Ухвала

від 20.09.2017 по справі 816/5451/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року м. Київ К/800/7290/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року

у справі № 816/5451/13-а

за позовом Колективного підприємства Контакт-Plus

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Колективне підприємство Контакт-Plus (далі - Підприємство) звернулося в суд з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2013 року: № 0005381602/247 у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 850 156, 25 грн., у тому числі за основним платежем - 680 125, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) на суму 170 031, 25 грн.; № 0005391602/248 у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 28 225, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 22 580, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5 645, 00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, адміністративний позов Підприємства задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22 серпня 2013 року № 0005381602/247 у частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 39 005, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 31 204, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 7 801, 00 грн.

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22 серпня 2013 року № 0005391602/248 у частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 28 225,00 грн., у тому числі за основним платежем - 22 580,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 5 645, 00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Підприємства задоволено.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року по справі № 816/5451/13-а скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог Підприємства: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22 серпня 2013 року № 0005381602/247 у частині збільшення грошового зобов'язання Підприємству за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, 11021000 в сумі 811 151, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 648 921, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 162 230, 25 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 31 серпня 2013 року № 5/16-31-16-02-08/23816595, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11, пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.8 статті 138, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого Підприємством занижено податок на прибуток на суму 697 835, 00 грн., у тому числі: за 3 квартал 2010 року на суму 31 063, 00 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 141, 00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 17 710, 00 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 648 921, 00 грн.;

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.l пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , у результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість на суму 22 618, 00 грн.

Висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що відповідно до наданих оборотно-сальдових відомостей за 2010-2012 роки у Підприємства станом на 31 грудня 2012 року рахується кредиторська заборгованість по рахунку 621 Короткострокові векселі видані в національній валюті на суму 3 090 101, 80 грн. Також, на думку Інспекції, позивачем завищено валові витрати у результаті подвійного віднесення до їх складу сум витрат по операціям з перерахування попередньої оплати за товари (роботи, послуги) та по їх оприбуткуванню.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року встановлено його завищення за серпень 2010 року на суму 22 580, 00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ Восток Інвест Метал , оскільки контрагент позивача не задекларував податкові зобов'язання, відсутній за місцезнаходженням та йому анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2013 року:

- № 0005391602/248, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 28 272, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 22 618, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5 654, 50 грн.;

- № 0005381602/247, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 867 866, 25 грн., у тому числі за основним платежем - 697 835, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 170 031, 25 грн.

Відмовляючи у частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем безпідставно не включено до оподатковуваного доходу заборгованості за векселями, оскільки така набула статусу безповоротної фінансової допомоги, як сума коштів, що залишилась несплаченою після спливу строків позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови Підприємству у задоволенні позову та приймаючи у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що заборгованість за векселями не є простроченою, тому не повинна включатися до складу доходу підприємства за підсумками звітного податкового періоду.

Роблячи висновок про обґрунтованість позовних вимог в іншій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що: господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджується документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту, а попередні оплати на суму 142 729, 00 грн. (з податку на додану вартість) не включались до складу валових витрат у II кварталі 2010 року та не потребували коригування, а були включені до складу валових витрат по факту поставки товарів після 01 липня 2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та суду першої інстанції в нескасованій частині, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статті 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У відповідності до пункту 1.7 Закону України Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські відносини між позивачем та ТОВ Восток Інвест Метал ґрунтувалися на підставі договірних відносин з поставки кабелю. Письмовий договір не укладався.

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем надано копії рахунку-фактури, податкової накладної, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.

Висновки податкового органу щодо заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року грунтуються на тому, що неможливо встановити фактичну сплату податку на додану вартість до бюджету ТОВ Восток Інвест Метал . Однак, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10, від 29 жовтня 2010 року у справі № 21-14а10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що акт перевірки не містить доводів, які б свідчили про заперечення податкового органу факту отримання Підприємством товарів і послуг, а також їх оплату, включаючи податок на додану вартість. Крім того, фактичність господарських операцій Підприємства та сплата ним податку на додану вартість підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

На час придбання товару у ТОВ Восток Інвест Метал Товариство знаходилося за своїм місцезнаходженням та було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а свідоцтво платника податків анульоване після підписання податкових накладних контрагентом.

Висновок податкового органу про порушення Підприємством Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (далі - Порядок), є необґрунтованим, оскільки податкова накладна видана 14 червня 2010 року, тобто за 14 місяців до набрання чинності Порядком, на який посилається Інспекція.

Таким чином, податкова накладна від 14 червня 2010 року № 1069 оформлена належним чином та є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Отже, матеріалами справи підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту по операції з контрагентом (ТОВ Восток Інвест Метал ) на суму 22 580, 00 грн., а тому застосування до КП Контакт Plus штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 645,00 грн. є також неправомірним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 22 серпня 2013 року № 0005391602/248 у частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 28 225, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 22 580,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 5 645, 00 грн.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагента товару з метою використання у господарській діяльності.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22 серпня 2013 року № 0005381602/247, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією безпідставно нараховано грошові зобов'язань Підприємству на підставі помилкових висновків про заниження податку на прибуток за 3 квартал 2010 року на суму 31 063, 00 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 141, 00 грн.

Висновки контролюючого органу грунтуються виключно на припущенні про те, що суми по оприбуткованим в 2-му кварталі 2010 року товарам були начебто повторно включені до витрат підприємства в 3-му та 4-му кварталах 2010 року. Це припущення безпідставно мотивовано лише тим, що актом перевірки за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року не встановлено заниження валових витрат Підприємством, у тому числі за 1-й та 2-й квартали 2010 року.

Посилання на вказаний акт перевірки як на підставу тверджень про включення сум на придбання товарів до складу валових витрат в II кварталі 2010 році є нічим іншим, як припущенням, оскільки акт перевірки не є первинним документом. Заниження валових витрат не відображені в акті перевірки, жодним чином не підтверджують віднесення вартості товарів до валових витрат, оскільки заниження валових витрат не призводить до збільшення та донарахування податку на прибуток підприємства.

Водночас, суди задовольняючи позов в цій частині, цілком аргументовано послалися на прийняту податковим органом звітність Підприємства з податку на прибуток, з якої цілком очевидним є невнесення дебіторської заборгованості (попередньої оплати) за II квартал 2010 року до валових витрат підприємства.

При складання звітності та формуванні валових витрат за 1 квартал 2010 року, 2 квартал 2010 року, суми попередніх оплат, які рахувалися на 01 липня 2010 року по рахунку 3711 Розрахунки за виданими авансами на суму 124 814, 00 грн. без податку на додану вартість, не були включені до складу валових витрат, тому не потребували подальшого коригування, а були віднесені на витрати по факту поставки матеріалів (робіт, послуг) в таких періодах: 3 квартал 2010 року на суму 124 249, 00 грн.; 4 квартал 2010 року на суму 565, 00 грн. (всього 124 814, 00 грн.).

Пунктом 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що до складу валових витрат включаються: суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Доказами того, що суми попередніх оплат не були включені до складу валових витрат по факту внесення попередньої оплати є декларація з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року, а саме в рядках цієї декларації, де повинні бути відображені дані суми доходів та витрат: рядок 01.1 (дохід від продажу товарів (робіт, послуг)) задекларована сума 528 131, 00 грн., а в рядку 04.1 (витрати на придбання товарів (робіт, послуг)) задекларовано всього за 1 півріччя 2010 року сума 87 466, 00 грн., яка є меншою ніж 124 814, 00 грн. (вказану суму зазначено в акті перевірки). Цей факт є беззаперечним доказом неможливості повторного включення валових витрат в сумі 124 814, 00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій надано вірну правову оцінку декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010 року, з якої слідує, що витрати на придбання товарів (робіт, послуг), рядок 04.1 та інші витрати (рядок 04.13) складають 80 429, 00 грн. Водночас, згідно декларації з податку на прибуток за 1-ше півріччя 2010 року, витрати на придбання товарів (робіт, послуг), рядок 04.1 та інші витрати (рядок 04.13) складають 105 175, 00 грн.

З огляду на те, що декларація з податку на прибуток підприємств складається наростаючим підсумком, сума валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та інші витрати, які були сформовані підприємством у II кварталі, складає 24746, 00 грн., в той час як сума дебіторської заборгованості (як передплата за товар) у 2-му кварталі, склала 118 941, 00 грн. без податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вищевказані попередні оплати на суму 142 729, 00 грн. (з податку на додану вартість) не включались до складу валових витрат у II кварталі 2010 року та не потребували коригування, а були включені до складу валових витрат по факту поставки товарів після 01 липня 2010 року.

Як слідує з матеріалів справи, у ході проведення перевірки Підприємства встановлено заниження останнім скоригованого валового доходу та доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року на суму 3 090 102, 00 грн. (1 квартал 2012 року).

Відповідно до наданих оборотно-сальдових відомостей за 2010-2012 роки у підприємства станом на 31 грудня 2012 року рахується кредиторська заборгованість по рахунку 621 Короткострокові векселі видані в національній валюті на суму 3 090 101,80 грн.

Як слідує з матеріалів справи, 24 березня 2009 року Підприємство передало КПБФ Приватбуд та ТОВ Бест Оіл прості векселі на суму 3 090 102, 00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону України Про обіг векселів в Україні встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), який було запроваджено Женевською конвенцією 1930 року, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, це стосується положення щодо строку платежу, позовної давності.

Згідно зі статтею 33 Уніфікованого закону закріплено, що переказний вексель може бути виданий з таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Статтею 34 Уніфікованого закону визначено, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

У статті 70 Уніфікованого закону зазначено, що позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років із дня терміну платежу.

Оскільки до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються і переказних векселів, зважаючи на те, що строки сплати за векселями від 24 березня 2009 року визначено за пред'явленням , вони можуть бути пред'явлені до сплати починаючи з наступного дня після їх видачі.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що випливають з простого векселя, спливає після закінчення трьох років від дати його видачі.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Під час проведення перевірки Інспекцією встановлено, що у зв'язку із закінченням терміну позовної давності (25 березня 2012 року) по простим векселям від 24 березня 2009 року, Підприємство зобов'язане було включити до інших доходів як суму безповоротної фінансової допомоги у І кварталі 2012 року суму в розмірі 3 090 101, 80 грн., оскільки відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті, інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України визначено, що вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26 березня 2009 року Підприємством внесено зміни до векселів від 24 березня 2009 року шляхом внесення на кожному з них запису не може бути пред'явлений до платежу раніше 24 березня 2014 року .

Порядок внесення змін до векселя врегульовано статтею 13 Закону України Про обіг векселів в Україні (у редакції, що діяла станом на 26 березня 2009 року).

Так, вказаною статтею передбачено, що зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону.

Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів відповідно до змін із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.

26 березня 2009 року векселедавець та держателі векселів, у відповідності до статті 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі та статті 13 Закону України Про обіг векселів в Україні , змінили строк пред'явлення векселів до платежу.

На кожному примірнику векселя було закреслено старий реквізит за пред'явленням та зроблено напис: не може бути пред'явлений до платежу раніше 24 березня 2014 року . На зворотному боці векселів їх держателі - ТОВ Бест Оіл та КПБФ Приватбуд - зробили написи: відповідно до змін із зазначенням дати внесення змін 26 березня 2009 року та підписали їх згідно з вимогами Закону.

Зроблені векселедавцем та векселедержателями зміни 26 березня 2009 року повністю узгоджувались із приписами статті 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, якою передбачено: Переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Оскільки остаточний термін платежу за всіма векселями становить 24 березня 2015 року (один рік після 24 березня 2014 року) то кредиторська заборгованість, яка рахується на бухгалтерському рахунку Підприємства і складає 3 090 102, 00 грн., не є простроченою, а тому дана заборгованість не повинна включатися до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду.

Пунктом 135.2. статті 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, Підприємство не мало жодних правових підстав для включення суми кредиторської заборгованості 3 090 102, 00 грн. до валових доходів підприємства у визначеному періоді.

Крім того, дійсність векселя та його вексельна сила випливають зі змісту самого векселя, тобто обов'язкової наявності всіх реквізитів векселя та не ставиться в залежність від бухгалтерського обліку векселедавця, зокрема від того, на якому саме з рахунків обліковується відповідна заборгованість підприємства.

Наведений висновок постає із приписів законів, якими врегульовані питання емісії та обігу векселів.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок передбачено, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Таким чином, виходячи зі змісту виданих КП Контакт-Рlus векселів, зі змісту законів, якими врегульовано обіг векселів, Підприємство мало безумовні грошові зобов'язанні перед ТОВ Бест Оіл та КПБФ Приватбуд (після перереєстрації - ТОВ ПБФ Приватбуд ) на суму 3 090 102, 00 грн., строк виконання яких не настав, а строк позовної давності навіть не розпочався.

Виходячи із приписів закону та зі змісту векселів, у Підприємства не було жодних підстав для віднесення вказаної суми до валових доходів Підприємства.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, статтею 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ТОВ Бест Оіл та ТОВ ПБФ Приватбуд не втрачають можливості і на даний час звертатися до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав або інтересів, що випливають із вексельних правовідносин із позивачем, а відтак, Підприємство не отримувало у звітному періоді безповоротної фінансової допомоги у розумінні наведених вище приписів ПК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємство не отримувало безповоротної фінансової допомоги у перевіряємому періоді, про що зазначено у Додатку № 2 до акта перевірки від 31 серпня 2013 року № 5/16-31-16-02-08/23816595. Цим додатком є Довідка про загальну інформацію щодо КП Контакт-Рlus та результати його діяльності за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року. Так, в пункті 15 Довідки зазначено, що Перевіркою не встановлено отримання КП Контакт-Рlus , код за ЄДРПОУ23816595 поворотної (безповоротної) фінансової допомоги .

Так, на час видачі векселів 24 березня 2009 року та внесення змін 26 березня 2009 року одним із векселедержателів була Колективна промислово-будівельна фірма Приватбуд , про що свідчить напис на векселях. Як слідує із акта приймання-передачі векселів від 24 березня 2009 року, директором КПБФ Приватбуд був ОСОБА_3 Однак, на час винесення рішень судами попередніх інстанцій, після реорганізації в 2011 році, Підприємство має назву Товариство з обмеженою відповідальністю Приватбуд , та іншого керівника. Про внесення змін до векселів саме 26 березня 2009 року свідчить наявність на зворотному боці векселів печатки Підприємства до його реорганізації, а саме печатки Колективної промислово-будівельної фірми Приватбуд .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності слід обраховувати саме з 24 березня 2014 року, а відтак висновки податкового органу про необхідність включення суми, що визначена у векселях до складу доходів зроблені без дослідження всіх обставин справи, а отже кредиторська заборгованість, яка рахується на бухгалтерському рахунку Підприємства складає 3 090 102, 00 грн., не є простроченою, тому дана заборгованість не повинна включатися до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в нескасованій частині були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року в частині нескасованій постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун