Ухвала

від 05.10.2017 по справі 345/912/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/912/17

Провадження № 22-ц/779/1457/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Максюта

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.,

секретаря Турів О.В.

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 сільської ради Калуського району про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що при складанні державного акта на право власності на землю ОСОБА_6 не були дотримані вимоги законодавства, у зв'язку з чим порушено його права, як суміжного землекористувача. Тому просив визнати їх недійсними.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невірне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що постановою Калуського міськрайонного суду від 12.10.2010 року у справі №2-а-1070/2010 відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_5 сільської ради прийняти рішення, яким визначити уточнену площу земельної ділянки, оскільки дане питання відноситься виключно до компетенції сесії сільської ради. Однак, відповідачем не надано доказів прийняття сільською радою рішення щодо уточнення площі земельної ділянки чи передачу у власність. Оскільки ОСОБА_6 успадкувала 0,5150 га після смерті ОСОБА_7, Бондарівською сільською радою рішень про надання їй земельної ділянки (чи уточнення площі) не приймалось, то вона набула право власності на земельну ділянку площею 0,1736 га, без жодних правових підстав. Згідно наявної в матеріалах справи схеми розміщення земельних ділянок, складеної ПП ГеоУкрПроект , земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_4 Таким чином, у позивача вилучено частину земельної ділянки, хоча згоди на таке вилучення він не давав, меж не погоджував.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вислухавши пояснення представника апелянта, відповідача та її представника, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

В ч.1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, в силу ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивач не довів наявність порушеного права внаслідок видачі ОСОБА_5 сільською радою державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279513 від 15.02.2011 року на ім'я ОСОБА_6, а також свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25.01.2017 року відповідачці ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_8

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 25 січня 2017 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 відповідачці ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6, яка настала 15 червня 2015 року. Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з права на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1736 га, що знаходиться на території с.Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Дане майно належало ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ №279513, виданого ОСОБА_5 сільською радою 15.02.2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2008 року №599 серії ВКТ №203819, рішення суду від 12.10.2010 року №2-а-1070/2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №262288011000004ґ, кадастровий номер земельної ділянки 2622880101:01:001:0150.

Згідно з описом меж, наведених у Витягу НВ-2602230842017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка межує з землями, що перебувають у володінні: від А до Б - ОСОБА_4; від Б до В - землі сільської ради (дорога); від В до Г - ОСОБА_6; від Г до Д - ОСОБА_9, від Д до А - землі сільської ради (дорога), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та матеріалами спадкової справи.

Згідно оспорюваного Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ №279513, виданого ОСОБА_5 сільською радою 15.02.2011 року, ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку, площею 0,1736га, кадастровий номер 2622880101:01:001:0150, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2008 року № 599, серії ВКТ № 203819 та рішення суду від 12.10.2010 № 2-а-1070/2010 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області (а.с.44)

Згідно довідки, виданої ОСОБА_5 сільською радою, за позивачем ОСОБА_4, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 01.01.2017 року згідно погосподарського обліку числиться 0,39 га. Уточнюючих даних по урочищах в сільській раді немає (а.с.60). Акту щодо порушення меж земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, суду не представлено.

Представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради суду пояснив, що документи, які б свідчили про виділення земельної ділянки позивачу ОСОБА_4 та про її розміри у сільській раді не збереглися, інформація про що підтверджується і його заявою, поданою Апеляційному суду Івано-Франківської області.

Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У ст. 152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку правомірно, з підстав, передбачених законом, а саме її право походило від права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, яка настала 02 січня 2008 року та постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.10.2010р., яка набрала законної сили 23 жовтня 2010 року (а.с.9-15), на підставі яких виданий ОСОБА_5 сільською радою 15.02.2011 року оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ №279513, тобто речове право на земельну ділянку було оформлено відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, тому висновок суду першої інстанції про те, що власником земельної ділянки площею 0,1736 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с.Боднарів, Калуського району, є ОСОБА_2 обґрунтований, так як право відповідача на земельну ділянку є похідним від права ОСОБА_6 і також набуте у порядку, що не суперечить закону відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку у порядку, передбаченому законом, нею отримано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, передбачений ч. 1 ст. 126 Земельного Кодексу України, тому поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені ст. 153 ЗК України.

А позивач, в свою чергу, не представив суду жодних доказів про підстави набуття права на земельну ділянку, якою він користується, її розміри, конфігурацію, цільове призначення тощо, тому відсутні підстави вважати, що при оформленні Державного акта на право власності на земельну ділянку на і'мя ОСОБА_6 мало місце порушення меж земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_4

Погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Таким чином, саме по собі непогодження із суміжним землекористувачем меж земельної ділянки без надання належних та допустимих доказів порушення прав суміжного землекористувача значення для вирішення питання про недійсність правовстановлюючого документа на землю не має та не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Тому не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що він не був присутній під час складання акту комісії від 21.07.2009 року про встановлення меж земельних ділянок (а.с.18), який міститься у технічній документації із землеустрою ОСОБА_6

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суду не представлено доказів, що позивач з підстав, передбачених законом і у встановленому законом порядку набув права на будь-яку земельну ділянку, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він не довів наявність у нього прав на земельну ділянку, а тому відсутнє і порушення таких прав.

У суді апеляційної інстанції апелянтом надана схема розміщення земельної ділянки ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, у с. Боднарів по вул. Кобилянської, 27.

Надана схема не є допустимим доказом, оскільки не зазначено додатком до якого документу вона є, не представлено джерело її походження (у зв'язку із чим і на чиє замовлення вона була складена) та не містить інформації про підстави набуття позначеної на ній земельної ділянки ОСОБА_10.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інших належних та допустимих доказів передбачених ст.57,58,59 ЦПК України на спростування висновків суду першої інстанції, апелянтом не представлено.

Враховуючи зміст ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_11

ОСОБА_12