Ухвала

від 27.09.2017 по справі 803/560/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/7843/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт (далі - ТОВ Волинь-зерно-продукт ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС) № НОМЕР_1 від 27 квітня 2017 року, яким товариству було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток (далі - ПНП) у розмірі 1529000 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 803/560/17 позову було задоволено.

У апеляційній скарзі ГУ ДФС просить вказану постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що у ході документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Волинь-зерно-продукт з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в частині здійснення господарських взаємовідносин з ПП Ставр і К (акт перевірки від 11 квітня 2017 №833/03-20-14-03-15/31496816) було встановлено порушення позивачем ст. 22, ст. 23, пп.14.1.257, п.п.14.1.231, п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого ТОВ Волинь-зерно-продукт занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) у І кварталі 2016 року на суму 275220 грн.

Висновки вказаного акту перевірки були покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2017 року № НОМЕР_1.

При розгляді даної справи суд дійшов помилкового висновку, що господарські операції ТОВ Волинь-зерно-продукт з ПП Ставр і К відповідно до договору купівлі-продажу ВЗп № 2101/9322 від 21 січня 2016 року носять реальний характер і позивачем правомірно сформовано і відображено фінансовий результат у податковій звітності.

Додатково апелянт звертає увагу на те, що ТОВ Волинь-зерно-продукт уклало договір про відповідальне зберігання № 56-ц/16 від 30 грудня 2015 року з ТОВ Радехівський цукор , відповідно до якого було передано цукор білий кристалічний загальною вагою 591,921 т за ціною 14,0 грн. з ПДВ за кг. Проте, згідно з видатковими накладними реалізація на ПП Ставр і К здійснювалася позивачем за ціною 13,9 грн. за 1 кг, що є нижчою за ціну придбання. Придбаний товар ПП Ставр і К в ТОВ Волинь-зерно-продукт у подальшому не був реалізований.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити ТОВ Волинь-зерно-продукт у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість доводів апелянта. Просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких мотивів.

Задовольняючи позов ТОВ Волинь-зерно-продукт , суд першої інстанції виходив із того, на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2015 року № 2210/8900, укладеного між ТОВ Волинь-зерно-продукт (покупцем) і ТОВ Волинь Нова (продавець), позивач 31 грудня 2015 року придбав цукор білий кристалічний, в кількості 593921 кг за ціною 13,90грн. за 1 кг загальною вартістю 8255501 грн.

Придбаний товар на підставі договору на відповідальне зберігання № 56-3Ц/15, укладеного між ТОВ Волинь-зерно-продукт (власником) і ТОВ Радехівський цукор (зберігачем), був переданий на відповідальне зберігання зберігачу.

21 січня 2016 року між ТОВ Волинь-зерно-продукт (продавцем) і ПП Ставр і К (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу ВЗПп № 2101/9322. На виконання умов вказаного договору 21 січня 2016 року ПП Ставр і К перерахувало ТОВ Волинь-зерно-продукт 1529000 грн. в якості передоплати за товар.

Позивач на користь ПП Ставр і К із складу зберігача ТОВ Радехівський цукор здійснював відпуск товару цукру білого кристалічного всього 110 т загальною вартістю 1529000 грн. У період, що перевірявся податковим органом, позивач здійснював господарську діяльність з метою отримання прибутку, не був збитковим підприємством.

Первинні документи за вказаними господарськими операціями оформлені відповідно до вимог ПК України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.

Судом не взято до уваги доводи ГУ ДФС щодо наявної податкової інформації про обрив ланцюга постачання товарів на ПП Ставр і К , відсутність в останнього трудових ресурсів, складських приміщень, як на доказ безтоварності господарських операцій між ним і позивачем, оскільки зустрічна звірка з ПП Ставр і К не проводилась, а інформація, яка міститься в Єдиному реєстрі податкових накладних не може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань позивача.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, працівниками ГУ ДФС у Волинській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Волинь-зерно-продукт з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в частині здійснення господарських взаємовідносин з ПП Ставр і К , результати якої викладені у акті перевірки від 11 квітня 2017 року № 833/03-20-14-03-15/31496816.

Під час перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем ст.ст. 22, 23, пп. 14.1.257, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, внаслідок чого було занижено фінансові результати за І квартал 2016 року до оподаткування на загальну суму 275220 грн. На підставі наведеного ГУ ДФС було прийнято оспорювань податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 27 квітня 2017 року.

На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового органу про нереальний характер господарських операцій між позивачем і ПП Ставр і К з придбання товару на загальну суму 1529000 грн. на підставі договору від 21 січня 2016 року.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п. 1.2 ст. 1, п.п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, ст. 2, п. 3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами ст. 23 ПК України передбачено, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Згідно з п.п. 44.1 та 44.2 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Приписами пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2015 року № 2210/8900, укладеного між ТОВ Волинь-зерно-продукт (покупцем) і ТОВ Волинь Нова (продавець), позивачем 31 грудня 2015 року було придбано цукор білий кристалічний в кількості 593921 кг за ціною 13,90 грн. за 1 кг, загальною вартістю 8255501 грн. Вказаний товар у відповідності до договору на відповідальне зберігання від 30 грудня 2015 року № 56-3Ц/15 між ТОВ Волинь-зерно-продукт (власником) та ТОВ Радехівський цукор (зберігачем) переданий на відповідальне зберігання зберігачу, що підтверджується актами приймання-передачі від 31 грудня 2015 року, 31 січня 2016 року. Оплата позивачем послуг із зберігання товару здійснена у безготівковій формі платіжним дорученням № 9841 від 12 травня 2016 року.

21 січня 2016 року між ТОВ Волинь-зерно-продукт (продавцем) і ПП Ставр і К (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу ВЗПп № 2101/9322, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність товар і оплачує його вартість. Сторони домовились, що покупець вартість товару сплачує шляхом 100% передоплати у безготівковому розрахунку. На виконання умов договору ПП Ставр і К перерахувало ТОВ Волинь-зерно-продукт 1529000 грн. у якості передоплати за товар і того ж числа позивачем було видано податкову накладну № 205 на загальну суму 1529000 грн., ПДВ 254 833,33 грн.

Відпуск позивачем із складу зберігача ТОВ Радехівський цукор цукру білого кристалічного у кількості 110 т за ціною 13,90 грн. за 1 кг загальною вартістю 1529000 грн. на користь ПП Ставр і К було здійснено на підставі видаткових накладних № 187 від 22 січня 2016 року, № 144 від 22 січня 2016 року, № 214 від 25 січня 2016 року, № 189 від 25 січня 2016 року, № 218 від 25 січня 2016 року, № 190 від 25 січня 2016 року, № 280 від 27 січня 2016 року, № 243 від 27 січня 2016 року, № 299 від 28 січня 2016 року, № 249 від 28 січня 2016 року.

Окрім того, позивачем на підтвердження здійснення транспортування товару надано товарно-транспортні накладні № 187 від 22 січня 2016 року, № 214 від 25 січня 2016 року, № 218 від 25 січня 2016 року, № 280 від 27 січня 2016 року, № 299 від 28 січня 2016 року.

Жодних зауважень щодо правильності та повноти оформлення вказаних первинних документів податковий орган не мав ні у ході проведення перевірки, ні у ході судового розгляду справи.

При цьому суд апеляційної інстанції не погоджується із доводами апелянта щодо недотримання позивачем приписів п. 188.1. ст. 188 ПК України з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг.

Разом із тим, виходячи із положень договору купівлі продажу від 22 жовтня 2015 року № 2210/8900 позивач придбав у ТОВ Волинь Нова цукор білий кристалічний за ціною 13,90 грн. за 1 кг і реалізація цього товару ПП Ставр і К на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2016 року ВЗПп № 2101/9322 відбулась за такою ж самою ціною.

При цьому апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на договір відповідального зберігання майна № 56-3Ц/15, відповідно до якого ціна 1 кг цукру білого кристалічного становить 14 грн., оскільки вказаний товар придбавався саме на підставі договору від 22 жовтня 2015 року № 2210/8900 за ціною 13,90 грн. за 1 кг.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та не довів того, що правочини було вчинено позивачем з метою безпідставного отримання податкової вигоди.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання його постачальником зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності спірної господарської операції. За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента, для одержання незаконної податкової вигоди він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин.

Окремі недоліки в оформленні первинних документів, а також наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують на не містять правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ Волинь-зерно-продукт .

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а отже апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 803/560/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

ОСОБА_4

Ухвала у повному обсязі складена 29 вересня 2017 року.