Ухвала

від 03.10.2017 по справі 541/727/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/727/17 Номер провадження 22-ц/786/2435/17Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

головуючого - Хіль Л.М.,

суддів - Гальонкіна С.А., Мартєва С.Ю.,

за участю секретаря Колодюк О.П.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства імені Зубковського про стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції, пені, 3% річних, розірвання договору оренди землі.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПП імені Зубковського, прохаючи стягнути з останнього на його користь суму боргу у розмірі 10892,35 грн., з яких сума основного боргу з урахуванням інфляції - 9959,19 грн., 3% річних у сумі 266,77 грн., пеня в сумі - 666,39 грн.; розірвати договір оренди землі № 78 укладений 15.12.2012 року на земельну ділянку площею 8,47 га кадастровий номер 5323289600:00:002:0017, розташованої на території Ярмаківської сільської ради, укладений між ОСОБА_3 та ПП імені Зубковського, зареєстрований Реєстраційною службою миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області 26.12.2013 року за індексом № 9665919.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником вищевказаної земельної ділянки. 15 грудня 2012 року між ним та відповідачем було укладено зазначений договір оренди землі. Умовами договору передбачено можливість розірвання договору з ініціативи однієї із сторін за рішенням суду у випадку не виконання другою стороною умов, передбачених договором. Зокрема, допускається розірвання договору у разі невиплати орендної плати в повному обсязі до 01.01. поточного року за попередній рік оренди землі (договір вважається розірваним з 01.02. поточного року). Відповідач виплатив позивачу орендну плату за 2013 рік, чим підтвердив, що ним було порушено вимоги п. 31 договору, тобто він використав спірну земельну ділянку до дати державної реєстрації договору, що є підставою для розірвання договору за умов, передбачених п. 38 договору.

Позивач також вказав, що у п. 9 договору передбачено внесення орендної плати орендарем у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить на момент підписання договору 8442,20 грн. При цьому, вважає, що п. 10 Договору є не чинним, так як сторони до його реєстрації не визначились з порядком обчислення розміру орендної плати. З посиланням на ч. 3 ст. 31 Закону України Про оренду землі зазначив, що розмір орендної плати підлягає корегуванню на індекс інфляції на момент виплати орендної плати. З урахуванням викладеного, вважає, що заборгованість по орендній платі в 2014 році складає 2776,95 грн., за 2015 рік - 4987,78 грн., за 2016 рік - 3127,62 грн. Невиплату орендної плати у повному обсязі вважає системним порушенням умов договору та зазначив про неодноразове звернення до відповідача із вимогою про розірвання договору оренди та повернення йому земельної ділянки.

Надалі, у травні 2017 року, позивач подав уточнену позовну заяву, у якій зазначив, що орендар на протязі 2013-2016 років вирощував і збирав на його земельній ділянці кукурудзу, чим порушив вимоги Постанови КМУ від 11 лютого 2010 року № 164, у якій передбачено, що допустимі норми періодичності вирощування культури на одному і тому самому полі становлять для кукурудзи в сівозміні або на тимчасово виведеному в сівозміні полі - протягом двох-трьох років поспіль. Отже, відповідачем порушуються допустимі нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах, що призводить до виснаження ґрунтів та згідно з нормою ст. 32 Закону України Про оренду землі та п. 38 Договору є підставою для припинення договору оренди шляхом його дострокового розірвання.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем та його представником обставин, викладених в обґрунтування позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_3, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права й неправильне застосування норм процесуального права, прохав оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та без клопотання будь-якої із сторін надав тлумачення п. 10 Договору. Також, надано невірну оцінку тій обставині, що орендар не доплатив власнику землі орендну плату згідно з умовами договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання. Також позивач вважає доведеними матеріалами справи своє твердження про те, що відповідач чотири роки поспіль вирощував на земельній ділянці кукурудзу на зерно, що виснажувало грунт, що також є підставою для розірвання договору.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до норми ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 10, що також передбачено і ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Місцевим судом вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3І позивач є власником земельної ділянки розміром 8,47 га. з кадастровим номером 5323289600:00:002:0017, яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 032411 (а.с.6) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.12.2013 (а.с.10).

15 грудня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ПП імені Зубковського було укладено договір оренди землі № 78, відповідно до п.п. 2, 8 якого позивач передав в оренду відповідачу вказану земельну ділянку строком на 5 років починаючи з дати реєстрації договору (а.с.7-8). Пунктом 43 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди землі № 78 від 15.12.2012 року зареєстрований 26.12.2013 року реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 4135507 (а.с. 11). З огляду на що, вказаний договір набрав чинності з 26.12.2013 року.

Згідно з довідкою № 15 від 24.02.2017 року ПП імені Зубковського, ОСОБА_3 за договором оренди земельної ділянки № 78 від 15.12.2012 року, було виплачено орендну плату з урахуванням сплачених податків: 2013 рік - 9072,21 грн. (готівкою), 2014 рік - 9072,21 грн. (готівкою), 2015 рік - 11331,75 грн. (готівкою), 2016 рік - 14101,87 грн. (готівкою) (а.с. 12).

06 березня 2017 року ОСОБА_3 направляв ПП імені Зубковського лист про розірвання договору оренди землі від 15 грудня 2012 року № 78 на умовах п. 39 договору (а.с. 13).

Колегія суддів констатує правильність висновку суду першої інстанції про те, що позивачем та його представниками не доведено, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки позивача до набрання чинності договором оренди землі №78 від 15.12.2012 позивач був позбавлений значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору, та враховуючи що права та обов`язки по договору на той час не почали діяти, вказана обставина не може бути підставою для розірвання договору ні відповідно до закону, ні відповідно до договору.

Відповідно до норми ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зістаттею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України , серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, тощо (ст.ст. 6 , 27 ЦК України ).

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Згідно з нормою ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Нормою ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до норми ст. 15 Закону України Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Виходячи зі змісту норми ст. 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Нормою ч. 2 ст. 23 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разу істотного порушення договору другою стороною та інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з нормою статті 32 Закону України Про оренду землі , на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що підписання позивачем вищевказаного договору оренди свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та те, що волевиявлення ОСОБА_3 було спрямоване саме на передачу земельної ділянки в оренду та отримання орендної плати в розмірі і порядку, передбаченому договором.

Саме на підставі зазначеного судом було зроблено й висновок про хибність твердження позивача щодо нечинності п. 10 договору, так як сторони до його реєстрації не визначилися з порядком обчислення розміру орендної плати. Виходу за межі тверджень позивача, як про те зазначає апелянт, у даному випадку не вбачається.

У п.п. 8, 11 договору передбачено, що орендар вносить орендну плату в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року. На момент укладення договору оренди землі, його сторонами в п. 5 визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Пунктом 10 договору оренди землі визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації.

Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що сторони дійшли згоди щодо цієї умови договору, підтверджується, крім його підписання сторонами, також і отриманням позивачем орендної плати, яка щорічно виплачувалась у сумі, більшій ніж за попередній рік, пропорційно до збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при тому, що зміни до договору щодо її розміру у відсотках сторонами не вносились.

Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена ст.289 Податкового кодексу України ,згідно з нормами якої для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки розрахунок коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки базується на врахуванні індексу споживчих цін, що є основним показником рівня інфляції в державі, для додаткового застосування індексу інфляції до розміру орендної плати підстави відсутні.

У матеріалах справи містяться копій повідомлень Управління Держземагентства у Миргородському районі Полтавської області та Управління Держгеокадастру у Миргородському районі Полтавської області за період чинності спірного договору оренди (а.с.61-63). Згідно з інформацією із вказаних відповідей, вартість однієї земельної ділянки, виділеної за рахунок однієї земельної частки (паю) в межах Ярмаківської сільської ради становила: станом на 01.01.2014 року - 43200,97 грн., станом на 01.01.2015 року - 53960,71 грн., станом на 01.01.2016 року - 64752,85 грн. Розмір земельної ділянки позивача дорівнює трьом земельним часткам (паям).

З умов договору вбачається, що розмір орендної плати за 2014 рік становить 43200,97 грн.х3х7% = 9072,20 грн., за 2015 рік 53960,71 грн.х3х7% = 11331,75 грн., за 2016 рік 64752,85 грн. х3х7% = 13598,10 грн.

Згаданими вище довідками підтверджується та не заперечується жодною із сторін, що саме у вищевикладеному розмірі ОСОБА_3 і була отримана орендна плата за 2014-2015 роки, а за 2016 рік навіть у більшому розмірі - 14101,87 грн.

Ще однією підставою для розірвання договору оренди землі позивач вказав те, що відповідач, в порушення умов сівозміни, висіває на його земельній ділянці кукурудзу чотири роки поспіль, чим погіршує стан землі.

Дійсно, вказана обставина може слугувати підставою задля розірвання такого договору за умови її доведеності у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

На підтвердження цих обставин позивач посилається на показання свідків, які вказали на зазначену обставину.

Проте, суд першої інстанції надавши відповідну оцінку вказаним свідченням, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, на підтвердження того, що вирощування вказаної культури призвело до погіршення стану об'єкта оренди у порівнянні з 2012 роком, а отже про істотне порушення відповідачем договору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до переконання, що висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України .

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303 , 304 , 307 , 308 , 314 , 316 , 317 , 319 ЦПК України , апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді: С.А. Гальонкін

ОСОБА_4

З оригіналом згідно: ОСОБА_1