Постанова

від 11.01.2018 по справі 922/2736/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2018 р. Справа № 922/2736/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивач - не з'явився;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3195Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Інжиніринг» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендер» , м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року по справі (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендер» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Інжиніринг» пеню у розмірі 41024,59 грн, 0,1 річних у розмірі 238,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 30450,74 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1075,71 грн, в решті позову відмовлено.

Відповідач з рішенням не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить змінити рішення в частині стягнення заборгованості в розмірі 41024,59 грн пені та судового збору, прийняти нове рішення, яким залишити без задоволення вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендер» , відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 41024,59 грн пеня пені та судового збору в розмірі 615,37 грн на підставі спливу строку позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суд від 24.10.2017 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., судді Россолов В.В., Хачатрян В.С.

У зв'язку з відпусткою судді Россолова В.В., який входив до складу колегії суддів по справі, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.11.2017 року було здійснено автоматичну зміну складу судової колегії, за результатами якої для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою від 09 листопада 2017 року клопотання відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено, відкладено розгляд справи на 30.11.2017 року.

У судове засідання 30.11.2017 року учасники процесу не з'явились.

Ухвалою від 30 листопада 2017 року розгляд справи відкладено на 02.12.2017 року.

У судове засідання учасники справи не з'явились.

Відповідач надіслав заяву, якою просив відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою.

Ухвалою від 02.01.2018 року оголошено перерву у розгляді справи до 11 січня 2018 року об 11:30 год.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували свого права на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання 11 січня 2018 року.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Відповідач через канцелярію суду надіслав клопотання, яким підтримав апеляційну скаргу і просив здійснювати її розгляд за його відсутності.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, крім того, спливає визначений статтею 273 ГПК України строк, встановлений для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕРО ПЛЮС ІНЖИНІРИНГ" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРЕНДЕР" (відповідач) був укладений договір №150416/1 про надання поворотньої фінансової допомоги (далі - Договір).

Умовами п. 1.1. Договору встановлено, що позивач надає відповідачу поворотну фінансову допомогу за рахунок власних коштів у сумі 250000,00 грн., а відповідач зобов'язується повернути отриману фінансову допомогу на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору, поворотна фінансова допомога надається відповідачу на безоплатній та безпроцентній основі, тобто не передбачає нарахування процентів або інших видів компенсацій в якості оплати за користування грошовими коштами.

Відповідно до п. 1.3. Договору, грошові кошти вважаються наданими з моменту зарахування на поточний рахунок відповідача, зазначений в Договорі.

Пунктом 1.5. Договору сторони погодили, що строк повернення наданих грошових коштів - 7 робочих днів. Перебіг строку повернення відраховується з моменту зарахування усієї суми грошових коштів на рахунок відповідача.

На виконання умов договору № 152416/1 позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в строки та в розмірі, обумовлені договором, що підтверджується платіжним дорученням № 67 від 18.04.2016 та банківською випискою по рахунку позивача.

Приймаючи до уваги п. 1.5. Договору, грошові кошти у розмірі 250000,00 грн. мали б бути повернуті позивачу до 28.04.2016.

Проте, як стверджує позивач, відповідач вчасно не повернув суму фінансової допомоги у строки, передбачені умовами договору, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №150416/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 15.04.2016 року в розмірі 362 994,66 грн., з яких: 250 000,00грн. основного боргу, 73 232,88 грн. пені, 32 590,78грн. інфляційних втрат та 7 171,00 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) договір є підставою для виникнення зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зазначає, що за своєю правовою природою Договір № 150416/1 про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Частиною 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом попередньої інстанції встановлено, що на виконання умов договору №150416/1, позивачем 18.04.2016 була перерахована відповідачу сума поворотної фінансової допомоги у розмірі 250000,00 грн. зі строком повернення протягом 7-ми робочих днів, тобто до 28.04.2016.

Матеріалами справи підтверджено, що отримані грошові кошти відповідачем вчасно повернуті позивачу не були. Так, згідно банківської виписки з рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи, повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором № 150416/1 від 15.04.2016 відбулося лише 18.04.2017, а отже з простроченням строків, встановлених умовами договору.

Тобто, на момент подачі позову до суду, сума основної заборгованості була сплачена відповідачем в повному обсязі.

На підставі чого, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 250000,00 грн, як безпідставної.

Окрім того, заявник в позові просить стягнути з відповідача 73232,88 грн пені, 32590,78 грн інфляційних, 3% річних у розмірі 7171 грн за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, за період з 28.04.2016 по 12.04.2017.

Господарським судом першої інстанції перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що пеня нарахована за період більший ніж шість місяців, що не відповідає вимогам ст. 232 Господарського кодексу України. У зв'язку з чим, суд перерахувавши пеню за період з 28.04.2017 по 27.10.2016, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 41024,59 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 32208,29 грн. слід відмовити.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями абз.5 п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - ПП ВГСУ №10), визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Оскільки, строк виконання зобов'язання настав 28.04,2016 року, то строк позовної давності на пред'явлення вимог по стягненню неустойки сплив 28.04.2017року. На цей момент жодного відкритого судового провадження чи пред'явленої до відповідача претензії щодо як основної суми боргу, так і неустойки не існувало. У відповідності до абз.2 п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10, у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що повідомлення про відкриття провадження у справі, і відповідно, про час і місце судового розгляду справи направлялися за неіснуючою на час повідомлення адресою, позивачем не було зроблено будь-яких спроб досудового врегулювання конфлікту або дійсного повідомлення відповідача про ініціювання судового процесу, тобто, для відповідача не було створено необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З урахуванням зазначених обставин колегія суддів вважає, що існують підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки у розмірі 41024,59 грн. Тому, у задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 41024,59 грн. слід відмовити.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7171,00 грн. за період 28.04.2016 - 12.04.2017 та інфляційних втрат у розмірі 32590,78 грн. за період 28.04.2016 - 12.04.2017, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, слід зазначити, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача сум інфляційних втрат, суд попередньої інстанції частково задовольнив такі вимоги і стягнув за період травень 2016 - квітень 2017 30450,74 грн. Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 2140,04 грн. суд відмовив. З такий висновок підтримує судова колегія з підстав обгрунтованості.

Щодо стягнення 3% річних у розмірі 7171,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони домовились, що у випадку несвоєчасного виконання чи невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення грошових коштів у порядку і на умовах, визначених цим договором, сторона 2 зобов'язується сплатити 0,1 відсотків річних від простроченої суми (п. 3.2. договору).

Таким чином, суд правомірно, на думку судової колегії, розцінив умову, що закріплена у п.3.2. договору, щодо обов'язку відповідача у випадку неналежного виконання чи невиконання свого зобов'язання за договором сплатити 0,1 процентів річних від простроченої суми, як таку, що відповідає вимогам ст.625 ЦК України, яка передбачає можливість досягнення сторонами згоди щодо розміру річних у випадку порушення стороною грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, безпідставним є застосування позивачем ставки відсотків річних - 3, оскільки договором сторони встановили у даному випадку - 0,1 відсотків річних від простроченої суми, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 0,1 відсотків річних у розмірі 238,58 грн. за період з 28.04.2016 по 12.04.2017 як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та матеріалам справи, в іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно. Таким чином, в частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 6932,42 грн. суд підставно відмовив.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду в частині стягнення пені в розмірі 41024,59 грн та судового збору в розмірі 615,37 грн підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін, як таке, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 253, 254, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року по справі №922/2736/17 скасувати в частині стягнення заборгованості в розмірі 41024,59 грн пені та судового збору в розмірі 615,37 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року по справі №922/2736/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.01.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.