Ухвала

від 26.09.2017 по справі 826/5039/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5039/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасне спеціалізоване обладнення та технології" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,-

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у м.Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасне спеціалізоване обладнення та технології" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві 22.03.2016 року прийнято наказ №1619 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ССОТ" (код 36691706).

Підставою для прийняття даного наказу зазначено норму п.п.78.1.4 ст. 78 ПК України та ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмові запити контролюючого органу від 27.05.2015 року за №21773/10/26-59-22-02, від 09.07.2015 року за №30073/10/26-59-22-02, від 12.08.2015 року за №37684/10/26-59-22-02, від 26.02.2016 року №4470/10/26-15-13-04-02 та від 10.03.2016 року за №5714/10/26-15-14-04-02 з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "Комспецтрейд" (код 39276044) за лютий березень 2015 року, ТОВ "Олстронг" (код 39332648), ТОВ "ГТ Компонентс" (код 38716234), ТОВ "ТБК Ель-Торг" (код 39307936) за квітень 2015 року, ТОВ "Лоял Бізнес Груп" (код 39237984) за квітень та травень 2015 року, ТОВ "Трейдінвест Плюс" (код 39610787) за вересень 2015 року.

25.03.2016 року позивачем складено акт недопуску до перевірки, оскільки директором ТОВ "ССОТ" відмовлено в допуску перевіряючого до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Крім того, 25.03.2016 року контролюючим органом складено акт відмови від отримання копії наказу, яким ОСОБА_3 засвідчила відмову директора ТОВ "ССОТ" Ружановського В.О. від отримання копії наказу від 22.03.2016 року №1619 та підпису в направленні від 25.03.2016 року №141/26-15-14-04-04.

25.03.2016 року податковим органом прийнято рішення №4 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 78.5 ст.78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки (абз.5 п.81.1 ст.81 ПК України).

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється (ч.3 п.81.1 ст.81 ПК України).

У відповідності із п. 94.1. ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Загальна процедура застосування адміністративного арешту майна платника податків регулюються Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, який затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України №568 від 10.10.2013 року.

Пунктами 7.1, 7.3 вказаного Порядку №568 встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу доходів і зборів до суду. Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Таким чином, положення п. 7.3 Порядку №568 суперечать положенням ст. 94 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду та жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає, в той час, як п 7.3 положення №568 визначено, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи, що подання Головного управління ДФС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасне спеціалізоване обладнання та технології" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року, повернуто податковому органу, а відтак правомірність та обґрунтованість рішення керівника податкового органу щодо застосування арешту майна платника податків не підтверджена, що як наслідок унеможливлює підтвердження законності вимоги щодо арешту коштів на рахунках підприємства.

Крім того, згідно приписів пп.94.19.1 п.94.19 ст.94 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту.

Адміністративний арешт майна платника податків припиняється у випадках, передбачених пунктом 94.19 статті 94 ПК України, зокрема, у зв'язку з: відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (підпункт 94.19.1); усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту (підпункт 94.19.3).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що окрім права податкового органу звертатись з вказаним позовом до суду, у податкового органу існує і певний обов'язок по дотриманню порядку, як то звернення до суду саме у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та надання належних і допустимих доказів того, що у платника податків відсутнє майно та\або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та\або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2017 року (К/800/22910/14).

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з даним позовом не в день прийняття рішення №4 про застосування адміністративного арешту майна платника податків, крім того, податковим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків відсутнє майно та\або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та\або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, а відтак, відсутні законодавчо передбачені обставини, які б давали право для вирішення питання про арешт майна платника податку.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості.

Додатково суд зазначає, що враховуючи вимоги ст. 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 7 листопада 2011 року, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України.

Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Підставою для арешту коштів є не допуск платником податків до перевірки посадових осіб податкового органу за наявності законних підстав для її проведення, факт якого встановлено судом, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування арешту коштів на рахунках у банках, обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон Черкаси".

Крім того, арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

У листі "Щодо застосування адміністративного арешту коштів" №642/12/13-13 від 29.04.2013 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не повинна розглядатися судами як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну та регулюють різні правовідносини, оскільки норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків, натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Крім того, постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також, на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1 та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції, визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів, може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстаці про відмову у застосування арешту коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасне спеціалізоване обладнення та технології".

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно зі ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 27 вересня 2017 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.