Постанова

від 26.09.2017 по справі 922/1459/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 922/1459/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Кладько А.С.,

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 10.02.2017р.,

від відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю від 24.07.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому у засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" (вх.№2439) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі № 922/1459/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс", м.Маріуполь,

до Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт - Біолік" (61070, м. Харків, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 34456740) основну суму заборгованості в розмірі 568602,3 грн., інфляційні втрати в розмірі 391733,17 грн., 3% річних в розмірі 40285,08 грн., пеню в розмірі 139 112,84 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 17 096,00 грн.

Публічне акціонерне товариство "Фармстандарт-Біолік" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог відповідач посилається на обставини тимчасової окупації Донецької області з 20.02.2014р., територія якої з вказаної дати є заблокованою для проїзду комерційного транспорту, що підтверджує відсутність можливості одержання відповідачем лікарських засобів за договором у зазначений в акті прийому-передачі період.

При цьому, відповідач вказує, що строк пред'явлення позову до суду про стягнення штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання визначено згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", що свідчить про безпідставність стягнення з відповідача пені в визначеному місцевим господарським судом розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі № 922/1459/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№ 8434 від 11.08.2017р.), в обґрунтування чого вказує, що п. 5.3 договору поставки від 25.09.2014р. визначено, що саме видаткова накладна є документом, що підтверджує факт отримання відповідачем продукції, разом з тим, товарно-транспортна накладною має бути підтверджено факт надання послуг із перевезення, а не придбання товару, у зв'язку з чим її відсутність не є підставою для відмови у заявлених позовних вимогах.

Крім того, позивач вказує, що обмеження та порядок перетинання зони Антитерористичної операції було введено Тимчасовим порядком здійснення контролю за пересуванням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей, затвердженого Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 27, з 21.01.2015р., що підтверджує відсутність законних обмежень у пересуванні до Донецької області до цього часу.

Публічним акціонерним товариством "Фармстандарт-Біолік" подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому посилається на неможливість забезпечення явки в судове засідання уповноваженого представника сторони у справі (вх.№ 9010 від 30.08.2017р.).

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Бородіної Л.І. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Камишевої Л.М., судді Шутенко І.А.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Камишевої Л.М. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Шутенко І.А.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, було заслухано пояснення представників обох сторін у справі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

25.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Фармстандарт-Біолік" (надалі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОНКО Дженерікс" (надалі - замовник) було укладено договір на поставку продукції №25/09-14 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язувався передати у власність покупцю, а покупець прийняти та сплатити готові лікарські засоби (медтовар) в номенклатурі, кількості та за цінами, вказаних в видаткових накладних.

Пунктом 2.1 договору сторонами визначено, що продавець здійснює поставку медтовару покупцю окремим партіями на підставі його заявок.

Номенклатура та об'єм кожної партії медтовару формується з урахуванням отриманої заявки покупця та фактичної наявності медтовару на складі продавця та остаточно визначається сторонами в видатковій накладній на конкретну партію медтовару (п. 2.3 договору).

Згідно з п.5.1 договору постачання товару здійснюється за рахунок продавця на склад покупця: м. Харків, Помірки.

Відповідно до п.5.2 договору продавець передає медтовар уповноваженому представнику покупця разом з видатковою накладною на дану партію медтовара та документами, що задовільняють якість товару, а представник Покупця власним підписом на видатковій накладній встановлює факт отриманя від продавця зазначеного в видатковій накладній медтовару та документів, що відносяться до нього.

Цей договір набирає чинність з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2014р.(п.9.2.). Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його неповне або часткове виконання. (п.9.3.)

Згідно з п.6.1 договору продавець відпускає покупцю готові лікарські засоби на умовах відстрочення платежу 60 календарних днів з моменту поставки.

Обов'язок покупця з оплати вважається виконаний з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця, вказаний в договорі, з урахуванням застереження, визначеного п. 6.4.1 договору.

Позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1978363,85 грн. (разом з НДС 7%), на підтвердження чого надано видаткову накладну №9 від 20.10.2014 (а.с.19), а також довіреність на отримання ТМЦ №1431 від 20.10.2014, яка була видана водію ОСОБА_3 (а.с.48).

Внаслідок здійснення часткової оплати відповідачем в розмірі 369235,06 грн., належна до сплати заборгованість за отриманий товар станом на 31.12.2014р. склала 568602,30 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог за вх.№ 19139 від 12.06.2017р.) про стягнення з відповідача 2409924,76 грн. заборгованості, з яких 1709129,06 грн. основна сума боргу, 179938,21 грн. пеня, 43593,86 грн. сума 3% річних, 477263,63 грн. інфляційних втрат, що виникла з огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 25.09.2014р. № 25/09-2014.

Обґрунтовуючи прийняте у справі рішення, місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 509, 525, 610, 712, 692 Цивільного кодексу України, п. 2 додатку № 1 до додаткової угоди № 1 до договору поставки від 25.09.2014р. вказує, що з огляду на надані до матеріалів справи документи, зокрема, підписаний між сторонами акт № 1 від 02.12.2014р. про надання знижки, пунктом 1 якого сторони встановили, що умови додаткової угоди № 1 за період з 03.11.2014р. по 28.11.2014р. вважаються виконаними, а пунктом 3 - визначили розмір знижки на отриманий покупцем товар у розмірі 1140526,76 грн. з урахуванням 7% ПДВ, заборгованість за укладеним між сторонами договором складає 568602,30 грн.

Зважаючи на доведеність факту прострочення оплати товару за вказаним договором, яке розпочалось з 21.12.2014р., господарський суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем 3% річних в розмірі 40285,08 грн. та інфляційних втрат в розмірі 391733,17 грн. в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 139112,84 грн. пені в порядку ст. 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою договір № 25/09-2014 від 25.09.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерикс" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Фармстандарт-Біолік" (покупець), є договором поставки, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати положенням глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні")

Відповідно до п. 5.2 договору продавець передає медтовар представнику покупця, уповноваженому у встановленому порядку на його отримання, разом з розрахунковою накладною на дану партію медтовару і документами, що посвідчують якість медтовару, а представник покупця власним підписом на видатковій накладній посвідчує факт отримання від продавця зазначеного у видатковій накладній медтовару і документів, що його стосуються та зазначені вище.

Згідно з п. 5.3 договору видаткова накладна (з підписом на ній представника покупця) на конкретну партію медтовару є одночасно документом, що посвідчує факт передачі продавцем покупцю медтовару, зазначеного у видатковій накладній, і розрахунковим документом, згідно з яким медтовар має бути оплачений у встановленому сторонами строк.

Таким чином договірними сторонами було узгоджено, що факт отримання покупцем товару підтверджується видатковою накладною.

Матеріали справи містять видаткову накладну від 20.10.2014р. №9, яка відповідає вимогам вищезазначеного нормативно-правового акту та засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції з поставки визначеного в ній товару.

Щодо посилання апелянта на відсутність товарно-транспортної накладної з огляду на характер договірних правовідносин між сторонами, як єдиного належного доказу яким підтверджується обставина проведення господарської операції, судова колегія зазначає, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути підставою для висновку щодо відсутності підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено факт надання послуг із перевезення вантажів, та жодним чином не факт придбання товару.

При цьому, відповідно до пунктів 2, 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

Позивачем до матеріалів справи додано довіреність від 20.10.2014р., видану ТОВ "Фармстандарт-Біолік", на ім'я ОСОБА_3 для отримання від ТОВ "Онко Дженерікс" цінностей за видатковою накладною від 20.10.2014р. № 9, підписану керівником та головним бухгалтером товариства, а також скріплену його печаткою (а.с. 48).

Слід зазначити, що навіть у випадку відсутності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей зазначене не впливає на спірні правовідносини, оскільки відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 29.04.2015 № 3-77гс15, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Щодо посилань апелянта на неможливість здійснення господарської операції з поставки товару, визначеного умовами договору 20.10.2014р. з огляду на ведення з 20.02.2014р. на території Донецької області протитерористичної операції, внаслідок чого проїзд комерційним транспортом було заблоковано, судова колегія зазначає наступне.

Наказ Президента України "Про рішення РНБО України" від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2015р. № 405/2014 , на який посилається заявник апеляційної скарги в обґрунтування заявлених вимог, не містить посилань на блокування проїзду Донецькою областю у період виникнення спірних правовідносин.

Так, обмеження та порядок перетинання зони антитерористничної операції було введено Тимчасовим порядком здійснення контролю за пересуванням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії розмежування в межах Донецької та луганської областей з 21.01.2015р., затвердженого Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 27.

Разом з тим, за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" набрав чинності з 15.10.2014р.

За змістом статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (у редакції, чинній на момент засвідчення форс-мажорних обставин) Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014р. №40(3) затверджено Регламент засвідчення Торгово-промислової палати України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), яким встановлено єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин в системі Торгово-промислової палати України.

Натомість відповідачем не надано сертифікту Донецької торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили (форс-мажору), яким підтверджується наявності наведених обставин дії форс-мажору та неможливість позивача виконати умови укладеного договору в частині поставки продукції у визначені в податковій накладній від 20.10.2014р. № 9 період.

Беручи до уваги зазначене та враховуючи що видаткова накладна від 20.10.2014р. № 9 підписана відповідачем, як одержувачем (покупцем) товару, враховуючи зміст норм Цивільного кодексу України, а також умови договору №25/09-2014 від 25.09.2014р., вказаний первинний документ фіксує здійснення господарської операції з поставки товару та є достатньою підставою для оплати його вартості .

Як вбачається з податкової накладної від 20.10.2014р. № 9 ТОВ "Онко Дженерікс" було поставлено товар на загальну суму 1978363,85 грн. (а.с. 19).

Відповідно до ч.2 ст.189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. В контексті частини 2 ст.190 ГК України передбачено, що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Частиною 2 ст.632 ЦК України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.2 додатку №1 до додаткової угоди №1 до договору поставки від 25.09.2014р. визначений обов'язок продавця з виплати знижки, встановленою цим положенням при виконанні покупцем умов, передбачених договором №25/09-2014.

Відповідно до додаткової угоди №1, сторони встановили, що при виконанні покупцем обов'язку по виборці препаратів зазначених в таблиці №1, продавець надає покупцю знижку від фіксованої відпускної ціни.

Згідно Таблиці №1, наведеної у додатку №1, розмір знижки на препарат Доксолік концентрат для розчину для ін'єкцій/інфузій, 2мг/мл по 25 мл. у флаконі, який є предметом поставки за видатковою накладною №9 від 20.10.2014р., складає 57,65%. Знижка розраховується від загальної вартості закуплених товарів, з урахуванням ПДВ.

Знижка надається на підставі акту, що підписується сторонами (п.3 додатку).

Таким чином, наведені положення детально визначають умови та порядок надання покупцю знижки на товар, можливості відзиву в односторонньому порядку наданої знижки, наведених у додатках до договору умови не передбачаються.

З огляду на наведені умови у Додатку №1 сторонами було складено та підписано Акт №1 (арк.20-21) від 02.12.2014р. про надання знижки до Додаткової угоди №1 до договору поставки №25/09-2014 від 25.09.2014р. пунктом 1 якого сторони встановили, що умови Додаткової угоди №1 за період з 03.11.2014р. по 28.11.2014 вважаються виконаними та п.3 визначили розмір знижки на отриманий Покупцем товар у розмірі 1 140 526,76 грн. з урахування 7% ПДВ.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість збільшення позовних вимог (а.с.63), за яким сума основного боргу була збільшена позивачем на розмір знижки 1140526,76 грн. у зв'язку із невиконання відповідачем умов договору поставки №25/09-2014 від 25.09.2014 в частині повної оплати товару, та наслідком чого є втрата відповідачем передбаченої додатковою угодою №1 від 25.09.2014р. до договору на поставку продукції №25/09-2014 від 25.09.2014р. знижки.

Судом встановлено, що ПАТ "Фармстандарт-Біолік" виконано обов'язок, відносно вибору необхідної кількості та номенклатури товару, як це передбачено положенням Додатку №1. Вказані обставини підтверджуються підписаним між сторонами Актом №1 про надання знижки.

Так, відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків з контрагентами за період з 01.10.2014р. по 31.12.2014р. загальна заборгованість за договором від 25.09.2014р. № 25/09-2014 станом на 31.12.2014р. складає 837837,09 грн. (а.с. 49).

За таких обставин, суд вважає, що збільшення позивачем суми основного боргу без урахування визначеної сторонами договору знижки 1140526,76 грн. є безпідставним, та таким, що не відповідає умовам договору та дійсним обставинам справи.

В свою чергу, відповідно до п. 6.5 договору обов'язок покупця з оплати вважається виконаний з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця, вказаний в договорі, з урахуванням застереження, визначеного п. 6.4.1 договору. За умовами укладеного договору сторонами визначено банківські реквізити, за якими має бути проведена оплата, в АО "Сбербанк Росії" м. Києва (а.с. 13).

Враховуючи часткову сплату відповідачем ціни товару 07.05.2015р. на суму 369235,06 грн., що вбачається з виписки по банківському рахунку позивача (а.с. 41), належна до сплати заборгованість за отриманий товар станом на момент подання позову складає 568602,30 грн.

За умовами п. 6.1 договору визначено, що продавець відпускає покупцю медтовар на умовах відстрочення платежу 60 календарних днів з моменту поставки медтовару.

Зважаючи, що днем поставки товару є 20.10.2014р., строк, з якого настає обов'язок з оплати відповідачем вартості товару настає з 21.12.2014р.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Оскільки відповідач станом на вказану дану не погасив існуючу заборгованість за укладеним договором, він вважається таким, що порушив грошове зобов'язання.

За приписами частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі .

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність , а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції .

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

При цьому, на відміну від неможливості зміни порядку її обчислення, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 цього Кодексу, тривалість позовної давності (ст. 259 ЦК України), може бути змінено за домовленістю сторін на підставі договору, який має бути укладений у письмовій формі та відповідати загальним вимогам до договорів, які підлягають укладанню у письмовій формі. Збільшений строк позовної давності, визначений у договорі, відноситься до категорії істотних умов такого договору.

Так, за умовами п. 10.5 договору визначено, що сторони висловлюють свою згоду про застосування до вимог про стягнення штрафних санкцій строків позовної давності в три роки.

В свою чергу, судова колегія зазначає про необґрунтованість посилань скаржника на суперечливість положень укладеного між сторонами договору щодо застосування положень ст.ст. 256, 257 ЦК України, оскільки саме положеннями Закону надано право учасникам договірних правовідносин збільшувати строк позовної давності до відповідних вимог, з приводу чого була досягнута домовленість під час підписання договору поставки від 25.09.2014р. № 25/09-2014.

Приймаючи до уваги, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, а також відсутність спливу позовної давності до відповідних вимог на час звернення ТОВ "Онко Дженерікс" з позовом до суду, господарський суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 139112,84 грн., а також відмову у іншій частині стягнення пені в зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю її нарахування.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми грошового зобов'язання.

Щодо заявлених в цій частині позовних вимог колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.; цього листа розміщено в газеті «Бізнес» від 29.09.1997р. №39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга» .

При цьому у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, судова колегія погоджується, що позовні вимоги в цій частині (з урахуванням знижки) підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 21.12.2014 р. по 30.04.2017 р. в сумі 40285,08 грн. та в частині стягнення з відповідача інфляційних за період з січня 2015 р. по квітень 2017 р. в сумі 391733,17 грн.

При цьому, під час перевірки обґрунтованості позовних вимог в частині розміру заявлених штрафних санкції, а також нарахувань у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, судовою колегією також було враховано позицію позивача щодо правомірності розміру позовних вимог, задоволених місцевим господарським судом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2017р. у справі №922/1459/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 28.09.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя І.А. Шутенко