Постанова

від 03.10.2017 по справі 826/4108/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2017 року письмове провадження № 826/4108/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Літвінової А.В., Огурцова О.П. вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України,

Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим

про стягнення заборгованості по заробітній платі ,

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов'язання МВС України видати йому копію наказу про звільнення, стягнення з МВС України на його користь заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, щомісячної грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальним званням відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей та стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015р., в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на його користь заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В решті судові рішення залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року суддею Арсірієм Р.О. прийнято справу до свого провадження та призначено до судового розгляду колегією суддів.

01 червня 2016 року суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

У зв'язку із необхідністю отримання та дослідження додаткових доказів ухвалою суду від 31 травня 2017 року призначено справу № 826/4108/15 до судового розгляду у судовому засіданні на 02 серпня 2017 року та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.

У судове засідання на 02 серпня 2017 року представники сторін не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, суд відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України).

Наказом МВС України від 27.02.2014р. №157 о/с вирішено відрядити для подальшого проходження служби в розпорядження Управління МВС України в м. Севастополі капітана міліції ОСОБА_1, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України) з 20 лютого 2014 року, установивши щомісячну премію за лютий 2014 року в розмірі 798,39 грн.

Наказом МВС України від 20.02.2015р. № 300 о/с капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за підпунктом ж пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 29.12.2014р., на підставі його рапорту про звільнення від 09.12.2014р.

19.03.2015р. довірена особа позивача отримала трудову книжку та обліково - послужну картку до військового квитка.

Вважаючи порушеними свої трудові права на оплату праці, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення.

Судом встановлено, що наказом МВС України від 27 лютого 2014 року №157 о/с капітана міліції ОСОБА_1 відряджено для подальшого проходження служби в розпорядження Управління МВС України в місті Севастополі, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в місті Севастополі з 20 лютого 2014 року.

Як повідомив представник відповідача, у зв'язку із ситуацією на території Автономної республіки Криму, ОСОБА_1 не було призначено на шатну посаду Управління МВС України в місті Севастополі.

На офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ України було розміщено звернення Колегії Міністерства до міліції Криму від 19.03.2014р., в якому запропоновано всім працівникам міліції Криму та Севастополя висловити побажання щодо проходження служби в інших регіонах України.

В судовому засіданні позивач пояснив, що він виїхав з окупованої території та звернувся з рапортом до начальника управління МВС у Запорізькій області, однак призначення позивача узгоджено не було, що не заперечувалося відповідачем.

Таким чином, суд бере до уваги доводи позивача що він виконав всі необхідні дії для продовження роботи в органах МВС України.

Також судом встановлено, що позивач звертався до МВС України. Листом МВС України від 05.02.2015р. позивача повідомлено про втрату зв'язку з 28 лютого 2014 року між МВС України і підрозділами УМВС України в м. Севастополі та скорочення усіх посад цього Управління наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2014р. №775.

Сторонами під час розгляду справи не надано доказів виконання ОСОБА_1 покладених на нього наказом МВС України від 27.02.2014р. №157 о/с повноважень за новим місцем його служби до вказаних подій, яку роботу позивач там виконував відповідно до покладених на нього обов'язків, ведення обліку робочого часу. Судом під час розгляду справи також даних обставин не встановлено.

Однак, згідно з частиною першою статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , який набув чинності 27.04.2014р., Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно частини першої статті 7 вказаного Закону, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким чином, період часу з 28.02.2014р. по 20.02.2015р. суд вважає вимушеним прогулом позивача.

Щодо розміру грошового забезпечення позивача суд виходить з наступного.

24.05.2017 року листом № 12/6-3058 від 19.05.2017 року відповідач 1 повідомив суд, що відповідно до розпорядженням МВС України від 17.01.2007 року та пункту 1.6. Інструкції про порядок грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 р. № 499, як за час перебування позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України), так і після 20.02.2014 грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалося і виплачувалося УМВС України в м. Севастополі.

Згідно листа Департаменту юридичного забезпечення МВС України № 15/2-1766 від 26.05.2017 року, відомості про нарахування грошового забезпечення колишньому працівникові відділу внутрішньої безпеки УМВС України в м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України) зберігаються в Архіві УМВС України в м. Севастополі, а саме, на території яка на даний час є тимчасово окупованою і з якою відсутній зв'язок. У зв'язку з чим надати відповідну інформацію не вбачається можливим.

На вимогу суду відвідач 2 - ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим даних щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 27.02.2014 року по 20.02.2015 року; довідку про грошове забезпечення позивача не надав.

На запит суду від 04.08.2017 стосовно розміру грошового забезпечення за 2014 рік працівників Управлінь внутрішньої безпеки в областях та м. Києві підпорядкованих Департаменту внутрішньої МВС України, відповідач 1 повідомив, що відповідно до Інструкції про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, посадовий оклад старшого оперуповноваженого з особливо важливих справах складав управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Севастополі складав 900-950 грн.

Згідно п. 3 наказу МВС України від 31.12.2007 року № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, згідно наказу МВС України від 27.02.2014р. №157 о/с з 20 лютого 2014 року установлено позивачу щомісячну премію за лютий 2014 року в розмірі 798,39 грн.

Таким чином, беручи до уваги відсутність відомостей щодо розміру грошового забезпечення позивача та з метою порушених трудових прав позивача суд бере для розрахунку вимушеного прогулу суму грошового забезпечення у розмірі 1698,39 грн. ( 900 грн. + 798,39 грн.)

Середньоденна заробітна плата позивача складає 82,84 грн.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача дорівнює 251. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2014 року по 20 лютого 2015 року складає 20 792,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з МВС України на його користь заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 № 826/5111/15|21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак, ВСУ в постанові від 18.01.2017 р. за справою № 6-2912цс16 вказав, що не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП, так і за ст. 235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судового рішення. Та відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки.

Кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні позивача дорівнює 649. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні з 23 лютого 2015 року по 26 вересня 2017 року складає 53 763,16 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідних доказів позивачем не надано, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні вказаної позовної вимоги.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2014 року по 20.02.2015 року в розмірі 20 792,84 (двадцять тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 84 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 лютого 2015 року по 26 вересня 2017 року в розмірі 53 763,16 (п'ятдесят три тисячі сімсот шістдесят три) грн. 16 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України (01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 1698,39 грн. (одна тисяча шістсот дев'яносто вісім) грн. 39 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді А.В. Літвінова

О.П. Огурцов