Рішення

від 28.09.2017 по справі 243/5469/17

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 243/5469/17

Справа № 2/243/3083/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2017 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючий суддя Пронін С.Г.,

при секретарі Чевела С.Ю.,

за участю

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького фізико-технічного інституту імені О.О. Галкіна Національної Академії Наук України, про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги наступним. Наказом № 48 від 03 червня 2002 року він за контрактом був прийнятий на посаду інженера другої категорії відділу технічної кераміки в Донецький фізико-технічний інститут імені О.О. Галкіна НАН України. Наказом № 143к від 04 грудня 2007 року він був переведений на безстроковий трудовий договір на посаду провідного інженера. Наказом № 141к від 26 листопада 2010 року він був переведений на посаду молодшого наукового співробітника відділу технічної кераміки ДонФТІ. 20 червня 2014 року позивач разом з сім'єю виїхав з міста Донецьк до міста Святогірськ через небезпеку для життя та здоров'я, пов'язаною з проведенням антитерористичної операції, в зв'язку з чим з 24 жовтня 2014 року він був взятий на облік Слов'янським УСЗН як тимчасово переміщена особа. При цьому з 17 липня 2014 року по 31 січня 2015 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати. Наказом № 04К(а) від 02 лютого 2015 року позивача було звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Проте, в порушення вимог ст. 44 КЗпП України, в день звільнення позивача, а саме 02 лютого 2015 року, відповідач не виплатив йому вихідну допомогу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 21, 116, 117, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. 9 Конвенції МОП № 158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, позивач просить суд заявлені ним позовні вимоги задовольнити й стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 02 лютого 2015 року по день фактичного розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив су їх задовольнити.

Представник відповідача Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 28 вересня 2017 року, не з'явився, надав суду заяву, в якій просив проводити всі наступні судові засідання за його відсутності. В судовому засіданні, що відбулось 19 вересня 2017 року, представник відповідача - Чишко В.В., що діє на підставі довіреності від 21 серпня 2017 року, заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Крім цього, Донецьким ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України були надані суду заперечення на позов, обґрунтовані наступним. На виконання постанови КМУ № 595 від 04 листопада 2014 року, розпорядження Президії НАН України № 704 від 07 листопада 2014 року, Донецьким ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України було видано наказ Про тимчасове переміщення інституту № 121к від 24 листопада 2014 року, пункт 5 якого передбачає звільнення працівників на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України в разі їх відмови від переведення в іншу місцевість. З даним наказом позивач був ознайомлений в телефонному режимі, оскільки він не з'являвся на роботі. За заявою позивача йому була надана відпустка без збереження заробітної плати з 17 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Натомість по закінченню відпустки позивач не з'явився на роботі та не приступив до виконання своїх посадових обов'язків, в зв'язку з чим, в січні 2015 року відповідачем були складені акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 05 січня 2015 року та 30 січня 2015 року, а тому відповідач вважає, що законних підстав для нарахування заробітної плати за вказаний в цих актах період часу - немає. Також відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також

інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого Постановою КМУ № 595 від 07 листопада 2014 року, заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати і працівники виконують свої обов'язки. Проте позивач свої трудові обов'язки не виконував. Згідно з актом розслідування та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , складеним Голосіївським районним центром зайнятості при проведенні перевірки, порушень та заборгованості з боку відповідача перед позивачем - не виявлено. Поряд з цим, відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, оскільки позивач дізнався про своє звільнення 02 лютого 2015 року, коли особисто забирав свою трудову книжку у місті Донецьк, 14 липня 2015 року позивач особисто писав заяву про прийняття його на роботу в Донецький ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України за строковим трудовим договором, натомість до суду з даним позовом він звернувся лише 19 червня 2017 року. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивач на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України був звільнений правомірно, заборгованість з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідача перед позивачем відсутня, а тому вважає вимоги позивача необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши заперечення відповідача, а також матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до роз'яснень, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 по справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці № 1-13/2013, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Так, статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення відповідача, по-перше, вихідної допомоги, а, по-друге, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, суд приходить до висновку, що вимоги позивача стосуються оплати праці.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім цього, у висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 по справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці № 1-13/2013, зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на пропуск позивачем строків звернення до суду, передбачених ч. 1 ст. 233 КЗпП України, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду саме з приводу порушення відповідачем законодавства про оплату праці, що, відповідно до вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежено будь-яким строком, а не щодо вирішення іншого трудового спору, для звернення з позовом за якими частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлені певні строки.

Щодо посилання відповідача на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року по справі № 243/3020/16-ц, провадження № 2/243/19/2017, рішення Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2017 року по справі № 243/3020/16-ц, провадження 22-ц/775/841/2017, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2017 року по справі № 243/5822/17, провадження № 2/243/3215/2017, якими ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його вимог, то суд виходить з наступного.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2017 року по справі № 243/5822/17, провадження № 2/243/3215/2017, вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького

фізико-технічного інституту імені О.О. Галкіна НАН України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стосуються періоду його роботи у Донецькому фізико-технічному інституті імені О.О. Галкіна НАН України з 03 серпня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

З рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року по справі № 243/3020/16-ц, провадження № 2/243/19/2017, скасованим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2017 року по справі № 243/3020/16-ц, провадження 22-ц/775/841/2017, за позовом ОСОБА_1 до Донецького фізико-технічного інституті імені О.О. Галкіна НАН України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про виплату середнього заробітку за вимушеного прогулу, про зобов'язання внести виправлення у трудову книжку, стягнення моральної шкоди, вбачається, що вимога ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку при його звільненні 02 лютого 2015 року, випливає з його вимоги про зобов'язання відповідача внести виправлення у трудову книжку, зазначивши підставою звільнення пункт 1 статі 38 КЗпП України, замість вказаного пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Натомість вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, заявлена в дійсному позові, випливає з підстави його звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Отже суд приходить до переконання, що спір, задля вирішення якого позивач звернувся до суду, хоча й існує між тими самими сторонами, а саме між ОСОБА_1 та Донецьким фізико-технічним інститутом імені О.О. Галкіна НАН України, та про той самий предмет, а саме щодо стягнення вихідної допомоги, однак підстави стягнення цієї допомоги - різні: стягнення вихідної допомоги на підставі п. 1 ст.38 КЗпП України, внаслідок внесення змін до трудової книжки щодо підстави звільнення ОСОБА_1 02 лютого 2015 року, та стягнення вихідної допомоги внаслідок звільнення ОСОБА_1 02 лютого 2015 року на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України без вимоги щодо внесення відповідних змін до трудової книжки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача, заявлені в даному позові, підлягають розгляду по суті.

З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 слідує, що він 03 червня 2002 року на підставі наказу № 48к від 23 травня 2002 року був прийнятий на посаду інженера другої категорії у відділ технічної кераміки Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України за контрактом. На підставі наказу № 147к від 31 грудня 2004 року ОСОБА_1 31 грудня 2004 року був звільнений з Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України за п. 8 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку контракту. 10 січня 2005 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду провідного інженера у відділ технічної кераміки за контрактом на підставі наказу № 03к від 10 січня 2005 року. 04 грудня 2007 року на підставі наказу № 143 к від 04 грудня 2007 року позивач був переведений на безстроковий трудовий договір на посаді провідного інженера того ж відділу. 01 грудня 2010 року на підставі наказу № 141 к від 26 листопада 2010 року ОСОБА_1 був переведений на посаду молодшого наукового співробітника того ж відділу. 31 січня 2015 року на підставі наказу № 04к(а) від 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, суд приходить до переконання, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 з посади був зобов'язаний провести з ним розрахунок, в тому числі виплатити йому вихідну допомогу в розмірі, передбаченому статтею 44 КЗпП, тобто в розмірі, не меншому його середнього місячного заробітку.

В той же час суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на необґрунтованість вимог позивача в частині виплати йому вихідної допомоги, через непередбаченість таких виплат Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року, оскільки цей порядок визначає лише процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям

(далі - установи), здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.

Крім цього, суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача щодо підстави невиплати вихідної допомоги позивачу її непередбаченість кошторисом відповідача, затвердженим, виходячи з вимог вказаного порядку, а саме - виходячи з розрахунку тих працівників, які виконують свої посадові обов'язки за місцезнаходженням установи та зареєстрували своє місце проживання або зареєстрували місце свого тимчасового перебування на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, пунктом 6 даного порядку передбачено, що протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.

Тобто відповідно до кошторису, затвердженому згідно з Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року, відповідач має здійснювати видатки, пов'язані саме з його поточною діяльністю, зокрема з нарахуванням та виплатою заробітної плати особам, що перебувають у трудових відносинах з Донецьким фізико-технічним інститутом імені О.О. Галкіна Національної Академії Наук України.

Таким чином, виходячи зі змісту цього порядку, можна дійти висновку, що ним врегульовані питання виплати заробітної плати працівникам установ, переміщених з тимчасово не контрольованих територій на території, підконтрольні українській владі, та питання щодо виплати особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік як внутрішньо переміщені, деяких соціальних виплат, а не питання розрахунків з працівниками при їх звільненні. Вказані питання врегульовані КЗпП України.

До того ж, суд вважає, що при вирішенні питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги, відповідач не міг керуватися правовими роз'ясненнями, наданими відділом науково-правового забезпечення діяльності НАН України, викладеними в листі № 17/51-6 від 14 травня 2017 року, оскільки вказані роз'яснення є лише тлумаченням нормативно-правового акту, а саме - Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року, а не самим нормативно-правовим актом, та вказані роз'яснення не можуть замінювати вказаний нормативно-правовий акт.

Поряд з цим суд не бере до уваги доводи представника відповідача, а також докази, надані відповідачем на підтвердження своїх заперечень, що стосуються правовідносин ОСОБА_1 з Донецьким ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України за період час після 02 лютого 2015 року, оскільки такі правовідносини не є предметом розгляду в межах вимог, заявлений позивачем у дійсному позові.

Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про виплату йому вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Для обчислення середньої заробітної плати для розрахунку вихідної допомоги підлягає застосуванню Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Відповідно до абз. 3, 4 пункту 2 цього порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Вказаним абзацом передбачено, що коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Так, 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з міста Донецьк до міста Святогірськ.

З табелів обліку робочого часу за серпень 2014 року, вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, слідує, що впродовж періоду часу з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 був відсутнім на роботі.

Згідно з актом про відсутність працівників на робочому місці від 05 січня 2015 року, підписаним

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, актом про відсутність працівників на робочому місці від 30 січня 2015 року, підписаним ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_10, молодший науковий співробітник відділу технічної кераміки Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці за адресою: м. Київ, пр. Науки, 46, не попередивши про свою неявку директора вказаного інституту впродовж періоду часу з грудня 2014 року по січень 2015 року включно.

Наказом директора Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України - В.М. Варюхіна № 121к від 24 листопада 2014 року Донецький фізико-технічного інституту імені О.О. Галкіна Національної Академії Наук України було переведено за адресою Інституту фізики НАН України, а саме: м. Київ, пр. Науки, 46, про що, як вбачається з довідки, наданої відповідачем (а.с. 44), ОСОБА_1 був ознайомлений в телефонному режимі та надав свою згоду на переїзд за новим місцезнаходженням інституту. Натомість з вказаної довідки не вбачається, коли саме позивача було повідомлено про переведення інституту до м. Києва. Отже суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 не приступив до виконання своїх трудових обов'язків не зі своєї вини.

Крім цього, в листі Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України № 68-01/457 від 10 серпня 2017 року, надісланого у відповідь на запит Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 243/5409/17/34913/2017 від 28 липня 2017 року, зазначено, що інститут немає можливості надати довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за 2014 рік, необхідну для визначення розміру вихідної допомоги при звільнені його 02 лютого 2015 року, оскільки архів Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України знаходиться в зоні проведення АТО у місті Донецьк.

Натомість відповідачем було надано суду довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, відповідно до якої загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року складає 30 142 грн. 40 копійок, середньоденна заробітна плата за вказаний період складає 298 грн. 69 коп., середньомісячна заробітна плата складає 6 571 грн. 18 коп.

Суд вважає можливим прийняти цю довідку до уваги при розрахунку розміру вихідної допомоги, що належить до виплати позивачу в зв'язку з його звільненням наказом від 02 лютого 2015 року, оскільки заробітна плата, вказана в цій довідці, була нарахована та виплачена ОСОБА_1 хоча й за період його праці за трудовим договором, укладеним на строк від 03 серпня 2015 рік по 31 грудня 2015 рік, однак вказаний трудовий договір, як і трудовий договір, припинений наказом від 02 лютого 2015 року, був укладений з тим самим роботодавцем - з Донецьким фізико-технічним інститутом імені О.О. Галкіна Національної академії наук України, за тією ж самою посадою - молодший науковий співробітник, та в той же самий відділ - відділ технічної кераміки. Крім цього, й позивач, й представник відповідача в судовому засіданні погодились з тим, що розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року в сумі 6 571 грн. 18 коп. відповідає його середньому заробітку за спірним трудовим договором.

Таким чином, суд приходить до переконання, що з Донецького ФТІ ім. О.О. Галкіна НАН України на користь ОСОБА_1 в зв'язку з припиненням 02 лютого 2015 року трудового договору на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі середнього заробітку, а саме в розмірі 6 571 грн. 18 коп.

Поряд з цим згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року N 6-159цс13, яка відповідно до ст. 360 7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а, отже, працівник може визначати остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З роз'яснень, викладених в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року слідує, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з п. 8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої

заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 02 лютого 2015 року по день ухвалення рішення суду, суд виходить з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, вказаної в довідці про середню заробітну плату за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, що становить 298 грн. 69 коп., та кількості робочих днів за період з 02 лютого 2015 року по 28 вересня 2017 року, що становить 661 робочі дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги позивачу, починаючи з 02 лютого 2015 року по день ухвалення рішення суду, тобто по 28 вересня 2017 року, становить 298 грн. 69 коп. * 661 робочі дні = 197 434 грн. 09 коп.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення вихідної допомоги в розмірі середнього заробітку та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 02 лютого 2015 року по день ухвалення рішення суду, тобто по 28 вересня 2017 року, в ході судового розгляду справи знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Так, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору встановлена в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, оскільки позивачем було заявлено вимоги щодо стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, що становить 204 005 грн. 27 коп., то суд приходить до висновку про майновий характер позовних вимог, в зв'язку з чим, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 040 грн. 05 коп., що становить 1% ціни позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 116-117 КЗпП України, ст. ст. 10, 14, 60, 212 - 214 ЦПК України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Донецького фізико-технічного інституту імені О.О. Галкіна Національної Академії Наук України, ЄДРПОУ 05420497, розташованого за адресою: 03680, м. Київ, проспект Науки, будинок 46, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, вихідну допомогу в розмірі 6 571 (шість тисяч п'ятсот сімдесят одна) гривня 18 копійок, а також середній заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 02 лютого 2015 року по 28 вересня 2017 року, в розмірі 197 434 (сто дев'яносто сім тисяч чотириста тридцять чотири) гривні 09 копійки.

Стягнути з Донецького фізико-технічного інституту імені О.О. Галкіна Національної Академії Наук України, ЄДРПОУ 05420497, розташованого за адресою: 03680, м. Київ, проспект Науки, будинок 46, судовий збір на користь держави у сумі 2 040 (дві тисячі сорок) гривень 05 копійок на доходний рахунок 31215256700001 ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ банку 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги до Слов'янського міськрайонного суду протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду С.Г. Пронін