Рішення

від 21.09.2017 по справі 917/1212/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2017р. Справа № 917/1212/17

за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, поверх 6, оф.32

до Колективного підприємства "Полтавський м"ясокомбінат", 36014, м.Полтава, вул.Харчовиків, 6

про стягнення 427 204,57 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

Розглядається позовна заява про стягнення 427 204,57 грн., у тому числі 388 694,30 грн. інфляційних, 38 510,27 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов"язань за договором Кредитної лінії № 12-КР від 24.02.2011р. Підставою звернення з позовом саме позивача є договір про відступлення прав вимоги за договором Кредитної лінії № 12-КР від 24.02.2011р. за № 28 від 18.01.2017р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 26.07.2017р. справу прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, призначено до розгляду в судове засідання на 15.08.2017р.

В судове засідання 15.08.2017р. відповідач через канцеляцію суду надав зустрічну позовну заяву про визнання недійсними договорів за № 28 від 18.01.2017р. про відступлення прав вимоги за договором Кредитної лінії № 12-КР від 24.02.2011р., від 18.01.2017р. про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором № 13-З від 01.04.2011р., від 18.01.2017р. про відступлення прав вимоги за договором застави № 12-З від 24.02.2011р., яка повернута судом ухвалою від 15.08.2017р. з посиланням на п.4 ч.1 ст.63 ГПК України.

Крім того, відповідачем подано відзив, в якому він проти позову заперечує (вх.№ 10082 від 15.08.2017р.).

В судовому засіданні 15.08.2017р. суд розпочав розгляд справи по суті, про що зазначено в протоколі судового засідання.

При обговоренні обставин справи та дослідженні доказів в судовому засіданні 15.08.2017р. представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися з запереченнями відповідача та в разі необхідності надати письмові пояснення в обгрунтування позовних вимог з огляду на обставини, зазначені у відзиві.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.08.2017р. розгляд справи відкладено на 31.08.2017р., запропоновано сторонам в разі наявності додаткових обгрунтувань та заперечень, викласти їх письмово та надати суду.

31.08.2017р. позивач через канцелярію суду надав уточнення до позовної заяви (вх. № 10815 від 31.08.2017р.), в якій просить стягнути з відповідача 441 087,92 грн., у тому числі 402 577,69 грн. інфляційних, 38 510,23 грн. 3% річних.

Щодо заяви позивача про уточнення позовних вимог, суд зазначає таке.

Згідно п.3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , ст.22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Суд розглянувши вказану заяву, розцінює її, як збільшення позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних та зменшення розміру позовних вимог в частині вимог про 3% річних.

При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК.

В даному випадку позивачем не було сплачено судовий збір за подання заяви про збільшення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача з позовом) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1600) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Судом встановлено, що після збільшення та зменшення позовних вимог ціна позову має складати 441 087,92 грн. Отже, судовий збір становить 6616,32 грн.

Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 9 888,50 грн., тобто у розмірі більшому, ніж встановлено вимогами чинного законодавства, у тому числі з врахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог.

За даних обставин, розгляд справи вирішується в редакції уточнення позовних вимог.

31.08.17р. відповідач через канцелярію суду надав заяву про зупинення провадження у справі до вирішення по суті справи № 910/13465/17.

Представник позивача в судовому засіданні 31.08.2017р. проти зупинення провадження у справі заперечив.

В судовому засіданні 31.08.2017р. питання зупинення провадження у справі не вирішене.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.08.2017р. розгляд справи відкладено на 21.09.2017р. за клопотанням про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися з уточненнями позивача та в разі необхідності надати письмові пояснення в обгрунтування заперечень з огляду на обставини, зазначені в уточненні.

П.2 та п.3 резолютивної частини ухвали суд запропонував позивачу надати пояснення в обгрунтування своєї правової позиції щодо заяви відповідача про зупинення провадження у справі; відповідачу - в разі наявності додаткових заперечень з огляду на обставини, викладені в уточненні до позовної заяви, викласти їх письмово та надати суду; надати суду пояснення в обгрунтування своєї правової позиції щодо заяви позивача про забезпечення позову.

В судове засідання 21.08.2017р. сторони явку представників не забезпечили, будь-які пояснення чи заперечення в обгрунтування своєї правової позиції не надали.

При цьому, судом враховано, що згідно зі ст.77 ГПК України неявка представників сторін у судове засідання кваліфікується підставою для відкладення розгляду справи у випадку, якщо з-за такої неявки неможливо розглянути певну справу.

Неявка представників сторін у судове засідання 21.09.2017р. не унеможливлює розгляд справи № 917/1212/17, відтак не є підставою для відкладення розгляду справи за ст.77 ГПК України.

У п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що суд не викликав представників сторін у судове засідання, не визнавав їх явку обов'язковою, неявка представників не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. При йому, судом враховано, що розгляд справи необноразово відкладався для надання можливості сторонам подати додаткові обгрунтування своїх позицій.

За даних обставин, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначає про відмову у його задоволенні за обгрунтуванням, наведений у мотивувальній частині рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

24.02.2011 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 ЕКСПОБАНК (далі по текту - Банк ) та Колективним підприємством ПОЛТАВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ (далі по тексту - позичальник ) було укладено Договір кредитної лінії № 12-КР (далі по тексту - Договір кредитної лінії ). Відповідно до Договору кредитної лінії та додаткових угод до нього, ОСОБА_1 відкриває кредитну лінію і надає Позичальнику кредити загальний розмір яких не перевищує 1 350 000 (один мільйон триста пятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

01 квітня 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії, між КП ПОЛТАВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ та ПАТ КБ ЕКСПОБАНК , було укладено Іпотечний договір №13-3, який був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 1134, в реєстрі заборон за № 1134/3 (далі- Іпотечний договір ), на підставі якого в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії КП ПОЛТАВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ передало наступне нерухоме майно: магазин продовольчих товарів, який знаходиться за адресою: м. Кременчук Полтавської області, вул. Київська, 65/2, загальною площею 79,4 кв. м. (далі- Предмет іпотеки ). Згідно з п. 1.3-Іпотечного договору: За домовленістю сторін вартість Предмету іпотеки становить 411 900 (чотириста одинадцять тисяч дев'ятсот) грн. 00 коп.

24 лютого 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії, між КП ПОЛТАВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ та ПАТ КБ ЕКСПОБАНК , було укладено Договір застави № 12-3, який був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 486 (далі- Договір застави ), на підставі якого в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії КП ПОЛТАВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ передало засоби виробництва згідно Ьодатку № 1 до Договору застави. Згідно з п. 1.3 Договору застави: За згодою сторін цього договору вартість Предмету застави складає 1 782 123 (один мільйон сімсот вісімдесят дві тисячі сто двадцять три) гривні 67 копійок.

10 жовтня 2013 року Господарським судом Полтавської області ухвалено рішення по справі №917/1780/13, яким було задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк Експобанк до Колективного підприємства Полтавський м'ясокомбінат та стягнуто 931238грн. 08 коп. заборгованості за кредитом, 31263грн. 41 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 150000грн. 00 коп. штрафу, 22250грн. 03 коп. судового збору.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2013 р., залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 р., набрало законної сили 10.12.2013 р.

18 січня 2017 року між ТОВ ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ та ПАТ КБ Експобанк було укладено Договір №28 про відступлення права вимоги, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором кредитної лінії № 12-КР від 24.01.2011 року який був укладений між ПАТ КБ Експобанк та КП Полтавський м'ясокомбінат перейшло до ТОВ ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ .

18 січня 2017 року між ТОВ ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ та ПАТ КБ Експобанк було укладено Договір про віступлення права вимоги за Іпотечним договором №13-3, посвідченого ОСОБА_2 ПН Полтавського MHO 01 квітня 2011 року за реєстровим №1134, а також, 18 січня 2017 року між ТОВ ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ та ПАТ КБ Експобанк було укладено Договір про віступлення права вимоги за Договором застави №12-3 посвідченого ОСОБА_2 ПН Полтавського MHO 24 лютого 2011 року за реєстровим №486.

09.02.2017 року ухвалою №917/1780/13 Господарського суду Полтавської області, суд замінив стягувача у виконавчому провадженнні відкритого на примусове виконання Наказу №917/1780/13 виданого Господарським судом Полтавської області про стягненння на користь з ПАТ КБ Експобанк заборгованості з КП Полтавський м'ясокомбінат заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 112 501,49 грн., а саме, суд замінив стягувача з ПАТ КБ Експобанк на ТОВ ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ .

19.06.2017 року ухвалою №917/1780/13 Господарського суду Полтавської області, у зв'язку з добровільним погашення заборгованості боржником в період з 2013 - 2014 роках, наказ №917/1780/13 Господарського суду Полтавської області було визнано таким, що не підлягає виконанню частково - на суму 685000,00 грн.

Зокрема, в п.2 резолютивної частини ухвали зазначено про визнання наказу господарського суду Полтавської області від 14.01.2014р. по справі № 917/1780/13 таким, що не підлягає виконанню частково на суму 685000,00 грн. основного боргу.

Позивач вказує, що залишок заборгованості за вищевказаним наказом становить 427 501 (чотириста двадцять сім тисяч п"ятсот одна) гривня 49 коп.

Оскільки, боржник не сплатив заборгованість, яка встановлена рішенням суду, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних передбачених ст. 625 ЦПК України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на:

недійсність договору про відступлення прав вимоги №28 від 18.01.2017 року, на який посилається позивач;

- у відповідача перед позивачем ніякого зобов'язання не має, оскільки позивачем документів, підтверджуючих передачу прав вимоги новому кредитору та/чи вимоги щодо виконання зобов'язання, до відповідача не направлялось;

- позивач не надав обґрунтованого розрахунку позовних вимог;

- позивач прохає суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати: за період з 01.06.2014 по 01.06.2017 pp., не врахувавши, що правовідносини між ним та відповідачем виникли з 09.02.2017р. з дати винесення Ухвали Господарського суду Полтавської області по справі № 917/1780/13 про заміну стягувача.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 ЕКСПОБАНК та відповідачем по справі існували відносини, що виникли з договорів кредиту та іпотеки.

За результатом розгляду позову Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 банк "Експобанк" про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, наданим згідно договору кредитної лінії № 12-КР від 24.02.2011р., господарським судом Полтавської області було прийнято рішення від 10.10.2013р.

За рішенням господарського суду Полтавської області від 10.10.2013 року у справі № 917/1780/13 за договором кредитної лінії №12-КР від 24.02.2011р. щодо боржника встановлено наявність зобов"язання зі сплати 931238,08 грн. заборгованості за кредитом, 31263,41 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 150000,00 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області по справі №917/1780/13 від 09.02.2017 року встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 банк "Експобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено договір відступлення права вимоги № 28 від 18.01.2017р. та замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 банк "Експобанк" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у виконавчому провадженні, що проводиться відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області за постановою від 28.11.2016р. з примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області № 917/1780/13 від 14.01.2014 р. в частині стягнення заборгованості за кредитом, пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області по справі №917/1780/13 від 09.06.2017 року встановлено, що за платіжними дорученнями від 30.12.2013р. № 23302972, від 31.01.2014р. № 23303113, від 07.03.2014р. № 23303362, від 07.03.2014р. № 23303367, від 02.04.2014р. № 23303607, від 28.05.2014р. № 2400 боржником було сплачено загальну суму 685000,00 грн. як погашення боргу за Договором кредитної лінії № 12 КР від 24.02.2011р. та ухвалено визнати наказ господарського суду Полтавської області від 14.01.2014р. по справі № 917/1780/13 таким, що не підлягає виконанню частково на суму 685000,00 грн. основного боргу.

Обставини, встановлені у справі № 917/1780/13, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення по справі №917/1780/13 від 10.10.2013 року, ухвали від 09.02.2017 року та від 09.03.2017 року, то встановлені ними факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач не виконав рішення господарського суду, тому він звернувся до суду з вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних передбачених ст. 625 ЦПК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

В постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 року у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11 та від 01.10.2014 року у справі № 3-113цс14.

Пунктом 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 10/25, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 року у справі № 12/207 та від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

При зверненні до суду позивач з посиланням на ст.625 ЦК України здійснив нарахування за період з 01.08.2014р. по 01.07.2017р.

Судом враховано, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на положення статті 625 Цивільного кодексу України суд погоджується з правомірністю здійснених позивачем нарахунь за визначений ним період.

При цьому, відхиляються посилання відповідача на те, що правовідносини між ним та позивачем виникли лише з 09.02.2017 року, тому нарахування можуть здійснюватись лише з вказаної дати, оскільки нормами ГПК України (ст.25, 124-4), ЗУ Про виконавче провадження (ст.15), ЦК України (передбачено), що у разі вибуття однієї із сторін для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив; до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав якщо інше не встановлено договором або законом.

При зверненні до суду позивач з посиланням на ст.625 ЦК України здійснив нарахування на заборгованість у розмірі 427501,00 грн.

Проте, суд не погоджується із визначеним позивачем розміром бази нарахування.

Так, як зазначалося вище, за рішенням господарського суду Полтавської області від 10.10.2013 року у справі № 917/1780/13 за договором кредитної лінії №12-КР від 24.02.2011р. щодо боржника встановлено наявність зобов"язання зі сплати 931238,08 грн. заборгованості за кредитом, 31263,41 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 150000,00 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області по справі №917/1780/13 від 09.06.2017 року ухвалено визнати наказ господарського суду Полтавської області від 14.01.2014р. по справі № 917/1780/13 таким, що не підлягає виконанню частково на суму 685000,00 грн. основного боргу.

З врахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що відповідно до ст.625 ЦК України правомірним є нарахування, здійснені на суму 246 238,08 грн. (931238,08 грн. заборгованості за кредитом, що встановлена рішенням суду - 685000,00 грн. основного боргу, який відповідач сплатив і в цій частині наказ господарського суду Полтавської області від 14.01.2014р. по справі № 917/1780/13 таким, що не підлягає виконанню = 246 238,08).

При цьому, суд звертає увагу, що нарахування на 31263,41 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 150000,00 грн. штрафу з посиланням на ст.625 ЦК України не можуть здійснюватися з огляду на те, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд прийшов до висновку, що заявлені розміри є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню частково, зокрема, виходячи з бази нарахування 246 238,08 грн. з огляду на визначений позивачем період з 01.08.2014р. по 01.07.2017р., правомірними є вимоги про стягнення 230 917,49 грн. інфляційних за період з серпня 2014р. по червень 2017р. включно, 21554,26 грн. 3% річних за період з 01.08.2014р. по 01.07.2017р. (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.5.3"), в іншій частині у позові слід відмовити за необгрунтованістю.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними засобами доказування не спростовано обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідач при розгляді даної справи не надав докази в підтвердження, які б свідчили про сплату боргу.

Крім того, відхиляються посилання відповідача у відзиві на недійсність договору про відступлення права вимоги № 28 від 18.01.2017р., оскільки його умови досліджувалися судом при винесенні ухвали від 09.02.2017р. про заміну позивача його правонаступником. Судом враховано, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, доказів визнання договору про відступлення права вимоги у судовому порядку відповідачем не надано, а суд відповідно до положень ст. 83 ГПК України не має права виходити за межі позовних вимог, зокрема, встановлювати питання недійсності договору, без клопотання заінтересованої сторони. В свою чергу, клопотання про вихід за межі позовних вимог заінтересованої сторони відсутні.

Посилання відповідача на те, що у нього перед позивачем ніякого зобов'язання не має, оскільки позивачем документів, підтверджуючих передачу прав вимоги новому кредитору та/чи вимоги щодо виконання зобов'язання, до відповідача не направлялось; та на те, що позивач не надав обґрунтованого розрахунку позовних вимог є формальними не можуть підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №917/1212/17 до вирішення по суті справи № 910/13465/17, яка розглядається Господарським судом м. Києва, суд зазначає наступне.

В обгрунтування клопотання відповідач посилається на те, що він звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до позивача про визнання договору іпотеки припиненим у зв'язку із повним погашенням боргу.

Відповідно до ч. 1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

В п. 3.16. постанови пленуму Вищого господарського суду України за №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що відносно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення (частина друга-четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

При цьому, неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Суддів звертає увагу на те, що обґрунтування неможливості розгляду справи №917/1212/17 до набрання рішенням у справі № 910/13465/17 законної сили ґрунтується лише на припущеннях відповідача відносно можливого результату розгляду справи щодо визнання іпотечного договору припиненим.

При цьому, суд зазначає, що посилаючись на погашення суми боргу за виконавчим провадженням та закриття виконавчого провадження відповідач при розгляді даної справи не надав докази в підтвердження цього.

За змістом 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Суд зазначає, що сама по собі пов'язаність двох справ іще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у іншій справі.

Крім того, необґрунтоване зупинення провадження у даній справі призводить до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

За вказаного, суд відхилене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №917/1212/17 до вирішення по суті справи № 910/13465/17, яка розглядається Господарським судом м. Києва.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. і 29 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Колективного підприємства "Полтавський м'ясокомбінат" (вул. Харчовиків, буд. 6, м.Полтава, 36014; ідентифікаційний код 00424214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх. 6, офіс 32, м. Київ, 04112, ідентифікаційний код 38750239) 230 917,49 грн. інфляційних, 21554,26 грн. 3% річних, 3787,08 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 27.09.2017 р.

Суддя Киричук О.А.