Рішення

від 18.09.2017 по справі 908/1361/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 32/75/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017 Справа № 908/1361/17

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) в особі відокремленого підрозділу «Центр метрології газорозподільчих систем «НАК «Нафтогаз України» , (04116, м. Київ, вул. Полуденка, буд. 1, ЄДРПОУ 26025552)

до відповідача ОСОБА_1 сільської ради Приморського району Запорізької області, (72131, Запорізька область, Приморський район, с. Болгарка, провулок Поштовий, буд. 8, код 05379168)

про стягнення 1982214 грн. 18 коп.

Суддя Колодій Н.А.

Відомості про представників сторін та учасників судового процесу:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 14-112 від 22.05.2017р.

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 07.08.2017р.

СУТЬ СПОРУ:

03.07.2017 до господарського суду Запорізької області звернулось Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ в особі відокремленого підрозділу «Центр метрології газорозподільчих систем «НАК «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 сільської ради Приморського району Запорізької з позовом про стягнення 1 982 214 грн. 18 коп. за договором № 14/4768/12 від 25.09.2012р.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2017 справу № 908/1361/17 призначено до розгляду суді ОСОБА_4

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.07.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1361/17, справі присвоєно номер провадження 32/75/17, справу призначено до розгляду на 19.07.2017 р.

Ухвали суду були направлені на адреси сторін, в установленому законом порядку та в строк.

В судовому засіданні 04.09.2017р. представники сторін надали клопотання про продовження строку розгляду справи. Розглянувши клопотання, ухвалою суду від 04.09.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, в порядку ст. 69 ГПК України. В судовому засіданні оголошено перерву до 18.09.2017р.

Судовий процес проводився без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 18.09.2017р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, на підставі договору №14/4768/12 від 25.09.2012 р., ст. ст. 525, 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 12, 15, 54 Господарського процесуального кодексу України просить позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 сільської ради суму 956733,60 грн. основного боргу, 939 295,92грн. втрат від інфляції грошових коштів, 86184,66грн. 3 % річних.

В запереченнях на позовну заяву відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до п. 2.3.11. договору № 14/4768/12 від 25.09.2012 р. відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих на добудову об'єкта газопостачання, протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію. Об'єкт газопостачання введений в експлуатацію 06.11.2012 р., що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ЗП 14212209207. Таким чином, строк повернення коштів закінчується 31.12.2013 р. - в останній день року, що слідує за роком введення об'єкта в експлуатацію. Як вбачається з матеріалів справи, позовну здано на пошту 28.06.2017р. Враховуючи викладене, відповідач, керуючись ч. 3-4 ст. 267 ЦК України, заявив клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог і просить суд на цій підставі відмовити у позові.

18.03.2017р. відповідачем подані додаткові письмові пояснення та додаткові документальні докази в обґрунтування своїх заперечень і заявленого клопотання (долучені до матеріалів справи).

Позивач заперечив проти заявленого клопотання, вважає, що строк позовної давності потрібно відраховувати з 08.02.2017р., тобто з дати отамання позивачем відповіді Запорізької обласної державної адміністрації від 02.02.2017р. № 00384/08-22 на запит філії ЦМГС від 16.01.2017р. № 50/11-47.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ

25.09.2012р. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (компанія, позивач) та ОСОБА_1 сільська рада Запорізької області (замовник, відповідач) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009р. № 1001-р (далі - розпорядження) уклали договір № 14/4768/12. (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, компанія відповідно до розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Компанії «Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких бере фінансову участь Компанія» (далі - Перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: «Газифікація села Коларівка Приморського району I черга будівництва (коригування) (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від компанії на добудову об'єкта.

Згідно з п.п.2.1.1 договору, компанія, при наявності фінансової можливості зобов'язана здійснити фінансування добудови об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Компанії на відповідний період, згідно з додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству.

За умовами договору замовник зобов'язався, зокрема, своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову Об'єкта газопостачання для забезпечення повернення компанії в установлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих нею на добудову об'єкта газопостачання (п.п.2.3.14); протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути компанії, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Компанії, суму грошових коштів, отриманих від компанії на добудову об'єкта (п.п.2.3.15).

Відповідно до п.3.1 договору, загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 1234364,32грн.

Відповідно до п.7.1 договору, він вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови (будівництва) об'єкта згідно з договором.

Оскільки умовами укладеного між сторонами правочину надання компанією власних коштів (не коштів державного бюджету) здійснювалось не у вигляді капітальних інвестицій, то надання таких коштів Компанією замовнику здійснювалось на поворотній основі.

Частина 2 ст.11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань за договором №14/4768/12 від 25.09.2012р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 956733,60грн.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ст.193 ГК України.

Об'єкт побудовано та введено в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Запорізькій області 06.11.2012 року за № ЗП 14212209207.

Таким чином, договір в частині фінансування будівництва (з боку компанії) та в частині побудови об'єкта та введення його в експлуатацію виконано.

Як зазначалось вище, відповідно до п.п. 2.3.15 договору, замовник зобов'язаний протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути компанії, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок компанії, суму грошових коштів, отриманих від компанії на добудову об'єкта.

Частина 1 ст.530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, приймаючи до уваги, що об'єкт введено в експлуатацію у 2012 році, відповідач зобов'язаний був виконати п. 2.3.15 договору і повернути на рахунок компанії грошові кошти, отримані на добудову об'єкта в сумі 956733,60 грн., в строк до 31.12.2013р.

Проте відповідач зобов'язання в частині повернення компанії суми грошових коштів у розмірі 956733,60 грн. не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи, що договір № 14/4768/12 від 25.09.2012р. є дійсним та обов'язковим для виконання їх сторонами, в силу приписів ст. 204 та ст. 629 ЦК України, вказані правочини є такими, що породжують для обох сторін відповідні права та обов'язки, зокрема, право Компанії отримати грошові кошти, перераховані нею на будівництво об'єкта та обов'язок замовника їх повернути.

Стаття 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У п.п.2.3.9 договору визначено, що замовник зобов'язаний у разі неможливості виконання договірних зобов'язань повідомити Нафтогаз протягом 3 робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню договору, з обов'язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з компанією рішення щодо подальшого виконання договору.

Замовник про виникнення обставин, що перешкоджають або унеможливлюють виконанню ним умов договору компанію не попереджав.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що відсутність бюджетних програм за період з 2012 року по 2017 рік на фінансування добудови об'єкта газифікація села Коларівка Приморського району. І черга будівництва (коригування) , а також на повернення боргових зобов'язань ОСОБА_1 сільської ради перед ПАТ НАК Нафтогаз України підтверджується листом Міністерства фінансів України № 06310-06-10/22303 від 16.08.2017р.

З відповіді № 7199/0/2-17 від 16.08.2017р. на адвокатський запит № 019А від 10.08.2017 р. вбачається, що ОСОБА_1 сільська рада Приморського району Запорізької області зверталася до Прем'єр-міністра України з питанням щодо компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для повернення коштів, отриманих від ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за договором № 14/4768/12 від 25.09.2012 р., укладеним на виконання розпорядження КМУ № 1001-р від 26.08.2009 р. Про добудову підвідних газопроводів .

Також, в судових засіданнях відповідач зазначив, що, відповідач не мав змоги за рахунок власного місцевого бюджету забезпечити повернення коштів позивачу в зв'язку з відсутністю державного фінансування.

Разом з цим, суд звертає увагу, що ч. 1 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до п. 2.3.14 договору замовник зобов'язався, своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Компанії в установлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих нею на добудову Об'єкта газопостачання

Пунктом 4.5 договору, передбачено, що замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

При цьому, суд звертає увагу, що боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або через відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» .

За наведених вище обставин вбачається, що обов'язок відповідача повернути отримані ним кошти компанії, у строки та в порядку, що встановлені договором №14/4768/12 від 25.09.2012р , визначений актами цивільного законодавства України, а тому відсутність у замовника необхідних коштів, або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання перед позивачем за Договором, яке не припинилось відповідно до гл. 50 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем надано усі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, відповідачем факт порушення умов виконання зобов'язань по договору не спростований, належні докази в обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву не надано.

Відповідач жодних доказів вжиття ним будь-яких заходів для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта, з метою повернення позивачу суду не надав.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 956733,60 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 86184,66 грн. та інфляційних втрат у розмірі 939295,92 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів та 3% річних позивачем виконаний вірно

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 939295,92 грн. інфляційного нарахування на суму основного боргу та 86184,66 грн. 3 % річних заявлені до стягнення правомірно та підлягають задоволенню судом.

Розглянувши заву відповідача про застування строків позовної давності, судом встановлено, що позивачем порушено встановлений законом строк подачі позовної заяви, оскільки загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а п. 1 ст. 261 цього ж кодексу вказує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що договір укладений між сторонами по справі 25.09.2012р.

Відповідно до п. 2.3.11. договору № 14/4768/12 від 25.09.2012 р. відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих на добудову об'єкта газопостачання, протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію. Об'єкт газопостачання введений в експлуатацію 06.11.2012 р., що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ЗП 14212209207. Таким чином, строк повернення коштів закінчується 31.12.2013 р. - в останній день року, що слідує за роком введення об'єкта в експлуатацію. Як вбачається з матеріалів справи, позовну здано на пошту 28.06.2017р., а до господарського суду позовна заява надійшла 03.07.2017р.

Крім того, спростовуючи твердження позивача, що датою, коли йому стало відомо про введення об'єкта в експлуатацію, слід вважати 08.02.2017р., відповідачем надано суду копію претензії позивача (№ 11-4360/1.7-14 від 27.07.2014р.) З претензії вбачається, що позивач станом на 24.07.2014р. був обізнаний про готовність об'єкта до експлуатації, про що вказано в претензії.

Відповідно до статті 256 ЦК України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позивач, протягом встановленого ст. 257 ЦК України, трьох річного строку позовної давності не звертався до господарського суду за захистом свого порушеного майнового права, а подав позовну заяву лише 03.07.2017р. року, тобто після спливу строку позовної давності.

Згідно зі ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, с достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 зазначеної Постанови передбачено, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити.

Судові витрати слід залишити за позивачем.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85, 87 ГПК України, ст. 267 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) в особі відокремленого підрозділу «Центр метрології газорозподільчих систем «НАК «Нафтогаз України» , (04116, м. Київ, вул. Полуденка, буд. 1, ЄДРПОУ 26025552) до ОСОБА_1 сільської ради Приморського району Запорізької області, (72131, Запорізька область, Приморський район, с. Болгарка, провулок Поштовий, буд. 8, код 05379168) про стягнення 1982214 грн. 18 коп. відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 84, 85 ГПК України 22 вересня 2017 р.

Суддя Н.А. Колодій