Постанова

від 20.09.2017 по справі 908/1098/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.09.2017 року справа №908/1098/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді: За участю представників сторін: від позивача від відповідача-1 від відповідача-2ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 прокурор прокуратури Харківської області ОСОБА_4 - за посвідченням від 15.08.2014 року; не з'явились; не з'явились; розглянувши апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5М.", с. Михайлівка, Вільнянського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі№908/1098/17 (суддя Ярешко О.В.) за позовом до відповідачів Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області, м. Запоріжжя 1.Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, с. Наталівка, Запорізького району Запорізької області 2.Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5М.", с. Михайлівка, Вільнянського району Запорізької області провизнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року до господарського суду Запорізької області звернувся в.о. керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області (далі за текстом - Позивач) із позовом до відповідачів: ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району (далі за текстом - Відповідач-1) та до Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5М." (далі за текстом - Відповідач-2) в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2016 року, який укладений між ОСОБА_6 сільською радою Запорізького району Запорізької області та Селянським (фермерським) господарством "ОСОБА_5М." щодо оренди земельної ділянки площею 11,2641 га, кадастровий номер 1186800:02:001:0017, що розташована на території ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області, який 19.12.2016 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №18192329;

- зобов'язати Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_5М." повернути земельну ділянку площею 11,2641 га, кадастровий номер 2322186800:02:001:0017, що розташована на території ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь територіальної громади в особі ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області;

- покласти на відповідачів пропорційно, витрати пов'язані зі сплатою судового збору при здійсненні представництва інтересів держави.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 позов в.о. прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 до відповідачів ОСОБА_6 сільської ради Запорізької області та до Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5М." задоволено; визнано недійсним договір оренди землі від 01.12.2016 року; зобов'язано Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_5М." повернути земельну ділянку на користь територіальної громади в особі ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог прокурора щодо порушення законодавчо встановленого порядку правомірного розпорядження землею.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, відповідач-2 - Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_5М." звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки вважає, що справу було розглянуто за одне судове засідання без участі представника С(Ф)Г "ОСОБА_5М," та ОСОБА_6 сільради. Про дату, місце та час розгляду справи відповідачів не було повідомлено належним чином, що в свою чергу позбавило останніх надати докази, в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Крім того, зазначає, що прокурор звертаючись до суду із позовом, не зазначив в чому саме полягає протиправна поведінка відповідача-2 при укладанні договору, та суд першої інстанції, в порушення ст. 43 ГПК України, не надав належної правової оцінки даній обставині.

З посиланням на рішення Європейського суду з прав людини апелянт вважає, що в даному випадку існує непропорційне втручання в його право на мирне володіння своїм майном. Наполягає на тому, що С(Ф)Г "ОСОБА_5М." не повинно нести відповідальність за помилки, які допустив орган державної влади, в той час як позивачем жодних протиправних дій вчинено не було.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію у складі: ОСОБА_1 - головуючий (суддя-доповідач), судді Малашкевич С.А., Москальова І.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.08.2017 року о 14:30 год.

В запереченнях на апеляційну скаргу, які надішли через канцелярію суду 08.08.2017 року від Запорізької місцевої прокуратури №2, позивач просить суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 без змін, а апеляційну скаргу відповідача-2 без задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1371 від 09.08.2017 року, у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_7 у відпустці на дату розгляду справи, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №908/1098/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2017 року для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Мартюхіна Н.О. - головуючий (суддя-доповідач), судді Агапов О.Л., Москальова І.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2017 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 20.09.2017 року о 14:00 год.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1697 від 19.09.2017 року, у зв'язку із звільненням судді-члена колегії ОСОБА_8 у відставку та відстороненням судді-члена колегії ОСОБА_9 від здійснення правосуддя, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №908/1098/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2017 року для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Мартюхіна Н.О. - головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Склярук О.І.

20.09.2017 року у судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 без змін.

Представники апелянта (відповідача-2) та відповідача-1, в судове засідання, призначене на 20.09.2017 року, не з'явилися. Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України про час і місце судового засідання сторін повідомлено належним чином, про що в матеріалах справи (а.с.109) містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Явка сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Запорізького районного суду від 24.11.2009 року у справі №2-О-59/2009 задоволено заяву прокурора Запорізького району в особі ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району про визнання спадщини відумерлою, визнано відумерлою спадщину ОСОБА_10, який помер 10.05.2001 року, у вигляді земельної ділянки площею 8,07 умовних кадастрових гектарів з розпайованих земель колективної власності колишнього КСП "Колос", передано у власність територіальної громади - ОСОБА_6 сільської ради земельну ділянку площею 8,07 га умовних кадастрових гектарів.

В подальшому, з метою оформлення права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_6 сільською радою замовлено в ДП "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За результатами розроблення технічної документації встановлено площу земельної ділянки, переданої за спірним договором оренди, в розмірі 11,2641 га.

На підставі вказаного рішення суду та технічної документації 17.09.2015 року зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий №2322186800:02:001:0017 за ОСОБА_6 сільською радою Запорізької області.

01.12.2016 року між ОСОБА_6 сільською радою (Орендодавець) та С(Ф)Г "ОСОБА_5М." (Орендар) укладено договір оренди землі (далі за текстом - Договір оренди землі), який 19.12.2016 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 18192329.

За змістом п. 1.1 Договору оренди землі, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим №2322186800:02:001:0017, яка знаходиться на території ОСОБА_6 сільської ради в межах згідно з планом, що є невід'ємною частиною цього договору.

В оренду передається земельна ділянка, загальною площею 11,2641 га, в тому числі ріллі 11,2641 га з кадастровим № 2322186800:02:001:0017.

Цільове призначення земельної ділянки: 01.01 (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Категорія землі: землі сільськогосподарського призначення. На земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні (п. 2.1 Договору оренди землі).

У п. 2.2 Договору оренди землі сторони дійшли згоди, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 206367,20 грн.

Згідно п. 5.1 Договору оренди землі, земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарської продукції.

Пунктом 3.1 Договору оренди землі передбачено, що він укладений на 10 років і діє до 01.12.2026 року.

Вищезазначена земельна ділянка 01.12.2016 року ОСОБА_6 сільською радою передана в оренду С(Ф)Г "ОСОБА_5М.", що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі від 01.12.2016 року (а.с. 26).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов оренди, строком на 10 років, ОСОБА_6 сільською радою була передана земельна ділянка площею 11,2641 га, вартістю 206367,20 грн., для вирощування сільськогосподарської продукції.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора про визнання недійсним Договору оренди землі від 01.12.2016 року, укладеного ОСОБА_6 сільською радою Запорізького району Запорізької області та С(Ф)Г "ОСОБА_5М." щодо оренди земельної ділянки площею 11,2641 га, кадастровий номер 1186800:02:001:0017, що розташована на території ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області, який 19.12.2016 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №18192329 та повернення земельної ділянки, за оскаржуваним договором, на користь територіальної громади в особі ОСОБА_6 сільської ради Запорізького району Запорізької області.

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду виходить з наступного.

З урахуванням положень ст. 3 Земельного кодексу України, правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством. Частиною 2 п. 1.2.4 Земельного кодексу України передбачено, що індивідуальні акти органів держави, якими реалізовується волевиявлення держави, як учасника цивільно-правових відносин, і з яких виникають цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Приписами ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Підставою для передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності є рішення органу місцевого самоврядування.

З приписів наведених норм вбачається, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 44), С(Ф)Г "ОСОБА_5М." зареєстровано як юридичну особу - 13.09.2006 року.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що спірна земельна ділянка була надана в користування саме юридичній особі, оскільки укладання оспорюваного договору оренди землі відбулось після державної реєстрації С(Ф)Г "ОСОБА_5М.", яке є юридичною особою зараеєстрованою в порядку встановленому законом.

Тобто, в даному випадку закон передбачає можливість для надання без проведення земельних торгів земельних ділянок лише громадянам для ведення фермерського господарства, ким у даній справі, відповідач-2 в розумінні ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не являється.

Також, з наявного в матеріалах справи листа ОСОБА_6 сільської ради №264 від 20.04.2017 року (а.с. 36), судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки в оренду сільською радою не приймалось.

При цьому, ч. 2 та 3 ст. 134 Земельного кодексу України не передбачено винятку щодо обов'язковості проведення земельних торгів при передачі земельної ділянки в оренду для вирощування сільськогосподарської продукції.

Згідно ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Обов'язковою передумовою для передачі в оренду такої ділянки є проведення земельних торгів (аукціону).

Незважаючи на вищезазначене, вказаний Договір оренди землі від 01.12.2016 року був укладений без проведення земельних торгів, що також підтверджується листом ОСОБА_6 сільської ради №264 від 20.04.2017 року (а.с. 36).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною 1 п. 289.1 ст. 289 ПК України та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі, як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

Однак, незважаючи на вищенаведені положення чинного законодавства, нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки не проводилась, вартість земельної частки (паю) взято із довідки щодо вартості земельної частки (паю), наданої Головним управлінням Держгеокадастру в Запорізькій області, про що зазначено в листі ОСОБА_6 сільської ради №264 від 20.04.2017 року (а.с. 36).

Враховуючи, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що договір оренди землі, укладений без її врахування є таким, що суперечить приписам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним згідно із ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, оспорюваний Договір оренди землі від 01.12.2016 року суперечить вимогам ст.ст. 116, 124, 135 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 289 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" та на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України правомірно визнаний судом першої інстанції недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

За приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірної нерухомості чи землі делегує сільській раді повноваження щодо права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка на підставі рішення Запорізького районного суду від 24.11.2009 року у справі №2-О-59/2009 перейшла у комунальну власності та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади в особі ОСОБА_6 сільської ради.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 29-30), власником земельної ділянки за спірним Договором є ОСОБА_6 сільська рада Запорізької області.

Враховуючи, що Договір оренди землі від 01.12.2016 року, укладений між ОСОБА_6 сільською радою та С(Ф)Г "ОСОБА_5М." підлягає визнанню недійсним, то господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що земельна ділянка підлягає поверненню власнику в порядку двосторонньої реституції.

Судом першої інстанції обґрунтовано відзначено, що спірна земельна ділянка має бути повернена власнику - саме територіальній громаді в особі ОСОБА_6 сільської ради, оскільки ОСОБА_6 сільська рада, у правовідносинах повернення землі діє як представницький орган від імені та в інтересах територіальної громади.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади (аналогічний висновок викладено в постанові Верхового суду України від 18.01.2017 року у справі № 2-2723цс16).

Таким чином, позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки направлена саме на захист інтересів територіальної громади, як власника спірної землі, а не ОСОБА_6 сільської ради, яка розпорядилась спірною землею з порушенням вимог закону, тобто всупереч волі громади.

Правова можливість повернення земельних ділянок комунальної власності територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування у разі звернення прокурора з позовами про визнання незаконними відповідних рішень рад, недійсними правовстановлюючих документів на землю та як наслідок повернення землі визначена у постановах Верховного Суду України у справах №6-3090цс15 та № 6-3079цс15.

Що стосується правової можливості представництва прокурора інтересів держави в суді, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року за №15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Відповідно до п. 4 вказаного Положення Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Пунктом 5-1 Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і ст. 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

При цьому, ані вказаним Законом, ані Положенням, Держгеокадастр України не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Враховуючи вищевикладені обставини, що на цей час відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема шляхом звернення до суду із відповідним позовом, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прокурор звернувшись з цим позовом до суду правомірно набув статусу позивача.

В силу ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод укладених в порушення чинного законодавства.

Укладенням ОСОБА_6 сільською радою оскаржуваного договору оренди землі порушено законодавчо встановлений державою порядок правомірного розпорядження землею.

Встановленням процедури надання земельних ділянок в оренду, Держава виконувала свої функції щодо максимального врегулювання суспільних відносин з урахуванням принципу справедливої рівноваги між "приватними" та "публічними" інтересами.

При цьому, Держава, наділяючи свої органи певними повноваженнями для забезпечення ефективного та стабільного функціонування, не лише очікує безумовного дотримання ними законів, але й, в першу чергу, забезпечення виконання законодавчо встановлених норм на місцях.

Свідоме ігнорування ОСОБА_6 сільською радою норм матеріального права при передачі землі в оренду суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, підриває авторитет законодавця, яким унормовано суспільні відносини у цій сфері та порушує принцип законності.

Передавши в користування земельну ділянки всупереч вимогам земельного законодавства України, орган місцевого самоврядування на власний розсуд розмежував осіб, які діють в межах правового поля та тих, які обирають інший, більш зручний механізм, який суперечить вимогам законодавства та принципу рівності сторін.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам та інтересам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Розпорядження земельними ділянками, з порушенням вимог законодавства, свідчить про порушення інтересів держави, адже правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (постанова Верховного суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13).

Сільськогосподарська земля є базисом української економіки, тому правомірне розпорядження нею та рівний доступ громадян до земельних ресурсів є запорукою ефективного функціонування економіки, своєчасного наповнення бюджету та дотримання конституційних гарантій.

Колегією суддів апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження С(Ф)Г "ОСОБА_5М." щодо неповідомлення судом першої інстанції відповідачів про дату, час та місце судового засідання, оскільки матеріалами справи підтверджується зворотнє.

Так, відповідно до наявних у справі рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с. 53 - 54), судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі були завчасно, належно повідомлені про розгляд справи. Ухвала господарського суду першої інстанції про порушення провадження у справі від 29.05.2017 року, із штрихкодовим ідентифікатором УДПЗ "Укрпошта" за №6900116091847, була отримана представником відповідача-2: Павлетенко - 07.06.2017 року, тобто приблизно за 10 днів до прийняття рішення у справі. Заявник апеляційної скарги, будучи в повній мірі обізнаним про рух господарського процесу, жодним чином не був позбавлений завчасно надати до суду докази, в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Незважаючи на вказані обставини, доказів правомірного укладення спірного Договору оренди землі від 01.12.2016 року, відповідачем-2 не було надано й до суду апеляційної інстанції.

Щодо посилань заявника апеляційної скарги на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення особи власності, Донецький апеляційний господарський суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства", на які посилається заявник апеляційної скарги - С(Ф)Г "ОСОБА_5М.", на рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 року, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак у справі, яка розглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, відповідач-2 набув право на користування земельною ділянкою незаконно, адже та була надана йому в користування без дотримання визначеної законом процедури, шляхом проведення обов'язкових земельних торгів, чого відповідачем-1 в порушенням Конституції України, цивільного та земельного законодавства враховано не було.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безконкурентну та не прозору передачу земельної ділянки з перевищення органом влади своїх повноважень, та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності (на період користування) незаконно.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року категорично ствердив, що "правильне" застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Отже, обставини справи "Стретч проти Сполученого Королівства", на яку посилається С(Ф)Г "ОСОБА_5М." та справи, яка розглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в цих справах не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка розглядається.

За таких обставин, скаржником не надано належних доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, які б свідчили про відповідність спірного правочину умовам закону.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника обґрунтованого висновку суду першої інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судом першої інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судом попередньої інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо невідповідності укладення Договору оренди землі від 01.12.2016 року вимогам закону, що підтверджується вищевказаними доказами та не спростовано іншими учасниками судового процесу, та наявності правових підстав для повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді в особі ОСОБА_6 сільської ради Запорізької області.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга С(Ф)Г "ОСОБА_5М." задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача-2.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5М.", с. Михайлівка, Вільнянського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2017 року у справі №908/1098/17 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: Н.В. Будко

ОСОБА_3