Постанова

від 02.10.2017 по справі 917/594/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа № 917/594/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Пономаренко Н.О., за довіреністю від 28.12.2016 року №326;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу адвоката Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Полтавська область, м. Кременчук Келембета О.М. (вх. №2563П-1/18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 13.07.2017р.

у справі №917/594/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Полтавська область, м. Кременчук

до відповідача Кременчуцької міської ради, Полтавська область, м. Кременчук

про визнання недійсним пункту 4.2.4 рішення ХІІ сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області VІІ скликання від 27.07.2016 р.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій останній просив визнати недійсним пункт 4.2.4 рішення ХІІ сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області VІІ скликання від 27.07.2016 р. Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці , яким зобов'язано нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 311 кв.м. у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.07.2017р. у справі №917/594/17 (суддя Бунякіна Г.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Адвокат Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Келембет О.М. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.07.2017р. у справі №917/594/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що відповідач не дотримався приписів норм чинного законодавства, а саме статті 19 Конституції України, оскільки за вказаною нормою орган місцевого самоврядування, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

На думку апелянта, у зв'язку з тим, що договір оренди землі ще не укладено, а отже на його підставі право оренди земельної ділянки не зареєстровано, а тому у позивача, не виникло певних прав та обов'язків, пов'язаних з користуванням вказаною земельною ділянкою, в тому числі і щодо сплати саме орендної плати тим більше за вказаний в спірному положенні рішення період.

Також, апелянт вважає, що контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби, а Кременчуцька міська рада Полтавської області, у відповідності до ст. 288 Податкового кодексу України, має лише визначати орендну плату (її розмір) за договором оренди землі.

А отже, на думку апелянта, п. 4.2.4 рішення Кременчуцької міської ради від 27.07.2016р. "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці", яким позивача зобов'язано нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 311 кв.м. у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийнятий поза межами повноважень ради та всупереч вище вказаним нормам діючого законодавства України, є незаконним та порушує права та охоронювані законом інтереси останнього у вигляді безпідставного покладення на нього обов'язку із сплати грошових коштів в вигляді орендної плати (за період неохоплений договором оренди землі, який на даний час є неукладеним) та підлягає скасуванню.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2017 року у даній справі суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2017року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на "05" вересня 2017 року.

04.09.2017 року електронною поштою від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року розгляд справи відкладено на 19.09.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

19.09.2017 року електронною поштою від відповідача надійшло клопотання про неможливість забезпечення участі представника в судове засідання 19.09.2017 року, у зв'язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні.

19.09.2017 року електронною поштою та 25.09.2017 року до відділу документального забезпечення та контролю суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№9913), який долучений до матеріалів справи.

Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію зазначає, зокрема, про те, що спірним пунктом прийнятого рішення відповідач не порушував прав позивача та діяв в межах повноважень, наданих чинним законодавством України, в т.ч. і відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, визначивши розмір та порядок сплати орендної плати за фактичне користування земельної ділянки, зокрема після закінчення дії попереднього договору оренди цієї земельної ділянки.

На думку відповідача, питання переходу права на земельну ділянку, у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщена на ній, регулюється ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач вважає, що факт набуття права власності на об'єкти нерухомості свідчать про фактичне користування позивачем земельною ділянкою, що зобов'язує останнього сплатити за її користування на умовах оренди, тобто, на умовах попереднього користування.

У судовому засіданні 19.09.2017 року представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.07.2017р. у справі №917/594/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року розгляд справи відкладено на 02.10.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 02.10.2017 року представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник апелянта в судове засідання 02.10.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить лист-повідомлення про дату та час наступного судового засідання.

У п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено про те, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частини 2 статті 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України, складовою цього розділу є стаття 120, за якою закріплено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду.

Вказаній нормі кореспондують положення підпункту 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6 (зі змінами і доповненнями), відповідно до якого після настання одного з таких фактів, як-то: прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду, особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Так, з матеріалів справи вбачається, що за договором дарування нежилого приміщення від 20.01.2006р. ОСОБА_3 є власником нежилого приміщення літ. А загальною площею 360, 5 кв. м, що розташоване по проспекту 50-річчя Жовтня, 31 у м. Кременчуці.

За наявності наведеної обставини (придбання у власність об'єкта нерухомості) з моменту вчинення зазначеного правочину та його реєстрації на позивача поширюється дія частини 2 статті 120 Земельного кодексу України та з цієї дати позивач може претендувати на одержання земельної ділянки на умовах оренди шляхом документального оформлення з дотриманням процедури, визначеної земельним законодавством України, з моменту придбання майнового об'єкта.

Також, у 2006 році ФОП ОСОБА_3 звернулася з заявою до Кременчуцької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилого приміщення комерційного призначення по проспекту 50-річчя Жовтня, 31.

Рішенням VІІІ сесії V скликання Кременчуцької міської ради від 24 жовтня 2006 року затверджено матеріали інвентаризації землі ФОП ОСОБА_3; передано ФОП ОСОБА_3 в оренду до 01.08.2011р. земельну ділянку загальною площею 307 кв. м за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів (які не надані у тимчасове користування), для експлуатації та обслуговування нежилого приміщення комерційного призначення по проспекту 50-річчя Жовтня, 31, з платою за землю в розмірі 5% від грошової оцінки землі щорічно (1.11.3. Землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг) з зобов'язанням ФОП ОСОБА_3 в місячний термін укласти договір оренди землі з міською радою.

30 листопада 2006 року між Кременчуцькою міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди землі на земельну ділянку загальною площею 307 кв. м., кадастровий номер 5310436100:02:001:0193, для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення комерційного призначення по проспекту 50-річчя Жовтня, 31 в м. Кременчуці (1.11.3 - землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг).

Вказаний договір зареєстрований у Кременчуцькому районному відділі Полтавської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.01.2007р. за №040754800029.

У відповідності до п. 8 вказаного договору сторони визначили термін його дії- до 01.08.2011р.

Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди, орендар, який належним чином виконував обов'язки відповідно до умов договору, за відсутності письмових заперечень орендодавця, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар зобов'язаний не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір поновлення договору оренди - продовження строку дії договору. Поновлення договору оренди здійснюється шляхом укладання додаткової угоди між сторонами та її державної реєстрації. Письмове заперечення орендодавця про поновлення договору оренди є відмовою в продовженні строку дії договору оренди землі з усіма правовими наслідками.

У випадку, коли раніше укладений договір оренди землі, строк якого закінчився, не відповідає вимогам чинного законодавства України, такий договір підлягає переукладенню, якому передує рішення місцевої ради.

Доказів дотримання ФОП ОСОБА_3, як орендарем в період 2006-2011р.р. земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:02:001:0193, п. 8 договору щодо поновлення договірних відносин, в разі закінчення його дії, позивачем не надано.

Фактично позивач, починаючи з 01.08.2011р., користується земельною ділянкою розташованою по проспекту Лесі Українки (колишній 50-річчя Жовтня), 31 в м. Кременчуці, на якій розміщений об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення приватної форми власності ФОП ОСОБА_3

На час закінчення дії договору оренди землі від 30.11.2006р. є чинним Закон України "Про землеустрій", зокрема стаття 25 якого зобов'язує наявність у орендаря технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Станом на 2006 рік технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у ФОП ОСОБА_3 відсутня .

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФОП ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування частини магазину промислових товарів по проспекту Лесі Українки, 31 у м. Кременчуці Полтавської області, кадастровий номер 5310436100:02:001:0193, виготовлена в 2016 році та зареєстрована в управлінні Держгеокадастру у м. Кременчуці Полтавської області 07.06.2016р.

При цьому, за виготовленням цієї документації позивач як замовник особисто звернувся до сертифікованого землевпорядника ще 03.09.2014р. з відповідною заявою, уклавши з останнім відповідний договір.

Оскільки чинне законодавство України не обмежує в часі як звернення за виготовленням так і виготовлення технічної документації із землеустрою, виходячи з умов абз. 5 п. 8 попереднього договору оренди землі, укладеного 30.11.2006р., Кременчуцька міська рада та ФОП ОСОБА_3 в період з 01.08.2011р. знаходяться на стадії переукладення договірних відносин, що потребує прийняття радою відповідного рішення.

27 липня 2016 року відповідно до п. 4 рішення ХІІ сесії VІІ скликання Кременчуцької міської ради, зокрема, затверджено ФОП ОСОБА_3 технічну документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування частини магазину промислових товарів по проспекту Лесі Українки, 31 та передано останній (за умови виконання п. 4.2 цього рішення) в оренду строком на п'ять років земельну ділянку площею 311 кв. м (кадастровий номер 5310436100:02:001:0193) для експлуатації та обслуговування частини магазину промислових товарів (код КВЦПЗ В 03.07) по проспекту Лесі Українки ( колишній - проспект 50-річчя Жовтня), 31, встановивши плату за землю в розмірі 5% від грошової оцінки землі щорічно.

Окрім того, у відповідності до п.4.2 вказаного рішення було зобов'язано ФОП ОСОБА_3: виконувати обов'язки відповідно до ст. 96 ЗК України (4.2.1), в шестимісячний термін замовити документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою та зареєструвати право оренди земельної ділянки в установленому законом порядку (4.2.2), в п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки надати копію договору оренди землі з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна до Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та копію довідки до Кременчуцької міської ради (4.2.3), в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки: (1) нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 307 кв. м згідно умов договору оренди землі від 24.01.2007 за №040754800029 за період з 01.08.2011 року до дня прийняття цього рішення: (2) нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 311 кв. м у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки ( 4.2.4), у разі зміни орендної плати укласти додаткову угоду до договору оренди землі (4.2.5), перекласти на набувачів майна зобов'язання по платі за користування земельною ділянкою з дня відчуження такого майна (4.2.6), враховувати інтереси і права суміжних землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства згідно ст. ст. 96, 103 Земельного кодексу України (4.2.7).

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позивачем не було враховано того, що умова за спірним пунктом рішенням (4.2) ради є послідуючою дією після виконання ряду дій ФОП ОСОБА_3, викладених в п. 4.2.2 та п. 4.2.3 (укладення правочину, його реєстрація тощо).

Таким чином, твердження апелянта про порушення прав позивача, оскільки доказів укладення нового договору про оренду землі за затвердженою технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФОП ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування частини магазину промислових товарів по проспекту Лесі Українки, 31 у м. Кременчуці Полтавської області, кадастровий номер 5310436100:02:001:0193 матеріали справи не містять, є передчасним.

Факт набуття ФОП ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомості в 2006 році за вказаним вище договором дарування є підставою для укладення договору оренди землі від 30.11.2006р. (реєстраційний номер 040754800029 від 24.01.2007), дія якого закінчилася.

Втім, вказана обставина не є підставою для безоплатного фактичного користування земельною ділянкою, на якій розміщена нерухомість.

Доказів наявності права на безоплатне користування земельною ділянкою кадастровий номер 5310436100:02:001:0193 позивач не надав.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною 3 статті 7 "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташований на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Згідно частини 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівлю або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зі змісту ст. 120 Земельного кодексу України випливає, що обов'язок платності за користування земельною ділянкою виникає у набувача права власності на об'єкт нерухомості саме з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення землекористувачів від такої оплати ( в вигляді податку чи орендної плати), у разі не оформлення документів, що підтверджують право користування.

Згідно п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року №6, правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, споруди, будівлі, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не є новим користувачем земельної ділянки по проспекту Лесі Українки, 31 в м. Кременчуці, оскільки його право, як землекористувача вже було оформлене за умовами договору оренди землі від 30.11.2006р.

А отже, не укладення (переукладення) нового договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:02:001:0193, у зв'язку зі зміною істотних умов (зміна площі земельної ділянки - з 307 кв. м на 311 кв. м) попереднього договору, оскільки процедура оформлення договірних відносин щодо користування земельними ділянками в Україні відтермінована в часі, не може бути підставою для звільнення користувача земельної ділянки ФОП ОСОБА_3, на яку поширюється дія ст. 120 ЗК України, від оплати за її фактичне користування.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що Кременчуцька міська рада, приймаючи рішення від 27.07.2016 р. "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці", пунктом 4.2.4 якого позивача зобов'язано нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 311 кв.м. у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, діяла в межах ст. 19 Конституції України та норм чинного законодавства, визначивши розмір плати ФОП ОСОБА_3 згідно умов договору оренди землі від 24.01.2007 року за №040754800029 за фактичне користування земельною ділянкою площею 307 кв. м за період з 01.08.2011 року до дня прийняття цього рішення, (2) 5% від грошової оцінки землі за фактичне користування земельною ділянкою площею 311 кв. м за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

При цьому, розмір плати за п. 4.2.4 спірного рішення не перевищує плати, визначеної абз. 2 п. 4 цього ж рішення Кременчуцької міської ради, що не оспорюється позивачем.

Так, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, зокрема, про те, що у зв'язку з тим, що договір оренди землі ще не укладено, а отже, на його підставі право оренди земельної ділянки не зареєстровано, а тому у позивача, ФОП ОСОБА_3, не виникло певних прав та обов'язків, пов'язаних з користуванням вказаною земельною ділянкою, в тому числі і щодо сплати саме орендної плати тим більше за період, неохоплений договором оренди землі, який тільки буде укладено в майбутньому.

Однак, колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується та зазначає наступне.

З огляду на приписи ст. 125 Земельного кодексу України, саме з моменту державної реєстрації договору оренди землі, у позивача, ФОП ОСОБА_3, виникає право оренди за вказаним договором.

Так як право користування і володіння земельною ділянкою на підставі договору оренди землі кореспондує обов'язок позивача здійснювати плату за землю, датою виникнення такого обов'язку є дата здійснення державної реєстрації права оренди за таким договором.

Жодні правові підстави виникнення обов'язку у позивача по сплаті саме орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою до державної реєстрації договору оренди землі - відсутні.

Окрім того, на думку апелянта, правові підстави щодо покладення на позивача оскаржуваними окремими положеннями рішення обов'язку з нарахування та сплати орендної плати за період з дня припинення строку дії договору оренди землі, що був укладений до цього відсутні у відповідача, в тому числі і в зв'язку з відсутністю повноважень.

Вказані твердження апелянта є безпідставними та не приймаються колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. З ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.

У відповідності до частини 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтею 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.10 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Тобто, в рішенні про надання земельної ділянки в користування орган місцевого самоврядування має право визначити умови її використання та затвердити їх.

В п.4.2.4 рішення від 27.07.2016 року Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці Кременчуцька міська рада Полтавської області визначила та затвердила умови надання земельної ділянки, а саме - в місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки ФОП ОСОБА_3 має зокрема, нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 307 кв.м. згідно умов договору оренди землі від 24.01.2007 року за № 040754800029 за період з 01.08.2011 року до дня прийняття цього рішення, нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 311 кв. м. у розмірі 5% від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Таким чином, твердження апелянта про те, що Кременчуцька міська рада не дотрималася приписів норм чинного законодавства, а саме приписів ст. 19 Конституції України, оскільки за цією нормою орган місцевого самоврядування, яким є рада-відповідач, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України та договір оренди землі в даному випадку ще не укладено, а отже на його підставі право оренди земельної ділянки не зареєстровано, а тому у позивача, ФОП ОСОБА_3, не виникло певних прав та обов'язків пов'язаних з користуванням вказаною земельною ділянкою, в тому числі і щодо сплати саме орендної плати тим більше за вказаний в спірному положенні рішення період є безпідставними, оскільки набуття права власності на об'єкт нерухомості позивачем свідчить про фактичне користування ним вказаною земельною ділянкою, що в свою чергу зобов'язує останнього вносити плату за її користування.

А отже, доказів того, що спірним пунктом прийнятого рішення відповідач порушив права позивача та діяв за межами повноважень, наданих чинним законодавством України, в тому числі і відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України позивач не надав.

Вказаним пунктом рішення визначений розмір та порядок сплати орендної плати за фактичне користування земельної ділянки, зокрема після закінчення дії попереднього договору оренди цієї земельної ділянки.

Таким чином, позивачем в порушення приписів статей 32-34,36 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів та не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

За таких обставин, доводи викладені в апеляційній скарзі адвоката ФОП ОСОБА_3 Келембета О.М. є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Полтавська область, м. Кременчук Келембета О.М. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.07.2017р. у справі №917/594/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 03.10.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.