв'язку з укладенням або невиконанням Контракту, а також операціями, запланованими в рамках виконання Контракту, відшкодовуються Стороною, яка завдала такі збитки.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками покладається на позивача.

В той же час суд констатує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки вони не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за контрактом.

Отже, отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого Господарського Суду України від 29.12.2015р. у справі №911/1623/15.

Витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 115 917,39 грн. є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Судовий збір у відповідності до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача у справі пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХБАУ" (вул. Гайова, 21-А, м. Тернопіль, 46400 , ідентифікаційний код 37556592) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (пр. Павла Тичини, 1В, офіс "В", м.Київ,02152, ідентифікаційний код 35571472) - 39 054,27 грн. основної суми заборгованості, плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 44 565,23 грн., пені у розмірі 2 906,85 грн., 3% річних у розмірі 871,89 грн., інфляційних витрат у розмірі 4281,32 грн. та 1375 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 22.09.2017 р.

Суддя О.В. Руденко