Постанова

від 11.03.2019 по справі 345/912/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2019 року

м. Київ

справа № 345/912/17

провадження № 61-32062св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Боднарівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2017 року у складі судді Мигович О. М. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Максюта І. О., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, Боднарівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Позов мотивовано тим, що 25 січня 2017 року державним нотаріусом Першої івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 Спадщина на яку видане свідоцтво, складається з права на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1736 га в селі Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину, земельна ділянка належала ОСОБА_7 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1, виданого Боднарівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області 15 лютого 2011 року на ім'я ОСОБА_7, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 262288011000004.

Позивач вважає, що при складанні державного акта на право власності на землю ОСОБА_7, не були дотримані вимоги законодавства, у зв'язку з чим порушено його права, як суміжного землекористувача.

Посилаючись на вищевикладене, просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним акт на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1, виданий Боднарівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області 15 лютого 2011 року на ім'я ОСОБА_7, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 262288011000004, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 25 січня 2017 року ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7 державним нотаріусом Першої івано-франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. (спадкова справа № 1268/2015; зареєстровано в реєстрі за № 1-64).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтував свої вимоги.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року рішення Калуського міськрайонного суду від 02 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з таким висновком районного суду, вказавши, що право позивача не порушено, оскільки він не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка є суміжною із земельною ділянкою відповідача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд не звернув уваги, що Боднарівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області при передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки рішень щодо уточнення її площі не приймалось, а за результатами топографо-геодезичної зйомки, земельна ділянка ОСОБА_5 частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_4

Доводи інших учасників справи

У січні 2018 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 в якому зазначила, що позивач не довів як саме порушено його право, в наданій ОСОБА_4 схемі розміщення земельної ділянки площею 0,2385 га не зазначено чи він є власником чи землекористувачем вказаної ділянки. Інших доказів на підтвердження належності йому суміжної із належною ОСОБА_5 земельною ділянкою суду не надано. За таких обставин рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2017 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року законні та обґрунтовані, підстави для їх скасування відсутні.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

25 січня 2017 року державним нотаріусом Першої івано-франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф. відповідачці ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_7

Спадщина на яку видане це свідоцтво, складається з права на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1736 га, що знаходиться на території села Боднарів Калуського району Івано-Франківської області.

Дане майно належало ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого Боднарівською сільською радою 15 лютого 2001 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2008 року № 599 серії ВКТ № 203819 та рішення суду від 12 жовтня 2010 року № 2-а-1070/2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 262288011000004 (а.с.44).

Згідно з описом меж, наведених у витягу НВ-2602230842017 з державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка межує з землями, що перебувають у володінні: від А до Б - ОСОБА_4; від Б до В - землі сільської ради (дорога); від В до Г - ОСОБА_7; від Г до Д - ОСОБА_9, від Д до А - землі сільської ради (дорога).

Суди встановили, що власником земельної ділянки площею 0,1736 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в селі Боднарів Калуського району Івано-Франківської області є відповідачка ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7

Згідно з довідкою, виданою Боднарівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області за ОСОБА_4, який проживає по АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2017 року згідно погосподарського обліку числиться 0,39 га. Уточнюючих даних по урочищах в сільській раді не має (а. с. 60).

В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_10 не доведено, що 0,2385 га землі має числитись за будинком позивача ОСОБА_4 Акту щодо порушення його меж суду не представлено.

На підтвердження належності ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2385 га позивачем було надано схему розміщення земельної ділянки (а. с. 59), дана схема є частиною технічної документації по відводу земельної ділянки та не затверджена в установленому законом порядку.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

У статті 106 ЗК Українипередбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

ОСОБА_4, заявляючи вимоги про визнання недійсними та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5, посилався на те, що цим державним актом порушується його право на користування земельною ділянкою, яка знаходиться в межах земельної ділянки площею 0,1736 га, розташованої в селі Боднарів Калуського району Івано-Франківської області та на яку ОСОБА_5 отримала державний акт. Проте, доказів на підтвердження правомірного володіння чи користування даною ділянкою позивач не надав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його права оскаржуваним державним актом, виданим на ім'я відповідача.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника вже були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та мотивовано ним відхилені, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська