Ухвала

від 13.09.2017 по справі 755/5503/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

13 вересня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва Плесо , третя особа - первинна профспілка комунального підприємства Плесо Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 16 березня 2007 року він працював у комунальному підприємстві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва Плесо (далі - КП Плесо ), займаючи посаду провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів.

16 грудня 2015 року його було ознайомлено з попередженням про наступне скорочення штату та звільнення з посади.

Наказом від 29 лютого 2016 року № 34-к/тр його звільнено із займаної посади у зв'язку зіскороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу.

Запропоновані підприємством вакантні посади не відповідали його кваліфікації та спеціальності.

Вважаючи звільнення незаконним і таким, що проведене з порушенням порядку вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, без урахування гарантій для працівників, обраних до складу профспілкових органів, позивач, уточнивши вимоги, просив скасувати зазначені вище накази, поновити його на роботі і стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано п. п. 1.17 п. 1 наказу № 34-к/тр КП Плесо про звільнення ОСОБА_3 Поновлено з 0 1 березня 2016 року ОСОБА_3 на посаді провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів КП Плесо . Стягнуто із КП Плесо на користь ОСОБА_3 39 301 грн 08 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу. У решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про поділ судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що з 16 березня 2007 року ОСОБА_3 працював на посаді провідного інженера лісового господарства служби утримання ліній гідротехнічних споруд у державному КП Плесо , а з 02 червня 2015 року - провідним інженеромлісового господарства служби утримання водних об'єктів Плесо .

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 08 квітня 2008 року № 502 державне КП Плесо перейменовано у КП Плесо .

16 грудня 2015 року ОСОБА_3 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з посади провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів 29 лютого 2016 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису КП Плесо відповідно до наказу від 10 грудня 2015 року № 164 Прозатвердження змін до організаційної структури та наказу від 11 грудня 2 015 року № 165 Про затвердження змін до штатного розпису .

Наказом від 29 лютого 2016 року № 34/к/тр ОСОБА_3 було звільнено з посади провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів КП Плесо у зв'язку зіскороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача було здійснено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_3 не були запропоновані всі наявні вакантні посади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а рішення профспілкового комітету від 11 лютого 2016 року № 9 не містить правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Також у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 (із змінами) Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КзпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не з'ясував та не перевірив наявність усіх вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу одночасно з попередженням про звільнення, зокрема, не перевірив доводи позивача про те, що йому пропонувалися лише посади некваліфікованих працівників, а також посади, від яких відмовилися інші працівники, а не всі вакантні посади, які з'являлися під час процедури скорочення (посада провідного товарознавця з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення, наявна у штаті КП Плесо станом на 25 січня 2016 року, посада провідного фахівця відділу з розвитку прибережної інфраструктури, наявна у штаті КП Плесо станом на 16 грудня 2015 року).

За правилами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1, 2-5, 7 ст. 40 і п. п. 2, 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

У аспекті положень ч. 7 ст. 43 КЗпП України і ч. 6 ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України, ст. ст. 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що Первинна профспілка КП Плесо Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг не надала згоди відповідачу на звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, так як вважала доводи роботодавця щодо звільнення позивача з займаної посади в зв'язку зі скороченням штату необґрунтованими.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову у позові, послався на те, що у протоколі засідання профспілки КП Плесо від 11 лютого 2016 року № 9 відмова у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 була обґрунтована відсутністю переконливої інформації керівника про доцільність скорочення посади працівника. Оцінка доцільність зміни структури підприємства не відноситься до компетенції профспілки, а тому відмову профспілки у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 не можна визнати обґрунтованою.

Із протоколу засідання профспілкового комітету КП Плесо від 11 лютого 2016 року вбачається, що свою відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 профспілка обґрунтувала наявністю порушень трудового законодавства з боку відповідача, зокрема і тим, що санітарна очистка територій не входить до функціональних обов'язків провідного інженера лісового господарства.

Проте апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув, належним чином не дослідив рішення профспілкового комітету щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача, пославшись на те, що воно не містить правового обґрунтування такої відмови, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України не надав правової оцінки вказаному рішенню у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.П.Штелик