Ухвала

від 03.10.2017 по справі 159/3842/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/3842/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Василюк О.С. Провадження № 22-ц/773/1041/17 Категорія: 27 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Грушицького А.І.,

суддів Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,

з участю секретаря Черняк О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 1 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 червня 2017 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 270721,20 грн. боргу за договором позики, 81216,45 грн. відсотків, 4223,25 грн. судового збору та 3200 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 1 червня 2017 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених.

Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала.

Позивач ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4 та третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору позики ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10500 дол. США з умовою сплати процентів в розмірі 10 % на місяць протягом трьох місяців, що підтверджується письмовою розпискою, проте взяте на себе зобов'язання не виконав.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Як передбачено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що згідно укладеного 1 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору позики останній отримав в борг грошові кошти в сумі 10500 дол. США, які зобов'язався повернути 1 серпня 2016 року, з умовою сплати процентів в розмірі 10 % на місяць протягом трьох місяців (10 % від суми 10500 дол. США щомісячно: 1 червня 2016 року, 1 липня 2016 року та 1 серпня 2016 року).

На підтвердження укладення договору позики та його умов позивач надав суду розписку позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (а.с. 5).

Як передбачено ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач на підтвердження позовних вимог надав розписку позичальника, оригінал якої знаходився у позикодавця на руках та приєднаний до матеріалів даної цивільної справи, яка підтверджує укладення між сторонами реального одностороннього оплатного договору.

Вказана розписка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику і факт отримання грошових коштів відповідач не оспорює.

Відповідач всупереч вищенаведеним положенням процесуального законодавства на підтвердження своїх заперечень проти позову не надав жодних належних та допустимих доказів.

Із постанов Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 2 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, в яких викладено висновки щодо застосування норм права, які мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, вбачається, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо укладення між сторонами інвестиційного договору не підтверджуються жодними належними доказами.

У наданій позивачем розписці містяться усі істотні умови укладеного між сторонами договору позики: дата його укладення, сторони правочину, сума позики, строк користування коштами та розмір процентів за користування ними (а.с. 5).

Договір позики є реальним і з моменту передачі грошових коштів право власності на них переходить до позичальника, який вправі розпоряджатись ними на власний розсуд, в тому числі інвестувати, або використати в будь-який інший спосіб. Сплата процентів за договором позики передбачена законом та чітко зазначена у розписці - 10 % .

Тому зазначення в розписці про отримання коштів для інвестування , а також вжиття терміну прибуток перед визначенням розміру процентів не змінює суті правовідносин, що склалися між сторонами.

На підтвердження своїх доводів щодо іншого характеру правовідносин, що склалися між сторонами, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що отримані кошти дійсно були або мали бути предметом онлайн торгівлі валютами на ринку Forex .

При цьому, зі змісту розписки чітко вбачається наявність зобов'язання щодо повернення коштів, відсутні положення щодо покладення на кредитора будь-яких обов'язків та ризиків, що свідчило б про укладення між сторонами двостороннього договору. Цим також підтверджується укладення між сторонами односторонього договору, за яким обов'язки виникли лише у позичальника.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України. Конвенція та практика Європейського суду з прав людини згідно із ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються як джерело права національними судами при розгляді справ.

Як передбачено ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порушені права позивача можуть бути захищенні в судовому порядку і обраний ним спосіб захисту, що полягає у стягненні з відповідача грошових коштів є ефективним в розумінні ст. 13 Конвенції, оскільки відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача щодо наявності між сторонами інших договірних правовідносин, а не договору позики також із тих підстав, що за наявності у боржника обов'язку повернути кошти, що ним не заперечується, задоволення вимог апеляційної скарги свідчитиме про відсутність ефективного засобу юридичного захисту, право на який гарантовано ст. 13 Конвенції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в сумі 270721,50 грн., що за курсом Національного банку України на час пред'явлення позову було еквівалентно 10500 дол. США та процентів за користування позикою за період з 1 травня по 1 серпня 2016 року в розмірі 81216,45 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не є підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 1 червня 2017 року в даній цивільній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді