Рішення

від 03.07.2017 по справі 41/133

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2017Справа №41/133

За позовомПриватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал ДоОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку Взуттєвик-1 Простягнення 59 146,97 грн Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко О.М., Залерцев О.М. - за довіреностями;

від відповідача: Тітенко Т.В., Гресік С.В. - за довіреностями

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу "Взуттєвик-1" про стягнення 59 146,97 грн. заборгованості за Договором № 04273/4-12 від 29.06.1997 р. на надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2008 р. порушено провадження у справі № 41/133, розгляд справи було призначено на 14.08.2008 року.

В судовому засіданні 14.08.2008 року судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.

Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 цього Закону передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.

Таким чином, судом встановлено, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якими встановлені тарифи на підставі яких позивачем визначається вартість наданих відповідачу послуг, в судовому порядку визнані протиправними та скасовані. Проте постанова Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року не набрала законної сили та оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.

За таких обставин, враховуючи те, що справа № 41/133 та справа № 8/131 є пов'язаними і розгляд даної справи був неможливим до вирішення справи № 8/131, суд зупинив провадження у справі № 41/133 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

14.04.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія "Київводоканал" про поновлення провадження по справі, з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/133, відпали.

Зокрема, ухвалою від 04.03.2009 Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №8/588 вказану адміністративну справу було передано на розгляд до Шевченківського районного суду м.Києва.

Ухвалою від 16.11.2010 по справі №2а-220/10 Шевченківським районними судом міста Києва адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Київгума" до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними розпоряджень від 27.11.2008 року № 1661, № 1662, № 1663, від 25.12.2008 року № 1780, № 1780/1, від 30.12.2008 року № 1792, від 16.01.2009 року № 33. залишено без розгляду.

Ухвалою від 20.01.2011 Київського апеляційного адміністративного суду ухвалу від 16.11.2010 по справі №2а-220/10 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Постановою від 25.06.2011 Шевченківського районного суду міста Києва по справі №2а-1552/11 в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Київгума" до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними розпоряджень було відмовлено.

Ухвалою від 10.04.2012 Київського апеляційного адміністративного суду по справі №2а-1552/11 апеляційне провадження за апеляційною скаргою на постанову від 25.06.2011р. Шевченківського районного суду міста Києва було закрито.

Ухвалою від 14.02.2013 Вищого адміністративного суду України по справі №К/9991/29597/12 ухвалу від 10.04.2012р. Київського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою від 25.04.2013 Київського апеляційного адміністративного суду ухвалу від 25.06.2011 Шевченківського районного суду міста Києва по справі №2а-1552/11 залишено без змін.

Згідно з частиною 3 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/133, ухвалою Господарського суду міста Києва було поновлено провадження у справі, її розгляд призначено на 12.05.2017.

У судовому засіданні 12.05.2017 представник позивача подав завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію, з якого вбачається, що назва позивача була змінена на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Крім того, представник позивача у даному судовому засіданні частково надав документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення по справі.

Представники відповідача у дане судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представник відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд справи до 29.05.2017.

29.05.2017 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про зміну найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

З представлених позивачем документів, а саме статуту, в редакції затвердженій рішенням від 28.04.2017 загальних зборів Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал , яке оформлене протоколом №1/17, вбачається, що було змінено організаційно-правову форму позивача з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариства.

Таким чином, з огляду на наведене вище, суд вважає за необхідне змінити найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

Представник відповідача у судовому засіданні 29.05.2016 підтримав подане ним через канцелярію суд клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та частково задоволено.

У судовому засіданні 29.05.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву на 19.06.2017.

15.06.2017 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній надав докази часткової сплати позивачем наданих послуг.

Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2017 надав усні пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у даному судовому засіданні надав письмовий відзив на позов, в яких проти задоволення позовних вимог заперечив частково.

У судовому засіданні 19.06.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву на 03.07.2017.

30.06.2017 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача.

30.06.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшов новий відзив на позов, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 03.07.2017 представник позивача надав усні пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у даному судовому засіданні надав усні пояснення про справі, в яких підтримав поданий через канцелярію відзив на позов.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 03.07.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.1997 між Державним комунальним об'єднанням Київводоканал (яке перейменовано на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал ) (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Взуттєвик-1 (абонент) було укладено договір № 04723/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994 Держжитлокомунгоспу України.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженим з власником водопровідно-комунальних споруд міста. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору; оформитись як абонент у підприємстві водозбуд в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним; представляє перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами п. 11.8 Правил, а також технічну документацію до них; відповідає за збереження водо лічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла, тощо.

Відповідно до пункту 3.1 договору № 04723/4-12 від 26.09.1997, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Умовами п.3.4 договору № 04723/4-12 від 26.09.1997 передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника.

Пунктом 3.6 договору № 04723/4-12 від 26.09.1997 визначено, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

Згідно п.5.1 договору № 04723/4-12 від 26.09.1997, цей договір укладається строком з 26.09.1997 по 26.09.1998 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна зі сторін не заявить про закінчення строку його дії.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 04723/4-12 від 26.09.1997 позивачем було відкрито відповідачу код № 5-195. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 5-50195.

За твердженнями позивача, у період з травня 2005 по квітень 2008 Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал було надано відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за означеними вище кодами на загальну суму 86 885,25 грн.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем послуги з водопостачання та водовідведення на момент звернення до суду з розглядуваним позовом не було в повному обсязі оплачено, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 27 878,92 грн.

Крім того, позивач стверджує, що станом на 01.05.2006 грн у позивача був наявний борг за попередні періоди у розмірі 23 410,86 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 51 739,78 грн основного боргу та 7 407,19 грн суми інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву ЖБК Взуттєвик-1 просило відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Крім того, відповідач зазначав проте, що наявність заборгованість у розмірі 23 410,86 грн не підтверджується жодним наявним в матеріалах справи документом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному розмірі з огляду на наведене.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Суд розглянув та відмовляє в задоволенні позовних вимогах в частині стягнення 9 719,84 грн вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, а також щодо стягнення вартості стоків гарячої води з огляду на наступне.

За приписами статті 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Стаття 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 9074/4-13 від 21.02.2001 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 3-50195.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про недоведеність позивачем, всупереч статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, об'ємів споживання води.

Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 41/133 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ АК Київодоканал водолічильників ОСББ Взуттєвик-1 .

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду як факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 5-50195, так і її об'ємів.

Враховуючи те, що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву та і її об'ємів (код 5-50195), то підстави для стягнення з останнього 9 719,84 грн. відсутні.

У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання холодної питної води для підігріву, як і не доведені і обсяги такого споживання, то у суду відсутні підстави для стягнення заборгованості стоків такої води (води що йде на підігрів).

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з травня 2005 по квітень 2008 за кодом № 5-195 суд зазначає наступне.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору.

З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період січня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації.

З приводу застосування зазначеного вище тарифу, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992р. Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо Голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011р. у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації не було подане на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України.

В той же час, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом № 5-195 за період з січня 2007 по квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , то розрахунок вартості наданих послуг повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 5-195 за період з січня 2007 по квітень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Одночасно, судом прийнято до уваги виписки з рахунку ОСББ Взуттєвик , в якості доказів оплати за договором № 04723/4-12 у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за період з травня 2005 по квітень 2008 за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води (код № 5-195).

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом № 5-195, отже суд визнає безпідставними вимоги позивача про стягнення вартості послуг з водопостачання та водовідведення холодної води (код № 5-195), у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Щодо стягнення заборгованості у розмірі 23 410,86 грн, яка за доводами позивача у відповідача була наявною станом на 01.05.2005, то суд відмовляє в даній частині позовних вимог з огляду на те, що матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження наявності у відповідача перед позивачем зазначеного розміру заборгованості.

Щодо строку позовної давності до вимог позивача, про застосування якого згідно ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України заявлено відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Стосовно стягнення 7 407,19 грн інфляційних втрат, то суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на те, що з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг та враховуючи проплати, судом встановлена відсутність з прострочення виконання зобов'язань за надані послуги.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

10.07.2017

Суддя Спичак О.М.