Постанова

від 20.09.2017 по справі 920/421/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2017 р. Справа №920/421/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача Огреб М.А., за довіреністю №10-1033/д від 27.12.2016 року;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , м.Суми, (вх.№2624С/1-40) на рішення господарського суду Сумської області від 22.06.2017 року у справі №920/421/17,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Монтажно-налагоджувального управління, м.Охтирка, Сумська область,

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , м.Суми,

про стягнення 12022,41 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.06.2017 року у справі №920/421/17 (суддя Коваленко О.В.) у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 №671 від 22.06.2017 року про припинення провадження у справі відмовлено.

Позов задоволено.

Стягнуто в ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Монтажно-налагоджувального управління 12022,41 грн. витрат на оплату військовозобов`язаним середньої заробітної плати, 1600,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22.06.2017 року та прийняти нове, яким припинити провадження по справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до наказу Міністра оборони України №80 від 12.03.2007 року «Про затвердження Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів», військові комісаріати відшкодовують середній заробіток військовозобов`язаних під час проходження зборів підприємствам, установам, організаціям. Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 20.11.2015 року за вих.№7534 подавав заявку до Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України на суму 397878,00 грн. для відшкодування витрат роботодавцям середньої заробітної плати, в яку були включені і витрати позивача. Фінансування по цій заявці було здійснено 03.12.2015 року частково. У 2016 році відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейства України. Зобов`язання, взяті учасником процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають сплаті з бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Таким чином, апелянт - ІНФОРМАЦІЯ_2 позбавлений можливості здійснити компенсування витрат на виплату середньої заробітної плати за 2015 рік.

Крім того, скаржник зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується щодо бездіяльності суб`єкта владних повноважень у сфері забезпечення встановлених законодавством гарантій та пільг для військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, а отже, судом першої інстанції помилково не було застосовано ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинення провадження у справі, оскільки спір не підвідомчий господарським судам.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

19.09.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9718), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 21.09.2017 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 01.09.2017 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 07.09.2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач не реалізував своє право на участь у судовому процесі, не забезпечив явку представника в судове засідання, про причини не з`явлення суд не повідомив.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов`язковою та те, що він є апелянтом і в апеляційній скарзі ним викладено всі доводи щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 01.06.2017 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

На підставі повідомлення Військового комісара Охтирського ОМВК від 02.10.2015 року вих.№2462, працівники Монтажно-налагоджувального управління ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були призвані на навчальні військові збори, які проходили у період з 03 по 10 жовтня 2015 року.

05.10.2015 року позивачем було видано відповідний наказ №192-А. Зазначені працівники позивача на підставі наказу Монтажно-налагоджувального управління №192-А від 05.10.2015 року були залучені для проходження навчальних військових зборів військовозобов`язаних при Охтирському ОМВК з 03 жовтня 2015 року по 10 жовтня 2015 року, що підтверджується повідомленнями Охтирського ОМВК №2480 від 05.10.2015 року згідно повідомлень №2516 від 10.10.2015 року.

Як вказує позивач, ним військовозобов`язаним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було виплачено середню заробітну плату за час перебування на навчальних зборах на загальну суму 12022,41 грн., про що свідчать відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаним, призваних на збори за жовтень 2015 року, після чого у жовтні 2015 року ним було подано до Охтирського ОМВК розрахунок середньої заробітної плати, відомості про нарахування середнього заробітку за період перебування на навчальних зборах та рахунок на оплату №1 від 29.10.2015 року (лист Монтажно-налагоджувального управління від 29.10.2015 року вих.№899/3, який був отриманий відповідачем 29.10.2015 року, вхідний №4069). У подальшому позивач звернувся до відповідача з листом №310/12 від 10.05.2017 року про відшкодування витрат по заробітній платі, проте до цього часу грошове відшкодування в розмірі 12022,41 грн. отримано позивачем не було. Крім того, листом №5/730 від 26.05.2017 року відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні компенсації витрат на виплату середньої заробітної плати за 2015 рік.

Відсутність відшкодування витрат з виплати середньої заробітної плати військовозобов`язаним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 призваних на навчальні військові збори стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Частинами 1, 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з приписами п. 1 ст. 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов`язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.

Військовозобов`язаними, у розумінні ст. 1 наведеного Закону, є особи, які знаходяться в запасі для комплектування Збройних Сил України і інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт по забезпеченню оборони держави.

Відповідно до п.п. 4, 9, 11, 13 ст. 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час і строки проведення навчальних зборів військовозобов`язаних та резервістів визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України та органами управління іншими військовими формуваннями відповідно до цього Закону. Військовозобов`язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов`язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці. Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов`язаних до визначених пунктів збору. За призваними на збори військовозобов`язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності. Виплата середньої заробітної плати військовозобов`язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року №1644 «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам» виплата середнього заробітку військовозобов`язаним, у тому числі резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Розрахунок середньої заробітної плати проводиться відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., виходячи із заробітку за два останні місяці.

Згідно з п.п. 7, 8 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 року №80, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року №1644, за військовозобов`язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв`язку з від`їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов`язаний.

Відповідно до п. 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов`язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (п. 11). Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов`язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов`язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов`язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) (п. 12). Середній заробіток військовозобов`язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (п. 13 Інструкції).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року №1644 «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних» підприємствам, установам та організаціям відшкодовують витрати на виплату середнього заробітку резервістам, залученим для підготовки. Для отримання відшкодування необхідно подати до Охтирського об`єднаного міського військового комісаріату рахунок (рахунок-фактуру) на оплату обрахованої суми на відшкодування середнього заробітку за період зборів та нарахувань на заробітну плату, довідку про середньомісячну заробітну плату та відомість, на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаному, призваному на збори.

У пункті 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов`язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України від 11.11.2009 року №560 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.2009 року за №1162/17178) з подальшими змінами та доповненнями, визначено, що командири військових частин (установ) зобов`язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов`язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов`язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.

Обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зобов`язані після закінчення навчальних зборів (п. 4.7. Інструкції): відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов`язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.

У відповідності до п. 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №389, обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.

Таким чином, саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов`язаному працівнику, який проходив навчальні збори, середньої заробітної плати.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не здійснив позивачеві відшкодування витрат, обґрунтовуючи це відсутністю асигнувань з державного бюджету.

Посилання відповідача як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі на відсутність бюджетних асигнувань для покриття витрат минулого періоду судова колегія вважає безпідставними та зазначає, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування з державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм щодо відшкодування виплат середнього заробітку військовозобов`язаним, призваним на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з підприємствами, установами та організаціями, які здійснили такі виплати.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Частиною 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України.

Згідно ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Пунктом 1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року №01-06/908/2012 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України» від 15.03.2011 року №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до роз`яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011 року №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги в межах встановлених норм (розмірів)

Таким чином, колегія суддів відзначає, що зобов`язання щодо відшкодування витрат на оплату військовозобов`язаним середньої заробітної плати з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також судом врахована правова позицію з цього приводу Верховного суду України, викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446, від 15.05.2012 року у справі №3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі №15/5027/715/2011.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представника позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо тверджень апелянта, що спір по даній справі стосується бездіяльності суб`єкта владних повноважень у сфері забезпечення встановлених законодавством гарантій та пільг для військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, а отже необхідно застосовувати приписи ст. 80 Господарського процесуального кодексу України і провадження має бути припинено у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Згідно п. 3.2 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 24.10.2011 року №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод чи інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

В межах даної справи позивачем заявлено вимогу про відшкодування понесених ним витрат на оплату військовозобов`язаним працівникам середньої заробітної плати, яка виникла внаслідок не відшкодування відповідачем коштів, що були виплачені позивачем військовозобов`язаним призваним на навчальні військові збори. Позивач не заявляв вимоги про визнання рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

Тобто, має місце майнова вимога і відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 24.10.2011 року №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» спір по даній справі підлягає розгляду саме господарським судом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 22.06.2017 року по справі №920/421/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 22.06.2017 року по справі №920/421/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.