Постанова

від 04.03.2019 по справі 276/887/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 276/887/15-ц

провадження № 61-28753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Відділ Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділ економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради,

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 червня 1994 року згідно з договором купівлі-продажу він купив у Райсільгоспокомунгосп незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1. Під забудову і для обслуговування цього будинку за вказаною адресою виділена земельна ділянка розміром 0,07 га. В подальшому, йому стало відомо, що рішенням сесії Володарсько-Волинської селищної ради від 28 квітня 2004 року № 31 вказана земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_6 на 5 років. 07 липня 2012 року ОСОБА_6 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_7, який 30 березня 2012 року передарував вказану земельну ділянку ОСОБА_5

Враховуючи викладене позивач просив витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не був власником земельної ділянки, а лише користувачем, а тому оскільки інститут права власності не є тотожним інституту користування, право позивача не підлягає захисту шляхом застосування речово-правового механізму передбаченого статтею 388 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 Витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0922 га, розташовану в АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 30 березня 2012 року на користь ОСОБА_4 Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, проведену згідно з договором дарування земельної ділянки від 30 березня 2012 року. У задоволенні позову до Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_4 поза його волею, а отже, права позивача підлягають захисту в порядку статті 388 ЦК України, шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_4 ніколи не мав у власності земельної ділянки, а тому земельна ділянка не може бути витребуваною на підставі статті 388 ЦК України. Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 має площу 0,0922 га, а не площу 0,07 га. Крім того, суди не застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, що був заявлений нею у суді першої інстанції.

У листопаді 2017 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5 згідно з якими рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що захищає його права як володільця земельною ділянкою.

У грудні 2017 року ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким позивач не має права витребовувати земельну ділянку у ОСОБА_5, оскільки він не є і ніколи не був її власником.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 07 червня 1994 року, між ОСОБА_4 та Володарсько-Волинським Райсільгоспокомунгосп укладений договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1. Під забудову і для обслуговування цього будинку ОСОБА_4 виділена земельна ділянка розміром 0,07 га.

Рішенням Володарсько-Волинської селищної ради від 28 квітня 2004 року № 31 вказана земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_6 на 5 років, а за рішенням Володарсько-Волинської селищної ради від 25 липня 2007 року № 283 передана безкоштовно останній у власність. Відділом земельних ресурсів Володарсько-Волинської районної державної адміністрації ОСОБА_6 13 листопада 2007 року виданий державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,0922 га та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

07 березня 2012 року ОСОБА_6 подарувала земельну ділянку ОСОБА_7, який 30 березня 2012 року подарував її ОСОБА_5

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 рокувизнані нечинними та скасовані рішення Володарсько-Волинської селищної ради від 28 квітня 2004 року № 31 та від 25 липня 2007 року № 283.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 26 березня 2014 року визнано недійсним та скасовано договір дарування земельної ділянки від 07 березні 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розміром 0,0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку розміром 0,0922 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 28 травня 2014 року скасоване рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28 березня 2014 року в частині вимог про припинення права власності. Відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_5 про припинення права власності.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 , 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За правилом статей 395, 396 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 1994 року незакінченого будівництвом житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 є володільцем земельної ділянки для обслуговування цього будинку, а рішення Володарсько-Волинської селищної ради від 28 квітня 2004 року № 31 та від 25 липня 2007 року № 283 про передачу ОСОБА_6 в оренду, а потім у власність визнані нечинними та скасовані, як такі, що прийняті з порушенням вимог закону, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_4 та витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 не є власником земельної ділянки, а тому і не має права ставити питання про її витребовування, є безпідставними, у зв'язку з тим, що відповідно до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. З часу придбання позивачем незакінченого будівництвом житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 йому належать речові права на земельну ділянку, на якій знаходиться це нерухоме майно, тобто право володіння та користування земельною ділянкою, тому він мав право на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже, ОСОБА_4 у зв'язку з придбанням незакінченого будівництвом житлового будинку на підставі статті 30 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) став володільцем земельної ділянки на якій знаходиться вказане нерухоме майно, оскільки при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Таким чином, в розумінні цивільного закону ОСОБА_4є титульним володільцем спірної земельної ділянки, яка перебувала у його правомірному володінні та користуванні зі згоди власника - Володарсько-Волинської селищної ради. З огляду на це ОСОБА_4 має право на захист свого права та законного інтересу нарівні з власником.

Враховуючи, що ОСОБА_4 позбавили права на володіння земельною ділянкою, на якій знаходиться придбане ним незакінчене будівництво житлового будинку , суд констатує, що це майно вибуло з володіння титульного володільця поза його волею, а тому наявні підстави для витребування майна від остатнього володільця - ОСОБА_5

Твердження заявника про те, що суди не застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, що був заявлений нею у суді першої інстанції, є безпідставними, оскільки ОСОБА_4, дізнавшись про порушення своїх прав на земельну ділянку, починаючи з 2013 року звертався до судів із позовами про визнання недійсними рішень селищної ради, договорів дарування та інше, що свідчить про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний