Рішення

від 26.09.2017 по справі 276/887/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №276/887/15-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 2 Доповідач Павицька Т. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С.,

секретаря Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що 07.06.1994 року, згідно договору купівлі-продажу він купив у Райсільгоспокомунгосп незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1. Під забудову і для обслуговування цього будинку за вищевказаною адресою була виділена земельна ділянка розміром 0,07 га. В подальшому, йому стало відомо, що рішенням сесії Володарсько-Волинської селищної ради №31 від 28.04.2004 року вказана земельна ділянка була надана в оренду ОСОБА_3 на 5 років. 07.03.2012 року ОСОБА_3 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_4, який 30.03.2012 року передарував вказану земельну ділянку ОСОБА_2 З огляду на вищезазначене, просив витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку та стягнути солідарно з відповідачів на його користь судові витрати та витрати на представника.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим. Судом першої інстанції неповно з'ясовано усіх обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка розміром 0,0922 га належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на землю за НОМЕР_2 від 13.11.2007 року, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проте, погодитися з правильністю таких висновків суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.06.1994 року, між ОСОБА_1 та Володарсько-Волинським Райсільгоспокомунгосп було укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1. Під забудову і для обслуговування цього будинку ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка розміром 0,07 га за вищевказаною адресою. Рішенням Володарсько-Волинської селищної ради №31 від 28.04.2004 року вказана земельна ділянка була надана в оренду ОСОБА_3 на 5 років, а за №283 від 25.07.2007 року передана безкоштовно останній у власність. Відділом земельних ресурсів Володарсько-Волинської райдержадміністрації ОСОБА_3 13.11.2007 року видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,0922 га та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1. 07.03.2012 року ОСОБА_3 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_4, який 30.03.2012 року передарував цю земельну ділянку - ОСОБА_2

Дані рішення Володарсько-Волинської селищної ради визнані не чинними та скасовані Володарсько-Волинським районним судом Житомирської області від 22.04.2013 року, яке набрало законної сили.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 26.03.2014 року визнано недійсним та скасовано договір дарування земельної ділянки від 07.03.2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розміром 0,0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку розміром 0,0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 28.05.2014 року скасовано рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28.03.2014 року в частині вимог про припинення права власності. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про припинення права власності .

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України , якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 Цивільного кодексу України .

З роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав вбачається, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387 , 388 ЦК України ). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387 , 388 ЦК України .

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

З урахуванням наведеного, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215 , 216 ЦК України . Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України , які дають право витребувати в набувача це майно.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-67цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України , зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року, під час розгляду справи № 522/10652/15-ц.

Встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 7 червня 1994 року придбав незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1. З укладенням цього договору до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване незавершене будівництво. На теперішній час договір купівлі-продажу є чинним. У зв'язку з цим позивач не позбавлений права власності незакінченого будівництвом житлового будинку та користування земельною ділянкою. Відсутність на даний час на земельній ділянці забудови правового значення не має, так як договір купівлі-продажу від 7 червня 1994 року є чинним. Відтак, позивач не позбавлений права власності і фактично залишається власником недобудованого будинку та права користування зазначеною земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, а відтак, права позивача підлягають захисту в порядку ст. 388 ЦК України , шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною 1 ст. 193 ЗК України та ст.1 Закону України Про Державний земельний кадастр (далі Закон) визначено поняття Державного земельного кадастру, який є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 202 ЗК України передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 Закону).

Статтею 2 Закону передбачено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є: індексні кадастрові карти (плани) України, Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст; індексні кадастрові карти (плани) кадастрової зони, кадастрового кварталу; кадастрові карти (плани) Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст, інші тематичні карти (плани), перелік яких встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру; Поземельні книги (ч. 1 ст. 18 Закону).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ч. 1 ст. 24 Закону).

Статтею 37 Закону передбачено внесення виправлень у відомостях про земельну ділянку на підставі рішення суду, а пунктом 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 також визначено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Згідно з п. п. 4, 9 вищевказаного Порядку, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. До повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держгеокадастру у районах належать: внесення або надання відмови у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах району; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.

Виходячи з вищезазначеного та з урахуванням п.п. 8, 10, 12 п. 4 Положення про управління (відділ) Держгеокадастру у районі, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, саме до повноважень управлінь (відділів) Держгеокадастру належить здійснення державної реєстрації земельних ділянок та скасування такої реєстрації.

Враховуючи, що вимога про витребування земельної ділянки підлягає задоволенню, а тому підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування державної реєстрації даної земельної ділянки.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 заявлені до відповідачки ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В позові до відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради колегія суддів відмовляє за безпідставністю.

Відтак, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України , ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати понесені позивачем за сплату судового збору при подачі позовної заяви до суду першої інстанції в сумі 243 грн. 60 коп. та апеляційної скарги в сумі 535 грн. 71 коп., колегія суддів стягує на його користь з ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0922 га, розташовану в смт. Хорошів (Володарськ-Волинський) Хорошівського району (Володарськ-Волинського району) Житомирської області, кадастровий номер №НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30.03.2012 року на користь ОСОБА_1.

Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, проведену згідно договору дарування земельної ділянки від 30.03.2012 року.

Відмовити в задоволенні позову до відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 779 грн. 31 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді