Рішення

від 20.09.2017 по справі 338/1615/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 338/1615/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1330/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Круль І. В.

Суддя-доповідач Максюта

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.М.,

з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника

ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виділення в натурі будинковолодіння та земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду від 10 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 19.07.2012 року Апеляційним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення про визнання будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по вул. Чорновола,729 в с. Горохолино-Ліс Богородчанського району Івано-Франківської області об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнано за кожним з них по ? ідеальній частці кожного на будинок та земельну ділянку, площею 0,12 га, призначену для обслуговування будинку. Однак, при вирішенні спору про поділ майна подружжя судом не враховано розмір земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №892041, кадастровий номер 2620481202:001:0221 від 14 червня 2007 року, виданого ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.Чорновола,729 в с.Горохолино-Ліс Богородчанського району Івано-Франківської області. Також не проведено виділ майна в натурі. З відповіді відділу Держземагенства у Богородчанському районі від 30.04.2015 року стало відомо, що у відповідача у приватній власності знаходиться земельна ділянка, площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. При цьому технічна документація на дану земельну ділянку та її розподіл не надходила; право власності відповідачем на належну йому ? частку у майні не виготовлялось. У неї ж наявні перешкоди для оформлення права власності на ? частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, оскільки за нею визнано право на ? частину земельної ділянки, площею 0.12 га, якої фактично не існує.

Просила виділити в натурі належні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 1/2 частки кожного у спільній сумісній власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, господарські будівлі і споруди, розміщені по вул. Чорновола,729в у с.Горохолин Ліс, Богородчанського району; виділити в натурі належну ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно ? частину кожного земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно до належних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ? часток кожного у спільній сумісній власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, господарські будівлі і споруди, розміщені за вищевказаною адресою; визнати нечинним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД№892041 (кадастровий номер 2620481202:001:0221) від 14.06.2007 року, виданий ОСОБА_3 Богородчанським районним відділом земельних ресурсів, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; виключити із бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформацію про реєстрацію земельної ділянки, зареєстрованої на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №892041, виданого на ім'я ОСОБА_3 14.06.2007 року.

Рішенням Богородчанського районного суду від 10 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а взяв до уваги лише позицію відповідача щодо відсутності можливого поділу спірного майна в натурі та те, що у рішеннях попередніх судів немає інформації про державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, а тільки будівельний паспорт 1992-1994 року на орієнтовну площу ділянки 0,12 га.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції взяв до уваги лише резолютивну частину рішення апеляційного суду від 19.07.2012 року. Але при цьому не надав належної оцінки обставинам, які ним встановлені. Зокрема тому, що розподіл земельної ділянки по вул.Чорновола, 729в у с.Горохолин-Ліс ні площею 0,12 га, ні площею 0,25 га між колишнім подружжям ОСОБА_1 не відбувався. Більше того, предметом спору земельна ділянка взагалі не була. Тобто, фактичного предмету спору щодо поділу земельної ділянки площею 0,25 га (або 0,12 га) між колишнім подружжям ОСОБА_1 з 2011 по 2015 роки не було.

Не згідна також із висновком суду першої інстанції про те, що реальний розподіл спірного будинковолодіння є неможливим. Питання поділу земельної ділянки саме площею 0,12 га вона взагалі не ставила, оскільки по факту існує за зазначеною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель та споруд земельна ділянка площею 0,25 га. Вважає, що оскільки згідно рішення апеляційного суду від 19.07.2012 року нею отримано (оформлено) право власності на ? частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться по вул.Чорновола, 729в у с.Горохолин Ліс Богородчанського району, то вона має право на виділення їй ? частини земельної ділянки (що є у власності відповідача) для обслуговування даного нерухомого майна, в тому числі в порядку користування. Отже, правомірною є вимога про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, від 14.06.2007 року, виданого ОСОБА_3 Більше того, позовна заява подана нею після отримання свідоцтва про право власності на ? частину майна (на виконання рішення суду від 19.07.2012 року), а відповідач не спростовував та не заперечував, що по факту за вищевказаною адресою існує земельна ділянка площею 0,2500 га.

Також апелянт вважає безпідставною відмову у задоволенні її позовних вимог з огляду на рішення Горохолинської сільської ради від 1994 років на площі земельних ділянок площею 0,12 га та 0,13 га. Дані рішення не є і не були предметом спору.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що нею 10.07.2017 року уточнювались позовні вимоги (в тому числі у дебатах), в якій вона просила виділити їй в натурі житловий будинок та стайню, залишивши відповідачу стодолу та побудовані ним самовільно літню кухню, гараж та інше приміщення. Крім того, просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га для обслуговування своєї частини приміщень за варіантом №3 додаток 4, запропонований експертом у земельно-технічній експертизі; а також скасування державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, як похідна вимога в порядку статті 120 Земельного кодексу України.

Апелянт вважає, що уточнення позовних вимог щодо визначення порядку користування сторонами належними їм приміщеннями та земельною ділянкою було подано суду. Оголошення заяви про уточнення позовних вимог в усному порядку не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення уточнених позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши апелянта та її представника, відповідача, доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 303 ЦПК України, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами ст.ст. 10, 11 та 60 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 69, 70 Сімейного Кодексу України та статті 364 ЦК України, встановивши, що будинок є неподільним, тому дійшов висновку, що виділення його частини в натурі неможливо. Питання про порядок користування земельною ділянкою позивачем не ставилося, на час розгляду справи по суті позивачу було відомо про приватизацію земельної ділянки відповідачем, вона погодилась на поділ земельної ділянки площею 0,12 га згідно плану будинку під будівництво індивідуального житлового будинку, де вказано розміри і конфігурацію даної земельної ділянки, не наведено обставин та доказів недійсності державного акту на право власності на земельну ділянку, тому відсутні підстави для визнання його нечинним та скасування, а також виключення із бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про земельну ділянку.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується колегія суддів. Висновки суду першої інстанції є нечіткими, незрозумілими та неясними, а також судом застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду від 08.07.2014 року, яке набрало законної сили, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21 березня 2014 року, скасовано рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2012 року та ухвалено нове рішення в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки. Визнано житловий будинок, стайню, стодолу, убиральню, які під одним дахом, вартістю 227 101 грн по вул. Чорновола,729в с.Горохолино-Ліс Богородчанського району Івано-Франківської області об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності по ? ідеальній частці кожного на вказаний будинок, вартість яких становить 113 550,5 грн кожна та по ? частині земельної ділянки розміром 0,12 га, призначеної для обслуговування цього будинку. (а.с.11-14 т. 1)

Згідно рішення Горохолинської сільської ради від 13.07.2001 року відповідачу передано безоплатно у приватну власність земельні ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку. На дану земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 14 липня 2007 року видано державний акт на право власності серії ЯД №892041 (а.с.24 т. 1).

Із висновку судової будівельно-технічної експертизи № 968/16-22 від 24 лютого 2017 року встановлено, що площа приміщень житлового будинку в с.Горохолино-Ліс по вул.Чорновола,729 в Богородчанського району Івано-Франківської області, згідно часток по ? від площі, у яких можливо влаштувати приміщення для проживання, становить по 18,65 м3, що менше, ніж передбачено вимогами нормативних документів - 30 кв.м для влаштування на ній однокімнатної ізольованої квартири, а тому виконати поділ у відповідності до вимог нормативних документів, а саме ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» - не вбачається можливим (а.с.200-217 т.1).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 169/17-22 від 31.03.2017 року зображено варіанти порядку користування земельною ділянкою (а.с.220-228 т.1).

У судовому засіданні із пояснень представника позивача встановлено, що сторона позивача погоджується з висновком судової будівельно-технічної експертизи про неподільність будинку. Тому клопотала про надання часу на зміну позовних вимог, маючи наміри змінити предмет позову на встановлення порядку користування земельною ділянкою, однак суд першої інстанції обмежив права позивача, не забезпечивши можливості подати письмову заяву про зміну предмету позову.

Суд помилково застосував до даних правовідносин положення ст.ст. 69 та 70 Сімейного кодексу України, оскільки режим спільної сумісної власності подружжя на будинок та земельну ділянку припинено з часу ухвалення рішення судом про визнання за ними права власності на частки по ? на це майно, відтак майно набуло статусу спільної часткової власності, тому спірні правовідносини регулюються положеннями статей 364, 365, 367 ЦК України.

Вирішуючи даний спір слід виходити з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Крім того, згідно зі ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом частин 1 та 2 статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст.120 ЗК України на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить у користування всіх співвласників будівлі.

Статтею 377 ЦК України закріплено, щодо особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В силу статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином право сторін на користування, володіння і розпорядження будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, призначеною для будівництва і обслуговування цього будинку, може розглядатися лише в комплексі єдиного майнового права.

Сторони можуть реалізувати своє право шляхом вирішення спору судом, обравши спосіб захисту, який відповідає ст. 16 ЦК України, на свій розсуд: встановлення порядку користування будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, призначеною для будівництва та обслуговування будинку, або одержання матеріальної компенсації своєї частки, якщо поділ (виділ) неможливий у комплексі за частину будинку, господарських споруд та земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування цього будинку. Крім того, сторонами може бути досягнута домовленість про поділ майна у позасудовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В силу частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими щодо зміни предмету позову, оскільки така письмова заява позивачем подана суду не була.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87- 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143- 146, 149, 151, 153- 158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку та відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених статтями 15, 16 ЦК України, статтею 152 ЗК України.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, позивачем обраний неправильний спосіб захисту цивільного права.

Крім того, суду не надано жодних доказів про порушення порядку державної реєстрації речових прав на землю державним реєстратором, тому відсутні підстави для виключення із бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про реєстрацію земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду від 10 липня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення в натурі будинковолодіння та земельної ділянки, визнання нечинним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виключення із бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про земельну ділянку, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_4

ОСОБА_5