Постанова

від 27.09.2017 по справі 911/1321/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2017 р. Справа№ 911/1321/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго

на рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017

у справі № 911/1321/17 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго

про стягнення 121 497,94 грн

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: представник Руденко В.В. (довіреність №2903/17-1від 29.03.2017),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Енергобудмонтажсервіс (надалі - ТОВ Енергобудмонтажсервіс ) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго (надалі - ТОВ Біогазенерго ) про стягнення заборгованості у сумі 121 497,94 грн, з яких 62 097,90 грн основного боргу, 5 160,08 грн 3% річних, 54 239,96 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором підряду №9-071013 від 03.02.2014 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/1321/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Біогазенерго на користь ТОВ Енергобудмонтажсервіс 62 097,90 грн основного боргу, 5 154,98 грн 3% річних, 53 776,47 грн інфляційних втрат, 1 815,44 грн судового збору, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ Біогазенерго звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення в тій частині, якою позовні вимоги задоволено частково та постановити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.09.2017.

У судове засідання позивач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач не повідомив про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

У судовому засіданні 27.09.2017 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в тій частині, якою позовні вимоги задоволено частково та постановити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 залишити без змін.

27.09.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.02.2014 між ТОВ Біогазенерго (в тексті договору - замовник) та ТОВ Енергобудмонтажсервіс (в тексті договору - виконавець) було укладено договір підряду №9-071013 (спец. №10 Договір №1-190713) (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник відповідно до умов цього договору зобов'язується власними та/або залученими силами спеціалізованих організацій на свій власний ризик, своєї цінової пропозиції, виконати будівельні, електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи (далі - роботи), відповідно до договірної ціни та локального кошторису (Додаток №1), керуючись технічним завданням замовника (Додаток №2), а саме: влаштування електротехнічної частини насосної станції Теплова електростанція потужністю 18МВт з використанням біопалива в смт. Іванків Київської області (далі по тексту - об'єкт), а замовник зобов'язується у визначений цим договором строк прийняти та оплатити належно виконані роботи.

Згідно п. 2.1. договору загальна вартість робіт та видаткових матеріалів, які підлягають виконанню підрядником за цим договором, у відповідності до цінової пропозиції, що передувала укладенню договору, та згідно з договірною ціною та локальним кошторисом (додаток № 1) складає 317 941,62 грн, у тому числі ПДВ - 52 990,27 грн.

Ціна договору, передбачена п. 2.1. договору, є твердою (п. 2.2. договору).

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що після підписання договору замовник протягом п'яти банківських днів сплачує підряднику аванс у розмірі 111 279,53 грн, у тому числі ПДВ 20% - 18 546,59 грн.

Остаточна оплата кожного виконаного етапу робіт здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів після підписання актів виконаних робіт обома сторонами з врахуванням сплаченого авансу згідно п. 2.3. договору (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору здавання-приймання кожного об'єкту (об'єму виконаної роботи) виконується згідно з умовами даного договору, діючими нормами та правилами. Здавання робіт підрядником та приймання їх замовником оформлюється Актом здавання-приймання робіт кожного етапу.

Сторонами погоджено, що строк виконання робіт за договором складає 50 (п'ятдесят) календарних днів. Строк обчислюється з моменту виконання замовником п. 2.3. договору (п. 9.1 договору).

Відповідно до п. 10.1 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач виконав на замовлення відповідача будівельні роботи по влаштуванню електротехнічної частини насосної станції Теплова електростанція потужністю 18МВт з використанням біопалива в смт. Іванків Київської області та передав їх замовнику за актами виконаних будівельних робіт всього на суму 311 939,90 грн, однак, відповідач за виконані роботи в повному обсязі не розрахувався, здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 249 842,00 грн, у зв'язку з чим в останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 62 097,90 грн, що і стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач наголошував на тому, що позивачем, в порушення умов договору, будівельні роботи були виконані з порушенням строків, неналежним чином та не в повному обсязі.

Крім того, відповідач вказує на те, що в актах виконаних будівельних робіт відсутній підпис виконавчого директора ТОВ Біогазенерго , а тому зазначені акти, на його думку, не є належними доказами виконання договору підряду, оскільки оформлені неналежним чином.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що акти приймання наданих послуг за договором були підписані замовником без зауважень, строк їх оплати станом на час розгляду справи настав, тоді як відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт належним чином в повному обсязі виконано не було.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки такі відповідають обставинам справи, є доведеними належними доказами у справі та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий містить ознаки договору підряду, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 311 939,90 грн, що підтверджується наступними документами:

- за квітень 2014 року - Акт прийняття виконаних будівельних робіт КБ-2в та довідка КБ-3 від 30.04.2014 на суму 249 842,00 грн (а.с. 18-28);

- за червень 2014 року - Акт прийняття виконаних будівельних робіт КБ-2в та довідка КБ-3 від 30.06.2014 на суму 62 097,90 грн (а.с. 29-33).

При цьому, доводи відповідача про те, що будівельні роботи були виконані позивачем з порушенням строків, неналежним чином та не в повному обсязі правомірно відхилені місцевим господарським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно з ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до п. 4.1 договору здавання-приймання кожного об'єкту (об'єму виконаної роботи) виконується згідно з умовами даного договору, діючими нормами та правилами. Здавання робіт підрядником та приймання їх замовником оформлюється Актом здавання-приймання робіт кожного етапу.

Протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання замовником належним чином оформленого акту виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт, він їх розглядає та підписує у разі погодження, або у разі непогодження надає письмову вмотивовану відмову. У разі, якщо замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт не підпише його та не надасть підряднику в письмовому вигляді свої заперечення або зауваження стосовно виконаних робіт, роботи вважаються такі, що прийняті замовником в повному обсязі без зауважень. Закінчення визначеного строку для підписання акту виконаних робіт з моменту його отримання замовником, вважається прийняттям робіт без заперечень та зауважень (пункт 4.2. договору).

Однак, суду не було надано доказів того, що у відповідності до наведених умов договору замовник направляв підряднику зауваження щодо обсягу, якості, придатності або строків виконання робіт, а тому, в порядку пункту 4.2 договору, роботи вважаються прийнятими.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилені посилання відповідача на неповний обсяг виконаних робіт, з огляду на те, що ціна робіт за договором згідно пунктів 2.1, 2.2 є твердою і становить 317 941,62 грн, а робіт за актами було прийнято на суму 311 939,90 грн.

Так, відповідно до ст. 845 Цивільного кодексу України підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної якості. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Як було зазначено вище, відповідач прийняв виконані позивачем роботи без зауважень щодо їх обсягу або якості, а тому позивач мав право вимагати оплати виконаних робіт за ціною, зазначеною у договорі, однак, не скористався своїм правом та вимагає оплати лише в сумі вартості робіт, прийнятих за Актами КБ-2в.

При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, прострочення виконання робіт, на яке посилається відповідач, не є підставою для нездійснення оплати, а в порядку пункту 5.4 договору надає право замовнику вимагати сплати неустойки в розмірі 0,1% від вартості прострочених робіт.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 622 Цивільного кодексу України, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес, боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

З огляду на прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт після закінчення встановленого договором строку для їх виконання без зауважень, враховуючи відсутність доказів відмови відповідача від їх прийняття, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на прострочення виконання позивачем робіт.

В апеляційній скарзі, посилаючись на п. 12.3, 12.9 Статуту ТОВ Біогазенерго , апелянт стверджував про помилковість висновку суду щодо належного виконання робіт позивачем, яким прийнято в якості належного доказу акти виконаних робіт, підписані зі сторони відповідача одноособово Генеральним директором, оскільки уповноваженим органом на їх підписання є Дирекція ТОВ Біогазенерго .

Як вбачається з п. 12.3 Статуту ТОВ Біогазенерго , затвердженого Загальними зборами учасників протоколом №3-03112015 від 03.11.2015, Дирекція товариства складається з 2 (двох) осіб, до складу якої входять Генеральний директор та Виконавчий директор. Дирекцію очолює Генеральний директор.

Згідно з п. 12.6 Статуту члени Дирекції діють від імені товариства на підставі чинного законодавства України та цього Статуту без довіреності.

Пунктом 12.10.11 Статуту визначено, що Генеральний директор має право одноособово представляти товариство у відносинах з державними органами, юридичними особами і громадянами із урахуванням обмежень, передбачених п. 12.9 Статуту.

Так, відповідно до п. 12.9 Статуту до компетенції Дирекції товариства відноситься, зокрема, укладення (підписання) від імені товариства договорів (контрактів), здійснення інших правочинів, що не перевищує 1 000 000,00 грн на рік.

Оскільки підписання Акта прийняття виконаних будівельних робіт форми КБ-2в не є у розумінні ст. 202 ЦК України правочином, посилання апелянта на вищевказане обмеження, колегія суддів відхиляє як необґрунтоване. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.08.2011 у справі №14/5025/192/11.

З огляду на викладене, зважаючи на умови договору та враховуючи відсутність зауважень щодо виконаних позивачем робіт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботи на загальну суму 311 939,90 грн вважаються виконаними позивачем якісно, в строк та в повному об'ємі прийнятими відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості або вартості та такими, що підлягають оплаті.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Сторони погодили, що після підписання договору замовник протягом п'яти банківських днів сплачує підряднику аванс у розмірі 111 279,53 грн. Кінцевий розрахунок має бути здійснений протягом п'яти банківських днів після підписання актів виконаних робіт (п.п. 2.3, 2.4 договору).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом, кінцевий строк виконання замовником зобов'язань з оплати прийнятих робіт за Актом КБ-2в за квітень 2014 року настав 07.05.2014, а за Актом КБ-2в за червень 2014 року - 07.07.2014.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач обов'язок з оплати робіт виконав частково на загальну суму 249 842,00 грн, сплативши 05.02.2014 аванс у сумі 111 279,53 грн та здійснивши 08.05.2014 оплату за виконані роботи згідно Акту КБ-2в за квітень 2014 року у сумі 138 562,47 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача (а.с. 51, 52).

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 62 097,90 грн згідно Акту КБ-2в за червень 2014 року.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що доказів оплати у повному обсязі виконаних робіт відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 62 097,90 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за виконані роботи, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 5 160,08 грн та збитків від інфляції у сумі 54 239,96 грн, нарахованих на суму боргу за період з 08.07.2014 по 13.04.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат є правомірним.

Разом з тим, як роз'яснено у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 08.07.2014 по 13.04.2017, місцевим господарським судом правильно встановлено, що він є арифметично невірним та становить 5 154,98 грн.

Крім того, здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат місцевим господарським судом було правильно враховано, що відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений (в даному випадку липень 2014), помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж (тобто, в даному випадку починаючи з серпня 2014), і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При розрахунку суми інфляційних слід враховувати, що сума боргу, яка сплачується з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16-го до 31-го дня місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го до 31-го дня місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 24.01.2017 у справі №915/693/16.

З урахуванням вищезазначеного, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, місцевим господарським судом правильно встановлено, що інфляційні втрати в межах визначеного позивачем періоду часу можуть бути нараховані за період з серпня 2014 року по березень 2017 року та їх розмір становить 53 776,47 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову частково у сумі 121 029,35 грн, з яких 62 097,90 грн основного боргу, 53 776,47 грн інфляційних втрат та 5 154,98 грн 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 463,49 грн інфляційних втрат та 5,10 грн 3% річних необхідно відмовити.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/1321/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Біогазенерго має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго на рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/1321/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/1321/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1321/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

Л.Г. Сітайло