Постанова

від 10.10.2017 по справі 910/21302/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Справа № 910/21302/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуКомпанії "Vuldi (UK) Limited" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі№910/21302/16 Господарського суду міста Києва за позовомКомпанії "Vuldi (UK) Limited" до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Центр-Інвест"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент груп" треті особи: 1) Підприємство "Валді-Україна"; 2) Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва; 3) Публічне акціонерне товариство "Київська міжнародна фондова біржа"; 4) Публічне акціонерне товариство "Бердичівська фабрика одягу"; 5) Компанія "Vuldi Clothing Limited"; 6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Барська швейна фабрика"; 7) ОСОБА_5; 8) Товариство з обмеженою відповідальністю"ZIGY/ZIGY Kft" провизнання недійсними прилюдних торгів від 18.12.2000 за участю представників сторін:

- позивача: не з'явилися

- відповідача-1: Бондар Г.Д. - директор

- відповідача-2: не з'явилися

- третіх осіб 1-7: не з'явилися

- третьої особи-8: Жовнер М.С., дов. б/н від 18.01.2017

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Компанія "Vuldi (UK) Limited" (далі - позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Центр-Інвест" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент груп" (далі - відповідач-2) про визнання недійсними прилюдних торгів від 18.12.2000 на Київській міжнародній фондовій біржі з примусової реалізації пакетів акцій:

- 56,229778% акцій Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одягу", ідентифікаційний код 00309105, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 3 565 034 штуки, загальною номінальною вартістю 891 258,50 грн;

- 75,075396% акцій Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика", ідентифікаційний код 00308577, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 1 327 333 штуки, загальною номінальною вартістю 331 833,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні спірних торгів не було дотримано вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.1999, з огляду на те, що акції Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одягу" та Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика" були продані за стартовою ціною, а не найвищою ціною, запропонованою одним з учасників торгів. Також, на думку позивача, спірні торги повинні були проводитись в порядку, передбаченому Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22.12.1997, оскільки цінні папери, виставлені на торги, були предметом договорів застави, укладених між Підприємством "Валді-Україна" та юридичною особою Великобританії - компанією "Vuldi Clothing Limited". Зокрема, як вказує позивач, всупереч п. 5 вказаного Положення організатором торгів не було здійснено публікацію інформації про майно, що підлягає реалізації, у строк, не пізніше як за 30 днів до дня проведення аукціону, що тягне за собою його недійсність. Одночасно, позивачем заявлено, що аукціон від 18.12.2000 є нікчемним правочином як такий, що не відповідає вимогам закону. Посилаючись на відсутність складеного акту про проведений аукціон, як це передбачено п. 16 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22.12.1997, позивач вказав, що спірні торги є неукладеним правочином. Крім того, за твердженнями позивача, право власності на акції Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одягу" та Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика", які є предметом спірних торгів, перейшли до юридичної особи Великобританії - компанії "Vuldi (UK) Limited" як засновника Підприємства "Валді-Україна" внаслідок винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 27.06.2003 про ліквідацію юридичної особи-банкрута, Підприємства "Валді-Україна".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі № 910/21302/16 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (у складі головуючого судді Буравльова С.І., суддів Мартюк А.І., Зеленіна В.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Компанія "Vuldi (UK) Limited" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі № 910/21302/16, справу передати до господарського суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі та треті особи не скористалися правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Станом на 15.04.1999 Підприємство "Валді-Україна" було власником простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одягу" (код 00309105) в кількості 3 565 034 штуки, номіналом 0,25 грн, що підтверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 110 від 15.04.1999, виданої реєстратором Закритим акціонерним товариством "Трансферт".

Згідно з випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 3 від 13.06.2000, виданої реєстратором Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська реєстраційна компанія "Корта", станом на 13.06.2000 Дочірньому підприємству "Валді-Виробництво" належали прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика" (код 00308577) в кількості 1 327 333 штуки, номіналом 0,25 грн.

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 08.08.2000 у справі № 22/253 задоволено позов Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" до Дочірнього підприємства "Валді-Виробництво", Підприємства "Валді-Україна" та Дочірнього підприємства "Валді-Нерухомість"; розірвано кредитний договір № 22/98 від 19.10.1998, укладений між банком "Україна" та Дочірнім підприємством "Валді-Виробництво"; визнано заборгованість Дочірнього підприємства "Валді-Виробництво", Дочірнього підприємства "Валді-Нерухомість" та Підприємства "Валді-Україна" перед Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" в розмірі 2 682 983,81 доларів США, в тому числі 312,56 доларів США - державного мита; звернуто стягнення на майно Дочірнього підприємства "Валді-Виробництво", Дочірнього підприємства "Валді-Нерухомість" та Підприємства "Валді-Україна" на суму 2 682 983,81 доларів США, зокрема: акції Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одежі" - реєстратор Закрите акціонерне товариство "Трансферт"; акції Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика" - реєстратор Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська реєстраційна компанія "Корта".

08.08.2000 Арбітражним судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення від 08.08.2000 у справі № 22/253.

29.11.2000 між Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шелтон Брок" (далі - організатор) укладено договір про реалізацію арештованого майна на аукціоні № 375К.

Відповідно до п. 2.4.1 цього договору організатор зобов'язався від свого імені, за дорученням та за рахунок Відділу виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва реалізувати вказані у пункті 1.2 акції за ціною, що буде складена на аукціоні, але не нижче початкової ціни, що вказана в пункті 1.3.

Як передбачено п. 1.3 вказаного договору, початкова ціна пакетів акцій визначена відповідно до експертної оцінки та складає: пакету акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" - 1 011 412,45 грн, пакету акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" - 462 166,75 грн.

Відповідно до звіту про реалізацію арештованого майна Державного підприємства "Валді-Виробництво" і Підприємства "Валді-Україна", який складено 18.12.2000 до договору комісії № 375К від 29.11.2000 та додаткової угоди № 1 від 30.11.2000, на аукціоні 18.12.2000 Київської міжнародної фондової біржі комісіонером в особі ТОВ "Шелтон Брок" були здійснені дії по реалізації простих іменних акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" в кількості 3 565 034 штуки, номіналом 0,25 грн (загальна сума реалізації 1 011 412,45 грн) та простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" в кількості 1 327 333 штуки, номіналом 0,25 грн (загальна сума реалізації 462 166,75 грн).

За наслідками аукціону було складено протокол № 1 від 18.12.2000 підсумків продажу пакету акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" та протокол № 2 підсумків продажу пакету акцій ВАТ "Барська швейна фабрика", у яких покупцем цінних паперів вказано Товариство з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Груп" (код 24733322).

18.12.2000 між ТОВ "Шелтон Брок" (далі - продавець) та ТОВ "Менеджмент груп" (далі - покупець) було укладено договори купівлі-продажу № 383Т та № 384Т (далі - договори купівлі-продажу).

Відповідно до п. 1 договорів купівлі-продажу продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти і оплатити прості іменні акції ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" в кількості 3 565 034 штуки, номіналом 0,25 грн, за ціною 1 011 412,45 грн та прості іменні акції ВАТ "Барська швейна фабрика" в кількості 1 327 333 штуки, номіналом 0,25 грн, за ціною 462 166,75 грн.

20.12.2000 Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, як організатором аукціону, та реєстраторами складено передавальні розпорядження про передачу ТОВ "Менеджент Груп" прав на акції ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" та ВАТ "Барська швейна фабрика" на підставі договорів купівлі-продажу № 383Т та № 384Т від 18.12.2000.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001736296 від 23.11.2016 та п. 1.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Центр-Інвест", Товариством з обмеженою відповідальністю "Шелтон Брок" (код 21653380) було змінено повне найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Центр-Інвест".

Відповідно до п. 1.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одягу", затвердженого загальними зборами акціонерів (протокол № 1 від 12.04.2016), рішенням загальних зборів акціонерів від 16.04.2011 найменування Відкритого акціонерного товариства "Бердичівська фабрика одежі" змінено на Публічне акціонерне товариство "Бердичівська фабрика одягу".

13.08.2007 було припинено діяльність ВАТ "Барська швейна фабрика", про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Правонаступником ВАТ "Барська швейна фабрика" є Товариство з обмеженою відповідальністю "Барська швейна фабрика", засновником якого є ОСОБА_5.

Відповідно до витягу з Державного реєстру застав рухомого майна № 179827 від 27.11.2000 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. було внесено запис № 76-394 про заставу простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" в кількості 1 327 333шт., номіналом 0,25 грн, на суму 331 833,25 грн та простих іменних акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" в кількості 3 565 034шт., номіналом 0,25 грн, на суму 891 258,50 грн в забезпечення виконання зобов'язань Підприємства "Валді-Україна" перед фірмою "Валді Клоузінг Лімітед".

08.06.2011 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору застави від 22.02.1999 здійснено запис № 11269770 про повторну державну реєстрацію застави контрольного пакету простих іменних акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одягу" (56,229778% статутного фонду) в кількості 3 565 034 штуки, номіналом 0,25 грн, на суму 891 258,50 грн та контрольного пакету простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" (75,075396% статутного фонду) в кількості 1 327 333 штуки, номіналом 0,25 грн, на суму 331 833,25 грн, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 38658740 від 07.11.2012.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрацію змін) № 48941673 від 11.02.2016 до запису про обтяження № 11269770 внесено зміни, а саме продовжено термін дії обтяження до 11.02.2021.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, при проведенні спірних торгів було порушено порядок продажу заставленого майна. Також позивач посилається на наявність у Юридичної особи Великобританії - компанії "Vuldi (UK) Limited", як засновника ліквідованого Підприємства "Валді-Україна", з 27.06.2003 права власності на цінні папери, які є предметом спірних торгів.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з п. 3.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" з урахуванням правової процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та особливостей, передбачених законодавством щодо проведення прилюдних торгів, у тому числі складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, слід мати на увазі, що складання такого акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку. Предметом спору може бути як протокол відповідних торгів із зазначенням сторін та істотних умов, так і договір купівлі-продажу, якщо він укладався.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент проведення аукціону 18.12.2000 порядок реалізації арештованого майна визначався, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження" у відповідній редакції та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.1999.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на дату проведення спірних торгів, реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

Як передбачено п. 2.3 Порядку реалізації арештованого майна, аукціоном є продаж майна, за яким його власником стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до п. п. 2.8, 2.9 Порядку реалізації арештованого майна стартовою ціною лоту є ціна, яка формується, виходячи з ціни аукціонного майна, з урахуванням витрат на підготовку та проведення аукціону. Продажною ціною лоту є фактична ціна реалізації лота на аукціоні.

Пунктами 4.3-4.7 вказаного Порядку було передбачено, що лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. Якщо протягом трьох хвилин після триразового оголошення стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонований ліцитатором лот, то об'єкт продажу знімається з торгів і аукціон за даним лотом не проводиться. У ході торгів учасники аукціону повідомляють про готовність придбати заявлений лот за оголошену ліцитатором ціну, піднімаючи квиток учасника з номером, повернутим до ліцитатора, або одночасно піднімають квиток з номером і пропонують свою ціну. Якщо ціна, запропонована учасником аукціону, який першим підняв квиток з номером, є більшою за ціну, запропоновану ліцитатором, то останній називає номер учасника й запропоновану ним ціну. Якщо протягом трьох хвилин після триразового повторення останньої ціни не буде запропоновано вищої ціни, то ліцитатор одночасно з ударом молотка оголошує про продаж лота, називає продажну ціну і номер переможця, під яким він зареєстрований як учасник аукціону.

Тобто, придбати лот, виставлений на аукціон, можливо і за ціною, оголошеною ліцитатором, у тому числі і за стартовою ціною, у разі відсутності пропозицій більшої ціни від інших учасників (іншого учасника).

Судами попередніх інстанцій відхилено доводи позивача про порушення вимог законодавства щодо обов'язкової участі на торгах не меншу двох покупців з огляду на наступне.

Зокрема, судом першої інстанції зазначено, що позивач посилається на зміст протоколів № 1 та № 2, складених за наслідками спірних торгів, у яких покупцем зазначено тільки ТОВ "Менеджмент Груп".

Разом з тим, пунктом 4.8 Порядку у відповідній редакції передбачено, що під час аукціону ведеться протокол, до якого заносяться такі дані: номер лота, назва лота, стартова ціна та продажна ціна майна; пропозиції покупців і відомості про покупця, який запропонував у ході аукціону найвищу ціну (переможець аукціону). Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону.

Тобто, законодавство, чинне на момент проведення спірних торгів, містило вимогу обов'язково зазначати у протоколі підсумків аукціону лише пропозиції учасників у разі наявності таких пропозицій, а не викладати перелік усіх учасників. Відсутність у протоколах № 1 та № 2 від 18.12.2000 інформації про інших учасників аукціону свідчить лише про відсутність пропозицій вищої ціни за цінні папери, виставлені на реалізацію, проте не підтверджує порушення вимог законодавства щодо обов'язкової участі у торгах не менше двох покупців, у зв'язку з чим відповідні твердження позивача розцінюються судом як необґрунтовані.

Доводи скаржника про нікчемність аукціону від 18.12.2000, судами попередніх інстанцій визнано необґрунтованими, оскільки Цивільний кодекс УРСР, який був чинним на дату проведення спірного аукціону, не передбачав поняття нікчемного правочину. Разом з тим, позивачем не вказано норми закону, які діяли на момент проведення аукціону від 18.12.2000, на підставі якої спірний правочин є нікчемним.

Також судами відхилені твердження позивача про неукладеність спірного правочину, оскільки внаслідок проведення аукціону від 18.12.2000 між ТОВ "Шелтон Брок" та ТОВ "Менеджмент груп" було укладено договори купівлі-продажу № 383Т та № 384Т від 18.12.2000, відповідно до яких продавцем та покупцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору (строк, ціна, предмет) та дотримано встановлені Порядком вимоги до оформлення результатів аукціону з реалізації арештованого майна, що свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах.

Не ґрунтуються на матеріалах справи твердження скаржника про необхідність проведення прилюдних торгів відповідно до норм визначених Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1997 № 1448.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що пунктом 12.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначений порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву платника податку. Відповідно до п. 12.3.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). Порядок проведення аукціонів (публічних торгів) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пункті 1 Положення про порядок проведення аукціонів (прилюдних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22.12.1997, зазначено, що вказане Положення визначає порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, на яке згідно із законодавством звернено стягнення, відповідно до пункту 12.3.4 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Тобто, Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22.12.1997, не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини, оскільки цим Положенням регулюються податкові відносини, а не відносини щодо проведення аукціонів по реалізації арештованого майна. Порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву платника податку не відноситься до предмету спору у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний аукціон було проведено в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Арбітражного суду міста Києва від 08.08.2000 у справі № 22/253 про звернення стягнення на майно Дочірнього підприємства "Валді-Виробництво", Дочірнього підприємства "Валді-Нерухомість" та Підприємства "Валді-Україна" на суму 2 682 983,81 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Позивач, в свою чергу, посилається на укладення 22.02.1999 між Підприємством "Валді-Україна" та Фірмою "Vuldi Clothing Limited" договорів застави цінних паперів ВАТ "Бердичівська фабрика одежі" та ВАТ "Барська швейна фабрика", які були предметом спірних торгів.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що "майно, яке перебуває в заставі" та "заставлене майно, на яке згідно із законодавством звернене стягнення" не є тотожними поняттями. Цінні папери ВАТ "Бердичівська фабрика одежі" та ВАТ "Барська швейна фабрика" були реалізовані на спірних торгах саме як арештоване майно боржника, на яке звернено стягнення за рішенням суду, проте не як предмет застави, у тому числі, в розумінні п. 12.3.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на аукціоні, яка полягає в продажу майна боржника, на яке звернено стягнення, та переході права власності до покупця - переможця аукціону, у даному випадку має місце правочин, який може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.1999.

Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 26.12.2012 у справі № 6-140цс2012.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність твердження позивача про недотримання при проведенні спірних торгів пункту 5 Положення про порядок проведення аукціонів (прилюдних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22.12.1997, щодо здійснення публікації інформації про майно, що підлягає реалізації, у строк не пізніше як за 30 днів до дня проведення аукціону, оскільки вказане Положення не підлягає застосуванню до порядку проведення спірного аукціону.

В свою чергу, відповідно до п. 3.6 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15.07.1999, в редакції, чинній на дату проведення спірних торгів, організатор аукціону не пізніше як за 15 днів до дня проведення аукціону публічно оголошує через рекламні повідомлення на телебаченні, радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на аукціон для продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінцевий термін реєстрації для участі в аукціоні, дату, час, місце ознайомлення з майном та проведення аукціону, а також адресу, номери телефонів.

Приймаючи до уваги, що між датою укладення договору про реалізацію арештованого майна на аукціоні № 375К від 29.11.2000 та датою проведення аукціону від 18.12.2000 минуло більше 15 днів, судом першої інстанції не встановлено факту недотримання вимог Порядку щодо публікації інформації про майно, що підлягає реалізації, у встановлений строк.

Також, визнано такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та нормах законодавства доводи позивача про порушення при проведенні аукціону від 18.12.2000 переважного права заставодержателя на задоволення кредиторських вимог за рахунок предмету застави.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що запис про заставу простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" в кількості 1 327 333 штуки та ВАТ "Бердичівська фабрика одежі" в кількості 3 565 034 шт. було внесено до Державного реєстру застав рухомого майна за № 76-394 лише 27.11.2000, тобто після видачі Арбітражним судом міста Києва наказу від 08.08.2000 у справі № 22/253 про звернення стягнення на майно ДП "Валді-Виробництво", ДП "Валді-Нерухомість" та Підприємства "Валді-Україна".

Як вбачається зі змісту передавальних розпоряджень від 20.12.2000 про передачу прав на акції ТОВ "Менеджент Груп", станом на дату складення та підписання даних передавальних розпоряджень у реєстраторів акцій Закритого акціонерного товариства "Трансферт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська реєстраційна компанія "Корта", були відсутні відомості про обтяження акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одежі" та ВАТ "Барська швейна фабрика" на підставі договорів застави від 22.02.1999.

У рішенні Господарського суду Житомирської області від 03.04.2013 по справі № 4/5007/1201/12, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 зазначено, що ухвалою Арбітражного суду міста Києва від 18.06.2001 у справі № 10/189 затверджено поданий розпорядником майна реєстр вимог кредиторів, проте Юридична особа Великобританії - фірма "Vuldi Clothing Limited" як заставодержатель по договору застави від 22.02.1999 не була визнана кредитором Підприємства "Валді - Україна" та, відповідно, не внесена до реєстру вимог кредиторів. Судом у справі № 4/5007/1201/12 встановлено, що згідно з договором № 7/12-С на відкриття рахунку у цінних паперах від 26.06.2001 (зберігач - Акціонерний банк "Креді Ліоне Україна") та виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах № 302313, розміщення акцій ВАТ "Бердичівська фабрика одежі" було здійснено угорською компанією Товариством з обмеженою відповідальністю "ZIGY"/ZIGY Kft, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що станом на дату подання позову до господарського суду угорська компанія ТОВ "ZIGY"/ZIGY Kft є законним набувачем 3565034 штук акцій ПАТ "Бердичівська фабрика одягу". Також, апеляційним судом в постанові від 03.06.2013 зазначено, що з урахуванням правових положень, які були чинними на час вчинення спірного правочину (договору купівлі - продажу цінних паперів № 383Т від 18.12.2000), очевидним є те, що вказаний договір був укладений з дотриманням встановленої законом форми та змісту, а тому не суперечить нормам законодавства.

Печерським районним судом міста Києва у рішенні від 11.06.2015 у справі № 757/7611/14-ц, яке набрало законної сили, зазначено, що представником позивачів не надано достатніх та допустимих доказів порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна при проведенні аукціону з продажу акцій ВАТ "Барська швейна фабрика", а продаж лоту за стартовою ціною не порушує права інших осіб і не є підставою для визнання аукціону недійсним. Як вбачається з рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.08.2000 у справі № 22/253-2000, справу було розглянуто за участю представників Підприємства "Валді-Україна", проте під час розгляду справи Підприємство "Валді-Україна" не повідомило суд про наявність договору застави від 22.02.1999 між заставодавцем - Підприємством "Валді-Україна" та заставодержателем - Компанією "Vuldi Clothing Limited". Також представником позивачів не надано доказів повідомлення державного виконавця ні боржником ні іншою особою про наявність такого договору.

Окрім того, щодо передачі в заставу Підприємством "Валді-Україна" простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" за договором застави від 22.02.1999, господарський судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виписки з реєстру власників іменних цінних паперів № 3 від 13.06.2000, виданої реєстратором Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська реєстраційна компанія "Корта", станом на 13.06.2000 власником простих іменних акцій ВАТ "Барська швейна фабрика" в кількості 1 327 333 шт. було Дочірнє підприємство "Валді-Виробництво", а тому у Підприємства "Валді-Україна" не було законних підстав для передачі в заставу майна, яке йому не належало.

Також, судом першої інстанції зазначено, що позивач, обґрунтовуючи своє порушене право, зазначає, що Юридична особа Великобританії - компанія "Vuldi (UK) Limited" є власником цінних паперів, реалізованих на спірних торгах, з посиланням на положення ч. 7 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 27.06.2003 про ліквідацію Підприємства "Валді-Україна"), відповідно до якої, у разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Згідно з п. 1.5 статуту Підприємства "Валді-Україна" в редакції, зареєстрованій 16.06.1999, засновником та власником підприємства є компанія "Vuldi Limited", (британський реєстраційний номер 2868213), тобто позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2003 у справі № 10/189 затверджено звіт ліквідатора від 25.06.2003 та ліквідаційний баланс Підприємства "Валді-Україна", ліквідовано Підприємство "Валді-Україна" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва виключити Підприємство "Валді-Україна" з реєстру платників податку, зобов'язано Солом'янську районну у місті Києві державну адміністрацію скасувати державну реєстрацію Підприємства "Валді-Україна", зобов'язано Київське міське управління статистики виключити Підприємство "Валді-Україна" з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2005 у справі № 43/96 задоволено позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, вирішено припинити державну реєстрацію Підприємства "Валді-Україна".

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1001736173 від 23.11.2016, до теперішнього часу державну реєстрацію припинення юридичної особи Підприємства "Валді-України" проведено не було, а третя особа-1 перебуває в стані припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Цивільного кодексу УРСР юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Частиною 4 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", чинному на дату прийняття ухвали суду від 27.06.2003, передбачалось, що підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Частинами 1, 2 ст. 104 чинного Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, вірним є твердження місцевого господарського суду, що позивач, посилаючись на положення ч. 7 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у відповідній редакції, не враховав загальні положення цивільного законодавства, діючого як на момент ліквідації третьої особи-1, так і на теперішній час, яке пов'язує факт припинення прав і обов'язків юридичної особи безпосередньо з моментом державної реєстрації припинення юридичної особи.

До того ж, у мотивувальні частині ухвали Господарського суду міста Києва від 27.06.2003 у справі № 10/189 зазначено, що ліквідаційна маса у боржника - Підприємства "Валді-Україна" відсутня, він не спроможний сплатити борг перед кредиторами та продовжувати свою діяльність. В свою чергу, акції Відкритого акціонерного товариства "Барська швейна фабрика", як встановлено судом вище, не належали Підприємству "Валді-Україна" на момент його ліквідації.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем не доведено обставин щодо недотримання встановленого законодавством порядку проведення спірних торгів від 18.12.2000, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Вірним також є твердження судів стосовного того, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Також не приймаються до уваги посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права при розгляді даної справи, як на підставу скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд, оскільки такі твердження не підтверджуються матеріалами справи та, окрім того, ґрунтуються на вільному тлумаченні скаржником норм процесуального закону.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги викладене, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Компанії "Vuldi (UK) Limited" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі № 910/21302/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова