Ухвала

від 26.09.2017 по справі 815/6670/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/6670/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

26 вересня 2017 року Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

судді - Потапчука В.О.

судді - Семенюка Г.В.

за участю секретаря - Алексєєвої Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналась до апеляційної скарги - Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Державної фіскальної служби України про скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог (т. 1, а.с. 141-145), просив скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 25.03.2015 року №253-р.; поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті; допустити негайне виконання постанови суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, стягнути на його користь з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що висновок відповідача про наявність підстав для застосування до позивача заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади , складений за відсутності факту недостовірності відомостей майнового стану позивача з урахуванням відповідності вартості наявного у нього майна доходам, одержаним із законних джерел. Зазначені обставини свідчать про те, що звільнення позивача відбулось без достатніх правових підстав, необґрунтовано, у зв'язку із чим відповідне розпорядження підлягає скасуванню, позивач має бути поновлений на попередній посаді та відшкодований на його користь заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 25.03.2015 року №253-р.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті. Стягнуто з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 68727,48 грн. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Кабінет Міністрів України, не погодившись з постановою суду першої інстанції, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржив судове рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, третя особа Державна фіскальна служба України про скасування розпорядження КМУ від 25 березня 2015 року № 253-р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про порушення позивачем строку звернення із цим позовом та, оскільки зі змісту позовної заяви і доданих до неї матеріалів не вбачається наявності поважних причин, що призвели до пропуску строку оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України, залишила адміністративний позов без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив судове рішення в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України вказав на те, що суд, залишаючи адміністративний позов без розгляду, помилково не врахував ту обставину, що досить тривалий термін розгляду справи з приводу оскарження позивачем висновків за результатами перевірки в іншій справі сприяв помилковому розумінню позивачем правильності обраного ним способу захисту порушених прав, що призвело до пропуску строку звернення до суду в цій справі.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу про поновлення на роботі дійшов помилкового висновку про те, що зазначені обставини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення позивача до суду з вказаним позовом, не зважаючи на роль самого суду у пропуску цього строку.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважав висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду неправильним, у зв'язку із чим своїм рішенням направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час підготовки справи до нового апеляційного розгляду, встановлено, що 14.06.2017 року Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті було подано заяву про приєднання до апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, якою підтримано повністю вимоги скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року прийнято заяву Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті про приєднання до апеляційної скарги Кабінету Міністрів України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року по адміністративній справі № 815/6670/15.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 року №432-р ОСОБА_1 призначено головою Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті.

10.11.2014 року ОСОБА_1 подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади , відповідно до якої позивач зазначив, що заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , не застосовуються щодо нього та він надає згоду на проходження перевірки, оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до вимог Закону України Про очищення влади (Додаток: копія декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік).

Так, згідно з Планом проведення перевірок відповідно до вимог Закону України Про очищення влади , затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1025-р, Секретаріатом Кабінету Міністрів України 18.11.2014 року відносно позивача розпочато зазначену перевірку, направивши на адресу ДФС України відповідний запит щодо ОСОБА_1 разом із його заявою про проведення перевірки та копією декларації за 2013 рік.

16.01.2015 року ДФС України стосовно ОСОБА_1 складено висновок №61/3/99-99-17-05-02-11 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України Про очищення влади .

Згідно вказаного висновку, за результатом проведеної перевірки, з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтвердних документів, встановлено, що у декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік ОСОБА_1 вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України Про очищення влади , які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1

Недостовірність відомостей перевірочної декларації виявилась у тому, що в декларації не відображено інформацію про наявність у власності ОСОБА_1 квартири, зазначеної як місце проживання позивача.

Згідно наданих письмових пояснень, ОСОБА_1 помилково не відобразив володіння ? квартири, де він зареєстрований та проживає, але не був відповідальним квартировласником.

Також, за висновком ДФС, за результатами перевірки з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтверджуючих документів, встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України Про очищення влади , відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ним із законних джерел.

На підставі висновків органу перевірки, Секретаріатом Кабінету Міністрів України стосовно позивача складено довідку від 18.03.2015 року №39.

Згідно вказаної Довідки, орган призначення встановив, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади , як до особи, яка вказала недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій ним за 2013 рік декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру, складеній за формою, що встановлена Законом України Про засади запобігання і протидії корупції , набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 ч. 1 ст. 2 цього Закону (п. 8 ч. 2 ст. 3 Закону).

За таких обставин, Кабінет Міністрів України дійшов висновку про наявність підстав, передбачених п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, для звільнення позивача з посади Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, про що прийняв розпорядження від 25.03.2015 року №253-р.

Не погоджуючись із вказаним розпорядженням, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, оскільки ця обставина обов'язково повинна бути поєднана з висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

Оскільки, органом контролю не встановлено не відповідність вартості наявного у позивача майна його доходам, одержаних із законних джерел, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування по відношенню позивача негативних наслідків за правилами Закону України Про очищення влади .

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось за необґрунтованих підстав, не у відповідності до вимог Закону, у зв'язку із чим оскаржуване розпорядження підлягає скасуванню, позивача має бути поновлено на попередній посаді та відшкодовано на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України Про очищення влади від 16.09.2014 року №1682-VII.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1 вказаного Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 5 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII визначено, що перевірці підлягають достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України Про засади запобігання і протидії корупції , набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки достовірності відомостей, визначених п. 2 ч. 5 ст. 5 вказаного Закону, зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1- 11 частини першої статті 2 Закону про очищення влади, у деклараціях, за формою, встановленою Законом України Про засади запобігання і протидії корупції , встановлено Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 року №1100.

Пунктом 3 Порядку від 03.11.2014 року №1100 визначено загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові, зокрема, як одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка; проведення перевірки, що фактично полягає в: аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації; порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності; порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел; одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов'язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку; підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України Про очищення влади , за встановленою формою та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Аналіз наведених правових норм показав, що перевірка осіб, які займають посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, за правилами вказаного Закону полягає у фінансовому контролі за майновим станом публічних службовців.

Критеріями здійснення очищення влади стосовно осіб, щодо яких здійснюється перевірка, є встановлення перевіркою недостовірності відомостей щодо наявності майна, зазначеного у декларації; недостовірності цих відомостей та невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел; невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

При цьому, недостовірність відомостей повинна встановлюватись в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі, стосовно якої проведено таку перевірку.

Саме по собі неповне декларування наявного у особи майна не може бути підставою для застосування Закону про очищення влади в частині складання відповідних висновків, в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, оскільки вказана обставина повинна бути поєднана із висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

За другим критерієм достатньою підставою для відповідних висновків є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

При цьому, за правилами ч. 8 ст. 3 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII таким майном (майнове право) є набуті за час перебування на посадах, визначених пунктами 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, сама інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для негативних висновків, передбачених Законом, оскільки врахуванню підлягає обов'язкова умова, за якою таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1- 10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Частиною 11 ст. 5 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII передбачено, що орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов'язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

Згідно із ч. 11 вказаної статті Закону керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Як вірно встановив суд першої інстанції, під час заходів з очищення влади відносно позивача виявлено, що в розділі ІІІ Відомості про нерухоме майно в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік ним не відображено наявність у власності 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Майнові права щодо частки вказаної нерухомості набуті позивачем згідно свідоцтва про право власності від 04.08.1998 року та договору дарування частини квартири від 30.10.2009 року.

Разом з цим, судом першої інстанції вірно враховано те, що органом перевірки не встановлена невідповідність вартості вказаного майна доходам позивача, отриманих із законних джерел за час перебування на державній службі.

На думку колегії суддів, зазначені обставини у розумінні ч. 8 ст. 3 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII виключають підстави для висновків про недостовірність відомостей, зазначених особою у відповідній декларації щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII, а отже - і для застосування заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади .

Водночас, судом першої інстанції вірно враховано те, що оцінка обґрунтованості висновків органів контролю і призначення перевірки фінансового стану позивача вже надана судовим рішенням в адміністративній справі №815/2087/15.

Так, Одеський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 21 жовтня 2015 року, залишаючи адміністративний позов ОСОБА_1 без задоволення та відмовляючи у скасуванні висновку органу контролю та довідки органу призначення перевірки, вказав на те, що оскільки за результатами проведеної стосовно позивача перевірки, ДФС України встановлено недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації ОСОБА_1 про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік, проте органом перевірки не встановлено невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у названій декларації, доходам, отриманим із законних джерел, висновок про застосування до позивача заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII, не є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ч. 8 ст. 3 Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України Про засади запобігання і протидії корупції , та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

За правилами п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади .

Водночас, оскільки за результатом фінансового контролю по відношенню позивача не встановлена недостовірність декларативних даних у розумінні Закону, ці обставини також підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням правильного застосування норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, дійшов вірного висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось всупереч чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що оскільки звільнення позивача відбулось не у відповідності до вимог чинного законодавства, суд першої інстанції вірно вбачав безумовні підстави для скасування оскаржуваного розпорядження, поновлення позивача на попередній посаді та відшкодування на його користь заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Також, ухвалою судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року відстрочено Державній інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті сплату судового збору за приєднання до апеляційної скарги Кабінету Міністрів України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі.

Враховуючи, що Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті не відноситься до категорії осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору, під час приєднання до апеляційної скарги судовий збір Інспекцією не сплачений, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті судового збору у розмірі 1 968,64 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналась до апеляційної скарги - Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (код ЄДРПОУ 37819074, місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) на користь Державної судової адміністрації України (рахунок №31215256700001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві, МФО: 820019, код класифікації доходів бюджету 22030106) несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 968 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 64 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 вересня 2017 року.

Головуючий: Л.П. Шеметенко

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: Г.В. Семенюк