Постанова

від 21.09.2017 по справі 41/133

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2017 р. Справа№ 41/133

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Шевченко О.М.;

відповідача: Тітенко Т.В., Анісовець А.О.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.07.2017

у справі №41/133 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

"Взуттєвик- 1"

про стягнення 59 146,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", в подальшому перейменоване у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", в особі Розрахункового департаменту (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Взуттєвик-1" (далі - відповідач) заборгованості за договором №04273/4-12 від 29.06.1997 на послуги водопостачання та водовідведення у загальному розмірі 59 146,97 грн. (з них: 51 739,78 грн. - основний борг, 7 407,19 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач надав на вимогу суду уточнений розрахунок позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 136-140), згідно з яким загальна сума боргу відповідача становить 45 029,26 грн., інфляційні втрати - 8 858,09 грн. (з них: за кодом №5-195 борг позивача становить 14 062,96 грн., інфляційні втрати - 4 757,16 грн.; за кодом №5-50195 борг відповідача складає 7 555,44 грн., інфляційні втрати - 4 100,93 грн.).

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що метою укладення договору між сторонами було постачання питної води для потреб населення і договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої води, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів не підлягають задоволенню. Окрім того, наявність заборгованості відповідача у розмірі 23 410,86 грн. не підтверджується жодним наданим позивачем до матеріалів справи документом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача 45 029,26 грн. основного боргу та 8 858,09 грн. інфляційних втрат задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, насамперед, щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за надані послуги з водопостачання а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 4-2, 4-3, 4-7, 12, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, ч.2 ст. 19 Конституції України, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2017 апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2017.

19.09.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та безпідставність доводів скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 21.09.2017 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача 45 029,26 грн. основного боргу та 8 858,09 грн. інфляційних втрат задовольнити.

В судовому засіданні 21.09.2017 представники відповідача заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 21.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.09.1997 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом було укладено договір №04723/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 10-13).

За умовами Договору (п.п.1.1) постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994 Держжитлокомунгоспу України (далі - Правила).

Зобов'язання сторін визначені в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1, 2.2 якого постачальник: забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин; здійснює заміну, ремонт несправних водолічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються. Водночас, абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженим з власником водопровідно-комунальних споруд міста. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору; повинен оформитись як абонент у підприємстві водозбуд в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним; представляє перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами п.11.8 Правил, а також технічну документацію до них; відповідає за збереження водолічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла, тощо.

Порядок розрахунків визначений у розділі 3 Договору, відповідно до п.п.3.1, 3.4, 3.6 якого кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил. Абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

В п.п.5.1, 5.2 Договору передбачено, що останній укладається строком на один рік з 26.09.1997 по 26.09.1998 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з 01.01.2005 по 01.05.2008 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 83 436,02 грн., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем у сумі 55 107,10 грн. Окрім того, у відповідача був наявний борг за попередні періоди у розмірі 23 410,86 грн. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 51 739,78 грн.

Водночас, згідно з уточненим розрахунком позовних вимог, на час розгляду справи загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 45 029,26 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також інфляційні втрати, які згідно з уточненим розрахунком позивача становлять 8 858,09 грн.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору за період з з 01.01.2005 по 01.05.2008 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 83 436,02 грн., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем у сумі 55 107,10 грн. Окрім того, у відповідача був наявний борг за попередні періоди у розмірі 23 410,86 грн.

В позовній заяві вказано про те, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 51 739,78 грн.

Однак в процесі судового розгляду позивач подав суду уточнений розрахунок позовних вимог, згідно з яким загальний розмір боргу відповідача за Договором становить 45 029,26 грн.

При цьому вищевказана заборгованість включає в себе борг за кодом №5-195 (холодна вода (водопостачання) та її стоки (водовідведення)) та за кодом №5-50195 (холодна вода для потреб гарячого водопостачання та її стоки).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у спірному періоді були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65 (далі - Правила), які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Відповідно до п.п.12.2, 12.7 Правил для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами. Розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

З матеріалів справи вбачається, що умовами Договору не врегульоване питання щодо постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і, відповідно, укладений між сторонами Договір не встановлює відповідачу обов'язку сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом №5-50195.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів укладення між сторонами додаткової угоди, в якій би сторони погодили надання послуг з постачання питної води, що йде на підігрів.

В п.п."б" п.12.3 Правил передбачено, що житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 №190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Натомість ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем об'ємів споживання води.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що на балансі відповідача обліковуються теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води.

За умовами укладеного між сторонами Договору (п.3.1) чітко передбачено, що кількість води, яка подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували реєстрацію позивачем водолічильників відповідача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту споживання відповідачем питної води для підігріву по коду №5-50195 та її об'ємів, у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача 7 555,44 грн. (згідно з уточненим розрахунком позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 139-140) по вказаному коду відсутні.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в уточненому розрахунку позивачем вказано про наявність у відповідача боргу лише по водопостачанню по коду №5-50195 (без урахування стоків). Водночас, оскільки позивачем не доведено споживання холодної питної води для підігріву, як і не доведені і обсяги такого споживання, то підстави для стягнення заборгованості стоків такої води (води, що йде на підігрів), також відсутні.

Відносно вимог про стягнення з відповідача вартості послуг з холодного водопостачання і водовідведення (стоків), необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з п.п.2 п."а" ч.1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

В ст. ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

За умовами в п.2.2 Договору відповідач, як абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору.

З наданих суду пояснень вбачається, що позивач виставляв відповідачу рахунки за період січня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1127 від 28.08.2007.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 зазначив про те, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

03.10.1992 Президентом України було видано Указ №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до ст. 1 якого нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 було затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади в п.1, абз.2 п.15 якого передбачено, що державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

З наведеного випливає, що у разі, якщо Голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації (аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, викладена у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14).

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що розпорядження Київської міської державної адміністрації №1127 від 28.08.2007 не було подане на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано, а отже не набрало чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що затверджені вищевказаним розпорядженням тарифи не підлягають застосуванню.

Водночас, чинними у спірному періоді були тарифи, затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним розпорядженням було встановлено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 куб. м наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 куб. м наданих послуг з водовідведення.

Саме ці тарифи підлягали застосуванню при здійсненні розрахунків між сторонами у даній справі, в тому числі, за кодом №5-195, за період з січня 2007 по квітень 2008.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг за кодом №5-195 за період з січня 2007 по квітень 2008 за тарифами, встановленими розпорядженням №1680 від 28.08.2002. При цьому судом було враховано виписки з рахунку відповідача, які свідчать про надходження оплати за Договором у спірному періоді від відповідача.

За розрахунком суду, у відповідача на момент подачі позовної заяви була відсутня заборгованість за період з травня 2005 по квітень 2008 за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води по коду №5-195, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення вартості вказаних послуг є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на те, що у відповідача обліковувалася заборгованість за попередні періоди у сумі 23 410,86 грн. не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про у відповідача вказаної суми боргу, а тому включення 23 410,86 грн. до загальної суми боргу відповідача, заявленої до стягнення, є безпідставним і в цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду не було встановлено факт наявності заборгованості відповідача за Договором, а відповідно і прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат є необґрунтованим і в цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог та доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду. Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 42, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №41/133 залишити без змін.

3. Матеріали справи №41/133 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова