Ухвала

від 19.09.2017 по справі 822/1318/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И            19 вересня 2017 року                                  м. Київ                              К/800/28583/17 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів: Калашнікової О.В., Горбатюка С.А., Єрьоміна А.В., розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі №822/1318/17 за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства „Францішек-В” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - в с т а н о в и л а : В травні 2017р. Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом до приватного підприємства „Францішек-В”, в якому просило стягнути з відповідача на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 15761,54 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 170,37 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачем у 2016 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В запереченнях на касаційну скаргу приватне підприємство „Францішек-В” просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач подав до Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 26 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановленні інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (осіб) - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників становить - 409,8 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника – 15 762 грн. Вважаючи, що відповідачем не було виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, позивачем було нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 761,54 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 170,37 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Закон України „Про зайнятість населення” покладає на роботодавця лише обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування. Позивачем були вжиті всі належні заходи щодо пошуку та працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій та пені, передбачених статтею 20 Закону № 875-ХІІ. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Положеннями ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. З аналізу вищенаведених норм закону вбачається, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Разом із тим, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Судами встановлено, що приватне підприємство "Францішек-В" щомісячно інформувало центр зайнятості щодо наявності вакансії за професією швачки, шляхом подання щомісячних звітів по формі 3-ПН, у яких зазначались відомості про наявність вакансій, які призначені для працевлаштування інвалідів (звіти від 28.01.2016, 26.02.2016, 28.03.2016, 25.04.2016, 27.05.2016, 29.06.2016, 29.07.2016, 25.08.2016, 28.09.2016, 26.10.2016, 28.11.2016, 26.12.2016). При цьому випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інваліда не зафіксовано. Отже, відповідач у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідач створив робочі місця для інвалідів, та про їх наявність повідомив Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів, що відповідачем були виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. При цьому, доказів, які б свідчили про те, що відповідачем неправомірно або безпідставно відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, судами не встановлено. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення. Згідно зі ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Разом з тим, судами встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд  касаційної  інстанції  відхиляє  касаційну  скаргу  і залишає рішення без змін,  якщо відсутні підстави  для  скасування судового рішення. Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: