Ухвала

від 03.10.2017 по справі 478/572/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/572/17 03.10.2017 03.10.2017 03.10.2017

Провадження №22-ц/784/2007/17

Справа №478/572/17 Головуючий у 1-й інстанції Томашевський О.О.

Провадження №22-ц/784/2007/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 23

Ухвала

Іменем України

03 жовтня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю:

- представника позивача ОСОБА_2,

- відповідача ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди землі

в с т а н о в и л а:

В квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3І.) про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог, з подальшим уточненням, ОСОБА_5 зазначив, що відповідно державного акту про право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ № 915182 від 17 березня 2008 року він є власником земельної ділянки площею 6,85 га, кадастровий номер - 4823680800:07:000:0080, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 липня 2013 року він уклав договір оренди вказаної земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 та передав її в користування останньому строком на 20 років.

Пунктами 9, 11 вказаного договору передбачена орендна плата в сумі 3 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки із строком внесення до 25 грудня щорічно. Відповідач не виконує умови договору в частині сплати орендної плати за період з 2013 по 2016 роки. У зв'язку з цим, 10 березня 2017 року направлена письмова вимога відповідачу про сплату заборгованості за цей період, яка залишена без задоволення.

Посилаючись на істотне порушення вказаних умов договору позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по орендній платі за період з 2013 по 2016 рр. включно та судові витрати, а також розірвати договір оренди землі від 18 липня 2013 року укладений між сторонами.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 18 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3, на оренду земельної ділянки площею 6,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 4823680800:07:000:0080.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість по орендній платі в сумі 19741 грн. 65 коп. за період з 2013 року по 2016 рік включно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно Державного акту Серії ЯЕ № 915182 від 17 березня 2008 року на право приватної власності на землю ОСОБА_5 являється власником земельної ділянки площею 6,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Великоолександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

18 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на двадцять років, який 07 вересня 2013 року зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 5676096.

За умовами договору ОСОБА_5 як власник земельної ділянки передав її в оренду, а ФОП ОСОБА_3 зобов'язався щорічно до 25 грудня сплачувати оренду плату в грошовій формі, готівкою в сумі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.п. 9, 11 договору оренди).

Звертаючись з позовом, позивач наполягав на розірванні договору оренди через невиконання відповідачем його умов щодо орендної плати.

Згідно ст. 32 Закону України від 06 жовтня 1998 року Про оренду землі договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із пунктом д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12грудня2012 року у справі№6-146цс12 та від 28 вересня 2016 р. у справі № 6-977цс16.

Як встановлено судом, орендна плата за 2013-2016 роки відповідачем не сплачувалася і в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачем було отримано кошти від відповідача у рахунок орендної оплати за користування спірною земельною ділянкою.

Згідно наданого позивачем розрахунку борг з орендної плати за ці роки склав у загальній сумі 19741 грн. 65 коп.

Розмір заборгованості відповідачем не оспорюється.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про порушення відповідачем істотних умов договору оренди земельної ділянки, а тому на підставі ст.ст. 24, 32 Закону України Про оренду землі , ст. ст. 526, 651 ЦК України правильно розірвав дану угоду та стягнув орендну плату.

Доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 про те, що вимоги позивача про стягнення орендної плати є безпідставними, зважаючи на те, що орендна плата була отримана ним наперед за розписками, є безпідставними.

Так, згідно зі змістом розписки, складеної 27 грудня 2012 року ОСОБА_5, він отримав від ОСОБА_3 кошти в сумі 30 тис. дол.. США зі сплатою 7% в місяць та зобов'язався повернути ці кошти до 01 січня 2014 року. У випадку неповернення коштів, земля переходить по двох договорах 48260004001411 та 482360004001410 на двадцять років без плати за оренду (а.с.24).

Однак, вказана розписка не є належним доказом на підтвердження сплати орендної плати позивачу, оскільки, вказані події мали місце до укладення договору оренди землі від 18 липня 2013 року, а зобов'язання зі сплати орендної плати не може виконуватися до виникнення вказаного зобов'язання, яке пов'язане з моментом досягнення сторонами в належній письмовій формі згоди щодо всіх істотних умов договору та набрання ним чинності, що, в свою чергу, пов'язане з його державною реєстрацією. Крім того, вказаний договір оренди землі не містить посилань на отримання авансового платежу в рахунок орендної плати та на вказану розписку, а виплата орендної плати на майбутнє суперечить умовам укладеного договору оренди землі, яким встановлено строк виплати орендної плати до 25 грудня щорічно.

Надана відповідачем розписка не може слугувати належним доказом того, що він розрахувався з позивачем саме за спірним договором оренди, з огляду й на те, що в ній міститься посилання на інші договори, які не є предметом даного спору.

Зміст інших розписок, що містяться на а.с. 23,25,34, свідчать про те, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 8 тис. дол. США, 40 000 грн. та 10 000 грн., однак їх теж не можна вважати тими документами, що підтверджують факт виконання відповідачем зобов'язання за спірним договором оренди, оскільки в них взагалі не зазначено про отримання ОСОБА_5 коштів у рахунок орендної плати, в той час як позивач її сплату заперечує.

Оскільки зміст вказаних вище розписок не містить посилань на те, що з позивачем була проведена орендна плата за договором оренди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 не стосуються забезпечення оплати орендної плати, а є документами, які підтверджують укладення договорів позики та їх умов, тобто пов'язані із борговими зобов'язаннями.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд не врахував, що правовідносини між сторонами стосовно оренди земельної ділянки виникли у 2012 році, тобто раніше, що підтверджується договорами оренди від 25 грудня 2012 року, на які є посилання в розписці від 27 грудня 2012 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказана розписка стосується інших договорів оренди щодо яких в матеріалах справи відсутні відомості про їх розірвання або скасування державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на строк позовної давності, не можуть бути прийняті до уваги.

Так, в силу ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (6-738цс15).

Як видно із матеріалів справи та підтверджується диском аудіозапису судових засідань при розгляді справи у суді першої інстанції, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції а ні у письмових запереченнях на позов, ні у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного не заявляв про застосування строків позовної давності.

Відтак така заява в апеляційній скарзі не має правового значення і не підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, порушень норм ЦПК України, які б вплинули на законність судового рішення не наведено.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: