Постанова

від 19.09.2017 по справі 904/3938/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017 року Справа № 904/3938/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , довіреність №1 від 20.01.2017 р.;

відповідач: ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 від 08.12.1997 р.;

від відповідача: Смирнов Д.Є. , довіреність №704 від 16.08.2017 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2017 року у справі №904/3938/13

за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі

за позовом Приватного підприємства "Ліга", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

про стягнення 354 503,48 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "Ліга", м. Дніпропетровськ

про визнання договору купівлі - продажу № 105 від 01.11.2012 року удаваним,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшла заява про визнання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року по справі №904/3938/13 таким, що не підлягає виконанню.

Заява обґрунтована тим, що на виконання п. 11.3. Договору 20 липня 2017 боржник кур'єрською доставкою ДД ПАТ "Укрпошта" із рекомендованим повідомленням про вручення та описом вкладення надіслав позивачеві листом від 20.07.2017 року з повідомленням про розірвання договору в односторонньому порядку.

Станом на 04.08.2017 року відповіді заявник від ПП "ЛІГА" не отримав.

Оскільки договір розірвано, то передбачена ст. 11 Цивільного кодексу України підстава виникнення цивільних прав ПП "ЛІГА" та цивільних обов'язків боржника, наведених в рішенні від 15.10.2013 року по справі № 904/3938/13 більше не існує.

Беручи до уваги пряму вказівку ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 по справі № 904/3938/13 має бути визнано таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2017 року по справі №904/3938/13 (суддя Назаренко Н.Г.) у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року по справі № 904/3938/13 таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.

Не погодившись із вказаною ухвалою господарського суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2017 року по справі №904/3938/13 та прийняти нове рішення, яким визнати наказ господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року по справі № 904/3938/13 таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що ч. 3 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором, неправильно застосована господарським судом для визначення моменту припинення зобов'язань сторін за цим договором, оскільки після активації п. 11.3 договору та розірвання договору в односторонньому порядку ніякої домовленості сторін не потрібно, тому далі діє норма ч. 2 ст. 653 ЦК України, згідно якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. В тому числі й зобов'язання скаржника перед ПП ЛІГА сплатити грошові кошти за вищевказаним договором.

Таким чином, у відповідача виникає зобов'язання повернути раніше отримані товари, однак таке зобов'язання є вже позадоговірним і після розірвання договору більше не кореспондується із змістом рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2013 року по справі № 904/3938/13.

У зв'язку з чим, наказ господарського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2013 року по справі № 904/3938/13 вже не відповідає змісту поточних зобов'язань сторін, тому він має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню на підставі ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, а саме з інших причин.

Позивач Приватне підприємство "Ліга" у відзиві на апеляційну скаргу просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та відповідно такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу вважає вмотивованою та такою, що прийнято у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року прийнято апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 19.09.2017 року.

У судовому засіданні 19.09.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року первісний позов було задоволено в повному обсязі та стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства "ЛІГА" суму основного боргу - 328 127,10 грн., суму пені - 24 542,11 грн., суму 3% річних - 8 387,53 грн.; судового збору - 7 221,13 грн. Провадження у справі за зустрічним позовом припинено (а.с. 104-106).

28.10.2013 року господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ про примусове виконання зазначеного рішення (а.с. 113).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 року поновлено строк для пред'явлення наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 у справі № 904/3938/13 до виконання (а.с. 142-143).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2017 було видано дублікат наказу (а.с. 156-158).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.2 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Згідно ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України частина четверта статті 117 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якою наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Наведений перелік підстав є вичерпним.

Таким чином, з огляду на ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що підставами для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково є:

- якщо наказ видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Як вбачається з матеріалів справи зазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року не оскаржувалось, що відповідно вказує про відсутність підстав його винесення, як помилкового.

Наказ господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року видано на виконання саме рішення господарського суду по вказаній вище справі № 904/3938/13.

Підстави припинення зобов'язання передбачено Главою 50 ЦК України, це, зокрема, припинення зобов'язання виконанням, переданням відступного, зарахуванням, припинення зобов'язання за домовленістю сторін, прощенням боргу, припинення зобов'язання неможливістю його виконання, смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що доказів часткового або повного добровільного виконання боржником чи іншою особою наказу господарського суду заявником не надано.

Не надано також заявником й доказів припинення зобов'язання з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року у справі № 904/3938/13 з інших, передбачених Главою 50 ЦК України, підстав.

Отже, відсутні підстави, передбачені ч. 4 ст. 117 ГПК України, для визнання наказу від 28.10.2013 року у справі № 904/3938/13 таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Боржник, в обґрунтування своєї заяви посилається на те, що він 20.07.2017 року направив на адресу ПП "Ліга" заяву про розірвання Договору купівлі-продажу від 01.11.2012 року № 105, отже договір (за доводами боржника) є розірваним з 29.07.2017, та зобов'язання за ним є припиненими на підставі ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку вищезазначеним доводам боржника та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України дійсно визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

В той же час, частиною 3 даної стаття визначено момент, з якого змінюються або припиняються зобов'язання сторін.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, за загальним правилом, зобов'язання сторін припиняються саме з моменту досягнення домовленості про розірвання договору. Інший момент припинення зобов'язань сторін може бути встановлений договором.

В той же час, умовами укладеного між сторонами договору № 105 від 01.11.2012 року не передбачений інший, ніж встановлений ч. 3 ст. 653 ЦК України, момент припинення зобов'язань сторін за договором.

Таким чином. зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань. (п.1.12. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 11.2 договору № 105 від 01.11.2012 року дія договору може бути припинена за взаємною згодою сторін з письмовим оформленням згоди або за ініціативою однієї із сторін за умови здійснення всіх розрахунків за раніш прийнятими на себе зобов'язаннями.

Доказів здійснення всіх розрахунків за раніш прийнятими на себе зобов'язаннями боржником (заявником) не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користі, другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналізуючи вищевикладені обставини справи та наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що наказ господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року у справі № 904/3938/13 не є зобов'язанням в розумінні ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, а є відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконавчим документом, що фактично унеможливлює застосування зазначених норм цивільного законодавства до спірних правовідносин.

Таким чином, наказ господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 року у справі № 904/3938/13 не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, з підстав, наведених у заяві Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, у зв'язку з чим, господарський суд Дніпропетровської області правомірно відмовив в задоволенні такої заяви.

Виходячи з наявних матеріалів справи та досліджених судом доказів, вбачається, що підстави визначені процесуальних законом як обов'язкові для визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, в даному випадку відсутні, у зв'язку з чим заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2017 року у справі № 904/3938/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 23.09.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя Л.О. Чимбар