Ухвала

від 03.10.2017 по справі 918/1914/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"03" жовтня 2017 р. Справа № 918/1914/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши у судовому засіданні скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на Рівненський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВДекс"

до Закритого акціонерного товариства Завод "Технопривод"

про стягнення заборгованості в сумі 46 000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача (скаржника): не з'явився;

від органу ДВС: Черуха В.М. (дов. № 15688 від 14.08.2017 року).

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВДекс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Закритого акціонерного товариства Завод "Технопривод" про стягнення заборгованості в сумі 46 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.01.2014 року позов задоволено, яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2014 року залишено без змін.

10.02.2014 року на виконання вказаного рішення видано наказ про стягнення з Закритого акціонерного товариства Завод "Технопривод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВДекс" 46 000 грн. основного боргу та 1 720,50 грн. витрат по оплаті судового збору.

04.04.2014 року державним виконавцем Рівненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 42161856), в межах якого накладено арешт на все майно боржника та заборонено здійснювати його відчуження.

Постановою відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 30.03.2016 року виконавче провадження закінчено у зв'язку із визнанням боржника банкрутом в межах справи № 918/111/15.

28.07.2017 року від Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" надійшла заява про зняття арешту, накладеного на майно боржника відповідно до постанови державного виконавця від 28.02.2014 року, в межах виконавчого провадження № 42161856.

Ухвалою суду від 31.07.2017 року відмовлено в прийнятті даної заяви.

04.08.2017 року через службу діловодства господарського суду боржник - Публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод", не погоджуючись з бездіяльністю Рівненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, подав відповідну скаргу щодо зняття арешту на об'єкти нерухомості боржника.

Ухвалою суду від 07.08.2017 року розгляд скарги призначено на 14.08.2017 року.

Ухвалою суду від 14.08.2017 року розгляд скарги на дії органу ДВС відкладено на 21.08.2017 року.

19.08.2017 р. від Рівненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області надійшов відзив на скаргу, в якому остання просить суд відмовити в задоволенні скарги.

Ухвалою суду від 21.08.2017 року розгляд скарги на дії органу ДВС відкладено на 20.09.2017 року.

19.09.2017 року від скаржника надійшли доповнення до скарги на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо зняття арешту, в яких останній просить суд визнати недійсною постанову від 28.02.2014 р. № 42161856 про накладення арешту та зобов'язати ДВС України здійснити дії із внесення відомостей про визнання недійсною постанови про накладення арешту до реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру обтяжень рухомого майна.

20.09.2017 р. від скаржника надійшли доповнення до скарги, в яких останній просить суд зобов'язати ДВС України винести постанову про зняття арешту та заборону відчуження всього майна ПАТ "Завод "Технопривод", накладений згідно постанови від 28.02.2014 р.

Суд зазначає, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII 1 ГПК тощо (роз'яснення які містяться в ч.2 п. 9.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

З урахуванням зазначеного вище, суд приймає до розгляду вищезазначені доповнення до скарги та розцінює їх, як заяви про зміну предмету позову (зміна вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача).

Аналогічна позиція викладена в пункті 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - постанова) ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову;

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог;

- об'єднання позовних вимог;

- зміну предмета або підстав позову.

У відповідності до частини 4 статті статті 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що питання щодо переходу до розгляду справи по суті роз'яснено частиною 3 пункту 3.12. постанови - розгляд справи по суті розпочинається з моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи, скаргу було подано 04.08.2017 р., а заяви про зміну предмету позову 19.09.2017 р. та 20.09.2017 р., за цей період відбулося три судових засідання в яких суд здійснював з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснював їх правову оцінку, що з урахуванням зазначених вище норм права та роз'яснень свідчить про те, що суд перейшов до розгляду справи по суті 14.08.2017 р.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що заяви про зміну предмету скарги подані скаржником 19 та 20.09.2017 р., після початку розгляду справи по суті, відтак суд залишає без розгляду вищезазначені заяви скаржника про зміну предмету скарги на бездіяльність ДВС України та розглядає скаргу в редакції позовних вимог (предмету спору) від 04.08.2017 р.

Ухвалою суду від 20.09.2017 року розгляд скарги відкладено на 03.10.2017 р.

02.10.2017 р. скаржником подано заяву в якій останній просить суд провести розгляд скарги без участі представника ПАТ "Завод "Технопривод".

У судовому засіданні 03.10.2017 р. уповноважений представник ДВС України проти скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на скаргу.

Позивач та відповідач (скаржник) не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про дату, місце та час судового засідання були належним чином повідомлені.

За таких обставин, беручи до уваги те, що позивачу та скаржнику надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи представників, а також для подання письмових пояснень та додаткових документів, враховуючи клопотання скаржника про розгляд справи без участі останнього, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду даної справи та здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі позивача та відповідача (скаржника).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ДВС України, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги і вирішення її по суті, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу господарського суду Рівненської області від 27.01.2014р. стягнуто з ЗАТ "Завод "Технопривод" (правонаступником якого є ПАТ "Завод "Технопривод") на користь ТОВ "АВДекс" грошові кошти в розмірі 46 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"

Приписами частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження № 42161856 з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 27.01.2014 р. по справі № 918/1914/13 відкрито за дії Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.

Водночас 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Відповідно до п.п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Розділу XIII цього Закону, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV, що діяв на час відкриття виконавчого провадження № 42161856 від 04.04.2014 р., виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч.2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з постановою державного виконавця відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції Довгополюк В.В. від 04.04.2014р. (а.с. 112) відкрите виконавче провадження № 42161856 із примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області №918/1914/13 від 27.01.2014р.

Відповідно до постанови державного виконавця від 28.02.2014 р. в межах виконавчого провадження № 42161856 було накладено арешт на все майно боржника ЗАТ "Завод "Технопривод" та заборонено здійснювати його відчуження (а.с. 113) .

Зазначене обтяження зареєстровано 04.03.2014 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 11374790, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 114 - 117).

Відповідно до постанови головного державного виконавця Павелко Л.M. від 30.03.2016р., виконавче провадження № 42161856 закінчено у зв'язку із визнанням ПАТ "Завод "Технопривод" банкрутом в межах справи №918/111/15 (а.с. 118).

Як зазначає сам скаржник, закінчення виконавчого провадження на підставі визнання боржника банкрутом не є підставою для знаття арешту з майна боржника.

З матеріалів справи суд вбачає, що ПАТ "Завод "Технопривод" 07.07.2017 р., 19.07.2017 р. зверталося з письмовими листами до начальника Рівненського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській і області з проханням зняти арешт, накладений постановою державного виконавця від 28.02.2014р. в межах виконавчого провадження № 42161856 на все майно боржника ЗАТ "Завод "Технопривод" та заборону здійснювати його відчуження.

Листом від 20.07.2017р. за № 12985, начальник Рівненського райвідділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області відмовила у проханні про зняття арешту з нерухомого майна заводу, вказавши на відсутність підстав.

У зв'язку з відмовою начальником зняти арешт, скаржник просить суд визнати незаконними дії начальника Рівненського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Довгополюк В.В. щодо відмови у знятті арешту на майно ПАТ "Завод "Технопривод" в межах виконавчого провадження № 42161856.

Суд зазначає, що враховуючи те, що виконавче провадження № 42161856 завершено 13.03.2016 р., відтак усі подальші дії, в тому числі зняття арешту з майна, мають вчинятися у відповідності до нової редакції Закону України "Про виконавче провадження" від 03.11.2016 року з подальшими змінами і доповненнями.

Відповідно до частин 4 - 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" (в новій редакції) Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи зазначене вище, суд вбачає, що начальником відділу ДВС України не вчинялися незаконні дії, які полягали у не знятті арешту з майна скаржника, оскільки чинним законодавством України, яке зазначалося вище, немає підстави для зняття арешту з майна, з якою звернувся ПАТ "Завод "Технопривод" (відсутність відкритих виконавчих проваджень).

Разом з тим, законодавством визначено, що у всіх інших випадках, арешт знімається за рішенням суду.

Отже, відмовляючи у знятті арешту з майна, начальником відділу ДВС України не були вчинені незаконні дії, а тому вимога, щодо визнання незаконними дій останнього є безпідставною та такою яка не ґрунтується на нормах права, тому суд в цій частині скарги відмовляє.

Крім того, скаржник просив суд скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції Довгополюк В.В. від 28.02.2014р. у виконавчому провадженні № 42161856 про накладення арешту на все майно ПАТ "Завод "Технопривод" та оголошення заборони на його відчуження та зобов'язати Рівненський районний відділ Державної виконавчої служби Головного ораторіального управління юстиції у Рівненській області здійснити дії із внесення відомостей про скасування постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Довгополюк В.В. від 28.02.2014р. про накладення арешту на все майно ПАТ "Завод "Технопривод" (код ЄДРПОУ 32200047) та оголошення заборони на його відчуження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

З приводу зазначених вимог суд звертає увагу на наступне.

Як зазначалося вище, державна виконавча служба України здійснює заходи, необхідні для своєчасного і повного виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом.

Для визнання постанови недійсною, обов'язковою передумовою є, прийняття її з порушенням вимог закону.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" (в старій редакції) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Враховуючи, зазначені норми права, суд вбачає, що у разі невиконання в добровільному порядку виконавчого документу, Державна виконавча служба накладає арешт на кошти та майно боржника не пізніше наступного дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення.

Разом з тим, скаржником не надано суду доказів того, що ним було виконано в добровільному порядку наказ господарського суду Рівненської області від 27.01.2014 р. № 918/1914/13 на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 42161856.

Відтак, суд не вбачає протиправності або не відповідності закону, постанови від 28.02.2014р. у виконавчому провадженні № 42161856 про накладення арешту на все майно ПАТ "Завод "Технопривод" та оголошення заборони на його відчуження.

Враховуючи те, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами невідповідності закону постанови від 28.02.2014р. у виконавчому провадженні № 42161856 про накладення арешту, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо скасування згаданої постанови.

Також, суд роз'яснює, що постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", зокрема пунктом 9.13., зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З зазначених роз'яснень вбачається, що чинним законодавством України надано суду право визнавати недійсними постанови Державної виконавчої служби, разом з тим заявник просить суд скасувати постанову, що в розумінні зазначених вище норм права є неправильним способом захисту, оскільки суду не надано права скасовувати постанови Державної виконавчої служби.

Також суд зазначає, що оскільки скаржнику відмовлено в задоволенні вимоги, щодо скасування постанови від 28.02.2014 р. у виконавчому провадженні № 42161856 про накладення арешту, відтак і вимога про зобов'язання Державної виконавчої служби здійснити дії із внесення відомостей про скасування постанови про накладення арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не підлягає до задоволення, оскільки вона є похідною від вимоги про скасування постанови.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи усе вищезазначене, суд відмовляє в задоволенні скарги на бездіяльність ДВС України, як недоведеній та безпідставній.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні скарги ПАТ "Завод "Технопривод" на бездіяльність Рівненського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області у виконавчому провадженні № 42161856 щодо зняття арешту.

2. Ухвалу направити сторонам по справі та ДВС України.

Суддя Войтюк В.Р.