Рішення

від 04.10.2017 по справі 922/2736/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р.Справа № 922/2736/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Інжиніринг", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність від 12.04.2017;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Інжиніринг", м. Київ звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер", м. Харків, в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість за договором №150416/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.04.2016 року в розмірі 362 994,66 грн., з яких: 250 000,00грн. основного боргу, 73 232,88 грн. пені, 32 590,78грн. інфляційних втрат та 7 171,00 грн. 3% річних.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги №150416/1 від 15.04.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2017 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.09.2017 о 10:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2017 відкладено розгляд справи на 04.10.2017 об 11:00.

02.10.2017 позивачем із супровідним листом за вх. № 32204 до суду були подані додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2017 зазначив, що сума основного боргу у розмірі 250000,00 грн. була сплачена відповідачем до подачі позову до суду. Решту позовних вимог представник позивача просив задовольнити.

Відповідач в призначене судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, причини неявки у судове засідання суду не повідомив. Ухвала про порушення провадження у справі №922/2736/17, направлена на адресу відповідача, повернулась до суду без вручення адресату, з приміткою пошти "за закінченням строку зберігання".

Судом перевірено адресу відповідача. Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб фізичних осіб підприємців, місцезнаходження відповідача - 61054, м. Харків, пров. Тевелєва, буд. 15, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи.

Відповідно до вимог частини 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" та ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлення суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважаються, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі від 17.08.2017 та ухвала про відкладення розгляду справи від 20.09.2017) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Таким чином, суд вважає, що судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, проте останній своїм правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Так, наявна в матеріалах справи ухвала суду про порушення провадження у справі свідчить, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

В судовому засіданні 04.10.2017 представник позивача не вияв наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

15.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕРО ПЛЮС ІНЖИНІРИНГ" (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРЕНДЕР" (далі - Відповідач) був укладений договір № 150416/1 про надання поворотньої фінансової допомоги (далі - Договір).

Згідно умов п. 1.1. Договору, Сторона 1 (позивач) надає Стороні 2 (відповідачу) поворотну фінансову допомогу за рахунок власних коштів у сумі 250000,00 грн., а Сторона 2 зобов'язується повернути отриману фінансову допомогу на умовах, передбачених даним Договором.

Відпоівдно до п. 1.2. Договору, поворотна фінансова допомога надається відповідачу на безоплатній та безпроцентній основі, тобто не передбачає нарахування процентів або інших видів компенсацій в якості оплати за користування грошовими коштами.

Відповідно до п. 1.3. Договору, грошові кошти вважаються наданими з моменту зарахування на поточний рахунок відповідача, зазначений в Договорі.

Пунктом 1.5. Договору сторони погодили, що строк повернення наданих грошових коштів - 7 робочих днів. Перебіг строку повернення відраховується з моменту зарахування усієї суми грошових коштів на рахунок відповідача.

На виконання умов договору № 152416/1 позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в строки та в розмірі обумовлені договором, що підтверджується платіжним дорученням № 67 від 18.04.2016 та банківською випискою по рахунку позивача.

Приймаючи до уваги п. 1.5. Договору, грошові кошти у розмірі 250000,00 грн. мали б бути повернуті позивачу до 28.04.2016.

Проте, як стверджував позивач у позові, відповідач вчасно не повернув суму фінансової допомоги у строки, передбачені умовами договору, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, в якому останній просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №150416/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.04.2016 року в розмірі 362 994,66 грн., з яких: 250 000,00грн. основного боргу, 73 232,88 грн. пені, 32 590,78грн. інфляційних втрат та 7 171,00 грн. 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) договір є підставою для виникнення зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зазначає, що за своєю правовою природою Договір № 150416/1 про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що на виконання умов договору № 150416/1, позивачем 18.04.2016 була перерахована відповідачу сума поворотної фінансової допомоги у розмірі 250000,00 грн. зі строком повернення протягом 7-ми робочих днів, тобто до 28.04.2016.

Матеріалами справи підтверджено, що отримані грошові кошти відповідачем вчасно повернуті позивачу не були. Так, згідно банківської виписки з рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи, повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором № 150416/1 від 15.04.2016 відбулося лише 18.04.2017, а отже з простроченням строків, встановлених умовами договору.

Разом з цим, вищевказане дає підстави дійти висновку, що на момент подачі позову до суду, сума основної заборгованості вже була сплачена відповідачем в повному обсязі, а отже відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 250000,00 грн. На підставі вказаного, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині позовних вимог, оскільки вони є необгрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивач, посилаючись на прострочення виконання відповідачем зобов'язань з повернення безвідсоткової фінансової допомоги, просить стягнути з нього пеню у розмірі 73232,88 грн. за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, за період з 28.04.2016 по 12.04.2017.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3.2. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання або невиконання відповідачем обов'язку по поверненню грошових коштів в порядку та на умовах, визначених даним Договором, відповідач зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Відповідно до п.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розрахунок пені, який наданий позивачем, перевірено судом та встановлено, що пеня нарахована за період більший ніж шість місяців, що не відповідає вимогам ст. 232 Господарського кодексу України.

Перерахувавши пеню за період з 28.04.2017 по 27.10.2016, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 41024,59 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 32208,29 грн. слід відмовити.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7171,00 грн. за період 28.04.2016 - 12.04.2017 та інфляційних втрат у розмірі 32590,78 грн. за період 28.04.2016 - 12.04.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача сум інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення в цій частині позовних вимог. Так, за підрахунками суду інфляційні втрати за період травень 2016 - квітень 2017 складають 30450,74 грн. Саме вказану суму інфляційних втрат суд вважає за необхідне стягнути з відповідача. Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 2140,04 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо стягнення 3% річних у розмірі 7171,00 грн., суд зазначає наступне.

Сторони домовились, що у випадку несвоєчасного виконання чи невиконання стороною 2 (відповідачем) зобов'язання щодо повернення грошових коштів у порядку і на умовах, визначених цим договором, сторона 2 зобов'язується сплатити 0,1 відсотків річних від простроченої суми (п.3.2. договору).

Таким чином, суд розцінює умову, що закріплена у п.3.2. договору, щодо обов'язку сторони 2 (відповідача) у випадку неналежного виконання чи невиконання свого зобов'язання за договором сплатити 0,1 процентів річних від простроченої суми, як таку, що відповідає вимогам ст.625 ЦК України, яка педбачає можливість досягнення сторонами згоди щодо розміру річних у випадку порушення стороною грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставним застосування позивачем ставки відсотків річних - 3, оскільки договором сторони встановили у даному випадку - 0,1 відсотків річних від простроченої суми, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 0,1 відсотків річних у розмірі 238,58 грн. за період з 28.04.2016 по 12.04.2017 як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, умовам договору та матеріалам справи, в іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно. Таким чином, в частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 6932,42 грн. суд відмовляє.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1075,71 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНДЕР" (61054, м. Харків, пров. Тевелєва, буд. 15, код ЄДРПОУ 39023287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРО ПЛЮС ІНЖИНІРИНГ" (01010, м. Київ, вул. Аніщенка, буд. 3-А, офіс 202/2, код ЄДРПОУ 39072568) пеню у розмірі 41024,59 грн., 0,1 % річних у розмірі 238,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 30450,74 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1075,71 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 06.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/922/2736/17