Постанова

від 31.08.2020 по справі 338/1615/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 338/1615/15-ц

провадження № 61-9113св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року у складі судді Круль І. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виділення в натурі будинковолодіння та земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що 19 липня 2012 року Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення про визнання будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визнано за кожним з них по 1/2ідеальній частці кожного на будинок та земельну ділянку, площа 0,12 га, призначена для обслуговування будинку.

Під часвирішення спору про поділ майна подружжя суд не врахував розмір земельної ділянки згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 892041, кадастровий номер 2620481202:001:0221, від 14 червня 2007 року, виданого ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , не проведено виділ майна в натурі.

Відповідно довідповіді відділу Держземагентства у Богородчанському районі від 30 квітня 2015 року у відповідача у приватній власності знаходиться земельна ділянка, площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, проте технічна документація на цю земельну ділянку та її розподіл не надходила; право власності відповідачем на належну йому 1/2 частку у майні не виготовлялось.

У позивача єперешкоди для оформлення права власності на 1/2частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, оскільки за нею визнано право на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,12 га, якої фактично не існує.

Позивач просила суд виділити в натурі належні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 1/2 часткукожного у спільній сумісній власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, господарські будівлі і споруди, розміщені на АДРЕСА_1 ; виділити в натурі належну ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно 1/2 частку кожному земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно до належних ОСОБА_1 та ОСОБА_4 1/2 часток кожного у спільній сумісній власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, господарські будівлі і споруди, розміщені за вищевказаною адресою; визнати нечинним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №892041 (кадастровий номер 2620481202:001:0221) від 14 червня 2007 року, виданий ОСОБА_2 . Богородчанським районним відділом земельних ресурсів, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; виключити із бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформацію про реєстрацію земельної ділянки, зареєстрованої на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 892041, виданого на ім`я ОСОБА_2 14 червня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував статті 69, 70 СК України та статтю 364 ЦК України, виходив з того, що будинок є неподільним, тому виділення його частини в натурі неможливо. Питання про порядок користування земельною ділянкою позивач не порушувала, на час розгляду справи по суті позивачу було відомо про приватизацію земельної ділянки відповідачем, вона погодилась на поділ земельної ділянки площею 0,12 га згідно з планомбудинку під будівництво індивідуального житлового будинку, де вказано розміри і конфігурацію цієї земельної ділянки, не наведено обставин та доказів недійсності державного акта на право власності на земельну ділянку, тому немає підстав для визнання його нечинним та скасування, а також виключення із бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року скасовано. У позові відмовлено з інших підстав.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до цих правовідносин статті 69, 70 СК України, оскільки режим спільної сумісної власності подружжя на будинок та земельну ділянку припинено з часу ухвалення рішення про визнання за ними права власності на 1/2 частку за кожним цього майна, у зв`язку з чим майно набуло статусу спільної часткової власності, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати статті 364, 365, 367 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач обрала неправильний спосіб захисту.

Крім того, вона не надала до суду жодних доказів про порушення порядку державної реєстрації речових прав на землю державним реєстратором, тому немаєпідстав для виключення із бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про реєстрацію земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року, просила скасувати оскаржувані рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди неповно з`ясували усі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної правовоїоцінкинаявним в матеріалах справи доказам, а взяли до уваги лише позицію відповідача щодо відсутності можливого поділу спірного майна в натурі та те, що у рішеннях попередніх судів немає інформації про державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, а тільки будівельний паспорт 1992-1994 років на орієнтовну площу ділянки 0,12 га.

10 липня 2017 року позивач уточнила позовні вимоги (в тому числі , у судових дебатах), оголошення заяви про уточнення позовних вимог в усному порядку не є підставою для відмови в позові.

Порушені процесуальні права позивача і з тих підстав, що спір по суті не вирішений, спільно нажите сторонами майно не розділене, спір не припинений.

З 2012 року позивач через судові помилки не може вирішити питання про відмежування належної їй частини права власності і отримати свою частину земельної ділянки для обслуговування тієї частини будинку, де вона проживає з дітьми.

До суду позивач звернулася після отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частини майна (на виконання рішення суду від 19 липня 2012 року), а відповідач не спростував та не заперечував, що фактично за відповідною адресою існує земельна ділянка площею саме 0, 25 га.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач обрала неправильний спосіб захисту цивільного права , не надала жодних доказів про порушення порядку державної реєстрації речових прав на землю державним реєстратором, тому немає підстав для виключення із бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про реєстрацію земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2017 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року, яке набрало законної сили, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21 березня 2014 року, скасовано рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2012 року та ухвалено нове рішення в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки. Визнано житловий будинок, стайню, стодолу, убиральню, які під одним дахом, вартістю 227 101,00 грн на АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по 1/2 ідеальній частці кожного на вказаний будинок, вартість яких становить 113 550,5 грн кожна, та по 1/2 частині земельної ділянки розміром 0,12 га, призначеної для обслуговування цього будинку (т. 1, а. с. 11-14).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 24 лютого 2017 року № 968/16-22 площа приміщень житлового будинку у АДРЕСА_1 , відповідно до часток по 1/2 від площі, у яких можливо влаштувати приміщення для проживання, становить по 18,65 кв. м, що менше ніж передбачено вимогами нормативних документів - 30 кв. м для влаштування на ній однокімнатної ізольованої квартири, а тому виконати поділ відповідно до вимог нормативних документів, а саме ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" є неможливим.

Відповідно до висновку судової земельної технічної експертизи від 31 березня 2017 року № 169/17-22 виконати розподіл в натурі домоволодіння відповідно до їх права спільної часткової власності кожного на 1/2 частку житлового будинку відповідно до вимог нормативних документів, а саме ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" не є можливим.

Експерти визначили, що реальний розподіл житлового будинку і господарських споруд, земельної ділянки, які розташовані у АДРЕСА_1 , враховуючи визначені за сторонами по 1/2 ідеальній частці кожного на вказаний будинок та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,12 га, призначеної для обслуговування цього будинку, є неможливим.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2017 року № 169/17-22 є варіанти порядку користування земельною ділянкою (т. 1, а. с. 220-228).

Відповідно до рішення Горохолинської сільської ради від 13 липня 2001 року відповідачу передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку. На цю земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 14 липня 2007 року видано державний акт на право власності серії ЯД № 892041 (т. 1 , а. с. 24).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Ці норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, право сторін на користування, володіння і розпорядження будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, призначеною для будівництва і обслуговування цього будинку, може розглядатися лише в комплексі єдиного майнового права.

Відповідно до статей 57, 58 ЦПК України 2004 року доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 60 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 307 ЦПК України 2004 року, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.

У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України 2004 року.

Суд першої інстанції, відмовивши в позові, виходив з того, що реальний розподіл житлового будинку і господарських споруд, земельної ділянки, які розташовані у АДРЕСА_1 між сторонами по 1/2 ідеальній частці кожного на вказаний будинок та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,12 га, призначену для обслуговування цього будинку, є неможливим.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач обрала спосіб захисту цивільного права, який не відповідає закону, та не надала жодних доказів про порушення порядку державної реєстрації речових прав на землю державним реєстратором, тому немає підстав для виключення із бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про реєстрацію земельної ділянки.

Сторони можуть реалізувати своє право шляхом вирішення спору судом, обравши спосіб захисту, який відповідає статті 16 ЦК України, на свій розсуд: встановлення порядку користування будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, призначеною для будівництва та обслуговування будинку, або одержання матеріальної компенсації своєї частки, якщо поділ (виділ) неможливий у комплексі за частину будинку, господарських споруд та земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування цього будинку. Крім того, сторонами може бути досягнута домовленість про поділ майна у позасудовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі визначені у статті 27 ЦПК України 2004 року.

Згідно з частиною другою статті 31 ЦПК України 2004 рокукрім прав та обов`язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов .

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги щодозміни предмета позову в усному порядку, оскільки позивач письмову заяву не подавала, а заявила про неї 10 липня 2017 року під час судових дебатів, що суперечить вимогам статті 31 ЦПК України 2004 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнання нечинними державних актів на право власності не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтями 15, 16 ЦК України , тому позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, обрала спосіб захисту цивільного права, який не передбачений законом .

Крім того, вона не надала до суду жодних доказів про порушення порядку державної реєстрації речових прав на землю державним реєстратором, тому немає підстав для виключення із бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про реєстрацію земельної ділянки.

Позивач не позбавлена права звернутися до суду, обравши належний спосіб захистуцивільного права .

Верховний Суд зауважує, що з урахуванням підстав позову, суд апеляційної інстанції, застосувавши статтю 120 ЗК України, дійшов суперечливого висновку, оскільки рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 рокуміж сторонами визначено конкретний спосіб поділу житлового будинку та земельної ділянки 0,12 га, проте це не вплинуло на розгляд по суті.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги та зводяться до незгодиіз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судові рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко