Рішення

від 30.08.2017 по справі 521/13541/16-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

УКРАЇНА

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/13541/16-ц

Номер провадження №2/521/1147/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року м.Одеса

Малиновський районний суду м. Одеси у складі

судді - Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Іськової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, стягнення грошовий коштів, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

08.08.2016 року ОСОБА_2 звернулась із вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати недійсним попередній договір від 08.07.2016 року;

- стягнути солідарно з ТОВ Агенство ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь грошову суму в розмірі 24 700 гривень;

- стягнути солідарно з ТОВ Агенство ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь додаткову грошову суму в якості компенсації у розмірі 24 700 гривень;

- стягнути солідарно з ТОВ Агенство ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень;

- стягнути солідарно з ТОВ Агенство ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь судовий збір у розмірі 2 204,80 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що 06.07.2016 року між нею та ТОВ Агенство ОСОБА_3 укладений договір доручення, за яким вона поручила агентству від її імені укласти попередній договір, направлений на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_4

В межах договору нею були передані агентству 24.700 грн., (еквівалент 1000 у.о.) які мали бути передані продавцю в рахунок оплати вартості квартири (завдатку) при укладенні майбутньої угоди купівлі-продажу.

8.07.2016 року агентство, діючи від імені та в інтересах позивача та відповідач ОСОБА_4 уклали попередній договір, яким зобов'язались в майбутньому укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, позивач через агентство передала продавцю завдаток у вищевказаному розмірі, ОСОБА_4 отримав його.

Угода купівлі-продажу мала відбутись 28.08.2016 року.

Позивач стверджувала, що при укладенні попереднього договору агентство ввело її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а саме наявність заборони на відчуження спірної квартири.

27.07.2016 року позивач відмовилась від укладання договору-купівлі продажу.

Передані ОСОБА_4 грошові кошти, однак не повернуті.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила її вимоги задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідач ТОВ Европа Приморський позов не визнало.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи в порядку статей 74-76 ЦПК України.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши доводи та докази, на які сторони послались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

06.07.2016 року між позивачем та ТОВ Агенство ОСОБА_3 був укладений договір доручення, за яким ОСОБА_2 поручила агентству від її імені укласти попередній договір, направлений на придбання конкретної квартири за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_4

Попередньо квартира була оглянута позивачем.

В межах договору позивачем були передані агентству 24.700 грн., (еквівалент 1000 у.о.) які мали бути передані продавцю в рахунок оплати вартості квартири (завдатку) по майбутній угоді купівлі-продажу.

8.07.2016 року агентство, діючи від імені та в інтересах позивача та відповідач ОСОБА_4 уклали попередній договір, яким зобов'язались в майбутньому укласти договір купівлі-продажу вищевказаної квартири.

За договором позивач через агентство передала ОСОБА_4 24.700 грн., (еквівалент 1000 у.о.).

Відповідач ОСОБА_4 фактично отримав грошові кошти.

Угода купівлі-продажу мала відбутись 30.08.2016 року.

28.07.2016 року ОСОБА_2 звернулась із письмовою заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство ОСОБА_3 про розірвання договору доручення від 06.07.2016 року та повернення суми завдатку.

Позивач стверджувала, що при укладенні попереднього договору агентство ввело її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а саме наявність заборони на відчуження обраної нею квартири.

В подальшому основний договір купівлі-продажу між позивачем та ОСОБА_4 не укладався.

ОСОБА_4, отримані грошові кошти позивачу не повернув, що підтверджується актом від 29.07.2016 року.

Вищевикладені обставини підтверджуються також показаннями допитаного в суді свідка ОСОБА_5 (директор філії ТОВ Агенство ОСОБА_3 ), яка окрім того, показала суду, що дійсно готуючись до укладення основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від нотаріуса їй стало відомо, що при перевірці заборон на відчуження майна нотаріус встановив шістьох осіб з таким самим прізвищем та ініціалами, як у відповідача ОСОБА_4, на майно яких накладений арешт. ОСОБА_1 проживання п'яти з зазначених осіб було зареєстровано в іншій області, а в однієї особи співпадає місце проживання, однак не співпадає дата народження та ідентифікаційний номер платника податків. Про вказані відомості вона повідомила позивача та ОСОБА_4 Оскільки такі співпадіння не могли вплинути укладення угоди, нотаріус її не скасовувала, помилково накладена заборона 27.07.2016 року була скасована ОСОБА_4 Позивач, однак, категорично відмовилась від укладення договору купівлі-продажу квартири. З моменту укладення попереднього договору позивач показала спірну квартиру сину з невісткою, що могло стати підставою відмови від укладення договору.

Обставини про заборону відчуження квартири підтверджуються постановою про звільнення майна з-під арешту від 27.07.2016 року, за якою Першим Київським ВДВС ОМУЮ помилково накладений арешт на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_4 знятий.

Постанова фактично виконана 27.07.2016 року, що підтверджується витягом з єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна №15612453.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ст. 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року №9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вищевказані вимоги закону, визначені статтею 230 ЦК України не доведені позивачем в процесі розгляду справи, а сам по собі факт помилкового накладеного арешту на квартиру за умови скасування його до моменту, обумовленої сторонами дати вчинення основного правочину укладення попереднього договору в результаті навмисного введення відповідачами позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення - не доводить.

Зазначені обставини не перешкоджали укладенню основного договору, обумовленого попереднім договором.

Згідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Частиною 1 ст. 571 ЦК України передбачено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Згідно із ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Враховуючи вищевикладене, правила ст. 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, застосовується тоді, коли між сторонами укладений договір, проте, він не виконується з вини когось зі сторін договору.

У випадку, коли сторони домовились укласти договір, але не оформили його у встановленому у законі порядку, сплачені в рахунок майбутнього договору суми є авансом, який підлягає поверненню у тому самому розмірі, в якому він був переданий незалежно від того, з вини з якої із сторін не відбулася угода.

Зазначеного висновку дійшов також Верховний Суд України в своєму рішенні від 18.02.2009 року у справі № 6-23108св08.

В процесі розгляду справи сторони визнали, що :

- нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу між ними не відбулось;

- спірні грошові кошти фактично отримані відповідачем ОСОБА_4 та не повернені ним.

Так, з виниклих між сторонами правовідносин вбачається, що передана позивачем сума у розмірі 24 700 гривень, що еквівалентно 1 000 дол. США на момент укладення договору є авансом, який повинен бути повернений ОСОБА_4, незалежно від того, з вини якої із сторін не відбулася угода купівлі-продажу квартири.

Відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадку, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено або випливає з положень Конституції чи закріплено нормами Цивільного кодексу України, а також у випадках, передбачених іншими актами законодавства.

Враховуючи викладене, вказані вимоги закону не застосовуються до виниклих між сторонами правовідносин.

Судові витрати, документально підтвердженні позивачем, підлягають присудженню на її користь в порядку ч.1 ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, стягнення грошовий коштів, відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму авансового платежу в розмірі 24 700 гривень (еквівалент 1.000 у.о.)

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 367, 46 гривень.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.В. Маркарова