Постанова

від 19.09.2017 по справі 804/4180/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 р. Справа № 804/4180/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Туренко К.М., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 підприємства фірми МСД

до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 підприємство фірма МСД звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми Р № НОМЕР_1 від 19.06.2017 року, яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 058 368 грн. 75 коп. та № НОМЕР_2 від 19.06.2017 року, яким позивачу збільшено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1 373 089 грн. 75 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області за результатами перевірки було складено акт №5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017р., яким не підтверджено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, на підставі висновків акту було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: форми Р від 19.06.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 058 368 грн. 75 коп. (1 646 695 грн. - за основним платежем, 411 673,75 грн. - за штрафними санкціями); форми Р від 19.06.2017 року №0007201403, яким позивачу збільшено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1 373 089,75 грн. (1 172 801 грн. - за основним платежем, 200 288,75 грн. - за штрафними санкціями). Позивач вказав, що податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшли ревізори Головного Управління ДФС у Дніпропетровській області в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував посилаючись при цьому на письмові заперечення надані суду, у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкові повідомлення - рішення правомірними, та такими, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для їх скасування відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок, відповідно до вимог цього Кодексу, а також, перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 05.04.2017 року №1915 Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП фірма МСД та на підставі направлень від 19.04.2017 року виданими, посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ОСОБА_4 підприємства фірми МСД з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. за наслідками якої складено акт перевірки №5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017р. (далі - ОСОБА_1 перевірки).

Згідно висновків вищевказаного акту встановлено такі порушення:

- пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, пп. а п.198.1 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.5 розділу ІІІ, п.п.1 п.4 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість за якими здійснюються розрахунки з бюджетом на загальну суму ПДВ 1646695,94 грн.;

- ст.134, ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету у розмірі 1172800,73 грн.

Не погодившись з висновками податкового органу, які викладені у акті перевірки ПП фірма МСД подало до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області запереченнями № 73 від 01.06.2017 року на акт перевірки № 5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017р.

Листом від 14.06.2017 року № 11979/10/04-36-14-03-18 відповідач повідомив позивача, що висновки, викладені в акті перевірки є правомірними, обґрунтованими та такими, що не суперечать вимогам чинного законодавства.

На підставі висновків акту було винесено податкові повідомлення-рішення: форми Р від 19.06.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 058 368 грн. 75 коп. (1 646 695 грн. - за основним платежем, 411 673,75 грн. - за штрафними санкціями); форми Р від 19.06.2017 року №0007201403, яким Позивачу збільшено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1 373 089,75 грн. (1 172 801 грн. - за основним платежем, 200 288,75 грн. - за штрафними санкціями).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ПП фірма МСД у перевіряємий період мало взаємовідносини з ТОВ Келад , TOB Селма Груп , TOB Сандра Трейд , TOB Трест Сервіс , TOB Альтерс Компані , TOB Діойл ЛТД , ТОВ Транс Форм плюс , TOB Інс Iнвеет , ТОВ СВ Стайл , ТОВ ТГ Олімпік , що підтверджується відповідними договорами долученими да матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, на підтвердження умов виконання зазначених договорів позивачем надано: копії договорів, специфікації, видаткові накладні, довіреності. Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджено банківськими виписками.

Таким чином, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій до перевірки було надано відповідні договори та виписані контрагентами податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості.

Крім того, в акті перевірки не зазначено будь-яких зауважень до первинних документів, які б не давали право позивачу на формування податкового кредиту та витрат, та не надано доказів, які б спростовували реальність господарської операції з вищезазначеним контрагентами та докази, які б підтверджували обставини, викладені в акті перевірки.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Суд зазначає, що правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті. Про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.

Відповідачем зазначено, що згідно інформаційних баз даних ДФС України та за результатами аналізу податкової звітності ТОВ Келад , ТОВ Селма Груп , ТОВ Сандра Трейд , ГОВ Сондри Трейд , ГОВ Трест Сервіс , ТОВ Альтерс Компані , ТОВ Діойл ЛТД , ТОВ Транс Форм плюс , ТОВ 1нс Інвест , ТОВ СВ Стайл , ТОВ ТГ Олімпік встановлено: - у контрагентів-постачальників недостатність трудових ресурсів для виконання умов договору; - відсутність на балансі основних фондів та складів, які використовувались в ході виконання умов договорів; - недостатню чисельність працівників для проведення господарської діяльності продажу лісоматеріалів (відповідно до наданих звітів налічувалось від 1 до 3 осіб); - згідно товарно-транспортних накладних обсяг завантаження лісоматеріалів становить від 37 до 44,5 кб.м, тобто навантаження брусків, шпал, затяжок на автомобілі потребує значних трудових або механічних зусиль, що неможливо за відсутності необхідної чисельності працівників у контрагентів; - в ході проведення перевірки не встановлено придбання ПП фірми МСД послуг у інших контрагентів з проведення вантажно-розвантажувальних робіт; - згідно наданої податкової звітності по контрагентам-виконавцям має місце несплата або сплата у незначних розмірах податкових зобов'язань до бюджету (за наявності значних обсягів постачання, що задекларовані).

Суд зазначає, що мотиви фізичної відсутності товару або надання послуг у спірних правовідносинах, невикористання товару/послуг в господарській діяльності ПП фірми МСД , вартісних показників придбаного товару/послуг, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу ОСОБА_1.

Розглянувши матеріали ОСОБА_1 встановлено, що викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагентів платника, тобто третіх осіб та допущених ними правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Також, в ОСОБА_1 перевірки не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за правочином.

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання договору до податкового кредиту лише на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Крім того, суд не погоджується з твердженням відповідача, щодо не відповідності адрес здійснення вантажо-розвантажувальних робіт, оскільки відповідач посилається на інтернет-ресурси пошукового сервісу Google, оскільки відомості із даного інтернет-ресурсу не є належним доказом, та правдивість відомостей, якої не врегульовано жодним документом.

В розумінні ст. 124 Конституції України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачами не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Проте, у ОСОБА_1 перевірки не наведено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено повністю, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_4 підприємством фірмою МСД при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 51471,88 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 137 від 27.06.2017 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 51471,88 грн. підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 підприємства фірми МСД - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0007191403 від 19.06.2017 року та № НОМЕР_2 від 19.06.2017 року.

Присудити здійснені ОСОБА_4 підприємством фірмою МСД судові витрати з оплати судового збору у розмірі 51471,88 грн. (п'ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят одна гривня вісімдесят вісім копійок), що документально підтверджується платіжним дорученням № 137 від 27.06.2017 року за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 26.09.2017 року.

Суддя ОСОБА_5