Постанова

від 25.09.2017 по справі 2а-13596/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 25 вересня 2017 року                      № 2а-13596/10/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі – позивач, ТОВ «АТ Каргілл») до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі – відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010 №0004092203/0, яким зменшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2  621  937  грн. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011 адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 №0004092203/0. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 рішення суду першої інстанції від 06.10.2011 скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2015 справу прийнято до провадження. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, яке складене на підставі висновків, які не відповідають дійсним обставинам та нормам чинного законодавства, оскільки у позивача наявні всі первинні документи, які супроводжували господарські операції в зазначений період, що дає право на формування податкового обліку. На думку позивача, підстав для притягнення позивача до відповідальності у формі зменшення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування у зв'язку з відсутністю податкових декларацій контрагентів немає і позивач, як добросовісний платник податку, не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити. Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позовних вимог, в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити, та зазначив, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. В судове засідання представник відповідача не прибув, про лату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав. З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, на підставі ст.10, п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за червень 2010 року, за результатами складено акт від 30.08.2010 №259/22-03/20010397. Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за червень 2010 року на суму 2  621  937,00 грн. Такий висновок фахівців контролюючого органу вмотивовано відсутністю факту поставки товарів від контрагентів (ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас»), оскільки фінансово-господарські взаємовідносини позивача з контрагентами у перевіряємий період спрямовані на штучне формування податкової вигоди, так як згідно Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, останні не декларують свої податкові зобов'язання, а відповідно і не сплачують податку до бюджету. Вищезазначене також свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже укладені договори між позивачем та ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту. Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішення позивачем оскаржено їх в порядку, передбаченому ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Однак скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін. У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 30.08.2010 №259/22-03/20010397, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 №0004092203/0, яким зменшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2  621  937,00 грн. Позивач, вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, звернувся з відповідним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) передбачено порядок обчислення і сплати податку. Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). За змістом положень підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим у встановленому порядку платником податку на додану вартість. Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам закону та підписана уповноваженою особою. З акту перевірки вбачається, що в ході проведення перевірки встановлено, що згідно з даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» за червень 2010 року існує відхилення між задекларованим ТОВ «АТ Каргілл» податковим кредитом, сформованим внаслідок використання податкових накладних підприємств-постачальників та незадекларованими ними податковими зобов'язаннями на суму 2  621  937,00 грн. Під час проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю поставок від вищевказаних підприємств, оскільки відсутні податкові декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року. Згідно з додатком 5 до декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року, поданим до ДПІ у Печерському районі м. Києва (від 16.07.2010 №9002613654) частину податкового кредиту ЗАТ «АТ Каргілл» сформовано внаслідок використання податкових накладних контрагентів – ТОВ «ТЗК» (код ЄДРПОУ 33772986) на суму ПДВ 2  076  484,00 грн., ТОВ «Агро-Донбас» (код ЄДРПОУ 33320155) на суму ПДВ 545  453,00 грн. Загальна сума податкового кредиту по вказаним підприємствам склала 2  621  937,00 грн. Так, з досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини ТОВ «ТЗК» (код ЄДРПОУ 33772986) та ТОВ «Агро-Донбас» (код ЄДРПОУ 33320155). Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме на договорах поставки, за якими постачальник зобов'язується продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами. На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, постачальниками виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, складені рахунки-фактури, квитанції про приймання вантажу. Також, в підтвердження реальності виконання умов договорів поставки позивачем надано та судом досліджено в судовому засіданні товарно-транспортні накладні, реєстри товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості. Відповідно до укладених договорів поставки ТОВ «ТЗК» зобов'язувалось поставити позивачу насіння соняшника на елеватори «Благовіщінське ХПП» та «Рівненське ХПП». На виконання умов договорів поставки з ТОВ «ТЗК» на позивача було переоформлено 1365т соняшника на елеваторі «Благовіщінське ХПП» та 3147,59т – на елеваторі «Рівненське ХПП». Крім того, згідно умов договорів, укладених з ТОВ «Агро-Донбас», останній зобов'язувався поставити позивачу насіння соняшника в пункт поставки ТОВ «Комбінат Каргілл» власним автомобільним чи залізничним транспортом. На виконання умов договорів поставки, ТОВ «Агро-Донбас» поставило позивачу 820,35т зерна на умовах СРТ у вказаний пункт поставки, за адресою: м. Донецьк, вул. Бойцева, 80. Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» реєстр складських документів на зерно - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів. Зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки (пункт 15 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»). Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня (стаття 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»). Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»). Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем доведено факт отримання товару, а саме на виконання умов договору поставки у перевіряємий період позивачем надано, зокрема, копії складських квитанцій на зерно та витяги з реєстру складських документів на зерно. Разом з тим, відповідно до статті 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі – «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років. Надані позивачем суду витяги з реєстру складських документів на зерно, з яких вбачається підтвердження факту зберігання на елеваторах зерна, придбаного у контрагента та погашення відповідних складських квитанцій. В підтвердження здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання позивачем подано до суду копії виписок з рахунків у банку. Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Отримані товари використано та реалізовано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій та які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій. Так, на підтвердження реальності операцій з придбаним у ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» товаром протягом 2010 року, позивачем подано суду первинні документи по його подальшій реалізації, а саме документи стосовно переробки придбаного насіння соняшника на олію, а також експорту переробленої олії та отримання за експортним контрактом. Зокрема, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Комбінат Каргілл» (м. Донецьк, вул. Бойцева, 80, Виконавець) укладено угоду про переробку давальницької сировини №3/2007 від 01.01.2007, згідно якого ЗАТ «АТ Каргілл» зобов'язується поставити ТОВ «Комбінат Каргілл» насіння соняшника на умовах СРТ м. Донецьк, вул. Бойцева, 80 згідно Правил Інкотермс 2000 для переробки за плату протягом строку дії цієї Угоди. Поставка насіння здійснюється партіями для забезпечення безперебійного виробничого процесу переробки Виконавцем. В подальшому ТОВ «АТ Каргілл» здійснювало експорт товару на користь ВАТ «ГПК «Єфремовский», що підтверджується наявними копіями вантажно-митних декларацій та повідомлення з банку щодо надходження коштів за отримання товару. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт отримання товару, а саме на виконання умов договорів поставки з вказаними контрагентами у перевіряємий період, позивачем надано допустимі докази в підтвердження використання товару у господарській діяльності з подальшою його реалізацією. Водночас, будь-яких зауважень чи порушень щодо складання первинних документів, податкових накладних, правильності відображення їх в бухгалтерському та податковому обліку, податковій звітності і, як наслідок, цього визначення суми податкового кредиту, відображеного в податкових деклараціях з податку на додану вартість, документах бухгалтерського обліку по господарських операція між ТОВ «АТ Каргілл» та ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» в процесі проведення перевірки встановлено не було. Разом з тим, контролюючим органом в акті перевірки зроблено висновок про те, що ТОВ «АТ Каргілл» є вигодонабувачем, тобто ним сформовано податковий кредит внаслідок використання податкових накладних підприємств, які мають ознаки «фіктивності», фінансово-господарські взаємовідносини позивача з контрагентами у перевіряємий період спрямовані на штучне формування податкової вигоди, так як згідно Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, останні не декларують свої податкові зобов'язання, а відповідно і не сплачують податку до бюджету. В той час, як уже встановлено судом та досліджено в судовому засіданні, на підтвердження реальності спірних операцій позивач надав до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, інші документи бухгалтерського обліку, що відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, податкові накладні відповідають вимогам поставленим чинним законодавством до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій з контрагентами-постачальниками. За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 Цивільного кодексу України). Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Враховуючи вищезазначене, відповідачем не спростовано та не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами-постачальниками, належних доказів, які б свідчили про невідповідність документів, не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності. Твердження відповідача про неподання ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» декларацій є необґрунтованими, оскільки до матеріалів справи були долучені копії податкових декларацій вказаних підприємств за червень 2010 року. Водночас, у разі неправильного заповнення цих декларації чи можливе внесення недостовірних відомостей у деклараціях, за це несе відповідальність саме платник податків, який подав таку декларацію, а не його контрагент. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.04.2011 (справа К-29250/10) за позовом ТОВ «ТЗК» до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової інспекції в м. Севастополі АР Крим про визнання протиправним та скасування від 09.04.2010 про анулювання реєстрації ТОВ «ТЗК» платником податку на додану вартість, яке оформлено актом від 09.04.2010 №212/15-2, спонукання до виконання певних дій. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанції від 18.06.2010 та від 19.08.2010 та зазначив, зокрема, що, вказуючи пп. «ґ» п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» як підставу для анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість, відповідач діяв необґрунтовано, без врахування фактичних обставин справи, без дотримання принципів рівності та єдиного підходу, що призвело до дискримінації позивача, у зв'язку з чим погодився з рішеннями судів попередніх інстанції, які задовольнили позов. Окрім того, у зв'язку з невиконанням податковим органом судових рішень та невідновленням реєстрації ТОВ «ТЗК» як платника ПДВ, останній звернувся до суду з позовом, в тому числі, про зобов'язання Державної податкової адміністрації України внести до Реєстру платників податку на додану вартість запис про відміну анулювання реєстрації ТОВ «ТЗК» в якості платника ПДВ, а також про зобов'язання Державної податкової адміністрації України відновити в Реєстрі платників податку на додану вартість дію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ТЗК» з дати початку дії свідоцтва – 16.05.2006. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2011 у справі №2а-13571/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 позов ТОВ «ТЗК» задоволено частково. З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що ТОВ «ТЗК» та ТОВ «Агро-Донбас» не звітують та які мають ознаки «фіктивності», фінансово-господарські взаємовідносини контрагентів спрямовані на штучне формування податкової вигоди є недоведеними та необґрунтованими. Твердження податкового органу про відсутність у зазначених суб'єктів господарювання адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню правочинів та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції. Відповідач під час проведення перевірки не досліджував первинні документи позивача, як того вимагають відповідні норми законодавства. Разом з тим, в акті зроблено висновок про те, що правочини, укладені позивачем з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність карантинних сертифікатів щодо спірного товару, які є невід'ємною частиною поставок, що, на думку відповідача, ставить під сумнів фактичне існування такого товару, оскільки це не є безумовним доказом відвантаження продукції, позаяк за змістом пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Як зазначено у частині 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі – Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно пунктів 2.4 - 2.5 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції. Документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою. Із вищезазначеного випливає, що первинні бухгалтерські документи складаються учасниками господарських відносин та фіксують факти та стан їхнього виконання. Згідно ж положень Закону України від 30.06.1993 № 3348-XII «Про карантин рослин» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) карантинний сертифікат - це документ, який видається органами Державної служби з карантину рослин України та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України. З огляду на вищезазначені обов'язкові вимоги до первинних документів, які можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій та слугувати підставою для їх бухгалтерського обліку, суд приходить до висновку, що карантинні сертифікати не відповідають ним з наступних підстав: в них відсутні обов'язкові реквізити первинного бухгалтерського документа, а саме: зміст господарської операції, здійснення якої він підтверджує, посади, прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, відсутній особистий підпис керівника суб'єкту господарювання, що підтверджує факт її здійснення; відсутнє розпорядження керівника суб'єкту господарювання на проведення такої господарської операції; ці документи не складені під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення. За таких обставин, враховуючи те, що карантинний сертифікат не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, суд вважає неправомірним здійснене контролюючим органом донарахування ТОВ «АТ Каргілл» податкових зобов'язань з податку на додану вартість оскаржуваними актами індивідуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2014 року у справі К/9991/67861/11, від 12 березня 2014 року у справі К/9991/31325/12, від 14 грудня 2016 року у справі К/800/23384/16. Також, в контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи відповідачем не надано рішення суду, яке було б прийнято в порядку статті 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. На підтвердження правомірності своїх дій та висновків, відповідачем не надано жодного доказу, окрім письмових заперечень по справі. В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які свідчили б про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, видами діяльності згідно відомостей з ЄДР, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Водночас, відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка могла б свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит чи формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції. За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по вищевказаним взаємовідносинам, а висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог законодавства є безпідставними та необґрунтованими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправним. Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.09.2010 №0004092203/0. Згідно з вимогами частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. В той час, позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог. Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України від 01.10.2015, враховуючи положення частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відтак, адміністративний позов позивача підлягає задоволенню. Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати. Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 128, 158-163, 167 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.09.2010 №0004092203/0. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (код ЄДРПОУ 20010397) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві. Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                І.А. Качур